Профіль

barragtu

barragtu

Україна, Острог

Рейтинг в розділі:

Важливі замітки

Останні статті

Чого являєшся мені у сні?

  • 07.03.10, 23:03
Чого являєшся мені 
У сні? 
Чого звертаєш ти до мене 
Чудові очі ті ясні, 
Сумні, 
Немов криниці дно студене? 
Чому уста твої німі? 
Який докір, яке страждання, 
Яке несповнене бажання 
На них, мов зарево червоне, 
Займається і знову тоне 
У тьмі? 

Чого являєшся мені 
У сні? 
В житті ти мною згордувала, 
Моє ти серце надірвала, 
Із нього визвала одні 
Оті ридання голосні — 
Пісні. 
В житті мене ти й знать не знаєш, 
Ідеш по вулиці — минаєш, 
Вклонюся — навіть не зирнеш 
І головою не кивнеш, 
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, 
Як я люблю тебе без тями, 
Як мучусь довгими ночами 
І як літа вже за літами 
Свій біль, свій жаль, свої пісні 
У серці здавлюю на дні. 

О ні! 
Являйся, зіронько, мені! 
Хоч в сні! 
В житті мені весь вік тужити — 
Не жити. 
Так най те серце, що в турботі, 
Неначе перла у болоті, 
Марніє, в’яне, засиха,— 
Хоч в сні на вид твій оживає, 
Хоч в жалощах живіше грає, 
По-людськи вільно віддиха, 
І того дива золотого 
Зазнає, щастя молодого, 
Бажаного, страшного того 
Гріха!
                               Іван Франко

А затишок співає, мов сирена.

  • 07.03.10, 22:56
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.
                                                   Ліна Костенко

Що з Тобою, Україно?

Що з Тобою, Україно?

