Хто вам сказав, що рима – то є жінка

Хто вам сказав, що рима – то є жінка

Повітряно-прозора й чарівна?

Яка співає голосно і дзвінко,

Немов в душі натягнута струна.

Хто вам сказав, що почуття глибокі,

Що яскравіші, аніж сонця схід,

Та мрії золоті і ясноокі

В собі несе лише жіночий рід?

Нехай думки тендітні та крилаті,

Нехай вони величні та тонкі,

Але хто вам сказав, що так кохати

Уміють на Землі лише жінки?

Хай стверджують, що зоряні висоти

Лише жінкам дають таємний знак,

Я маю у житті своїм турботу –

Довести, що буває і не так.


23.04.2016

Минають дні у кіптяві та милі.

Минають дні у кіптяві та милі.

Кричу, та розум це не береже,

Якби слова та й лікувати вміли,

То я б давно загоївся уже.


23.04.2016

Слова – и лопает струна

Слова – и лопает струна,

Слова – и ночь уже больна,

И на осколки тишина,

Лишь в окна пялится луна.

И дрожи мелкой не унять.

Слова, слова, мне б вас не знать,

Мне б вас не сеять столько лет,

Ведь родит только пустоцвет.

Не знать бы мне бесцельных строк,

Мне б вместо вас – весны глоток,

Мне б вместо вас – в душе зарю.

Я вас гоню и… говорю.


23.04.2016

Почувши сірих віршів

Почувши сірих віршів

Нові звуки,

Побачивши і відчай,

І похмурість,

Мене тримають янголи

За руки,

І не дають зробить

Останню дурість.


22.04.2016

Я мрію, хоч не знаю

Я мрію, хоч не знаю,

Чи це варто,

Що я знайду, нарешті,

Сил немало,

Зустріну щастя,

Й подарую карту,

Щоб йшло до інших

Й більше не блукало.


22.04.2016

Я – первый звук

Я – первый звук,

Я – лёгкость рук,

Источник заповедный.

Я – солнца глаз

И тихий лязг

Его тарелки медной.

Я – тень души,

Ты не спеши,

Притормози немного.

И, добр будь,

Возьми чуть-чуть

Меня в свою дорогу.

 

22.04.2016

Мимо, мама, мимо

Мимо, мама, мимо

Все мои заботы,

Этой жизни длинной

Не попал я в ноты.

И теперь лишь ветер

Голос мой полощет,

Горизонт не светел

И душа попроще.

Да глаза всё те же,

Может, чуть наивней,

И пространство режут

Слов пустые ливни.

Всё, что так любимо,

Ходит где-то в поле,

Мимо, мама, мимо,

Это, видно, доля.


21.04.2016

Кивал деревьями апрель

Кивал деревьями апрель,

Перевалив числом за двадцать,

Попало облако на мель

И не могло оттуда сняться.

Спешили люди-чудаки.

Зачем? Куда? Ответ нечёткий.

Лишь на асфальте каблуки

Играли ритмами чечётку.

И доносился дальний гул

Грозы, как будто понарошку,

И клён доверчиво тянул

Ко мне зелёные ладошки.


21.04.2016

Пора

Пора

Канаты обрубить,

Пора про светлое

Забыть,

Оставить прошлое

На дне,

Как пьяный разум свой

В вине.

Пора быть большинству

Под стать

И самого себя

Предать.

Пора сподобиться

Гнилью,

Пора бы голову

Свою

К другому преклонить

Плечу.

Пора, пора…

Я не хочу.


21.04.2016

Слетела метеорная стрела

Слетела метеорная стрела,

Дохнула речка невесомым паром,

Я полночь пью – так жадная пчела

Старается насытиться нектаром.

Холодный ветер. Не весенний он.

Из окон день пытается вернуться,

И тихо так, что чистый слышен звон

Небесного серебряного блюдца.

Внутри как будто дёргает струну.

Она гудит, но с каждым мигом глуше,

И я смотрю на полную луну,

Пытаясь в ней найти родную душу.


21.04.2016