Не пора, не пора, не пора  Москалеві й ляхові служить!  Довершилась України кривда стара,  Нам пора для України жить.  Не пора, не пора, не пора  За невігласів лить свою кров  І любити царя, що наш люд обдира, —  Для України наша любов.  Не пора, не пора, не пора  В рідну хату вносити роздор!  Хай пропаде незгоди проклята мара!  Під Украйни єднаймось прапор!  Бо пора ця великая єсть:  У завзятій, важкій боротьбі  Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,  Рідний краю, здобути...

Читати далі...

Україно, п'ю твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік. Ради тебе перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю — Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю! Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право З матір'ю побуть на самоті. Рідко, нене, згадую про тебе, Дні ...

Читати далі...

Ти знаєш, що ти людина? Практично кожного дня ми чуємо слово «людина». Та майже ніколи не замислюємося, який глибокий підтекст воно має. Митець поетичного слова Василь Симоненко розкриває простими, на перший погляд, але такими зрозумілими кожному словами цю тему у своєму вірші. Усі ми чудово знаємо, що В. Симоненко був «шістдесятником», його поезія була просякнута щирою і відданою любов’ю до Батьківщини, яку він не боявся висловлювати, хоча рамки совєцької цензури постійно тримали у тісних...

Читати далі...

Табачник – іди геть! Хто це такий? (коротко про головне) З грудня 1992 по березень 1993 року — керівник прес-служби Кабінету Міністрів України (при урядові Леоніда Кучми), з березня по вересень 1993 року — прес-секретар Уряду України, начальник Головного управління інформації, преси та зв'язків з громадськістю Кабінету Міністрів України. У 1994 році був керівником виборчої кампанії кандидата в Президенти України Леоніда Кучми. Під час виборчої кампанії ним була впроваджена практика...

Читати далі...

Тривога сповнює серце… Хвиля за хвилею приходять думки одного кольору. Мій телевізор навіть не чорно-білий, 25-ий кадр постійно засідає у підсвідомості, а потім виринає жахіттями.  Прокинулись квіти, задихала повітрям земля. Тільки на моїй шиї все далі затягується зашморг дійсності…Вже не фарбую вії тушшю, чорні потьоки замазують обличчя, і я походжу на звичайну примару, яка не відкидає тіні. То де він ховається, мій вей аут? На пожовклих сторінках тупеньких жіночих романчиків чи у попсових...

Читати далі...

Сьогодні все наче інакше. Температура на вулиці вища, хоча впала на градус від учорашньої. Вже й пташки співають, і чуються мені у тому співі якісь незвичайні нотки. Ви думаєте, тьотінька просто начепила рожеві окуляри і розповідає про восьме чудо світу, а міста як були заасфальтовані, так і залишились, як не було нам чим дихати від вихлопних газів, так кисню і не прибавилось! Але окуляри мої звичайні, мінус один, і зір продовжує котися під три чорти…До речі, ніколи не розуміла цього...

Читати далі...

Твій смуток затьмарює мені розум. Невже ти думаєш, що одна така страждаєш у цій сірій буденності? Кожного відрізку часу ми переживаємо наші страждання. Вони лише мають різні кольори і часом ми сприймаємо їх за перемоги. Тому ти плачеш? Налила вина, закурила цигарку…легше стало? Я хочу втекти від цієї зеброподібної реальності, втекти світ за очі, щоб не наздогнали привиди моїх уяв… Приречена на вічну втечу. А ти залишся, це подорож в один кінець і компаньйони мені не потрібні.  Невже...

Читати далі...

Ти не моя, дівчино дорогая! І не мені краса твоя: Віщує думонька смутная, Що ти дівчино, не моя!  Ти не моя! За личко гарне Справляє хтось колодія... Мої ж літа проходять марне, Бо ти, дівчино, не моя! Ти не моя, і брови чорні Милує інший, а не я І інший хтось тебе пригорне, А ти дівчино, не моя! Ти не моя! - Но що ж я маю? Чим похвалюсь тобі і я? Хіба лиш тим, що тя кохаю; Но ти, дівчино, не моя!..   Ти не моя, голубко сиза Щаслива доленька твоя, Моя ж бо доля...

Читати далі...