Блог Богдан Бо

Вид:: короткий; повний

Замітки:

Хто ти, Максиме Чайка?

Увечері 17 квітня 2009 року відбулася далеко не перша сутичка між наці та антифа зі смертельним наслідком. Але так сталося, що саме ця смерть стала політичною подією міжнародного масштабу та викликала інформаційний вибух такої сили, що складно до нього додати щось нове.

Однак ми спробуємо.

Бесіди з однокласниками Максима Чайки

САША ТА ОЛЕКСІЙ

Максим Чайка

— Чи Максим був скінхедом?

- Наскільки я знаю, ні.

— А ось це на фотографіях він? Чи не підробка?

- Так, це він, безперечно. Таке складно підробити.

— Це скінівський прикид. А ось це він зигує.

— Ну, це мало... Я взагалі не звертав уваги на ознаки. Бачив їх на футболі — багато, усі лисі... але не вдавався до тонкощів.

— Згоден, чи мало... може тенденційно підібрані фотографії... мало який жест людина може зробити, та хоч із пустощів, із протесту. Давайте подивимося відео, де Максим викладає своє кредо. То він? Ви не відчуваєте якихось ознак, що запис може бути підробкою?

(Максим на відео): «... Мене дратує їхня хамська поведінка. У нашій країні вони дозволяють собі творити різні безчинства, поводяться хамськи по відношенню до нас, по відношенню до слов'ян, по відношенню до білих. Білих людей планети залишилося менше 8-10%. І ми терпимо їх тут. Я вважаю, що в нашій країні їх не повинно бути...»

- Так, це він. Не знаю про скінхед, він називає себе націоналістом. Як я розумію, до цієї організації націоналістів він потрапив після школи. А наше спілкування після школи обмежувалося випадковими зустрічами чи зустрічах випускників. Але всі ми, колишні однокласники, знали, що він націоналіст, що є якесь згуртування людей навколо нього.

- Націоналіст - який? В Одесі повно націоналістів різних націй.

— Українською.

— Але ж говорив російською?

- Так, завжди. З нами принаймні. Я його останній раз бачив два місяці тому — ми російською говорили. І іноді випадково зустрічалися, коли він ішов із новими друзями — вони теж російською мовою говорили.

— Судячи з публікацій, він був одним із лідерів націоналістів. Він вас не намагався залучати до своєї організації?

— Ну, ні... ми інші... нас важко... «залучити» до будь-якої «організації».

— Він завжди виділявся на краще. І в навчанні, і взагалі як особистість він, безсумнівно, виділявся в школі, але не можна було припустити, що він стане таким лідером.

— Не можу сказати, що у школі він виявляв завдатки лідера. Це, можливо, почалося з часів так званої «помаранчевої революції». Ми тоді бігали з помаранчевими прапорцями... Але не можна було сказати, що це переросте в такий націоналізм... ні про негрів, ні про китайців — нічого такого не було. Ми просто втрьох бігали... скидали владу.

— Єдині із усього класу?

- Ні, були ще. Третина класу, напевно, була за помаранчевих. Але ми втрьох із Максимом — окрема група. Одесою бігали — агітували голосувати за Ющенка. З бабусями спілкувалися... з бабусями важче було. На концерти «Океану Ельзи» ходили з помаранчевими стрічками. У мене батьки теж підтримували помаранчевих, а на думку батьків я завжди покладався. Нам здавалося, що ми скидаємо трясовину, в яку ми зав'язли.

— То була ініціатива особисто ваша? Ніхто зверху чи збоку?

- Ніхто! Ми самі! Ми тільки потім довідалися, що десь є штаб помаранчевих і прийшли туди... Але ж почали самі. І Максим серед нас трьох не був лідером. Ми не мали лідера. У нас було «три мушкетери».

— У нас у класі були суперечки з тими, хто за Януковича, але ніколи того ж Максима це не переростало навіть у крик. Ми частіше навіть сміялися з цього. Жодної агресії. Був у нього в класі опонент, вони вічно сперечалися і не дуже один одного любили, але ніхто ні на кого з кулаками не кидався. Та й бився Максим, далеко не найкращим чином. У нього була якась хвороба... підвищений черепно-мозковий тиск, щось таке. Якось він побився — і одразу кровотеча. Не був він забіяком.

— 2004 року ви були у 10-му класі, потім ще півтора роки навчалися разом із Максимом. Якось змінювалися ваші настрої?

— Я пам'ятаю, що я чекав чогось... Я був переконаний, що ось що у нас 80% економіки в тіні, і ось прийде чесна людина, і ми прямо розквітнемо... Відразу в нас усі — зарплати, робочі місця... А воно начебто було, так і залишилося... Максим як був за Ющенком, так і залишався. Але ми з ним менше спілкувалися. Компанії у класі переформувалися. Не те, щоб інші турботи перевалили нашу увагу... просто якось... інтерес пропав до політики. Як революція закінчилася, ми про політику у класі майже не говорили. Навіть коли не було іспитів, середина року, навчання-навчанням... але якось минуло воно, та й усе... Але воно колись було... відчували, що ми комусь потрібні... Виявилося, що ми були жорстоко обдурені... Батько зараз каже, що він голосував за Ющенка, щоб не голосувати за Януковича. А мати померла... ...Так, чого я це все. Ми з Максимом агітували за помаранчеву революцію, але агресії у нього не спостерігалося, він був досить адекватним чоловікомВи хоч щось знаєте про те, хто його вдарив ножем?

Абсолютно нічого. Вже на похороні Максима чули, що націоналісти та антифа всі знають один одного в обличчя і, швидше за все, вони були знайомі з тими, з ким вони билися. Ще знаю такий нюанс... мені розповідали люди, які ближче з Чайкою спілкувалися, що останні два тижні його життя в нього почалася якась манія переслідування, десь він писав, що після інституту за ним троє людей йшли до самого будинку... Не знаю, чи це параноя, чи справді хтось за ним стежив.

— А кого він підозрював? Влада чи якісь інші угруповання?

— Точно не знаю... але, певно, якихось своїх опонентів.

— У будь-якому разі, якщо за тобою ходять три людини одні й ті ж постійно, стежать за тобою...

— Ми маємо спільний товариш, він частіше з Максимом після школи спілкувався. Він дотримується категорично іншої думки щодо націоналізму. Вони сперечалися з цих питань. Але Ілля каже, що не було нічого неадекватного. Ну, людина з протилежною позицією, але Максим ніколи не дозволяв собі хамити. Побалакали, посперечалися... Ніяк не можна сказати, що в нього очі наливались кров'ю, і він йшов напролом. Мені його перш за все шкода. Він розумний чоловік був. Мені здається, що він міг би знайти більш розумне застосування своїм талантам. Його радикальні націоналістичні погляди ніколи не підтримував.

Настя

Я побачила в інтернеті повідомлення, що в Одесі вбили скінхеда, і тут же згадала про Максима... ну просто у мене немає більше знайомих скінхедів... Почала читати далі і.

— Тобто ти так знала, що він скінхед? І взагалі знаєш, хто такі скінхеди, як вони виглядають?

— Звісно, знаю! У нас в Ізраїлі також якось з'явилися скіни. Якось вони відмочили: «Ізраїль для росіян!». Тепер вони сидять - усім по сім років, а один був неповнолітній, його не посадили, він виправився і пішов служити до ізраїльської армії, до бойових військ. Бувають ще ред-скіни, їхній символ Че Гевара, вони не антисеміти, а інтернаціоналісти.