Володимир Яворівський _ П'ятниця, 05 березня 2010, 16:42

Під час перших відкритих демократичних виборів до Держдуми Росії на початку дев'яностих транслювали прямий репортаж із Центральної виборчої комісії федерації. За підрахунком голосів стежила вся Європа. Пильно, насторожено стежила. З перехопленим подихом. І коли стало зрозуміло, що до російського парламенту переможно входять комуністи і жириновці, видатний російський публіцист, високоморальний, патріотичний росіянин Юрій Карякін – вхопився за голову і вигукнув на всю Європу: "Россія! Ти обєзумєла!". І заплакав. Щось подібне могли вигукнути і мільйони українців після безсонної ночі восьмого лютого. Можливо, й вигукнули. Можливо… Скористаюся ще раз чи не єдиним реальним надбанням президента Віктора Ющенка – свободою слова, яка ще діє на українській території. І, дасть Бог, ми здатні будемо її відстояти назавжди. Суть навіть не в тому, яка персона перемогла на п'ятих президентських виборах в Україні. В Америці чи Польщі, у Франції чи Литві це не мало б жодного значення. Кандидати відрізняються лише біографіями, рівнем харизми, ораторством, реакцією розуму, відкритістю усмішки, красою і шляхетністю дружини і таке інше. У нас – це різні цивілізації, різні шляхи розвитку держави, це – різні долі нації, причому цивілізації – ворогуючі між собою. У молодій, незастабілізованій державі є шляхи, просто небезпечні для неї. І представники саме такої антиукраїнської ідеології сміливо йдуть на вибори, впродовж всієї кампанії запекло сповідують її. У французького патріота Саркозі був чи не єдиний сильний конкурент – правий радикальний націоналіст. У нас Тягнибок набрав жалюгідну мізерію голосів у той час, коли ідея повернення українців до своєї національної ідентичності мусила б опанувати все свідоме українство. Що ж сталося з тобою, Україно, сьомого лютого? Хто вимкнув цього дня твій могутній інстинкт самозбереження? Я хочу в кількох своїх авторських програмах ("20 хвилин з Володимиром Яворівським") безкомпромісно поміркувати про це, бо Кучма вже одного разу вилучав мою програму з ефіру. Поки в мене буде така можливість – я робитиму це, дорогі мої українці. Розпочну з ось якого епізоду. Я все зволікав і зволікав, знаходячи формальні причини, із написанням відкритого листа президентові Вікторові Ющенку, не бажаючи не лише шкодити йому, а й спалювати мости нашої колишньої глибокої приязні, про яку багато моїх радіослухачів часто нагадують у своїх листах до мене – про цикл наших радіодіалогів із тоді ще маловідомою особистістю (не політиком, не відставним прем'єром, а саме людиною) молодшим сином з родини Ющенків – Віктором. До речі, саме за ці програми Кучма й вигнав мене з ефіру. У дві тисячі четвертому я вірив йому, як собі. У дві тисячі восьмому моє гірке розчарування у президентських можливостях Ющенка досягло критичного стану. Після обрання його президентом ми жодного разу не розмовляли наодинці, хоч я кілька разів пропонував йому зустрітися й обговорити стан виконання майданних обіцянок. Не зустрілися.  Я стримував себе ще літо й осінь. Над силу стримував від цього кроку. Адже я у 2003-му та 2004-му, усвідомивши всю політичну бездарність Леоніда Кучми, написав п'ять відкритих листів до нього. Публічних. Опублікованих у багатьох засобах масової інформації, виданих мільйонними тиражами листівок, розповсюджуваних у всіх областях України. З вимогою скласти свої президентські повноваження і не мучити посполитий український народ. П'ять відкритих антикучмівських листів. Фактично на підтримку тодішнього кандидата в президенти Віктора Ющенка. Тоді ж таки я опублікував і гострого відкритого листа до Януковича з аргументованою пропозицією не балотуватися на роль глави держави. Лист теж був широко оприлюднений. З відкритим листом до чинного президента Віктора Ющенка я терпляче зволікав. Адже це був мій президент, іншого в мене не було. До того ж патріотичні, майданні сили вже були розсічені саме главою держави на ворогуючі сегменти з вересня 2005-го. Не хотілося вганяти ще й свого клина. Та коли якийсь Кислинський (згодом виявилося, що він не має навіть вищої освіти, а користується фальшивим дипломом) звинуватив прем'єр-міністра Юлію Тимошенко в "зраді національних інтересів" – я, нарешті, одважився. Не міг же цей недоучка самостійно висунути це звинувачення від імені президента! Лист уже визрів у моїй душі та розумі, але писався важко. Я постійно думав про багатьох моїх друзів, котрі