Ходи, кізонько пелехата,

Ходи, кізонько, зимувати.

Сіна доброго вдосталь в мене,

Солі чистої повні жмені.

Будеш, кізонько, тепло спати,

Будуть снитися козенята,

Будуть снитися два синочки,

Ходи, кізонько, до хлівочка.

У лісі осінню цвіте

І ходить ранок сивий,

У лісі все давно не те,

Інакший запах дива.,

Відлуння тиші розтає,

Легкий серпанок висить,

У лісі все тепер моє,

У жовтобокім лісі.

Де небокраю синій шов

І вітер хмари носить,

Сьогодні босий дощик йшов,

Підстрибуючи босо.

Ішов у тишину німу,

У днину безголосу,

І веселилося йому,

І веселилась осінь.

Вспокоєно, зажурено до сліз,

Холодні хмари буцають лобами,

Тримає небо вижовтілий ліс

І зваблює у сутінок грибами,

Де листям постіль стелиться луні,

Де самота і тиша – досконалі,

Де сплять в мохах перестарілі пні,

І калинові сняться їм коралі.

В Бога ніколи не прошене,

(нащо Його турбувати?)

Щастя куняє Явдошине

У квітнику коло хати.

Айстрами вересень вишитий,

Сонечко лізе угору,

Сон приворожує мишею,

Що не піймався вчора.

Бавиться вітер із глеками,

Хмара задумливо ходить,

Чути як кізонька мекає,

Припнута десь на городі.

Чути як гуси стривожені,

Чути як падають сливи,

Щастя куняє Явдошине,

Щастя сьогодні щасливе.

Пережурилося - і глухо,

У неба - місяць на лиці,

У ніч зайці встромили вуха,

Іще нелякані зайці.

А у луни немає слова,

А в далини немає дна,

І ходить тиша чорноброва,

І снів виводить письмена.

За подихом небесної блакиті,
За ламаними спинами горбів,
Є дивний кінь, якого я не видів,
І навіть уявить собі не смів.
У нього з літа бабиного грива,
У нього хвіст з туманів і дощів,
На ньому тихо їде Бозя сивий
І висипає зорі з рукавів.

Стоїть зоря навпроти ночі,

Стоїть зоря та не іде,

В шипшині висять сни сорочі

Про голубе і золоте.

Вологий ліс туманом дише,

Вологий час на землю ліг,

І під листочком сірій миші

Чомусь подумалось про сніг.

І ще подумалось охоче

Про волошково-теплі дні,

І зажурились сни сорочі,

І стали плакати мені.

Я так вірю у Вас, неполохано-юний Ікаре,

І у Вашу удачу, і в міцність нечувану крил,

Ви побачите, знаю, із космосу райдужні хмари,

І дорогам повернете їх перетоптаний пил.

Ви торкнетеся неба. На це у Вас вистачить духу,

Ви проб'єте віки на безсмертну і чисту сльозу:

Краще пір'я та віск, а не воском заліплені вуха,

Краще сонця обійми, ніж темрява тут, унизу.

Де перестигле літо в'яне,
І рік рахує бариші,
Де тішать золотом баштани,
І ясносолодко душі,
Де степу незміренна дека,
І дощ до обрію прилип,
Збирають спомини лелеки,
І в'яже день останній сніп.