Але Максим був дуже розумний та просунутий хлопець. І не можна так просто говорити, що він лише скінхед. Йому подобався Чак Паланік. До того як він став скінхедом, він був анархістом. До того як він змінив в аське нік на «Брудний чобіт», у нього був нік «Анархіст». Я сама колись панувала, і знаю, що панки зі скінхедами б'ються. А Максим слухав «Нірвану» — панківський гурт.

Ми Максимом були в одному дитячому садку. А потім потрапили до одного класу до 62-ї школи. Навчалися разом до 5-го класу, потім я перейшла до іншої школи, але оскільки живемо поряд, то часто випадково зустрічалися. Відносини були доброзичливі, як із однокласником. Жодних розмов про євреїв не було — мене ніхто не приймав за єврейку, і прізвище у мене російське. У мене лише бабуся єврейка. Я й сама усвідомила себе єврейкою значно пізніше за п'ятий клас.

Потім я поїхала до Ізраїлю, але буваю в Одесі, у батьків іноді подовгу. Кілька років тому ми з Максимом випадково зустрілися, обмінялися телефонами та аськами. Нічого скіновського в ньому помітно не було, він був у джинсах та футболці «Нірвана». Через якийсь час він подзвонив мені, покликав мене погуляти ввечері. Я пішла. Говорили про те, хто як. Я, природно, розповіла про своє життя — про Ізраїль, про свою релігію, про кашрут, про Суботу... І почалася напруження. Він поводився досить пристойно, але не приховував свого ставлення до євреїв... але не стосовно мене, на кшталт: «Вони такі, але ти — нормальна, сподіваюся?» І весь час якось... Я його пам'ятала, як гарного хлопця, свого однокласника, була налаштована доброзичливо. А він, мабуть, використав знайомство з якоюсь іншою метою. Я розповіла, що підробляю вчителькою молодших класів у єврейській школі, і він запитав: «Ну і як поводяться маленькі семіти?». Загалом... Я йому сказала, що мені треба йти, що я поспішаю на тренування з рукопашного бою. Я справді ходила в Одесі на ці тренування.

Другого дня я зустрілася з Максимом по дорозі з тренування, я йшла разом зі своїми хлопцями-рукопашниками. Вирішила з ним привітатись. Він подивився на мою компанію... і поводився пристойно. Ми поговорили трохи, нормально, він йшов на урок гітарою.

А одного разу я його зустріла на Сегедській, і він був з другом. Ось тоді я точно врубалася, що вони скінхеди, хоча вони були в кепках, але одягнені були по-скіновськи. І з'ясувалося, що коли ми з ним були вдвох, він поводився відносно пристойно. А коли з другом, він одразу запитав: «Ну що, багато жидів в Ізраїлі?». Я йому відповіла: «Ну, ти сам логічно подумай — багато жидів в Ізраїлі чи ні?». Він почав наїжджати, намагався мені загрожувати... ну це все недомовками, але всім же зрозуміло, на кшталт: «Дивись я все про тебе знаю! Ти там дивися! Щиро кажучи, я злякалася навіть. І натякнула, що я теж добре його знаю, і нехай краще наїжджає на тих, хто його не знає.

Взагалі коли він був один, він поводився відносно в рамках, тримався в руках. А коли він був зі своїм товаришем-скіном — зовсім інакше. Може зображував перед другом крутого скіна. Взагалі, він колись був у натовпі, то не контролював себе.

— А це звідки ти знаєш? Ти бачила його в юрбі?

— І бачила, і знаю з його власних розповідей про те, як вони трощили магазини після матчу. Того разу, коли ми гуляли, він розповідав з великою гордістю: «Ми за «Чорноморець»!!! Ось нещодавно був матч і «Чорноморець» переміг, а коли «Чорноморець» перемагає, ми йдемо і трощимо все на своєму шляху, ми б'ємо всі вітрини магазинів, а це так класно!..» Одного разу я випадково виявилася недалеко від Шевченківського парку після матчу, і побачила Максима — він ішов у натовпі фана. Як не дивно, він мене впізнав здалеку і гукнув... але я вирішила не підходити до нього.

Потім, я вже знову була в Ізраїлі, він свої погрози переніс в аську... Ну, може, не погрози, просто гидоти всякі — з приводу єврейства та Ізраїлю. Він мені кидав якісь посилання на свій блог, але я їх не зберегла. Зрештою, я закинула його в ігнор-лист.

— Ти не турбуєшся про те, що якщо я все це опублікую, то тебе дізнаються навіть без прізвища... ну однокласниця, дитячий садок, рукопашний бій — багато особистих прикмет?

— А що мені турбуватися? Я ж в Ізраїлі.

Коментарі: 0

Богдан Бо

Максим Чайка — борець за українську Одесу

МАКСИМ ЧАЙКА — БОРЕЦЬ ЗА УКРАЇНСЬКУ ОДЕСУ

Сьогодні минає сімнадцять років з дня загибелі Максима Чайки — патріота, активіста, справжнього борця за українську Одесу. 17 квітня 2009 року його було підступно вбито в самому центрі міста руками проросійських радикалів — тих, хто згодом став опорою сепаратизму навесні 2014-го.

Максим був одним із перших, хто рішуче протистояв кремлівському міфу про «русскій город». Його життя і діяльність стали прикладом незламного спротиву. У 2008 році він організував в Одесі перший марш до Дня народження Романа Шухевича — Головнокомандувача УПА. Тим самим він поклав початок відкритому патріотичному руху, що став фундаментом для відсічі «вати» 2 травня 2014 року.

Його смерть не була марною. У 2014 році Одеса зберегла свою українську ідентичність і зупинила поширення російського імперіалізму. Це стало можливим завдяки таким, як Максим.

Вічна пам’ять і шана героєві. Його боротьба — це наш дороговказ.

Герої не вмирають!

#героїневмирають #Одеса #МаксимЧайка

Усі реакції:

Поет Мирослав Вересюк згадав про Максима у своєму вірші:

В Одесі вбили юнака,

Кого ця звістка зачепила?

Максима Чайку смерть така

Теж випадково підкосила?

Убили просто лиш за те,

Що вболівав за Україну,

Любові почуття св'яте

Йому поставили в провину!

575

Андрій Тарасенко

Памятаємо

1 рік

Любов Савченко

Пам' ятаємо справжніх українців!

Боляче,що наша ідентичність виборюється ціною життя....

1 рік

Василь Іванович

Вічна і Світла Пам'ять Герою України! Царство Небесне...

GIF

1 рік

Ольга Третяк

Вічна пам'ять..

1 рік

Ганна Токало-Горошко

На жаль українці виборюють українське століттями...І винищують нашу Націю століттями...

Вічна пам'ять великому Патріотові України.

1 рік

Маша Ризаева

ВІЧНА і Світла ПАМЯТЬ ГЕРОЮ.

1 рік

Oliver Vander

Вічна пам'ять і слава Герою! Царство Небесне! Слава Україні! Слава українським Патріотам! Слава українським Націоналістам! Слава Патріотам Одеси! Бути патріотом того часу в Одесі - це був життєвий подвиг, шлях який торували тоді націоналісти вимагав і вимагає надзвичайної самрпожертви і звитяги

1 рік

Tamara Vakaryuk

Це не вперше і не в останнє чинять розправу над українськими патріотами в центрі Одеси білим днем.

