Свічка горить довго, поволі, нікуди не поспішаючи, ніби отримує від цього відоме лише їй одній задоволення. Та врешті-решт віск закінчиться, вогню не залишиться живлення і він згасне… Чому ж вона так необачно продовжує палати, наближаючи свою загибель? Можливо, варто просто крапнути ранкової роси, трішки охолодити, а потім знову піднести сірника, відновити тепло, і так по колу, бо їй теж хочеться жити, а ми сліпі і нерозумні натискаємо на педалі по-максимуму…
Кудись женемось без упину, у...
Читати далі...