Автобус ползёт, как корабль в фарватере,

Корявой и узкой дорогою,

Играется жизнь на коленях у матери,

На время оставлено строгое.

Считая колёсами тени ветвистые,

Задорно и с мыслями чистыми,

За окнами светят сады золотистые

С ещё не опавшими листьями.

Я Вами не зумів перегоріти,

Хоча на це і витратив роки,

Мабуть, це кара – світлим смутком жити

Відведені години та віки.

Сміється мовчки доля вередлива,

Є я, є Ви, але немає «нас»,

І якщо так, то будьте ж Ви щасливі,

А я тихцем порадуюсь за Вас.

Здавалось, що кохання – модне

У всі часи, хоч і незримо,

Та скільки образи холодні

З поетів висмоктали рими?

Та скільки кинуто під ноги

Задля нечуваної власті?

Важкі над словом перемоги,

За це розплачуються щастям…

Уходят мысли дружные,

Спокойствием блиставшие,

И сказано всё нужное,

Да только запоздавшее.

И сделано всё чистое,

На зависть поколениям,

Хорошее, лучистое,

Но поздно, к сожалению.

И понято всё странное,

Что было так существенно,

Хранимое, желанное…

Не вовремя, естественно.

Коли до мене сонце неласкаве

І день бажає казна-що зліпити,

Я згадую про Вас і вже цікаво

Мені на цьому світі трохи жити.

Коли я для людей чергова страва,

Хоч їх волів ніколи і не знати,

Я згадую про Вас і вже цікаво

Мені в цім світі ще чогось бажати.

Коли буяє почуттів заграва,

Яких Ви доторкнутись н е бажали,

Я згадую про Вас і вже цікаво

Дізнатися, що станеться надалі.

Я Вам слова свої приносив

І дарував, неначе квіти,

Та Ви умієте мовчати,

Як я умію говорити.

Я намагався погляд ніжний

Хоч на хвилину ухопити,

Та Ви умієте мовчати,

Як я умію Вами жити.

Як я умію Вас кохати,

Як Вами душу свою краю,

Навчіть і мене так мовчати,

Як самі вмієте, благаю!

Лякає майбуття невідворотністю

Та сумніви швартують свого човника,

І розмовляє серце із самотністю,

Бо іншого немає співрозмовника.

І зміст шукають новий старі символи,

Та він не кращій за печалі зашморгу,

Стискає горло так, що навіть янголи

Сюди летять нерадо, як на каторгу.

Все против всех,

Скоблящий смех

И жизнь – улитка,

Холодный душ

Холодных душ

Не лучше пытки.

Кто не поёт –

Тому почёт

И смычку с властью,

Но я – не рвусь,

Я – обойдусь

Одной лишь страстью.

И кто

В итоге

Не будет

Проклят?

И кто

В итоге

Получит

Вечность?

Не будет

Слышать

Подземных

Воплей,

А только небо.

За человечность.

Як пишуть вірші? В серці заметіль,

І стогне ніч, неначе породілля,

Хитає простір гіркуватий хміль

Та виграє на нервах божевілля.

Минуле та майбутнє у одне

Сіамськими рідняться близнюками,

Й нема надії, що усе мине,

Не штрикатиме душу будяками.

І груди наливаються свинцем,

І затісно стає в світах широких.

Якщо ти можеш витримати це,

Запрошую до лав на спокій вбогих.