1 рік

Маріза Міраї

Вічна пам'ять патріотам!

GIF

1 рік

Annapilotka Odessa

Співчуваю рідним, мені жаль що ось так от ....

Коментарі: 0

Богдан Бо

Наше сьогодення мирне

росіянин, який ненавидів Україну та євреїв: стала відома особистість “голосіївського терориста”

18 Квітня, 2026, 20:56

Олена Билім

росіянин, який ненавидів Україну та євреїв: стала відома особистість “голосіївського терориста”

Кривава атака в столиці відкрила шокувальні деталі про нападника — від біографії до радикальних поглядів

Головне за день:

Події 18 квітня у Києві стали одними з найрезонансніших за останній час. У Голосіївському районі чоловік відкрив вогонь по перехожих, а згодом захопив людей у супермаркеті. Напад спричинив численні жертви та поранених, серед яких є дитина.

Правоохоронці кваліфікували інцидент як терористичний акт. Після штурму спецпризначенців нападника ліквідували, однак питання про його мотиви та минуле залишаються у центрі уваги. Згодом журналісти та аналітики встановили особу стрільця та оприлюднили нові деталі.

Був засудженим та родом з Москви: що відомо про стрільця з Голосіївського району Києва

Правоохоронці встановили особу чоловіка, якого ліквідували 18 квітня під час спецоперації у Києві після захоплення заручників у супермаркеті “Велмарт” і вбивства людей.

Зміст

Судимість та судові справи

Обставини злочину

Погляди та активність у соцмережах

Головне за день:

Йдеться про Дмитра Васильченков,а який мав українське громадянство, хоч народився у Москві. За даними ЗМІ, чоловік раніше був судимий та проживав у Голосіївському районі столиці.

Встановлено, що Васильченков народився 21 квітня 1968 року в Москві. Раніше він мешкав у Бахмуті Донецької області, на вулиці Максима Горького.

У різні роки працював в управлінні освіти міськради Бахмута та у військовій частині А1978. Також отримував військову пенсію.

“Це колишній український військовий служив до 2004 року на Донеччині. Місце служби – 254 мотострілецька дивізія, батальйон матеріально-технічного забезпечення. Потім пішов у запас і після 22-го продовжив службу в лавах української армії”, – зазначив журналіст Віталій Глагола.

В період 2015-2017 років тимчасово проживав у російській Рязані. Після цього повернувся в Україну і живе в Києвіна вулиці Деміївській, неподалік від місця, де відкрив вогонь по людях.

Крім того, повідомляється, що він мав фінансові зобов’язання перед УніКредит Банк. Квартиру на вулиці Деміївській, буд. 35, у Києві придбав у 2019 році.

Судимість та судові справи

У 2024 році проти нього відкривали кримінальне провадження за нанесення легких тілесних ушкоджень. Однак справу закрили через примирення сторін.

“Обвинувачений зазначив, що примирився із потерпілим та клопотав про закриття кримінального провадження та про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із примиренням із потерпілим, який не має до нього матеріальних та моральних претензій, та надав на підтвердження звернення потерпілого та його розписку”, – зазначено у документах.

Також у тому ж році він виграв два суди проти Пенсійного фонду щодо доплат у розмірі 2 тисяч гривень і перерахунку військової пенсії. Для перерахунку він приніс довідку з Київського міського ТЦК СП від 17.11.2022 №ВСЗ/9664.

Обставини злочину

За інформацією слідства, нападник використовував легальну мисливську гвинтівку Kel-Tec SUB-2000 під патрон 919. Зброю було зареєстровано у грудні 2025 року.

Відомо, що цей карабін можна купити у вільному доступі.

Погляди та активність у соцмережах

За даними “Телебачення Торонто”, ймовірний акаунт Васильченкова у Facebook свідчить про його радикальні погляди.

Зокрема, він публікував “антиукраїнські та антисемітські дописи” та закликав до силового “очищення” суспільства, посилаючись на методи Адольфа Гітлера.

У своїх публікаціях він також використовував формулювання на кшталт “так звана Україна” та висловлював жаль, що Ігор Гіркін у 2014 році не зруйнував Бахмут повністю.

Коментарі: 0

Богдан Бо

Живий Тарас Матвіїв

Согодні 20 квітня 2026 року на телеканалі НТА подивився документальний фільм про цю людину "Живий Тарас Матвіїв" і одразу кинувся до компа взнати детальніше у ШІ. Хороша річ, якщо правильно користуватися, як і все у цьому Світі. В моїй щоденній молитві є такі рядки: "Вічная пам'ять, вдячність і вічная слава всім, хто загинув за Україну, за честь і славу, за народ та низький уклін їх родині, що виростили героя і зберігають пам'ть про нього", а тут я побачив кому вклоняюся. Дуже гарний і розумний документальний фільм з промовистою назвою "Живий Тарас Матвіїв" - він справді живий! В людях, що його знали. В справах і прикладі правильного українця. Багацько є у нас базік, що оповідають, як нам треба правильно жити, а шановний Тарас діяв і тим показував й доказував як маємо жити і робити. Амінь. Подивіться цей докфільм, якщо буде можливість. Він вартує. Загинув у 2020 році, ще до початку повномаштабного вторгнення, але завдяки Тарасу і його побратимам Україна вистояла у 2022-2026 роках проти лютого ворога і вистоїмо!

Що відомо про Тараса Метвіїва з Жидачива?

Тарас Матвіїв — це Герой України (посмертно), журналіст, громадський діяч та військовослужбовець із Жидачева, який загинув у липні 2020 року, рятуючи своїх побратимів на фронті.

Основні факти про його життя та діяльність:

Освіта та журналістика: Закінчив факультет журналістики ЛНУ ім. Івана Франка. Працював кореспондентом на телеканалах ТРК «Ера» та «TVi», дописував у багато видань.

Громадська активність: Був активним учасником Революції Гідності (у складі 3-ї сотні Самооборони Майдану). Став співкоординатором «Пошукової ініціативи», яка розшукувала зниклих під час подій на Майдані. Був депутатом Жидачівської районної ради.

Військовий шлях:

Спочатку воював як доброволець в окремій чоті «Карпатська Січ».

Згодом закінчив курси офіцерів у Національній академії сухопутних військ і став молодшим лейтенантом у 24-й окремій механізованій бригаді ім. Короля Данила.

Подвиг: Загинув 10 липня 2020 року поблизу селища Троїцьке на Луганщині. Під час мінометного обстрілу він власноруч витягнув двох побратимів із палаючого бліндажа, чим врятував їм життя, але сам потрапив під розрив чергової міни.

Вшанування пам'яті: 13 липня 2020 року йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». У Жидачеві на його честь названо школу та встановлено меморіальну дошку.

ШІ: Чи цікавлять вас деталі про творчу спадщину Тараса (його вірші чи публікації) або заходи з вшанування його пам'яті в Жидачеві?

так

Творча спадщина Тараса Матвіїва та заходи з вшанування його пам'яті в Жидачеві — це важлива частина збереження історії Героя, над якою активно працюють його батьки та громада.

