Сповзає день як шарф з сутулих пліч,

Спрацьована на нитку втома мліє,

І затишок дарує довга ніч,

Вона мене єдина розуміє.

Та сама ніч, натхнення джерело

І неповторна схованка секретів,

Лише вона своє дає тепло

І терпить невгамованість поетів.

Вона у сни із легкістю несе,

В яких добро, як завжди, переможе,

Вона уміє, мабуть, майже все,

Та замінити голос твій не може.

25.01.2016

Ніч. Небо зорями цвіте,

Йому неважко,

Червона нитка каркаде

Тече у чашку.

Слова рахує голова,

Рахує вміло,

Чи то людина, чи сова –

Незрозуміло.

24.01.2016

Шлях нелегкий до світлих земель,

Пролягає скрізь хвилі суворі,

Ти – мій беріг, а я – корабель,

Та загублений компас у морі.

Маяку не помітно вогня,

З борту на борт бездушно хитає,

І у картах якась маячня,

Хижих рифів в тих картах немає.

І на друзки розбите стерно,

Темне небо невдачі пророчить,

І не беріг чекає, а дно…

Я не хочу туди, я не хочу.

24.01.2016

Сонливый вечер. Ритуал:

Большая чашка, две чаинки,

Полночный поезд опоздал

И не успел забрать грустинку.

Окно на север – где-то там,

За расстоянием далёким,

Живёт мой недоступный храм,

Или бедлам прекрасноокий.

Мой похититель давний дня,

Он счастлив? Может быть, не знаю,

И чай вливается в меня,

Хоть что-то душу согревает.

23.01.2016

Зима-художница

Чудес наделала,

Хотя палитрою

Была бедна,

Немного серого,

Немного белого,

И настроения

Звенит струна.

Пускают зайчиков

Ледышек камешки,

На ветках гроздьями

Плоды синиц,

И ловят варежки

Снежинок кружева,

И рвётся тонкая

Кайма границ.

23.01.2016

Многоэтажка. Ночь играет в го,

Включая друг за другом окон фишки,

Ругает жар сознанья моего

И выливает крепких снов излишки.

И требует забыть на время грусть,

И утонуть в пучинах сладкой фальши,

Да вот со снами я договорюсь,

И будет всё по-прежнему, как раньше.

22.01.2016

Чому ти дивишся на мене звідусюди,

І навіть тишею зі мною розмовляєш,

Малюєш подихом привабливі етюди

Та ясним місяцем на чорнім небі сяєш?

Чому ти кличеш мене пусткою відносин?

Щось в них знайти – дійти до сонця швидше пішки,

Чому в руках своїх мою тримаєш осінь?

Тієї осені я наковтався лишку.

Чому ти слухати мене іще не проти?

Такого дивного, що соромно до крику,

Моїх мелодій ще не проклинаєш ноти,

Які течуть невпинно, довго і без ліку.

Тебе ж давно від мене відірвали люди,

І не в мені – у них потребу більшу маєш,

Чому ж ти дивишся на мене звідусюди

І навіть тишею зі мною розмовляєш?

22.01.2016

День старий – під замком,

І на волю йому

Повернутись не світить сьогодні,

Час скрізь пальці – піском,

Водоспадом – в пітьму,

Й поцілунки морозу холодні.

І далеких зірок

Погляд з тихих небес,

По обличчі, руках та у скроні,

І вагається крок,

Й разом з ним – інтерес,

І думки колихаються сонні.

22.01.2016