2 часа ночи, когда я вновь начнуГорько плакать? Безмолвный звук одиночества Хочет сопровождать меня в постель. Я лишь тень девушки, Которой хочу быть больше всего на свете. Я лишь оболочка девушки, Которую когда-то хорошо знала. Медленно танцуя в пустой комнате, Может ли одиночество занять твое место? Я пою себе тихую колыбельную. Затем ты уходишь и впускаешь одиночество, Чтобы оно вновь захватило мое сердце. Слишком боюсь войти внутрь Из-за боли от еще одной ночи без ...

Читати далі...

Вона була нестримною у своїх поривах волі, а він щокроку озирався по сторонах, неначе перевіряючи, чи силуети минулого не спостерігають за ним у цю хвилину. Вона носила високі підбори і щиру посмішку на устах, а він дивився прямо, не помічаючи нічого зайвого. Вони йшли по вулиці, взявшись за руки , і червона стрічка її серця намагалась з’єднатись із його, але щораз вітер розвіював їх у різному напрямку. Обійми вже не приносили задоволення, а більше походили на виконання якогось примарного...

Читати далі...

Ворона летіла у сірому безмежному небі, виглядаючи собі здобич. Її життя вже давно зафарбувалося у тон хмурного горизонту, і пори року були не в змозі його змінити. Єдиними крайнощами палітри залишилась міцна кава кольору безмісячної ночі і червона помада, якою вона і досі обводила обережні лінії своїх губ, щоб приховати їхню мертвенну блідість. День проходив у звичному раціоні з ранкового душу, струменів якого більше не відчувала її шкіра, з метро, де кожну хвилину вона проводила у безглуздому ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Она бродила темными улицами незнакомого города, где каждый фонарь ехидно улыбался навстречу. Шла, неся свою пустоту миру, который не находил места для нее. Где-то послышался свист скрипящих колес машины, что резко рванула на зеленый, с другой стороны доносился чей-то пьяный хохот, а из-под ее каблуков отчетливо исходил глухой цокот. Глаза светились, как у кошки, которую заперли в беспросветную тесную кладовку ловить мышей за крохи черствого хлеба и ссохшуюся рыбную кость. ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Вона заплуталась в тенетах пустоти,Мов павутиння, закутала оманливо пітьма,Падіння ангела, летівшого в блакитній висоті,Та тільки пір’я з крил, котрих уже давно нема. Десь ходить сум, у осені питаючи шляху,То тут, то там здіймає вітер листя шурхотінням,У подруги в дорогу покликав він журбу,А десь під небом павук плете сріблясте павутиння. Чиїсь сліди покаже талий сніг на весну,Й новим життям заб’ється радість золотого диска,Та більше квітка пелюстками рос їй не...

Читати далі...

За вікном хазяйнує осінь, остаточно вступивши в свої права одягає дерев’яних велетів у різнобарвні шати. Люблю я осінь. Бродиш одинокими вуличками, тікаючи подалі від шуму проспектів і площ, шурхаючи листя під ногами споглядаєш як малеча мостить собі м'яке багряне сідельце, весело копирсаючись довкола. Спокій оповиває невловимим коконом, просто гойдаєшся над усім, злегка примружуючи очі, і згадуєш минулі часи, а може когось у них, що давно пройшов, безслідно, та подекуди встиг на своєму шляху...

Читати далі...

Тієї миті нічого більше не хотілось. Лише лежати у м'яких обіймах чоловічих сильних руках і прислуховуватись до його серцебиття, що поступово ставало спільним. Мимовільно затримуєш подих аби почути його, на обличчі з’являється посмішка, в чомусь дитяча, але водночас така щира. Час зупиняється для неї, і зовсім не хочеться поновлювати його хід. Куди вже поспішати з цього солодкого пекла? Затримати в пам'яті хвилину насолоди, вільності, безсвідомого польоту, міцніше притулитися до знайомих грудей,...

Читати далі...

Ты на постель свою весь мир бы привлекла, О, женщина, о, тварь, как ты от скуки зла! Чтоб зубы упражнять и в деле быть искусной - Съедать по сердцу в день - таков девиз твой гнусный. Зазывные глаза горят, как бар ночной, Как факелы в руках у черни площадной, В заемной прелести ища пути к победам, Но им прямой закон их красоты неведом. Бездушный инструмент, сосущий кровь вампир, Ты исцеляешь нас, но как ты губишь мир! Куда ты прячешь стыд, пытаясь в позах разных Пред зеркалами...

Читати далі...

Десь за горизонтом мріяли зорі. Місяць освітлював море, і по його доріжці бродили мрії. Дерева навівали прохолоду весняної ночі, перешіптуючись відомою лише їм мовою. Казка була тут, усе дихало нею, усе нею пахло. Вона гойдалась на вербовому гіллі і струмок співав їй колискову, обережно перебираючи краплі на своїй арфі. Небесне світило відображалося у її янтарних очах, тонучи, не здатне витримати тієї недосяжної глибини. Біла накидка на тендітному тілі була ніби подарована ангелами, а можливо...

Читати далі...

Навіщо ти мене переслідуєш? Чи ж бо легше тобі? Мені точно ні… Я давно сказала нам обом – досить, не буде, втомились, а ти мене мучиш. Я лише хочу далі жити своїм життям, простим, не новим, як колись. Хочу згадати його, відновити не тільки у пам’яті, збудувати щось своє, а ти щораз руйнуєш мій казковий замок подувом вітру… Полетіли піщинки, ти піднімаєш хвилі в океані, а я, крихітна світловолоса дівчинка, сиджу на березі, знесилена, зі сльозами на маленьких оченятах. Зводжу нову споруду, та...

Читати далі...