Творча спадщина: двотомник «Мої думки»

Після загибелі Тараса його мати, Валентина Матвіїв, упорядкувала та видала його тексти. Це була мрія самого Тараса — видати власну книгу після перемоги.

Перший том: «Мої думки. Ритмопроза» (2022). Збірка містить вірші, світлини та копії рукописів Тараса. Тексти охоплюють теми Бога, любові, війни, Майдану та майбутнього України.

Другий том: «Мої думки. Проза» (2023). До нього увійшли художні та публіцистичні твори, студентські роботи, а також розділи «Щонічник» (щоденникові записи) та «Мрії». Книга дає змогу побачити еволюцію його світогляду.

«Маніфест»: Одним із найвідоміших текстів Тараса є заклик «Будьте гідними ранкового сонця», який став символом його життєвої позиції.

Вшанування пам'яті в Жидачеві

Місто Жидачів глибоко шанує свого Героя через освітні проєкти та пам'ятні знаки:

Школа імені Тараса Матвіїва: Жидачівський ЗЗСО №1, де навчався Тарас, тепер носить його ім'я. У школі регулярно проводяться літературні читання за його творами.

Пам'ятник-хрест: 1 жовтня 2023 року на могилі Тараса в Жидачеві відкрили меморіал у формі козацького мілітарного хреста.

Алея Героїв Небесної Сотні: У місті висаджено дуб пам'яті Тараса та встановлено меморіальну табличку.

ГО «Лицар»: Громадська організація, названа на честь Тараса, займається патріотичним вихованням молоді та організацією заходів пам'яті.

Виставка «Майдан-війна»: У місцевому музеї періодично експонується виставка світлин, яку свого часу створив сам Тарас.

ШІ: Чи бажаєте ви дізнатися більше про зміст його «Щонічника» або про те, як можна придбати його книги?

так

«Щонічник» та книги Тараса Матвіїва є ключем до розуміння його внутрішнього світу, а придбати їх можна через родину або волонтерські ініціативи.

Про що писав Тарас у «Щонічнику»?

Це найбільш інтимна частина його творчості, що увійшла до другого тому видання. Основні теми:

Діалог із собою: Тарас був дуже самокритичним, він постійно аналізував свої вчинки, духовний стан та шукав «справжність».

Війна як вибір: У записах чітко простежується його трансформація від журналіста-активіста до професійного військового, який усвідомлено йде на ризик заради свободи.

Мрії про Україну: Він описував майбутнє держави без корупції та байдужості, де кожен громадянин відчуває відповідальність за країну.

Передчуття: У деяких записах зустрічаються роздуми про жертовність, які після його загибелі сприймаються як пророчі.

Як придбати книги?

Оскільки видання є некомерційним і благодійним, книги не завжди є на полицях мережевих крамниць. Отримати їх можна наступними способами:

Через матір Героя: Валентина Матвіїв (Valentyna Matviiv) активно веде сторінку у Facebook. Найкращий спосіб — написати їй особисто. Кошти від продажу часто спрямовуються на допомогу ЗСУ або на нові тиражі для бібліотек.

Бібліотеки та музеї: Книги передані у багато бібліотек Львівщини та Києва, а також до Музею Майдану.

Презентації: Книги часто розповсюджуються під час пам'ятних вечорів або патріотичних заходів у Жидачеві та Львові.

Чи підказати вам контакти публічних сторінок пам'яті Тараса, де публікують уривки з його творів?

так

Для того, щоб стежити за творчістю Тараса та новинами щодо вшанування його пам'яті, варто звернутися до наступних ресурсів:

Facebook-сторінка Валентини Матвіїв: Мати Тараса є головною хранителькою його спадщини. Вона регулярно публікує уривки з віршів, фрагменти з «Щонічника» та інформацію про наявність книг.

Сторінка «Тарас Матвіїв. Мої думки»: Це офіційна спільнота у Facebook, присвячена саме його літературній праці та пам'яті як Героя України.

Сайт та соцмережі Жидачівської міської ради: Тут публікують анонси заходів, присвячених Тарасу (турніри, читання, пам'ятні віче), що проходять у його рідному місті.

YouTube-канали: На платформі можна знайти записи його інтерв'ю часів журналістської діяльності та відеосюжети про його подвиг (зокрема від каналів «24 канал», «Суспільне Львів» та проєкту «Повернись живим»).

11:47 20.04.2026

Коментарі: 0

Богдан Бо

Упокоївся у Бозі Святійший Патріарх Філарет

Євстратій Зоря

6 год

ОФІЦІЙНИЙ НЕКРОЛОГ: Упокоївся у Бозі Святійший Патріарх Філарет

Предстоятель і Київська Митрополія Православної Церкви України з глибоким сумом сповіщають всеукраїнській пастві, що 20 березня 2026 року від наслідків загострення хронічних хвороб на 98-му році життя, 77-му році чернецтва та на 65-му році архієрейства упокоївся у Бозі Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній висловив глибоке співчуття рідним і близьким спочилого Святійшого владики.

«Особа і численні добрі справи спочилого Патріарха Філарета по праву посідають особливе місце в сучасній історії як помісної Української Православної Церкви, так і в цілому України – зазначив Предстоятель ПЦУ. – Очоливши шість десятиліть тому Київську кафедру, Патріарх Філарет як Екзарх України, як Предстоятель УПЦ та Предстоятель УПЦ КП зробив багато для збереження церковного життя в роки радянських утисків Церкви, в час духовного відродження України та особливо в роки боротьби за утвердження церковної автокефалії.

Саме завдяки його рішенню та свідомій позиції стало можливим успішне проведення 15 грудня 2018 року Об’єднавчого Собору в Святій Софії у Києві, організаційне створення єдиної помісної Православної Церкви України, отримання Томосу про автокефалію.І попри подальші усім відомі складні події ми щиро засвідчуємо, що завжди незмінно шанували внесок Патріарха Філарета у розбудову Церкви. Саме тому з великою духовною радістю сприйняли і я особисто, і мабуть усі в Православній Церкві України наші з Патріархом нещодавні зустрічі та спільну молитву, які стали свідченням перемоги любові та братнього миру у Христі.

Ми глибоко засмучені тим, що Патріарх Філарет відійшов від життя світу цього, але віримо у Божу милість до нього та підносимо за упокоєння його душі наші молитви. Ми будемо робити все необхідне для того, щоби належно вшанувати пам’ять нашого Почесного Патріарха, гідно проводивши його в останню земну путь» – відзначив Блаженнійший владика.

Київська Митрополія закликає єпископат, духовенство та вірних ПЦУ підносити молитви за спокій душі новопреставленого Патріарха Філарета та невдовзі офіційно оголосить про розклад заходів прощання зі спочилим Патріархом, його відспівування та поховання.

Біографічна довідка

Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (в миру Михайло Антонович Денисенко), ієрарх на спокої Православної Церкви України, народився 23 січня 1929 р. в с. Благодатне Амвросіївського району Донецької області в українській родині Антона і Меланії Денисенків. Втратив батька, який загинув на фронті ІІ Світової війни у 1943 році, що вплинуло на юного Михайла, який глибоко навернувся до віри та попри радянську атеїстичну пропаганду твердо вирішив присвятити своє життя служінню Церкві.

