Закончилось отсчитанное дню,

Один закат за горизонтом тлеет,

Давай, мой друг, я что-то сочиню

Такого, чтобы было веселее.

Конечно, мне привычен серый слог,

Который бьёт, как правило, без сдачи,

Таким меня создал, зачем-то, бог,

Но, если честно, я могу иначе.

А я ведь знаю, что такое цвет

И различаю красочные масти,

Хотя, и это даже не секрет,

Я радугу использую нечасто.

И пусть подобна жизнь моя огню,

И тоже огнедышащей тревогой,

Давай, мой друг, я что-то сочиню

Хорошего. Тебе. Хотя б немного.

26.04.2016

Вот новый день, вчерашнему под стать,

Как-будто был отлит по заготовке,

И новый круг, который мне бежать

По-новому, почти под сороковку.

Наматывать по-новой целый год,

И недругов с друзьями вновь обидеть,

И делать вид, что счастье вновь зовёт,

А нового, по-прежнему, не видеть.

Быть может, мне иного не дано,

Чем жизнь блуждать в не тлеющем тумане,

Но верю, почему-то, всё равно,

Что новое, реальное, настанет.

26.04.2016

І мед гіркий, і дрібка солі

В словах не нових, та живих,

І понаставлено бемолі

В моїх мелодіях простих.

У них і відчай, і прозріння,

І в пил розчавлені кліше,

І ледь відчутне стукотіння…

Я, мабуть, теж живий іще.

25.04.2016

Прилично быть

Покладистым,

И в труде демонстрировать

Рвение,

Быть спокойным,

Не разухабистым,

Соглашаться с чужим

Мнением.

А ещё прилично

За рамки

Ни ногой, ни мизинцем

Крохотным,

И не рваться по клеткам

В дамки

Перед стадом

Многоопытным.

Прилично порыв

Праведный

Заменять лизоблюдства

Песнею,

И прилично быть

Правильным.

Только глупости –

Интереснее.

25.04.2016

У пожовклій душі

Листопадне свавілля,

То є хмарна пора,

То судьби веремія,

Я співаю дощі

Та їх сіре весілля,

І чаклую пером –

Це усе, що я вмію.

Це усе, що мені

В серце вклали хороше

Перед тим, як сюди

На спокути погнали,

Я співаю дощі

Й нікого не тривожу,

Навіть погляд чужий

Із холодної сталі.

Буде нова доба,

Буде сяюче світло,

І мільйони людей

І живих, і байдужих,

Я співаю дощі,

Аби інші розквітлі,

Я б того не хотів,

Бо не хочу. Та мушу.

25.04.2016

Взлохмаченные тени глубоки,

И каждый завиток – как арабеска,

Играет ночь с луною в поддавки,

Ведь скоро та заснёт за перелеском.

Ни шороха, ни жалящих огней,

И каждый контур статуе подобный,

И лишь на ветке сонный воробей

Пытается усесться поудобней.

24.04.2016

Земля і небо не всесильні,

Коли твої бажання хворі,

Найгірше рабство – добровільне,

Найбільша дурість – то покора.

Нехай об стіну та до крові,

Нехай це вигляда як впертість,

Хоча слова – вінки тернові,

Найперший ворог – це інертність.

Хто себе по шматкам дарує,

Той від народження багатий,

І хай це самого руйнує,

Та гріх найбільший – все проспати.

24.04.2016

Ні, я не сноб, хоча душа

Моя, здається, ніби хвора,

Я просто в пошуках вірша,

З яким мене пробачать зорі.

Я просто в пошуках мети,

Для чого ми сюди приходим,

Для чого трапилася ти –

Бездонне море німоти

У галактичнім хороводі.

24.04.2016 

Хто вам сказав, що рима – то є жінка

Повітряно-прозора й чарівна?

Яка співає голосно і дзвінко,

Немов в душі натягнута струна.

Хто вам сказав, що почуття глибокі,

Що яскравіші, аніж сонця схід,

Та мрії золоті і ясноокі

В собі несе лише жіночий рід?

Нехай думки тендітні та крилаті,

Нехай вони величні та тонкі,

Але хто вам сказав, що так кохати

Уміють на Землі лише жінки?

Хай стверджують, що зоряні висоти

Лише жінкам дають таємний знак,

Я маю у житті своїм турботу –

Довести, що буває і не так.

23.04.2016

Минають дні у кіптяві та милі.

Кричу, та розум це не береже,

Якби слова та й лікувати вміли,

То я б давно загоївся уже.

23.04.2016