розчулювалися, як і я, під час виступів Віктора Андрійовича про любов до української мови, щодо великої нашої національної трагедії в 1932 – 1933-х роках – Голодомору, щодо грузинської кривавої драми, щодо патріотичних сигналів президента своїй нації. Я знав, що мій лист буде непопулярним, що його неоднозначно сприйме українська національна інтелігенція, що мені, зрештою, дістанеться і від найближчого оточення президента і від прихильників Ющенка: Героїв України Павличка, Драча, Мушкетика, Іваничука, від людей, які йому безоглядно довіряли – Сверстюка, Брюховецького, Оксани Забужко, Жулинського, Марії Матіос, Андруховича, Танюка, Слабошпицького… Знав я все це. І все ж 21 грудня 2008-го сів за комп'ютер. І до ранку 22-го грудня закінчив листа. Його було опубліковано в багатьох виданнях. І вже через кілька днів газета Ющенкового односельця Михайла Дорошенка "Україна молода" увімкнула свої лайномети проти мене, а секретаріат президента Ющенка почав погром Спілки письменників України. Нічого, вистояли. Та найбільший гріх перед Україною взяв на своє ім'я та на свою душу Віктор Ющенко у другому турі президентських виборів. Тому й пригадаю вам, дорогі мої українці, відкритого листа, написаного в останні дні 2008-го. "Якби наприкінці 2004-го, коли я голіруч стояв на лихої слави сотому окрузі проти регіональних покидьків, хтось сказав, що мені доведеться писати Вам такого листа, я б одумав, що це – бездарна провокація. Тому зрозумійте трагічне сум’яття моєї душі, її "розколотість" на шляху до цього публічного звернення до Вас.  Чи маю я моральне право так говорити з Вами, як президентом? Думаю, що здобув його і своєю письменницькою творчістю, і як останній нардеп союзного парламенту, котрий організовував і вів перші протестні мітинги у Києві, очолював оргкомітет Установчого з’їзду Руху. Вірю, що здобув і своєю проукраїнською позицією та багаторічною працею в парламенті. Згадайте кілька моїх, присвячених Вам авторських радіопрограм, після чого Кучма особисто заборонив передачу.  Зрештою, заслужив це право найактивнішою участю у президентській кампанії Віктора Ющенка, об’їхавши вісімнадцять областей України, агітуючи за "першого патріотичного і морального президента". Ви не заперечите, що після Вашого важкого сходження на Український престол – я ніколи нічого не просив у Вас для себе. Отож, заробив це право. ...Януковичу було простіше: він мав власного антиукраїнського або задуреного донецьким "патріотизмом" виборця. Вашого (нашого!) треба було переконувати, бо його багато разів ошукували на виборах, і він вже не хотів помилятися. Нам вдалося під час виборчої боротьби зробити найголовніше: розбудити народ від політичної летаргії та байдужості. Апофеозом цього став Майдан, де резонували на всю Україну та світ напрацьовані нами головні рятівні і зрозумілі ідеї для кожного українця: "Бандитам – тюрми!", "Відкритість і моральність влади!", "Багаті поділяться з бідними!", "Замовники вбивства Гонгадзе будуть покарані!"  Ви їх легко згадаєте. У відповідь на це – мільйони українців скандували: "Ющен-ко! Ю-ще-нко!" Зрештою, Ви знаєте ціну нашої перемоги. Свята українка – Ваша мати Варвара Тимофіївна опівночі, у Хоружівці, в день свого 85-ліття сказала мені: "Ще одного Донецька (це було після політичної параної, з якою зустріли Вас у Донбасі. – В.Я.) я вже не переживу, серце не витримає!" Ми внесли Вас на український престол, сповнені віри, що, нарешті, Україна матиме сильну, справедливу і українську владу, що із випущеними голубами з Ваших рук – відлітають наші українопожираючі біди: самоїдство, примітивна хуторянська "гетьманщина", спрощене розуміння української ідеї, боязнь рішучих політичних рішень, тривіальна сентиментальність замість сильної і послідовної політичної волі…  Ви мали захмарний рейтинг, більший ніж у двох Ваших попередників разом узятих. Прихильники вірили Вам, як собі, а войовничі опоненти були готові притьмом здаватися на милість переможця. Янукович вже був політичним "небіжчиком", від якого відверталися вчорашні соратники. Вам треба було рішуче діяти іменем Майдану і його вимог.  