У 1946-48 рр. навчався у Одеській духовній семінарії, яку закінчив з відзнакою, продовживши навчання в Московській духовній академії. 1 січня 1950 р. у Троїце-Сергієвій лаврі був пострижений у чернецтво з іменем Філарет, на честь праведного Філарета Милостивого. 15 січня того ж року рукоположений на ієродиякона, а на день Святої Тройці 18 червня 1951 року – на ієромонаха.

У 1952 році закінчив курс МДА з вченим ступенем кандидата богослів’я і був призначений викладачем Священного Писання в Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов’язки благочинного Троїце-Сергієвої лаври. З 1953 року викладав у Московській духовній академії.

У 1953–1954 навчальному році Вчена Рада МДА присвоїла звання доцента. У 1956 році призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із зведенням у сан ігумена. У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 року зведений у санархімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.

1960 року призначений керуючим справами Українського Екзархату РПЦ і настоятелем Володимирського кафедрального собору м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962року був настоятелем подвіря РПЦ при Олександрійському Патріархаті у місті Олександрії (Єгипет).

4 лютого 1962 року в м. Ленінграді відбулася хіротонія на єпископа Лузького, вікарія Ленінградської єпархії РПЦ. Виконував обов’язки керівника Ризької єпархії. З жовтня 1962 по грудень 1964 року – єпископ Віденський і Австрійський РПЦ. З грудня 1964 по травень 1966 року – єпископДмитровський, ректор МДАіС.

14 травня 1966 року зведений у сан архієпископа і призначений постійним членом Священного Синоду РПЦ, Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 1968 року зведений у сан митрополита. З травня по червень 1990 р. – місцеблюститель Московського патріаршого престолу, головував на Помісному соборі РПЦ 1990 р.

У зв’язку з перетворенням Українського Екзархату РПЦ на самостійну в управлінні Українську Православну Церкву Архієрейським Собором УПЦ у липні 1990 року одноголосно обраний Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем УПЦ (в складі РПЦ). Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. підтвердив це обрання та висловив довіру як Предстоятелю УПЦ.

У зв’язку з проголошенням відновлення незалежності України на підставні рішення Священного Синоду та Архієрейського Собору УПЦ, скликав і очолив 1-3 листопада 1991 р. Собор УПЦ, який одноголосно підтримав рішення про необхідність автокефалії УПЦ. За це був підданий тиску з боку керівництва РПЦ, яке за будь-яку ціну прагнуло не допустити незалежності Української Церкви. У травні 1992 р. на підставні рішень, які не відповідали Статуту УПЦ, був де-факто усунутий від керівництваУПЦ, а потім безпідставно рішенням Архієрейського Собору РПЦ був оголошений «позбавленим сану». Ніколи не визнавав цього рішення, вважаючи його канонічно безпідставним, та звернувся з апеляцією на нього до Вселенського Патріарха Варфоломія. У наступні роки неодноразово поновлював цю апеляцію, востаннє – у 2018 р.

25 червня 1992 р. на Об’єднавчому Соборі в м. Києві підтримав рішення про об’єднання УАПЦ та УПЦ в Українську Православну Церкву Київського Патріархату, за рішенням Собору отримав посаду заступника Патріарха з титулом митрополита Київського. Після обрання на Предстоятеля УПЦ КП 22 жовтня 1995 р. у Володимирському кафедральному соборі м. Києва відбулася його інтронізація з титулом «Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України».

11 жовтня 2018 р. Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату, розглянувши апеляції, визнав рішення РПЦ про «позбавлення сану», винесене щодо Митрополита Філарета у 1992 р., не відповідним канонам, прийнявши його у спілкування як колишнього митрополита Київського.

Виконуючи попередні домовленості, за рішенням Архієрейського Собору УПЦ КП 15 грудня 2018 р. скликав у храмі Малої Софії у Києві Помісний Собор УПЦ КП, який прийняв рішення про припинення окремого існування релігійного об’єднання УПЦ КП та про входження до єдиної Православної Церкви України. На підставі прийнятого Об’єднавчим Собором 15 грудня 2018 р. Статуту ПЦУ став постійним членом Священного Синоду ПЦУ як Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України та керівник окремої єпархії у м. Києві.

Від червня 2019 року – архієрей на спокої Православної Церкви України.

За свою церковну, громадську та миротворчу діяльність нагороджений численними церковними та світськими нагородами. У січні 2019 року отримав найвищу державну відзнаку – звання Герой України.

Пресслужба Київської Митрополії

Української Православної Церкви (ПЦУ)

Ігор Кашицький

Вічна пам'ять Святійшому Патріарху Філарету !

Коментарі: 0

Богдан Бо

18 лютого 2014 року було лютим і кривавим

Подивився відео тих часів з Євромайдану і згадалося, як то все переживалося тоді, бо почалися вбивства, жертви, страхи тощо. На тепер після 12 років війни різної інтенсивності ці події не стають нікчемними, а навпаки - то був початок героїчного шляху України. Моє гасло з того часу просте і однозначне: Україна перемогла, тому що не програла! З 18 лютого почалася лють влади, щоб силою зломити дух і сили протестувальників по цілій країні і відпочатку - в Києві, буквально знищивши Євромайдан на Хрещатику.

Після ганебного голосування і прийняття отих "драконівських законів" у ВРУ ситуація в Україні набула дуже складного змісту, бо примирення явно не було: влада хотіла зломати волю до протестів і застрашити людей, а народ доводив, хто в домі хазяїн і доказав, що саме він.

Важливо зазначити, що "Революція Гідності" була прямим продовженням "Помаранчової революції! 2004 року, бо саме діти, народжені після цієї революції, вийшли на протести у 2013 році, а їх побиття силовиками за наказом влади викликало гнів українського народу і всі подальші події. Дотепер є багато в Україні нитиків, що всі сучасні проблеми перекладають на Майдани і протестувальників. Посилаю їх не за корабликом рашки, а значно гуманніше до українських класиків, зокрема, Панаса Мирного і його твору "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Варто всім нам зрозуміти, що ні влада не є слугами народу, ні народ не є бидлом, яким поганяє влада. В нормальній країні влада і народ є правильним симбіозом, тобто взаємокорисним поєднанням, що часом має схиблення в один, чи інший бік. Звідци і походить вислів: "Який народ - така і влада" Бо народ обирає свою владу навіть якщо і без виборів, тому що жодна влада не встоїть, якщо її ігнорує народ. То довга казань, тому на тепер вистачає визнати, що українці молодці. Просто жодна держава світу не постава одразу гарною і могутньою, тому треба над тим багато працювати всім нам і тому наш головний клич українців - Будьмо!

Коментарі: 4

Богдан Бо

Віра пересуває гори

Її вважали розстріляною.

Її ім’я вже було в списках загиблих.
Але вона жила.

Олена Вітер народилася 1904 року на Львівщині в родині освічених людей. До підліткового віку жила з батьками в Австрії, потім повернулася до Львова. Вона могла стати лікаркою — вступила до медичного інституту, мала здібності й перспективи. Але після смерті батька раптом змінила шлях і пішла в монастир.

Це був не втеча від життя. Це був вибір — служити людям інакше.

У монастирі студитського уставу вона лікувала, навчала, організовувала школу й курси для дорослих. Вона формувала покоління українців, для яких мова і гідність не були абстрактними словами. У 28 років стала ігуменею. Її підтримував митрополит Андрей Шептицький, бачив у ній силу характеру й ясність думки.

