Для строительства очередного «Межигорья» застройщики не пожалели 100 гектаров леса в заповеднике «Конча Заспа». Об этом сообщает uainforg со ссылкой на телеканал INTV.

 Как удалось выяснить журналистам, осенью  прошлого года, по словам лесничих, «сосну уничтожили пожары». Но не  прошло и полгода, как здесь начали строительство и сейчас уже завершили  возведение ограды.

 Один из собеседников журналистов сообщил достаточно противоречивую информацию: «Это частная собственность ... здесь будет строиться школа. Есть разрешение, выданное властями»   Школа-интернат с бассейнами,а вокруг будущего здания уже достраивают забор высотою в три метра.  Как выяснили журналисты, ещё осенью 2011 года Генеральная прокуратура Украины возбудила уголовное дело по факту уничтожения зелёных насаждений против занявшей этот земельный участок строительной компании «Стройинвестгруп».  Государству нанесен ущерб на 17 млн гривен.  Штраф до сих пор не уплачен.

 

 Первое, что появилось на объекте — колодец с чистой и питьевой водой.

10 січня столичний Шевченківський райсуд визнав законним порушення 12 жовтня 2011 року кримінальної справи проти Олександра Тимошенка, чоловіка екс-прем'єра Юлії Тимошенко. Його звинувачують у розкраданні державних коштів під час роботи в "Єдиних енергетичних системах України". Тимошенко на початку місяця отримав притулок в Чехії. Назвав справу провокацією та помстою. Політолог Віктор Небоженко вважає, що так влада намагається вирішити проблему із екс-прем'єром.

Навіщо порушили справу проти Олександра Тимошенка?

- Нарешті хтось пояснив Віктору Януковичу, що треба вирішувати питання із Юлією Тимошенко. Це можна зробити трьома шляхами. Перше, знищити її і сказати, що так трапилося, буває таке в Україні. Ось нещодавно у Лук'янівському СІЗО загинув хлопець, доторкнувшись до стіни. Виявляється, там була розетка. Друге, визнати, що це все було помилкою, і виправити ситуацію через Конституційний Суд. Третє, влаштувати возз'єднання сім'ї, як це робили із дисидентами у Радянському Союзі. Тобто, Юлію Володимирівну відправляють на лікування за кордон, прямо кажучи, що назад ми вас не пустимо.

Найімовірніше, відкриття справи проти Олександра Тимошенка – це спосіб остаточно позбавити його можливості повернутися в Україну, а дружині сказати: "Ви можете возз'єднатися із чоловіком". Для цього їм спочатку треба його залякати. Зараз же не важко відкрити кримінальну справу проти будь-якої людини.

Яка вірогідність того, що Юлія Тимошенко опиниться за кордоном?

- Їй пояснять: "Ти пообіцяєш, що більше ніколи не будеш ображати Януковича, а ми тебе амністуємо через царське помилування". Це підніме рейтинг президенту і знизить її. Важко сказати, як вона відреагує, адже знаходиться у в'язниці. Хоча Тимошенко – вольова людина. На неї тиснуть кожного дня: то воду відключають, то вночі вмикають світло. Це робиться, аби зламати. Люди, які цим займаються, добре розбираються у тюремних тортурах.

Тому хочуть видавити Тимошенко із країни. Тоді вона не бере участь у виборах та агітаціях. Вони по можливості позбавлять її громадянства указом президента. Тут принциповість на першому місці, адже ця жінка ледь не виграла у нього президентські вибори. Хоча треба ще враховувати тиск Заходу на Януковича. Він стає багатим та самотнім. Коли в тебе всі гроші за кордоном, Заходу легше з тобою говорити, аніж населенню України. До осені вони будуть йому пояснювати, що треба вирішити проблему із Тимошенко.

Янукович готовий до того, аби Тимошенко відправили за кордон?

- Він починає розуміти ситуацію. В Давосі був змушений проводити час із своєю охороною та чиновниками із Адміністрації президента. Тоді зрозумів, що щось не так. Раніше йому здавалося, що розмови про те, що він може потрапити в ізоляцію, були лише словами. Це дуже принизливо, коли збирається 45 країн і обходять 44-го. Після Давосу він буде іншим.

Президент Польщі зустрівся із нашим главою держави.

- Це така ситуація, коли всі домовляються і відправляють парламентаря. Такий європейський спосіб роботи із авторитарним політиком. Парламентар пояснює: "Бачите, порожня зала, а маршрути так побудовані, аби ви ні з ким навіть не привіталися. Робіть висновки".

Деякі експерти говорять, що виїхавши в Чехію, Олександр підставив свого батька та інших фігурантів справи, адже їх можуть заарештувати.

- Це штучна точка зору. Чому справу не відкрили, коли він був тут? Дочекалися ж виїзду. Хоча Олександр не знав про їхні наміри. Він же не ходив до Адміністрації президента. А "бютівці" навряд чи йому про це говорили, бо думають, як себе зберегти. Тому що як тільки проблема із Тимошенко буде вирішена, почнуться серйозні питання по БЮТу. Люди будуть змушені стати "тушками" ще до депутатства. Інакше арешт.