Ахметов втікає за кордон, боячись рішучих президентських дій. Фальсифікатори виборів та учасники сіверодонецького антиукраїнського замаху на цілісність держави, сушать сухарі і готують свої білі ручки до кайданів. Та Майдан розійшовся, і Ви стали забувати про нього. Вас одразу оточили ті, хто фінансував вибори. Стали в чергу, щоб сторицею повернути своє. Через посади і вплив на Вас. З цього й почався Ваш відступ з Майдану. Капітулянтський відступ. Кроки не назустріч, а від людей. Перший крок – знищуєте свій-таки, створений Вами, уряд, хоч два тижні тому, в День Незалежності, вихваляли його публічно. Україні забило подих: нічого не змінилося, так само лукаво чинив Кучма! Помаранчева громада розкололася.  А тут другий капітулянтський крок – бездарна "унія" Ющенка з уже напівзабутим Януковичем. Заради чого, якого державницького інтересу? Задля лише кількох голосів для обрання прем’єром "вірного" Єханурова. Це був надто дешевий обмін, і реґіонали відверто насміхалися, збагнувши Вашу гіпертрофовану настроєність та безвольність. Ви не лише самочинно реабілітували, а й повернули їх у політику, і вони підуть на вибори з високо піднятою головою. І – виграють їх. Завдяки Вам! Ви завдали Майдану третього удару, коли лукавили перед камерами, що дуже хочете "помаранчевої більшості" у складі БЮТу, "Нашої України" та соціалістів, а насправді робили все, щоб вона не відбулася. Ваша хронічна "юлебоязнь" підштовхнула Мороза до відступництва і створення антиукраїнської більшості. Антиющенківської водночас. Їм залишилося скупити ще десяток продажних нардепів, і вони б турнули Вас із президентського сідала. Ми тоді виручили Вас ще раз – добровільно склали свої депутатські повноваження, щоб законно розпустити парламент. На останніх виборах БЮТ набирає вдвічі більше голосів за президентську "НУНС", але ми віддаємо Вам половину місць в уряді, зголошуємося на всі Ваші умови задля утворення нової помаранчевої коаліції із двох фракцій. До речі, пропрезидентської. Що ж іще потрібно? А Ви знову зволікаєте, напускаєте політичного туману, ставите нові і нові вимоги. Ніколи не повірю, що Плющ грав роль відступника без президентського освячення.  Ось-ось щойно минуле політичне безумство могло повторитися знову. Тільки через ту ж таки Вашу "юлебоязнь". Лише інстинкт самозбереження врятував Вас від фатального повторення помилки. Проте, незабаром Ви розвалили і цю хистку більшість, принісши в жертву навіть вірного Вам Яценюка. До якого трагічного стану доведено політичну та економічну ситуацію в Україні, пане Президенте. Тільки людина з унікальними здібностями здатна була свій захмарний рейтинг опустити до сільської призьби. Україна знову втратила шанс випростатися на повен зріст. Завдяки Вам нас знову сприймають у світі, як націю-невдаху. Перед нашим носом зачинилися двері до Євросоюзу та НАТО.  ...Всі бандити, яким обіцяно тюрми, сьогодні керують країною. Балога в зловіснішій версії повторює Медведчука. Ваша патронатна служба – Секретаріат – став корумпованим гадючником, що імітує роль другого уряду. Система влади перебуває в стані глибокого інсульту і здатна лише на хапальні конвульсії. Кожен львів’янин скаже, що суддю Зварича взяли на робочому місці з фантастичною сумою хабарів, бо він сортував їх на купи, щоб у той вечір везти до Києва. В тому числі і у Ваш Секретаріат. Я не ідеалізую ні сьогоднішній уряд, ні Юлю Тимошенко, то більше – БЮТ. Малоросіян вистачає на кожну українську душу. Та сьогодні головною дієвою особою в політичних подіях України є Президент. Тому й призвідцею всього доброго та всього лихого є Ви, пане Вікторе.  ...Ви не спишете ні на кого свої драматичні помилки. Ви гірко розчарували мільйони довірливого українського люду, остаточно вбивши в ньому віру в українську владу а то і найгірше – доречність існування самої Української держави. У 2004-му ці мільйони повелись на Вашу українськість, на Вашу театральну рішучість на Майдані, на замах на Ваше життя, на принадні гасла, які ми вклали у Ваші уста. Сьогодні вже очевидно для абсолютної більшості українців: Ви не стали Українським Президентом. Тоді, на Майдані ми Вас просто вигадали із потреби (Нарешті! Нарешті! Нарешті!) мати справжнього, сильного Президента. Не маємо! Просто найвища посада в Україні, за збігу багатьох обставин, дісталася людині котра легко піддається ревнощам і підозрам, людині, котрою править не жорстка державотворча логіка і послідовність вчинків, а миттєві настрої. Ви довели, що все це для державного мужа високого рангу в ще незміцнілій державі є небезпечним. Такій запущеній, пошматованій ворогуючими кланами на зони впливу державі, такій кволій, корумпованій і зневіреній у всіх інститутах влади нації потрібен інший лідер. Із холодним системним мисленням, моральним, але рішучим інтелектом, національною