Профіль

barragtu

barragtu

Україна, Острог

Рейтинг в розділі:

Важливі замітки

Останні статті

і вкотре дивно

перелистуючи стрічки новин, вкотре задумуюсь над тим, чому нам, українцям, так складно розуміти один одного. 
вчора переглядала відео, де осатаніла від злоби молода (!?) жінка будувала барикади і кричала про те, що не допустить "тварєй" (українських солдатів), щоб ті убивали її дітей. невже не очевидно, що це якраз російські підюджувачі і їхні українські посіпаки, прикриваючись в тому числі дітьми, чинять насильство і беззаконня? невже те, що для одних є очевидним, для інших "пропаганда хунти". 

і ще одне мда

у мене культурний шок. цього року навіть ілюзії свята ніхто не спромігся створити. жодного заходу на офіційному рівні. чи то мій райцентр відірвався від цивілізації, чи то циффілізація відірвалась від здорового глузду. сумно...
зі святом?

задумалась

ну ось. товариство - 10-те в рейтингу. розумію, що це схематизований і механістичний показник ефективності, та все-таки сумно. от і з'явився привід задуматись - а чому так стається? можливо щось варто змінити?

розумію, що як ненайактивніший учасник співтовариства, томы і не маю права робити певні висновки, однак, як на мене, то варто змінити наповнення, його суть. субєктивно мені здається, що ми постійно концентруємось на негативі, принаймні, акцент саме на цьому, тут і контент-аналіз робити не треба.

Але любити Україну - не завжди дорівнює ненависті до її ворогів. Можливо нам треба більше хороших новин, ідей, починань?   

А ви як думаєте? 

неканонічна академічна кінонічка)

Нарешті вляглися пристрасті, охололи враження, а отже, вони готові для їх вербального вираження.
 
Острозька кіноніч, про яку я писала в попередньому пості, закінчилась. Відбулась вона не просто успішно, а надзвичайно, чарівно і, як все невимовно хороше, швидко. Детальніше про це можна почитати тут http://www.oa.edu.ua/ua/info/news/2012/05-21-01 а блог - прощадка для субєктивізму, тому далі тільки особисті враження. 

Найбільше їх, звісно, від зустрічі з гостями заходу, якими були відомий кінематографіст, президент фестивалю "Відкрита ніч" Михайло Іллєнко та актор Дмитро Лінартович. Вони презентували своє дітище - фільм "Той, що пройшов крізь вогонь", показ якого відбувся трохи пізніше. Хоча "презентували" не зовсім влучне, адже воно має чітко комерціоналізовану коннотацію, головна мета якої - продати. А тут була невимушена, майже родинна, атмосфера. Пан Михайло з таким трепетом і любов'ю, але водночас просто і без пафосу говорив про фільм, що подивитись його хотілось ще більше. А коли з коротким спічем виступив Лінортович, жіноча частина аудиторії доволі помітно зітхнула... Тепер я розумію, що порівняння з Дженні Деппом не було перебільшенням)

Як же я раділа, що ще не бачила фільм, адже дивитись його разом з величезною кількістю людей (студентами, ректором і викладачами, гостями), що синхронно тобі сміялись, зітхали, затамовували подих, було реально класно. Фільм однозначно вартий перегляду. Простий, але водночас глибокий і чуттєвий, з тонким українським гумором і щирою грою акторів, фільм дивився на одному диханні. Гордість просто розпирала, адже приємно бачити справжнього героя на екрані - українського героя - не страждальця і підлабузника, а доброго, щирого, мужнього, ну і до біса красивого). І ще деталька - хороші тут говорять українською (нарешті!!!) 

