Світліє ніч. Вже ночі досить, Бо час для іншої пори, Іде зоря красити коси У малинові кольори. Виводить вітер на сопілці Якісь мелодії нові. Чому ж так сумно перепілці? Що загубила у траві?[Приєднана картинка]

А сни клубочилися дивні, Таких ізроду не було, Іще мовчали перші півні, Бриніло спокоєм село. Іще було зірок чимало, Щось ворушилось край ріки, І все про все таємне знало, Та плив віночок у казки.[Приєднана картинка]

І перед літом, і за літом, І в літа теплій глибині, І вдень, і в сяйві зорецвіту Ти не трапляєшся мені. А чи реальна тая мрія На цій нездоланій стезі? Зима, можливо, щось зуміє, Чи промовчить, як і усі…[Приєднана картинка]

І що тепер? Які тепер прогнози? Хто скаже чим закінчиться мені? Від слів твоїх повільно гине розум, І розцвітають білим цвітом дні. А може просто впасти і не чути, Вдивлятися у вічне горілиць? Бо в лабіринтах божеської суті Нам вистачить довіку таємниць.[Приєднана картинка]

І я там був, де небо знає міру, Де мак цілунком дістає зоря, Де не живе знецінене і сіре, Нема ані раба, ані царя. Там табунами ходять епілоги, Цвітуть сади межи зелених нив. І я там був, куди нема дороги, Та з вічністю про вічне говорив.[Приєднана картинка]

Звеселіться, не треба смут! Піднімайте угору чаші! Ось мій щит, ось мій меч. Я тут. І у небо дивлюсь Наше. А довкола – такі поля! Ходять грози й голосять Басом. Звеселися, земле моя! Я і щит. Ми вернулись разом. Хто біди оберемки ніс, Показав з переляку спину. Звеселіться! Не варто сліз. Є мій щит. Я його не кинув.[Приєднана картинка]

дощ починається всоте листя хитає зелене чи усвідомлюєш хто ти в даності дивній для мене? десь загубилися весни навіть літа уже зблідли якщо зумієш – воскресни в пам’яті дотиком світла думо моя пресвятая не пропадай за крайсвітом зайвого зовсім немає Боженька знав що робити[Приєднана картинка]

Може це ява, а може і ні: День пробігає у ніч манівцями, Місяць несеться на чорнім коні, Зорі летять з-під копит камінцями. Щось завмирає, а може і ні, Може душі захотілося тиші, Може їй сон у потилицю дише, І обіцяє щось дивне мені.[Приєднана картинка]

За доби спустошеним порогом, Де вляглося сонечко рябе, Ходить вечір малиноворогий І поля притишені скубе. І хвилин уже нема неволі, І слова не тягне в кабалу, Бо у полі, у великім полі Сонний мак вколисує бджолу.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]