повинна бути його цільна і непохитна політична воля, а не довга коса чи вишита сорочка …" Ось такі думки терзали тоді мої душу і розум. І дісталося тоді мені від своїх: від Павличка і Драча, від Мовчана і Марії Матіос, від Іваничука і Дончика, від Брюховецького і Ірини Калинець, від Юрія Шухевича і Сверстюка… Від багатьох анонімів, котрі надсилали листи на радіо, до Верховної Ради та до Спілки письменників. Ось так я звертався рік тому до глави моєї держави, як громадянин цієї держави, котрий виборов право опублікувати, оприлюднювати свої думки. І вважаю це право гіркою повинністю, а іноді – щастям, братове. Після першого туру, коли президентові Ющенку український народ показав на вихідні двері з його резиденції на Банковій, коли довіра до героя Майдану опустилася майже до рівня Петра Симоненка – вожчика вимираючого політичного сегмента – я не мав і крихти втіхи, то більше – злорадства. Я сприйняв це як трагедію Помайдання і, за великим рахунком, трагедію всіх націонал-патріотичних сил в Україні, себто – самої України в її істинному, кореневому сенсі. І вже перемагати, пане президенте, в другому турі єдиному представникові цих сил – Юлії Тимошенко було неймовірно важко. Здавалося, навіть, якщо Ви забули 2004-й, коли Юля не лише не спокусилася бути Вашим конкурентом на виборах, а й заявила, даруйте, що нагадую: "Я готова в штабі Ющенка прати білизну, тільки б він переміг!", навіть якщо Вам не хочеться думати, що Ви б кілька місяців думали, чи варто збирати Майдан, чи не варто – заради збереження стихійно посіяних Вами кількох національних ідей – Ви б мусили підтримати Юлю, а не Вашого головного опонента. Навіть великого державницького розуму для цього не треба. Потрібен розум простого, совісного і патріотичного в своїй суті українця. Не раба, а – саме Українця. То що вже казати про президента України? Ясна річ, на такий елементарний, суто людський, людинозобов'язуючий крок Вас, пане президенте, вже не вистачило. Ваші політичні, людські, чоловічі акумулятори цілковито сіли. У Вас залишався найпростіший, сказати б, плаский примітивно-"травоїдний" варіант: ревниво, до отупіння ненавидіти вчорашню соратницю Юлю, збивати її політичними підніжками з ніг. Поблажливо-приязно ставитися до свого головного політичного ворога 2004-го Януковича, котрий кидав Вам не рукавичку, а відбійний молоток, приказуючи: "Виході, труслівий Леопольд! Виході, поговорім!!!" І не підтримувати нікого. Голосуйте за того, за кого велить вам ваш світогляд. Я не нав'язую вам своєї волі - не маю на це після вашої недовіри до мене, морального права, голосуйте! Моя роль – учасники виборчого процесу мають дотриматися демократичних правил. Обирайте кого хочете із цих двох. Я – лише гарант чесності вашого вибору. І на це Вас, пане президенте, не вистачило. Навіть на це. Елементарне. Цілком природне. Суто людське. І тут Ви проявили примітивне хоружівське малоросійство (вибачте мені хоружівці, багатьох із вас я знаю і не маю на увазі в цьому випадку!). Ви напускали демагогічного туману – мовляв Янукович і Юля абсолютно однакові, тотожні, обоє антиукраїнські… "два чоботи"… І за Юлі, і за Януковича Україна загине, хай гине, туди їй і дорога! Мені байдуже. Ви голосуйте проти обох, у цьому порятунок України. Цей сигнал посилається передусім у патріотично-емоційну Галичину: викреслюйте обох! Донеччина, Луганщина, Харківщина, Одещина, Запоріжжя, Миколаївщина, Херсонщина Вам не довіряють і тому Вас не чують. Вони підуть на вибори і, на зло Вам, будуть голосувати за Януковича. Ви до цього їх заохочуєте. А для прихильних до Вас, довірливих до патріотичних гасел галичан (а тут, після того, як з тріском програно вибори – ще й Героя Бандері, визнання УПА; чого не раніше, коли був повноцінним Президентом?) це пряма вказівка: забираємо голоси в Юлі. Не просто не йдіть на вибори, а йдіть, голосуйте, але проти всіх, тобто – проти Тимошенко. У другому турі Ви, пане президенте, підтримували Януковича і його політичну платформу. Спростувати цього Ви не зможете… З цим і ввійдете в історію. Я не люблю орденів, медалей, нагород. Найбільша нагорода – це твоє ім'я, подароване батьками. Однак сталося так, що в 2005-му до Дня незалежності, за поданням Верховної Ради, геть несподівано для мене, Ви вручили мені єдиного ордена "За заслуги" Третього ступеню". Ще витав дух Майдану, і я під настрій прийняв його з Ваших рук. Сьогодні повертаю його Вам поштою. І стаю ще вільнішим від Вас.