Розмова з Іллєнком та Лінортовичем наступного дня ці враження тільки підсилила (до речі, велась он-лайн трансляція, а пізніше можна буде переглянути відео тут http://www.broadcast.in.ua/). Взагалі Іллєнко - людина неймовірно цікава. Його розмову можна демонтувати на афоризми. Наприклад, коли він говорив про свою співпрацю з молодими акторами, то сказав, що вони були здивовані взаєморозумінням незважаючи на різницю у віці - "ніби і по ту сторону Стікса, але мобілка тягне". Або розповідаючи про толоку сказав щось на кшталт (намагаюсь згадати) "в українців не була "хата скраю", поки не змінились технології будівництва". 

А найбільше мене вразило те, що все це свято - творіння рук, ентузіазму, рудої голівки й іскристих очей однієї тендітної дівчинки - Віти Базан - яка на всі похвали відповідає, що до проекту долучилось багато людей. Однак їх же треба було згуртувати, організувати і запалити! 
Тепер на згодочку маю ексклюзивні листівочки, що були створені спеціально для заходу (кумедні такі, колоритні). дивлюсь, і на душі теплішає


а у нас кіно буде, й електрика не закінчилась!)))

Я живу в невеличкому затишному містечку. Люблю його за тишу і спокій, але іноді світський штиль змушує шукати розваг "на стороні". А тут така радість - мистецька подія сама їде до мене)
ділюсь анонсом і запрошенням (чом би й ні). ночліг шукати не треба )))

ну і далі трішечки власне суті від організаторів:

"12+1 годин українського кіно" - унікальний мистецький захід, що проводитиметься 19-20 травня в Національному університеті "Острозька академія". 

Під час майже 13 годин (з переривами:) ) будуть крутитися найкращі сучасні повнометражні та короткометражні фільми українського виробництва. На відвідувачів чекає зустріч із режисером, президентом фестивалю "Відкрита ніч" Михайлом Іллєнком, де можна буде поспілкуватися про процес створення 1-го прокатного фільму, про реалії та перспективи розвитку українського кінематографу.

Серед гостей проекту - продюсер фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" Володимир Філіппов, актор Дмитро Лінартовий (виконавець головної ролі Івана Додоки ), актор Олексій Колесник (виконавець ролі вождя індіанців) та інші.

Що таке 12+1? Схема «неповних тринадцяти» (тобто 12+1) символізує шанс прискорення планетарної еволюції та «друге дихання», при якому Земля переходить на нову еволюційну спіраль. Для вітчизняного кіно - як шанс на прискорене відродження, відтворення самобутності, історії, культури, реалій сьогодення через призму сприйняття українським кінотворцем.

Також під час проекту буде зорганізована інформаційно-фандрайзингова кампанія на підтримку українського кіно"


дякую тим, хто розуміє

Ще один вихідний минає. Може і добре, а то якось дивно отримувати вітання з цим святом, яке насправді повинне бути днем роздумів і скорботи. 

Та і хай нарешті минає цей психоз з георгієвськими стрічками, що стали атрибутом дня. Розтиражовані, вони зрештою не втратили свої справжньої суті, однак ліпити бездумно їх скрізь теж якось неправильно. І роздувати навколо черговий бум - хто буде вішати, хто не буде, ніби нагальніших проблем немає, наприклад, у достойному забезпеченні старості тих же ветеранів.
  
А ще Табачник, який водить екскурсії з курсом по суті радянської історії для діток столичних ліцеїв (?!), які радо на камеру діляться враженнями від лекції і майже втирають сльозу, хоча не можуть не знати про ті сторінки історії, про які так спокійно замовчує "екскурсовод". І "бойові 100 грам", які зазвичай пю'ть чиновники і політики, які жодного відношення до війни не мають. Якось це занадто цинічно і бутафорсько. 

Хоча мене особливо вразило те, що цього року якось дійсно багато людей свідомо ставляться до того, що відзначають, вшановуючи насамперед пам'ять загиблих та висловлюючи вдячність живим. І це правильно!  

Про "матч смерті" і "Матч"

Слухала вчорашню передачу "Сьогодні. Відверто" з Сергієм Рахманіном. Він як завжди вчасно і влучно змусив замислитись над тим, що твориться з нашим інформаційним простором. Цього разу він розповідав про російський фільм "Матч", що нагло пхається в український прокат, та історичну легенду про "матч смерті". 

