Души родственные на земле встречаются
И не властвуют над ними расстояния.
Судьбы где-то в небесах переплетаются
И томятся души встречи ожиданием.
 
Назначают души звёздные свидания
За пределами земного тяготения.
Окруженные молвой непонимания
Души-птицы не теряют устремления.

Кажется порой, по воле случая
Души родственные на земле встречаются.
Остаются эти встречи в жизни лучшими,
Никогда больше они не забываются.

Не бывают случаи случайными,
Божий промысел о них для нас неведомый.
Что для глаз и для ума прикрыто тайнами,
Свыше Богом изначально предначертано.

Души родственные в небесах общаются,
Чтоб узнать друг друга с первого мгновения
Когда в мире земной жизни повстречаются
И сдержать не смогут сердца притяжения.

Чтоб обнять друг друга крыльями незримыми,
Когда в сердце небеса приоткрываются,
Чтоб навек друзьями быть или любимыми,
Люди-птицы на земле этой встречаются.

Я малиновий чай приготую тобі,

Ніжно руки покладу на плечі...

І нехай завивають шалені вітри

В цей похмурий зимовий вечір.

Я тобі приготую з любові напій,

Нехай душу твою він зігріє.

Нехай сонце яскраве засяє у ній

І розбудить весняні мрії.

Я малиновий чай приготую тобі

Зі спокусливо-ягідним смаком,

Пригощу тебе літом посеред зими,

Причарую п”янким ароматом.

Сьогодні в рік новий ступає

Війною втомлена країна.

Що за поргом нас чекає

На нерозібраних руїнах?

В очах її скорботні сльози,

Із її вуст молитва лине.

У її небі чорні грози.

Моя розтерзана країна...

Мечем пробите її серце,

Бо навкруги страждань долина.

Та правді вірна зостається

Вождями зраджена країна.

Перед загарбниками злими

Вона не стане на коліна,

Дорога волі-шлях єдиний

В моїй нескореній країні.

Нехай свята зоря Різдвяна

Благословить кожну родину.

З вогню й руїн нехай повстане

Соборна,вільна,сильна Україна.

Знову осінь жбурляє дощами,

Депресивні думки навіває.

А з екранів знов днями й ночами

Кандидат земний рай обіцяє.

Йдуть роки… Влада змінює владу.

Не ментальність нова, а обличчя.

І так само Верховна Рада

Із народом живе в протиріччях.

У черговий раз нам обіцяють,

Що служитимуть вірно народу.

Та словами лиш переливають

Із пустого в порожнє воду.

За що маємо голосувати?

За одні й ті ж самі обіцянки?

Їх невдовзі нові депутати

Розіб’ють, мов порожні дзбанки.

З кого маємо ми обирати?

З крадіїв, брехунів, пустодзвонів?

Вони вміють лише обіцяти

І недійсні для них закони.

 І чи є в нас насправді вибір?

Чи ми хочемо щось міняти?

І чи є хоч одна людина,

Що чеснішою хоче стати?

Кажуть, маємо те, що маєм…

Депутатами всі хочуть стати.

Те, що вибором ми нарікаєм,

Клоунадою треба назвати.

Не пишіть листів із осені до літа,

Коли всі шляхи дощі розмили.

Бо зворотні всі дороги вже закриті,

Усі  спогади у вирій відлетіли.

Не шукайте зустрічі з минулим,

Бо воно теперішнім не стане.

Незабудки більш цвісти уже не будуть

Там, де почуття давно зів’яли.

Не кидайте марно слів на вітер,

Що колись були комусь такі жадані.

Та тепер не зможуть серця обігріти,

Бо давно уже вони неактуальні.

Не збирайте давніх мрій уламки,

Бо вони безжально душу зранять,

Не будуйте на руїнах замки,

Просто бережіть своє кохання.

Мої вірші-діти мого серця,

В них печаль із радістю зійшлись.

В них любов і біль переплелися,

Вони душу піднімають ввись.

Мої вірші-то життя сходинки,

Райдуга емоцій-почуттів.

То похмурі,як в осінній день хмаринки,

То ясніють від яскравих кольорів.

Мої вірші-то душі відкриті двері,

То архів прожитих днів і літ.

Мов птахи,які летять у вирій,

Із душі летять вірші у світ.

Мої вірші-мого серця квіти,

Може,відгук в серці чийомусь знайдуть…

Із думок і почуттів,неначе діти,

Знову римами віночки заплетуть.

Доторкнися спраглими вустами…

Розпали нестримане бажання.

Огорнувшись ніжними словами,

Будем пристрастю впиватись до світання.

Пий до дна нектар хмільної ночі…

Знову келих переповниться коханням.

Хай жадають мого тіла твої очі,

Кожна крапля наче перша і остання.

Напій пристрасті із присмаком ванілі

Я до ранку смакуватиму з тобою.

І в черговий раз від ніжності сп’янілі

Келих вірності розділимо надвоє.

Твоя історія кров’ю написана.

Життя твоє-вічна війна.

Неначе пухлина, від світу відрізана,

І друзів у тебе нема.

Народ твій, як стадо, залякане й дике,

Брехливі у тебе вожді.

Обличчя своє на очах всього світу

Жахливо спотворила ти.

Ти маєш усе…Та цього тобі мало.

Ти наче безжальний упир.

Від люті і зла одержимою стала,

Як оскаженілий звір.

Немає для тебе нічого святого,

Руйнуєш ти спокій і мир.

І не боїшся ти вже навіть Бога,

Для тебе весь світ,наче тир.

Пізнаєш ти все,що сама породила.

Небесна розплата прийде.

Не знаєш,що яму для себе ж ти рила,

І скоро вже в неї впадеш.

За кров, споконвіку тобою пролиту,

Заплатиш,росіє,сповна.

Імперіє зла,вже твій келих налитий,

І вип’єш його ти сповна!