На зиму проданы билеты,

Но не звенел ещё звонок,

Дворы залиты белым светом

И взята осень под замок.

Красы заснеженной обитель

Ещё не властвует над днём,

Ещё не весь сошёлся зритель,

А как сойдётся – так начнём.

23.11.2015

Балует осень-хулиганка –

То дождь, то ветер, то печаль,

Разбросана по полустанкам

Ячменных красок пастораль.

Деревья к небу тянут руки,

Да у него дела не ждут,

И разрываются в разлуке

Остатки выданных минут.

Осознавая неуместность

Желанья радости блюсти,

Жизнь уплывает в неизвестность,

Не зная, есть ли смысл в пути.

23.11.2015

Пустынно. Осень. Ожидание.

Укутан город в холода.

Неумолимость и отчаянье,

И звёзд пасётся череда.

Неуправляемость. Сомнения.

Потуги тёплого хлебнуть.

Необъяснимость. Отрешение.

И долгий, долгий, долгий путь

К покою.

22.11.2015

Уставший день укрылся где-то,

Мазнув росою по траве,

Обрывки старого сонета

Шуршат в тоскующей листве.

И время тихо остывает,

Глотнув из чашки сонный дух,

И блеск очей опять считает

Рои далёких звёздных мух.

22.11.2015

Ваніль та кава – запахи світанку

Та осередок теплий доброти,

Малює сонце полум’ям на ґанку

Свої неперевершені світи.

Душа вертає з мандрів піднебесних,

В яких блукала з почтом чуйних снів,

Пробуджуючи ноти безтілесних,

Очікуваних найніжніших слів.

22.11.2015

Кінця нікому не минути,

В житті, в дорозі, у судьбі,

Та як мені тебе забути?

Це все одно що у собі

Убити душу. Так світилась

Вона у темряві епох,

У ній сміялось та журилось

Не за одного – за сімох.

Долало з нею серце скрути

У нескінченній боротьбі.

І як мені тебе забути

Та себе вбити у собі?

21.11.2015

Не лийте смуток

Вологі очі,

Вас не помітять,

Вас не захочуть.

Й не варто, очі,

Вогнем горіти,

Вам кригу в серці

Не розтопити.

Не стати світлом

У морі ночі,

Тому прошу я –

Вгамуйтесь, очі.

21.11.2015

У цьому світі все не так,

І що хотілось та гадалось

На жоден крок не наближалось,

І тільки будень як хижак

Ковтає білопінну слину

Та демонструє жовті ікла,

Надія зойкнула та зникла,

І все, панує порожнина.

21.11.2015

Растворено мелькание людей,

Гонимых увлеченьем и морокой,

И очередь вечерних фонарей

Пронизывает небо над дорогой.

Дрожит, забыв о прошлой суете,

Осенних листьев тонкая натура,

Да лишь маячит в синей пустоте

Моя нерастворённая фигура.

20.11.2015

Відвертий світ демонстративно

Дає поради всім живим,

Та плине день, такий наївний,

Що всі сміються вже над ним.

І кожна мить, на мене гнівна,

Невпинно в тім’ячко клює,

Та я живу, такий наївний,

Що дивно, чом іще я є.

20.11.2015