оригінал листа http://www.pravda.com.ua/columns/2010/03/5/4835606/

Уайльд про жінок

Жінки створені для того, щоб їх любили, а не для того,щоб їх розуміли

О. Уайльд

а хіба ні?smile

Досвід - це те, як ми називаємо свої помилки?

  • 05.03.10, 13:54
Відсутність досвіду дозволяє молодості здійснювати те, що старість вважає неможливим. 
  Жан Дюш
 
Джерело нашої мудрості – наш досвід. Джерело нашого досвіду – наша дурість. 
  Саша Гітрі
 
Досвід – гарний учитель, але він висуває до сплати досить великі рахунки. 
  Мінна Антрім
 
Досвід - найбідніший спосіб пізнання. 
  Олександр Герцен
 
Досвід – найгірший учитель; він пропонує контрольну поперед уроку. 
  Вернон Лоу
 
Досвід - найкращий учитель, тільки плата за навчання занадто велика. 
  Томас Карлeйль
 
Досвід – це втрачені ілюзії, а не отримана мудрість. 
  Жосеф Ру
 
Досвід - це не те, що діється з людиною; це те, що робить людина з тим, що з нею відбувається. 
  Олдос Хакслі
 
Досвід аж ніяк не заважає нам повторювати попередню дурість, але заважає отримувати від неї попереднє задоволення. 
  Трістан Бернар
 
Досвід бере велику платню за навчання, але й навчає краще всіх учителів. 
  Томас Карлайл
 
Досвід дозволяє нам помилятися набагато впевненіше. 
  Дервуд Фінчер
 
Досвід є сукупністю наших розчарувань. 
  Поль Оже
 
Кішка, що одного разу присіла на гарячу піч, уже ніколи не сяде на гарячу піч – і добре зробить, але вже ніколи не сяде й на холодну. 
  Марк Твен
 
Мій життєвий досвід переконав мене, що люди, які не мають недоліків, мають дуже мало чеснот. 
  Авраам Лінкольн
 
Що може бути болісніше, ніж учитися на власному досвіді? Лише одне: не вчитися на власному досвіді. 
  Лоренс Пітер
 
Якби досвід можна було продати по собівартості, ми би стали міліонерами. 
  Ебігайл ван Берен

Про брехню

  • 05.03.10, 13:44
Брехати - значить визнавати перевагу того, кому ви брешете. 
  Семюель Батлер
 
Брехати можна тільки коханій жінці й поліцейському, всім іншим треба говорити правду. 
  Джек Ніколсон
 
Брехня - найпоширеніший фольклорний жанр. 
  Веселін Георгієв
 
Брехня — це правда легкої поведінки. 
  Джангулі Гвілава
 
Брехуну ми не віримо, навіть якщо він каже правду. 
  Марк Тулій Цицерон
 
Брехуну потрібна добра пам'ять. 
  Квінтіліан
 
Брешуть лише негідники. 
  Федір Достоєвській
 
Брешуть перш за все тим, кого люблять. 
  Надін де Ротшильд
 
Врешті-решт, що таке брехня? - Замаскована правда. 
  Джордж Гордон Байрон
 
Дрібна брехня - для однієї людини, грандіозна брехня - для натовпу. 
  Євгеній Кащєєв
 
Є розуми такі брехливі, що навіть істина, висловлена ними, стає брехнею. 
  Петро Чаадаєв
 
Інша брехня цілком виткана з правди. 
  Олександр Фюрстенберг
 
Красива брехня? Увага! Це вже творчість. 
  Станіслав Єжи Лец
 
Не виношу, коли на мою брехню відповідають брехнею. Це нечесна конкуренція. 
  Яніна Іпохорська
 
Не запитуй - і я не збрешу. 
  Олівер Голдсміт
 
Не потрібно безсоромно брехати; але іноді необхідна ухильність. 
  Маргарет Тетчер
 
Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і до виборів. 
  Отто фон Бісмарк
 
Половина всієї брехні, яку доводиться слухати, це неправда. 
  Яніна Іпохорська
 
Хто так часто одурював тебе, як ти сам? 
  Бенджамін Франклін
 
Чим неймовірніша брехня, тим швидше в неї повірять. 
  Адольф Гітлер
 

Три вещи...

Три вещи никогда не возвращаются обратно:
Время, слово, возможность.

Три вещи не следует терять:
Спокойствие, надежду, честь.

Три вещи в жизни наиболее ценны:
Любовь, убеждения, дружба.