Вперше про "матч смерті" дізналась колись ще від тата. Він був затятим вболівальником і про Гру (саме так трепетно і з великої літери) міг говорити годинами. Одного разу розказав красиву героїчну легенду про лицарів з м'ячем, що виграли матч із командою "Люфтваффе", знаючи що ця перемога обернеться концтаборами і неминучою загибеллю. 

Вже значно пізніше я дізналась про те, що історія таки спрощена і романтизована, адже таких матчів в 1942 роціміж командою "Старт"  (офіційно «команда хлібозаводу № 1») було принаймні два: 6 серпня (німецька команда програла рахунком 1:5), та матч- реванш 9 серпня, який знову виграла київська команда з рахунком 5:3. Саме другий і був названий «матчем смерті». Пізніше, вже в 1943 році, чотирьох футболістів таки розстріляли, але не через гру, а за саботаж на хлібозаводі, де вони працювали. 

Незважаючи на розбіжність між історичними подіями та легендою, експлуатованість цієї історії ще радянською пропагандою, для українців це все ж символ - символ перемоги окупованих над окупантам, доказ того, що перемагати можна і треба.  

Росіяни знову брутально кроять нашу історію, порпаються в ранах, заносячи заразу ілюзії власної меншовартості, зрадливості і вторинності. Приправлені розтиражованим Безруковим, про якого Валентин Гафт сказав: "Умереть не страшно, страшно, если тебя потом сыграет Безруков", рафіновано нудними Катериною Клімовою та Елизаветою Боярською, якимись мабуть красивими картинками і спецефектами, 
ці згубні ідеї попрямують в свідомість некритично налаштованих попкорнових підлітків, які навряд (хоча можливо - я так і залишусь невиправною оптимісткою), розбиратимуться що там і до чого.  

Ну не можуть в душу не плюнути. Колись ми почнемо відбиватися в інформаційній війні чи як?

Кабмін звільнив музейника

Кабмін звільнив музейника, який заявив про крадіжку картин в уряді Четвер, 05 квітня 2012, 19:34

З посади директора Національного художнього музею звільнений Анатолій Мельник, який заявляв, що з приміщень Кабміну зникли картини.

У четвер в його кабінет в музеї прийшов міністр культури Михайло Кулиняк з трьома чиновниками міністерства і зачитав наказ про його звільнення, повідомляє УНІАН з посиланням на Мельника.

У наказі про звільнення, за словами Мельника, вжита формулювання "за згодою сторін", хоча сам директор музею, як пояснив він, такої згоди не давав і ніяких документів щодо цього не підписував.

"Близько місяця тому міністр культури виніс мені догану за якісь там недоліки. Проте пізніше зняв цю догану, усвідомивши свою помилку", - сказав Мельник.

Відповідаючи на запитання, з чим Мельник пов'язує своє раптове звільнення з посади, він припустив, що причина може полягати в тому, що Національний музей вкотре відкрито заявив про зникнення картин в Кабміні.

За його словами, його неприємності на посаді директора Нацмузею тривають ще з тих пір, як музей вперше (влітку минулого року) заявив, що в Кабміні зникли картини, надані музеєм для експонування в урядових кабінетах, і музей вимагає їх повернення.

Мельник також повідомив, що працівники музею поцікавилися у міністра причиною звільнення, однак Кулиняк "не зміг дати ніякої адекватної відповіді".

"Кулиняк не є фахівцем у своїй справі і не відповідає своїй посаді. Я йому про це сказав в очі. Я йому сказав, що його наказ злочинний", - сказав Мельник.

Він має намір оскаржити наказ про його звільнення в суді, "якщо цього захоче колектив і підтримає громадськість".

http://www.pravda.com.ua/news/2012/04/5/6962202 /

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
10
попередня
наступна