Коли прийшла радянська влада, Олена могла виїхати. Дехто так і зробив. Але вона залишилася.

У 1940 році її заарештували. Львівська тюрма на Лонцького. Допити, психологічний і фізичний тиск. Її ім’я потрапило до списків тих, кого влітку 1941 року вважали страченими.

Але вона вийшла живою.

Під час німецької окупації її монастир став прихистком для дітей. Серед них були й єврейські хлопчики та дівчатка, яких рятували від смерті. Вона переховувала їх, лікувала, опікувалася ними, розуміючи, що за це може заплатити свободою.

І заплатила.

У 1945 році її заарештували вдруге. На слідстві вона не відмовилася від своїх переконань і відкрито сказала, що підтримувала боротьбу за незалежну Україну. Щоб захистити інших сестер, брала провину на себе. Військовий трибунал засудив її до 20 років таборів. Згодом термін скоротили до десяти.

Вона провела понад десять років у ГУЛАГу.

Коли вийшла на волю в 1956 році, не зламалася. Оселилася на Тернопільщині, організувала підпільний монастир і продовжила служити людям — тихо, без гучних слів.

У 1976 році її визнали Праведницею народів світу за порятунок євреїв. І тоді вона наполягла, щоб біля її імені в “Яд Вашем” було зазначено: Україна.

Навіть у міжнародному визнанні вона не дозволила стерти свою ідентичність.

Олена Вітер померла 1988 року — менш ніж за рік до того, як Українська греко-католицька церква вийшла з підпілля.

Її намагалися зламати дві тоталітарні системи. Її ім’я намагалися викреслити з життя. Але вона вистояла.

І тепер її історія — це не просто біографія.
Це доказ того, що навіть у найтемніші часи можна залишитися людиною.

Коментарі: 5

Богдан Бо

Буду

Епіграф: Біда не втому, що правда гірка, а втому, що брехня солодка. Фелікс Кривін, український письменник.

В чергове спробую трошки бути блогером, але одразу вкажу на дві речі: я народився 1961 року в Україні, де майже 30 років прожив у славному місті Донецьку, а потім вже дещо більше часу проживаю у славному місті Львові. Тобто мій основний простір життя є виключно Україна і коли мені хтось щось починає брехати про мою любу Україну, то я маю що відповісти брехунцю правдою маткою помежі очі. Наступне: я був звичайною радянською людиною, що тепер величаю як «Совок», але я постійно намагався осмислити де я і хто я, тому пройшов певну еволюцію життєву, тобто я не став розумним знавцем одномоментно, як це може комусь видатись, а я був з нами усіма постійно вкупі, варився в одному горщику і дотепер в ньому є. Просто я намагався пройти шлях від «совка» до людини і хоч трохи мені це вдалося, а ось багато люду в Україні і не намагалося, і не хоче цього робити. За тим поміж нами прірва, бо я вважаю за людину того, хто думає, хто шукає правду в усьому, Істину, як першоджерело, а «совок» це той, що вже все знає апріорі. Совки не думають абстрактно і самостійно, а продукують штампи і догми, тобто спілкуватись з ними безглузде витрата часу свого і його. Люди можуть сперечатись, хто з них розумніший, але сперечатися хто з них дурніший – це безглуздо і навіть смішно, то є Цирк на дроті, де ми і маємо злощастя на тепер знаходитися.

Пишу я не для «совків», а для нового покоління української молоді, якій цікаво звідки пішла земля українська і гордий народ укрів, до якого вони і я належать. Річ непроста, однак цікава і отже рушаймо. Мені часто закидають, що я так би мовити «б'ю по своїх», тобто критикую своїх однодумців чи соратників по чину. Я на то відповідаю, що мені не цікаво критикувати ворогів, бо це йде їм на користь: вони бачать свої хиби і їх виправляють. Тому ще в радянські часи я припинив свідомо критикувати комуняк і відійшов від руху так званих дисидентів, тобто інакодумаючих. Пояснюю для молоді, що основна масса отих дисидентів були самі комуністами і стали злочинцями тому і тільки тому, що хотіли покращити систему радянської влади. Останній керманич комуністичної партії в радянському союзі (перепрошую, але буду писати з малої букви все гидке в супереч діючому українському правопису) Михайло Горбачов, прихильником якого я є дотепер, хоча і є за що йому дорікнути, як і Ющенко, і Порошенко, але тут про інше: цей генеральний секретар кпрс з трибуни останього партійного з'їзду привселюдно заявив, що «Партія має повернутися обличчям до народу!» Самі розумієте, яким місцем була обернута комуністична партія до народу весь попередній час. Дисиденти саме того хотіли: розвернути партію. Але коли партія розвернулася, то виявила, що і народ далеко вже не обличчям до неї є обернутий. Діалогу не вийшло, тому що як не агітуй, а сраці все до сраки. Народ люто ненавидів комуняк, а ті щиро дивувалися «За что они нас так не любят?!» Я рекомендую дослідити і порівняти сучасне життя в Північній та Південій Кореях і багато стане зрозумілим, як і де ми жили при комуністичному режимі. Куба також красномовна гидота за Фіделя Кастро, безкінечного демократичного диктатора.

Перепрошую, але буду критикувати і хвалити суто своїх, а ворогів згадаю для аргументації, бо і вони, падлюки, щось вміють якісно зробити нашими руками і головою. І з головою, тому що дивишся на багатьох і дико дивуєшся, як його таким виробили недоумком. То, до речі, головна тема революції 1917-20 років: як людей відучити від буржуазного світогляду. Від звички до приватної власності. За серусеру в середині держави фактично все було державним, абсолютно все, тому і люди ставали державними рабами по факту, хоча закону не було, начебто всі вільні, але поїхати за власним бажанням з держави ніхто не міг: виключно з дозволу вищих чинників-чиновників з спецслужб. Навіть фігурував цілком легально термін «соціалістичний табір», а хто з нього тікав вважали зрадниками Батьківщини. І я так вважав, аж потім за нашої України до мене дійшло, що як можна вважати зрадниками тих, хто втік з тюрми? Але ми так рахували, бо зрадив нас, зеків-в'язнів, втік на свободу, гад. Зрадник! Уявляєте межу уярмлення? Рабство як воля і щастя. Радянський союз, сцюка, був саме такий. І дуже цікаво, що люди, які втекли зі серусеру, часто мучились з того, бо не могли зжитися зі свободою. Як кричав один літератор, який втік, що «поверніть мене в союз, бо мене там хоч кдб читало!» Таки-так, за комуни за кожним в'язнем пантрувало невсипне око кдб, спецлужба хліб і до хліба заробляла собі працьовито. В Україні було особливе засилля кедебізму завдяки героїчній боротьбі ОУН та УПА, про що поговоримо окремо, а на сьогодні досить. До нових зустірчей. І до всього нового додаток зі старого, зі зібрання свого минулого, щоб не забувалося.

Бодан Гордасевич

31.01.2026

м. Львів.