Три вещи в жизни никогда не надежны:
Власть, удача, состояние.

Три вещи определяют человека:
Труд, честность, достижения. 

Три вещи разрушают человека:
Вино, гордыня, злость .

Если мужчина открывает дверь машины жене...

  • 03.03.10, 09:49
 Если мужчина открывает дверь машины жене, значит это или новая машина, или новая жена

Про случайности и предопределенности

  • 03.03.10, 09:41

Кирпич ни с того, ни с сего никому и никогда на голову не свалится.

Михаил Булгаков - «Мастер и Маргарита»

У. Черчилль о .... многом)

Главный недостаток капитализма - неравное распределение благ; главное преимущество социализма - равное распределение лишений. Русских всегда недооценивали, а между тем они умеют хранить секреты не только от врагов, но и от друзей.  Я всегда готов учиться, но мне не всегда нравится, когда меня учат.  У англичан всегда своя линия поведения - но не прямая.  Политика так же увлекательна, как война. Но более опасна. На войне вас могут убить лишь однажды, в политике - множество раз.  Генералы всегда готовятся к прошлой войне.  Отличие государственного деятеля от политика в том, что политик ориентируется на следующие выборы, а государственный деятель - на следующее поколение.  Фанатик - это человек, который не может изменить взгляды и не может переменить тему.  Ответственность - это та цена, которую мы платим за власть.  Всегда проверяй цитаты: свои - перед тем как сказать, чужие - после того, как они сказаны.  Немцы, как никакая другая нация, сочетают в себе качества образцового воина и образцового раба.  Школьные учителя обладают властью, о которой премьер-министры могут только мечтать.  Если вы хотите достичь цели, не старайтесь быть деликатным или умным. Пользуйтесь грубыми приемами. Бейте по цели сразу. Вернитесь и ударьте снова. Затем ударьте еще, сильнейшим ударом сплеча.  Миротворец - это тот, кто кормит крокодила в надежде, что тот съест его последним.  Больше всего русские восхищаются силой, и нет ничего, к чему бы они питали меньше уважения, чем к военной слабости.  В отрыве от истины совесть - не более чем глупость, она достойна сожаления, но никак не уважения.  Британцы - единственный народ на свете, который любит, когда им говорят, что дела обстоят хуже некуда.

Написание книги - это любовное приключение: сначала забава, потом книга становится любовницей, женой, хозяином и, наконец, - тираном.

Совершенствоваться – значит меняться, быть совершенным – значит меняться часто.

Диктаторы ездят верхом на тиграх, боясь с них слезть. А тигры между тем начинают испытывать голод.

Меня часто спрашивают: "за что мы сражаемся?" Могу ответить: "Перестанем сражаться - тогда узнаете."

Кто умеет подписать выгодный для себя мирный договор, никогда бы не выиграл войну.

Нет ничего приятнее, чем когда в вас стреляют и не попадают.

Война слишком серьезное дело, чтобы доверять ее генералам.

Если бы Господь решил создать мир заново и спросил бы моего совета, я предложил бы окружить все страны Ла-Маншами. И сделать так, чтобы все, что пытается летать, немедленно сгорало бы.

Человек расширил свою власть надо всем, кроме самого себя.

Человечество подобно кораблю в шторм. Компас поврежден, морские карты безнадежно устарели, капитана выбросило за борт, и матросы должны по очереди его заменять. Причем каждый поворот руля приходится согласовывать не только с членами экипажа, но и с пассажирами, которых на палубе с каждой минутой все больше...

Сначала нужно быть честным, а уж потом - благородным.

Если правда многогранна, то ложь многоголосна.

Всякая медаль не только блестит, но и отбрасывает тень.

Я давно заметил, что все стремятся во всем обвинить меня. Очевидно, они думают, что чувство вины меня украшает.

Мы с женой два или три раза за 40 лет совместной жизни пробовали завтракать вместе, но это оказалось так неприятно, что пришлось это прекратить.

Я - оптимист. Не вижу особой пользы быть чем-то ещё.

Девиз британцев - бизнес несмотря ни на что!

В моей стране представители власти гордятся тем, что они слуги государства; быть его хозяином считалось бы позором.

В мире немного достоинств, которыми бы не обладали поляки, и немного ошибок, которые они не совершили бы.

