Я не прощаюсь, нет и нет,

Без Вас мне не к чему стремиться,

Вы заменяете мне свет

И разрываете границы

Приземленного естества

Большого и пустого мира,

Без Вас нет в жизни волшебства,

И все дороги – как пунктиры,

Что вроде бы ещё ведут,

Но вот куда, зачем – не знаю,

И потому прошу уют

Оставить слов чудесных рая.

И потому прошу рассвет

Оставить мне, хотя б частицу,

Я не прощаюсь, нет и нет,

Без Вас мне не к чему стремиться.

20.11.2015

Природа, несомненно, знает

Секрет чарующей тоски,

Но осень тихо дожигает

Свои последние листки.

И мне секрет известен тоже,

Я с ним пришёл на этот свет,

Он до сих пор меня тревожит,

Стирая грани прошлых лет.

19.11.2015

В душі – сумбур, у серці – смута,

Думок пришпилюють цвяхи,

Напевне, ти моя спокута

За непробачені гріхи.

На смак – гіркий, пекучий трунок,

Який у людях плавить лід,

Напевно, ти – мій порятунок,

Перепустка в небесний світ.

19.11.2015

Творіння болісних потуг

Та осередок серця спеки,

Ти не судьба моя, ти – друг,

Незамінимий та далекий.

Як джерело дурних напруг,

Хоча у чомусь, мабуть, здібний,

Я не судьба твоя, я – друг,

Знайомий й ніби непотрібний…

19.11.2015

Ах, люди, люди,

Все волієте

Покою?

В темряві

Блукаєте?

Я ж смію те,

Що ви

Не смієте,

Бо маю те,

Що ви

Не маєте.

І я отим

Живу.

18.11.2015

Крадёт закат минуты у востока,

Деревья скорбно мокнут под дождями,

На хлеб земли намазана дорога,

Усыпанная жёлтыми листками.

Застыло всё – внизу, в ветвях и в тучах,

Молчит, ни подготовки, ни экспромта,

Лишь шум дождей, холодных и колючих,

Пытается сказать ещё чего-то.

18.11.2015

Наставив місяць жовті ріжки

Та вітерець гіллям скрипів,

Душа ішла до раю пішки,

Ніхто підвезти не хотів.

Вона блищала, чиста, срібна,

Із німбом світлої мети,

Але кому була потрібна?

Хто їй бажав допомогти?

Ніхто. У всіх свої болячки,

А в когось совісті нема,

Не проявляючи гарячки

До раю йшла душа. Сама.

18.11.2015

Не так давно, в одній країні,

В якій не знають гніву бур,

Грав світлий день на мандоліні,

Неначе справжній трубадур.

Його пісні були чудові,

На заздрість геніям віків,

І в кожнім вишуканім слові

Пливли мелодії птахів.

Душа летіла як пір’їна,

Зачувши ноти голосні.

Мені б туди, але країну

Ту бачив я лише у сні.

17.11.2015

Ну вот и осени конец,

Прошла её пора

Горенья страждущих сердец

И грусти до утра.

Уже в ходу тягучий сон,

Хоть осень и светлей,

Лишь льдинок тихий-тихий звон

Грустит ещё о ней.

17.11.2015

Погляд негаданий, пара відвертих фраз,

Ось і усе, що не чекав, та маєш,

Дотиком осені я опаную час.

Вмію. Не знала? Але тепер вже знаєш.

Може не віриш. Може уже обрид.

Шкода, якщо правильним є останнє,

Дотиком осені я залишаю слід

В долі, в житті і у твоїм світанні.

Ладо, світи! Сотні, мільйони літ!

Хтось хоч зігріється світлом твоїм жаданим,

Дотиком осені я заберу в політ

Тугу, журбу й невиліковні рани.

17.11.2015