Коментарі: 6

Богдан Бо

П'ятниця сьогодні

Кожен раз повторюється зі мною конфуз, коли після традиційної загальнонаціональної хвилини пам'яті о 9.00, я злюся-плююся і лаюся: - Трясця, сьогодні ж п'ятниця! Це тому, що в нікчемному телемарафоні саме в п'ятницю хтось анулював виконання Гімну України після урочистої хвилини поминання всіх полеглих у війні. Для мене дика загадка, хто і як керує отим коли давати наш славень і яким, тобто з матюком чи без. Якщо по-суті теми, то я включаю телевізор свій переважно в моменти, коли я вдома і надходить година виконання "Ще не вмерла Україна", що в будні є 6.00 - 9.00 - 12.00 - 15.00 - 18.00 - 24.00. За логікою обрахунку мало бути ще 21.00, але не чув ні разу, тому прошу хто чув - підказати що є і коли. Я ж вирішив поспілкуватися зі ШІ і отримав наступне:

"Мене цікавить години виконання державного гімну України на протязі доби і тижня в національному телемарафоні України.

В межах національного телемарафону «Єдині новини» виконання Державного Гімну України має чітко визначений графік, який став традиційним від початку повномасштабного вторгнення.

Графік виконання Гімну

Щоденно о 09:00: Гімн звучить одразу після Загальнонаціональної хвилини мовчання. Це головний час вшанування пам'яті загиблих та символ єдності країни, який транслюють усі телеканали, що входять до марафону.

Під час зміни слотів: Гімн також може виконуватися під час передачі ефіру від однієї медіагрупи до іншої (на стику 6-годинних блоків), хоча це залежить від внутрішньої сітки мовлення конкретного каналу, що в цей момент «чергує» в ефірі.

Опівночі (00:00): За традицією українського телерадіомовлення, Гімн часто звучить на початку нової доби, хоча в умовах цілодобового інформаційного марафону цей момент може бути інтегрований у випуск новин.

Особливості вихідних та святкових днів

Протягом тижня графік залишається незмінним, проте у вихідні або державні свята (наприклад, День Незалежності чи День Конституції) виконання Гімну може бути частішим:

На початку урочистих заходів або офіційних звернень Президента.

У виконанні військових оркестрів або відомих артистів у межах спеціальних музичних вставок.

Важливо: Якщо ви плануєте свій день за ефіром, орієнтуйтеся саме на 09:00, оскільки це єдиний фіксований час, закріплений на державному рівні для всіх мовників.

Бажаєте, щоб я знайшов інформацію про те, як змінювалася тривалість або формат трансляції марафону останнім часом?

Так.

Станом на початок 2026 року, виконання Державного Гімну України в межах національного телемарафону «Єдині новини» тісно інтегроване в структуру мовлення, яка зазнала певних змін за останній рік.Ось детальна інформація про графік та формат:1. Ключовий час: 09:00 (Щоденно)Це найбільш сталий та важливий момент у сітці мовлення.Контекст: Рівно о 09:00 розпочинається Загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії РФ.Виконання Гімну: Одразу після хвилини мовчання (орієнтовно о 09:01–09:02) звучить Державний Гімн. У телемарафоні це зазвичай супроводжується відеорядом із державними символами, кадрами з військовими або краєвидами України.Законодавче підґрунтя: У грудні 2025 року Верховна Рада підтримала законопроєкт №14144, який закріплює цей ритуал на законодавчому рівні, роблячи його обов'язковим для всіх медіа.2. Стики ефірних блоків (Зміна слотів)Телемарафон працює за системою 6-годинних блоків (слотів), які розподілені між медіагрупами (1+1, Інтер, Starlight Media, «Ми — Україна»).Коли: Гімн часто виконується на початку або наприкінці передачі ефіру між каналами. Типовий час зміни слотів: 00:00, 06:00, 12:00, 18:00.Особливість: Найбільш імовірно почути повну версію Гімну саме під час північної зміни (00:00), що символізує початок нової доби.3. Зміни у форматі та складі марафону (2025–2026)Ситуація з марафоном «Єдині новини» на початку 2026 року має кілька важливих нововведень:Вихід каналів: З 1 січня 2026 року телеканал «Рада» офіційно припинив участь у виробництві контенту для марафону (черед скорочення штату та фінансові причини), повернувшись до прямої трансляції засідань парламенту. Раніше (у 2024 році) марафон залишив канал «Суспільне», який тепер мовить окремо.Фінансування: Незважаючи на дискусії в бюджетному комітеті, на 2026 рік держава заклала близько 1,5 мільярда гривень на підтримку телемарафону, що дозволяє йому продовжувати цілодобове мовлення.Програма «Ранок. Марафон»: У вихідні дні (субота та неділя) з 07:00 до 10:00 виходить розширений ранковий блок, де акцент на патріотичних символах (включаючи Гімн о 09:00) є ще більш виразним.Резюме для орієнтування в ефірі:ЧасПодіяОпис00:00Початок добиЧасто виконується повна версія Гімну.09:00Меморіальний блокОбов'язкове виконання після хвилини мовчання.Державні святаСпеціальні включенняГімн може звучати багаторазово (під час звернень Президента або урочистостей).

Виконання Державного Гімну в межах марафону «Єдині новини» є частиною інформаційної політики України, яка на 2026 рік поєднує сталі традиції та нові законодавчі норми.Фіксований графік виконанняНайбільш значущим є ранкове виконання, яке має чітку прив'язку до часу:Щоденно о 09:00 — Загальнонаціональна хвилина мовчання.Порядок: Спочатку оголошується хвилина мовчання для вшанування пам'яті загиблих унаслідок збройної агресії РФ.Гімн: Одразу після завершення тиші (приблизно о 09:01) звучить Державний Гімн.Важливо: Станом на кінець 2025 року Верховна Рада підтримала законопроєкт №14144, який офіційно дозволяє використовувати національну систему оповіщення для оголошення цієї хвилини, що робить її синхронною для телебачення, радіо та вуличних гучномовців.Опівночі (00:00) — Початок нової доби.У телемарафоні виконання Гімну опівночі є традиційним символом стійкості. Найчастіше використовується повна версія або спеціально змонтований кліп із кадрами захисників та державних символів.Виконання під час зміни «слотів»Телемарафон працює за принципом чергування медіагруп. Хоча виконання Гімну на стику блоків не є суворо обов'язковим кожні 6 годин, воно часто інтегрується в ефір:06:00 — Як початок ранкового інформаційного блоку.18:00 — Під час переходу до вечірнього прайм-тайму.Особливості у 2026 році Новорічна ніч: Гімн звучить одразу після привітання Президента (близько 23:55 – 00:05). У 2026 році марафон транслював версію у виконанні Михайла Хоми (Dzidzio).Державні свята: У такі дні, як День Незалежності (24 серпня) або День Соборності (22 січня), Гімн може звучати частіше — на початку та наприкінці спецвипусків або урочистих включень.Склад мовників: З 2026 року фінансування марафону збережено на рівні 1,5 млрд грн, проте склад учасників змінився (зокрема, через вихід каналу «Рада» до окремого мовлення). Це впливає на візуальну подачу Гімну, оскільки кожен канал-виробник (1+1, ICTV, Інтер) має власну графічну обробку гімну для свого слота.Порівняння виконання за тижнем День тижня Час (фіксований)Формат — Пт 09:00Обов'язкове виконання після хвилини мовчання.Субота09:00 Частина розширеного ранкового блоку.Неділя 09:00, 20:00 О 09:00 — стандарт; о 20:00 — може звучати в межах підсумкових новин тижня."