Я не верю, что Россия хочет войны. Она хочет плодов войны. (1946)

Только Ленин мог бы вывести русских из того болота, куда он сам их завел.

Индия - это не страна, это географический термин. Называть Индию "нацией" все равно, что называть "нацией" экватор.

Вы всегда можете рассчитывать, что американцы сделают правильно - после того, как они перепробуют все остальные варианты.

Репутация державы точнее всего определяется той суммой, которую она способна взять в долг.

Консультация - это когда человека спрашивают: “Вы не против, если вам завтра отрубят голову?” и, узнав, что он против, на следующий же день голову отрубают.

Телевидение - дешевое и вульгарное развлечение.

В молодости я взял себе за правило не пить ни капли спиртного до обеда. Теперь, когда я уже немолод, я держусь правила не пить ни капли спиртного до завтрака.

Большевики сами создают себе трудности, которые успешно преодолевают.

В отрыве от истины совесть — не более чем глупость, она достойна сожаления, но никак не уважения.

Время — плохой союзник.

Все, чего я хотел, — это согласия с моими желаниями после конструктивной дискуссии.

В моем возрасте я уже не могу позволить себе плохо себя чувствовать.

Власть - это наркотик. Кто попробовал его хоть раз - отравлен ею навсегда. Дипломат — это человек, который дважды подумает, прежде чем ничего не сказать.

Если бы Гитлер вторгся в ад, я бы по крайней мере замолвил за дьявола словечко в Палате общин.

Заглядывать слишком далеко вперед — недальновидно.

Копить деньги — вещь полезная, особенно если это уже сделали ваши родители.

Кто со всеми согласен, с тем не согласен никто.

Легче управлять нацией, чем воспитывать четверых детей.

Лучше делать новости, чем рассказывать о них.

Лучший аргумент против демократии — пятиминутная беседа со средним избирателем.

Лучший способ оставаться последовательным — это меняться вместе с обстоятельствами.

Я не могу предсказать действий России.Это головоломка, завернутая в тайну, завернутую в загадку.

Я думал, что умру от старости. Но когда Россия, кормившая всю Европу хлебом, стала закупать зерно, я понял, что умру от смеха

На Западе армии были слишком велики для здешних стран. На Востоке страны были слишком велики для армий.

Небывалая толщина этого отчета защищала его от опасности быть прочитанным.

Никогда не сдавайтесь — никогда, никогда, никогда, никогда, ни в большом, ни в малом, ни в крупном, ни в мелком, никогда не сдавайтесь, если это не противоречит чести и здравому смыслу. Никогда не поддавайтесь силе, никогда не поддавайтесь очевидно превосходящей мощи вашего противника. Он решительнее всех в нерешительности и сильнее всех в слабости. Поддеть красивую женщину — дело не из простых, ведь она от ваших слов не подурнеет.

Политик должен уметь предсказать, что произойдет завтра, через неделю, через месяц и через год. А потом объяснить, почему этого не произошло.

Национализм - последнее пристанище негодяев.

При победе я его заслуживаю, при поражении я в нём нуждаюсь. (речь о шампанском)

По свету ходит чудовищное количество лживых домыслов, а самое страшное, что половина из них — чистая правда.

При существующих политических институтах иногда еще приходится считаться с чужим мнением.

Сильный, молчаливый мужчина слишком часто лишь потому молчалив, что ему нечего сказать.

Там, где существует десять тысяч предписаний, не может быть никакого уважения к закону. Умный человек не делает сам все ошибки — он дает шанс и другим.

Успех — это умение двигаться от неудачи к неудаче, не теряя энтузиазма. Я взял от алкоголя больше, чем он забрал у меня. Я всегда следовал правилу: не беги, если можешь стоять; не стой, если можешь сидеть; не сиди, если можешь лежать.

Я люблю свиней. Собаки смотрят на нас снизу вверх. Кошки смотрят на нас сверху вниз. Свиньи смотрят на нас как на равных.

Я никогда не критикую правительство своей страны, находясь за границей, но с лихвой возмещаю это по возвращении.

Довод слаб — повысить голос (ремарка на полях доклада)

Когда у обеих сторон заканчиваются аргументы, начинают грохотать бомбы.