О ті, хто будуть після нас, Кого на світі ще немає, Хто подолає смерть і час, Шляхи небесні подолає, Хто міркувати про святе Буде із Богом наодинці, Чи ви згадаєте про те, Як предки тішились росинці?[Приєднана картинка]

Ну і де та зима? Помилились синоптики, Світ оцей мов родивсь Для заплаканих зим. Сонце чистить вікна Незашторену оптику, І пускає зайців Золотавих у дім. Ну яка ж то зима? То весняна фантастика, У якій не живуть Ані сніг, ані лід. На підлозі моїй Золотаві пухнастики, На колінах моїх Тихий сонячний кіт.[Приєднана картинка]

Одиноко і прісно. В музи – повно боргів. Небо хмарами висне, Серце – хоче снігів. Пам’ять мрякою вкрита, Що за ній – все одно, І четвер дощовитий Бубонить у вікно.[Приєднана картинка]

Той світ на клапті не роздертий, У нього дивна сила є, Там ходить білий сніг за смертю, І слід лишати не дає. Там сльози є – та не солоні, Там думи є – та не гіркі, І місяць гріє у долонях Новонароджені зірки.[Приєднана картинка]

А вечір був мов писаний у Книзі, В якій казалось, що усе мине, На обрії сиділи хмари сизі, Пришестя виглядаючи нічне. Зірок у небі вже було чимало, Якесь у серці тануло ім’я, Й мені минало, все мені минало: І видане, і віддане, і я.[Приєднана картинка]

І от зима… Подвір’я оніміло (навіщо слів порожня метушня?) Виблискують сніжинки білі-білі У срібній гриві хмарного коня. Якесь тепло розлито понад світом, Хоча морозом світиться блакить, І огортає душу оксамитом, Та чайник розтривожений кипить.[Приєднана картинка]

Учора хвилювалися сичі, У темряві котилось «пугу-пугу», Дрімало небо в часу на плечі І марення дивилося про тугу. Холодний місяць дерся через ліс, Зірки неквапом малювали коло, І обережно вітер хмару ніс, Немов боявся кинути додолу.[Приєднана картинка]

Зима іде, напевне, пішки, Ще й зупиняється щомиті, Гризе цукерки та горішки І розглядає все на світі. А потім до самого ранку Лягає під кущем безсила. Уже приходила Маланка, Та снігу так і не зустріла.[Приєднана картинка]

У війська мишиного Слави немало, І служать там майже Самі генерали. Була б невідомою Армія та, Якби не труди Рядового Кота.мал. Рини Зенюк[Приєднана картинка]

Конкістадоре! Тут тобі не раді: Ніхто ще не любив скажених псів. Іди своє шукати Ельдорадо В любові, а не в плетиві лісів. Ти ж пропадеш у просторах Вест-Інду На п’ять, на десять чи на двадцять літ, Твоя зів’яне з горя Розалінда, І у сльозах покине білий світ. Ти ж крові тут залишиш ціле море! Держави перетвориш на сміття! Не раді тут тобі, конкістадоре. Іди додому і плоди життя.[Приєднана картинка]