Велике небо! Дай, нарешті, знак, що ти того скараєш пустодзвона! Він – єретик! Він думає не так, як нам усім давно уже відомо. Він – непосида, джерело ідей. Він завжди сперечається до хрипу. Він закликає думати людей, а не коритись писаному сліпо! Ну як терпіть такого на землі? А як він знайде ще собі подібних? Його ж послухать – скоро королі на цій землі вже стануть непотрібні! Він наші позруйновує світи! Він змінить все накреслене судьбою...

Читати далі...

Якась настала дивна ера: щодня у хама торжество. і не бере його холера, і не міняється єство. Його релігія – сваволя. Його бажання – то святе. А раптом що, то знову доля у всьому винною буде.мал. Василя Шульженко[Приєднана картинка]

Вставай! Вставай! Йдемо на захід, сину! Знайди своїй утомі трохи сил! Там не ступали наші мокасини! Там звір іще не звідав наших стріл! Незаймана природа там не хвора, там синє небо труситься від крил, снігами голубими сяють гори, і ранки аж видзвонюють від бджіл! Вставай-но, сину! Чуєш – кличуть птиці? Їм краще знати, де не дише зло! А головне не те що блідолицих, а й чорнодухих зроду не було![Приєднана картинка]

У полі, за туманним ставом, де тіні стомлена блакить, де птах нічний бере октави, і час поволі цебенить, Де кожна мить жива і славна, і місяць палить смолоскип, Там спить зерно в колисці давній, та бачить сон про теплий хліб.[Приєднана картинка]

Холодний дощ небесна сіє вата. Виблискує квадратиками брук. Така печаль – на слово полювати, коли воно відбилося від рук. Десь ходить, наїжачене і дике, обламуючи пальчики суцвіть, Або комусь чужому тихим криком у душу розтривожену кричить. Було ж отут – і ось уже в тумані занурених у темряву віків, Не допоможуть й тисячі капканів розкиданих по світу словників. Ну де ж ти, слово? Де твоя криївка? Окрай яких ти грієшся багать...

Читати далі...

Він був музика. Нотний чарівник. Дієзи щедро сіяв та бемолі. Ходив довкола неспокійний вік, тримаючи небесну парасолю. Хтось десь молився. Правив. Жито жав. За війнами летіла смерть з косою. А він роботи іншої не знав, як дивною ділитися красою. Вже інший час у вікнах розтає. Проблеми скрізь нові і всюдисущі. Нема музики. Музика ще є. І є краса, тонка і невмируща.[Приєднана картинка]

Бозони. Інформація. Пептиди. Прогресу кінь копитом землю б’є. А десь за морем привид Атлантиди напевне й досі дивовижний є. Бездушності латає чорні діри. Історій дивних пише полотно. Живе собі і просить трохи віри у те, що осягнути не дано.[Приєднана картинка]

Нічкою вкрились ліси, спокій загойдує весну, зоряні бігають пси, живність вартують небесну. Сіють тривогу сичі, часу тече хаотичність, місяць дріма на плечі дубу, старого як вічність. От і немає доби, і негаразди минули. Спи, моє серденько, спи. Люлі, ріднесеньке, люлі.[Приєднана картинка]

Ще був мороз. І терен ще не цвів. Іще поля не зеленіли в душу. Іще було доволі тихих снів, і зорепад ночами в безвість юшив. Ще небеса любили самоту і млявості тримало павутиння… Я чув весну. Я чув її ходу та ручаїв холодних бурмотіння.[Приєднана картинка]

О, диво! Диво дивокосе!О, очі! Очі неземні!Чи не за вами сіяв сльозикотрийсь хлопчина навесні?Чи то не ви пекли морозом,що леденіли ручаї?Чи не тому губили розум у верболозах солов’ї?Про вас нічні шепочуть зливи.За вами з туги сохне без.О, диво! Дивокосе диво, творіння пекла чи небес.[Приєднана картинка]