П'ятниця не виняток! Але хтось є важливішим за закони України. Найгірше в тому, що всім то десь. Українцям байдуже і матюк перед їх славнем, і сам славень, якого немає в п'ятницю.

***

Мені часто роблять зауваження, що я переймаюся постійно всілякою дурнею, на що я відповідаю: - Якщо не виносити сміття з хати, то вона вся буде в смітті. Що доброго жити у смітті?

А хто повинен пильнувати чистоту власної країни, як не кожен з нас? Кожен громадянин скрізь, де побачить сміття і бруд, прибере і твоя країна стане чистою. Твоя! Рідна країна! Але гидуємо: не царська то справа... Ми всі в Україні президенти, тому вказівки роздаємо, а прибиральниці не ми. То Бандера прийде - порядок наведе!

Розумію, що хтось вважає отой матюк за наш гонор, але в чому він полягає - не зрозуміти, бо коли то сказано в обличчя ворогу - це зрозуміло і навіть гімн України було б доречно тоді включити. Але матюк в обличчя цілій нашій країні - що то за гонор? Колись я долучився до акції зняти матюк о 9.00 і то є гарно, але чомусь всі інші випадки залишились. Принагідно зазначу, що приспів виконується двічі.

Якщо нашим громадянам то дурня - нічого не поробиш. Я користуюсь кнопкою вимкнення звуку і включаю його на появі льотчика. Дурня, проте перед гімном України ніхто не матюкається.

***

В Новорічну мить о 24.00 31 грудня 2025 р. виконали традиційний формат Гімну України з матюком, а не виконання Михайла Хоми, яке насправді чудове!

Коментарі: 7

Богдан Бо

Доля фаворита і наша

Одразу почнемо з визначень: Фаворит або фаворитка — улюблена особа володаря доби абсолютизму, що користувалася значною прихильністю володаря і мала вплив на внутрішньопалацове чи політичне життя. Ця суспільна інституція отримала назву фаворитизм.

Буду говорити про фаворитизм як суспільну інституцію суто в Незалежній Україні. Переважно фаворити постають коло слабких володарів, бо сильні того не потребують. Ні Леонід Кравчук, ні Віктор Янукович, ні Петро Порошенко фаворитів при собі не мали, бо самі дрова державні ломали, а ось Леонід Кучма мав двох потужних фаворитів Володимира Литвина і Віктора Медведчука, Віктор Ющенко мав Віктора Балогу, нині діючій президент зараз обирає третього фаворита, бо як-не-як вже скоро 7 рік пішов його першого 5-річного терміну, в якому до цього був швидкоминучий Андрій Богдан, якого замінив довготривалий, але також не вічний Андрій Єрмак.

Феномен фаворитизму виник історично дуже давно, але нас цікавить те, що близько. Найцікавіше в тому, що за активного стану фаворит має надзвичайну владу, яка може миттєво скінчитися за волею владики. Але ще цікавіше, що працюючи на господаря, фаворит залишається безславним ублюдком, бо всі успіхи і лаври припадають на владу, а всі негаразди навпаки дістаються оточенню, що і довів Міндічгейт. Хоча наш всеясніший обіцяв, що «Я з Єрмаком прийшов і з ним піду!», але вкотре довів, що є хазяїном свого слова і хоче його дає, а захоче і забирає. Тому й вирішив сказати своєму фавориту Єрмаку, що ти йди вже, а я наздожену якось колись. Бери усе погане за Міндіча на себе і вали з ОПУ, дорогий і любий Єрмак. Йди, щоб міг лишитись я – така ось є свиня. Можливо і Богдана поверне, бо той вміє вибори переможні проводити і грошики для того знаходити, а ще на вушко шептати всіляку дурню типу «Вийди звідси, розбійник» тощо.

Скоро вже побачимо нового фаворита як керівника ОПУ, яке зусиллями попередників стало потужніше за Кабінет Міністрів за впливом і масштабом. Дивно, що славетні нишпорки «Схеми» не провели своє дослідження щодо отого ОПУ, тому що мені особисто невідомо про законодавче обгрунтування існування Офісу Президента України як державної установи. Є закон про Адміністрацію, але знавець юридичних махінацій Андрій Богдан то якби то сказати ввічливо: похерив. А іншого законодавства не прийнято навіть при більшості у ВРУ нашої всенародної прислуги зі «Слуг народу» - чому ОПУ є нелегальна організація, яка фінансується державою і то у вимірах мільярдів, не рахуючи відкати і всілякі інші закати, бо то вже інші обрахунки без сплати податків. Повірте, хто зможе дізнатися про структуру ОПУ за Андрія Єрмака, той буде дуже вражений, бо то майже як Ватікан, хіба що без своєї приватної території. Підземелля колишнього Центрального комітету Української комуністичної партії це вам не хухри-мухри, а ще той андеграунд. Але повернемось до наших баранів, тобто – фаворитів.

За спогадами незабутньої прес секретарки Юлії Мендель тему гарних доріг в Україні пану президенту запропонував саме Андрій Єрмак, вона сподобалась і стала провідною метою, яка потім стала провідною для ворогів, тому він, президент, якби в тому не винуватий, а хороший, бо його підставили. Варто нагадати, що тема автобанів, як рушіїв економічного зростання, належить Адольфу Гітлеру і збудовані ним автобани дотепер справно діють в Німеччині. Для мене ж дуже показовим став момент спільного фото всіх глав європейських держав з Андрієм Єрмаком на посилене прохання Володимира Зеленського і я розумію, чому вони погодились. Потім вони показували світлину і пояснювали, що ото є Президент України, а отой чоловік є справжнім керманичем країни, тому їх двоє мусить тут бути. Все це я до того, що президента ми обираємо всі разом, а ось його фаворита ми не обираємо, але він нами керує і це є неправильно. Як і популярна тема зовнішнього керування Україною також є неправильною, а правильною є тема, щоб країною керували громадяни своєї країни, тому мені дуже подобається прокламація з інавгураційної промови нашого діючого президента, яку гарно підтримала і поширила як назву своєї книги пані Мендель «Ми всі – президенти». Так і є, що коли всі ми відчуємо себе справжніми президентами власної країни і будемо нею мудро керувати і будувати, а не базікати безкінечно, як це треба робити – тоді наша країна стане сильною і могутньою. А допоки ми будемо шукати дядю чи тьотю, щоб вони стали нашими президентами і зробили наше життя гарним – доти ми будемо обманута бидлоть, яку водять як козу на свято Меланки. Не хтось, а ми самі маємо закасати рукави і ставати до праці і безпосередньо фізичної, і політичної, і культурної тощо. Нам не потрібні мудрі фаворити в немудрих президентів, або навпаки. Все залежить від нас, бо так має бути і буде! Слава Україні!

Богдан Гордасевич

Коментарі: 1

Профіль

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Свіжі фотографії

Свіже відео

Замітки:

Хто ти, Максиме Чайка?

Максим Чайка — борець за українську Одесу

Наше сьогодення мирне

Живий Тарас Матвіїв

Упокоївся у Бозі Святійший Патріарх Філарет

18 лютого 2014 року було лютим і кривавим

Віра пересуває гори

Буду

П'ятниця сьогодні

Доля фаворита і наша