Залистопадило. Пусте.

Заговорило мокрим духом.

У вікнах тихо ніч росте,

І бубонить годинник глухо.

Дрімота зборює кота,

В кутку куняє тінь ледача,

І спить у думах суєта

Неполохливим сном дитячим.

Мій милий гостю з Тау Андромеди,

Чи ще якої, може, далини,

Навіщо Ви свої топтали кеди,

Невже у вас немає тишини?

Що привело Вас з нетрів небокраю

У землі ці, де царствує руде?

Невже на небі осені немає

І ліс востаннє жовтим не цвіте?

Невже у вас, поспільства богорівних,

Не ходять світом потаємні сни?

Ну що ж, присядьте, нині буде дивно,

Як тільки може бути восени.

І буде сніг додому йти,

І морозець несмілий,

І будуть хмари з висоти

Дивитися на біле.

Село потоне у димах

В рожевощокий вечір,

Де заєць пише у полях

Історії про втечу.

Не жди брехні в моїй любові,

І злого підступу не жди,

В моїй любові малиновій

Мовчання кришаться льоди.

Вона сьогодні сміє бути,

Коли здається все пустим,

Там весна навіть в зими люті,

І небо з поглядом твоїм.

Останньолистяно мені,

Осінньотихо,

Дрімають хмари вдалині

І марять снігом.

Пускає дума у теплі душевнім

Парость:

Якщо є святість на землі,

То тут і зараз.

У тій порі, де погляди невинні,

Де сонце мов осиротілий птах,

Де тихо плачуть ночі горобинні

У голубих, по маківки, садах,

Де зваблюють бджолу останні квіти,

Де зорі небо переходять вбрід,

Сідає час, нарешті, відпочити,

І мовчки подивляється на світ.

Ще сотні літ, і сотні ще потому,

Допоки сонцю місце в небі є.

Допоки часу невідома втома,

Допоки серце світиться твоє,

Допоки світу держиться основа,

І спокою є місце де-не-де,

Люби моє невимушене слово,

Воно без тебе зовсім пропаде.

Ходи, кізонько пелехата,

Ходи, кізонько, зимувати.

Сіна доброго вдосталь в мене,

Солі чистої повні жмені.

Будеш, кізонько, тепло спати,

Будуть снитися козенята,

Будуть снитися два синочки,

Ходи, кізонько, до хлівочка.

У лісі осінню цвіте

І ходить ранок сивий,

У лісі все давно не те,

Інакший запах дива.,

Відлуння тиші розтає,

Легкий серпанок висить,

У лісі все тепер моє,

У жовтобокім лісі.

Де небокраю синій шов

І вітер хмари носить,

Сьогодні босий дощик йшов,

Підстрибуючи босо.

Ішов у тишину німу,

У днину безголосу,

І веселилося йому,

І веселилась осінь.