Ольга Москалюк

ТУТ

 Представители Партии регионов говорят о резолюции ПАСЕ, посвященной Украине, как о своей несомненной  победе. Конечно, представителям власти в международной организации  крайне важно отчитаться о своем успехе, пишет журналист Виталий  Портников vokintrop.

«Однако на деле - даже если не вдаваться в подробности резолюции и не дискутировать относительно опасности введения санкций - нужно понять, что сам факт дискуссии, посвященной политическим преследованиям в стране, ставит Украину за грань европейского дискурса, - пишет Портников. - Ведь совершенно ясно, как станут развиваться события: Киев никак не отреагирует на претензии ПАСЕ. Никого не станут освобождать, напротив - будут искать новые возможности для репрессий против политических противников». Журналист уверен, что к украинской теме ПАСЕ будет возвращаться еще не раз и не два. «Именно так происходило с Беларусью - с той только разницей, что эта страна не является участником Парламенской ассамблеи, не говорит о своей европейской интеграции и ищет денег на жизнь не у западных стран, а в Венесуэле, Китае или России, - пишет Портников. «Украинской власти тоже следует определиться, – считает журналисть. - Либо она готова к перемещению в другое «цивилизационное измерение» - и тогда нужно всерьез задуматься об отдаче россиянам ГТС и всего, что они захотят получить в нашей стране. Либо она прислушивается к требованиям Запада и прекращает строительство авторитарного режима с лицом Януковича».

Нинішнього року Всесвітній економічний форум (ВЕФ), який стартував 25 січня в невеликому швейцарському містечку Давос от уже в 42-йраз, зібрав рекордну кількість учасників — понад 2,5 тисячі, серед яких начебто значилося близько 40 глав держав.

Однак при формуванні порядку денного і так званого тематичного девізу найбільшої капіталістичної тусовки планети її організаторам довелося фактично визнати свою торішню помилку. Обгово­рюючи на Давосі-2011 «загальні норми для нової реальності», більшість учасників з подачі господарів дійства говорили про нові реалії посткризового світу. Таким чином, мався на увазі той факт, що фінансово-економічна криза вже нібито минула (принаймні пройшла свою найгострішу фазу).

Як незабаром з’ясувалося, усе далеко не так просто. Уже навесні 2011-гопочали проявлятися очевидні рецидиви подій 2007—2009 років у Європі, а всю другу половину минулого року боргова криза в ЄС була топ-темою новин для ЗМІ по всьому світу. Не тільки більшість європейських, а й загальносвітова економіка балансує на межі рецесії (явні ознаки спаду проявляються і в Китаї).

От і довелося нині визнавати той факт, що загальносвітова економічна криза ще дуже далека від завершення, а капіталістичний лад усе ще проходить фазу «великої трансформації». Отже, «формування нових моделей» чи то ще триває, чи ще зовсім не розпочиналося.

На жаль, до консенсусу про принципи побудови цих самих нових моделей світова еліта ще тільки має прийти. Більш того, ні в політиків, ні в чиновників, ні навіть у найавторитетніших економістів поки що немає чіткого розуміння, якими їм (моделям) слід бути.

Тим часом традиційні заходи грошово-кредитного та фіскального стимулювання себе практично вичерпали. Центробанки просунутих держав накачали світову фінансову систему такою кількістю грошових знаків, що на самих же фінансових ринках уже давно й не пошепки говорять про можливість девальвації та втрату адекватної платоспроможності більшості ключових світових резервних валют.

Уряди багатьох, і не тільки європейських країн (серед них, наприклад, США і Японія) теж уже давненько втратили колишній кредит довіри. Розпочавши боротися з першими проявами кризи в 2007—2008 роках в основному фіскальними стимулами, у підсумку вони привели свої держфінанси у дуже жалюгідний стан. Тому за практично повної відсутності якісних позитивних зрушень і результатів, а також видимих альтернативних драйверів зростання ситуація дуже близька до тупикової. Оскільки й заощаджувати тепер на всьому, на чому тільки можна, — теж не вихід, як дружно повторюють МВФ, Сорос і багато хто ще.

Отже, сьогодні доводиться говорити не тільки про необхідність відновлення, прискорення та якісної перебудови загальносвітового капіталістичного господарства, а й про формування нових концепцій, підходів тощо. Так і просяться аналогії з гаслами та проблемами СРСР упродовж останніх п’яти років його існування. Особливо тому, що розмов ну надто вже багато, а результати поки що ведуть лише в одному напрямку…

Ще одна з ключових проблем, яку мали б активно обговорювати під час Всесвітнього економічного форуму, — майнова нерівність. Принаймні вона фігурувала в підготовленій ВЕФ доповіді «Глобальні ризики-2012» серед головних проблем найближчого року та десятиріччя разом із бюджетним дисбалансом. Причому, як зазначило видання Business Week, проблемою нерівності начебто так перейнялися найбагатші учасники форуму, що мінімум півдюжини мільярдерів згадали її серед найактуальніших. Зокре­ма, наш співвітчизник Віктор Пінчук зазначив у своєму листі агентству Bloomberg, що бізнес має поставити перед собою подвійне завдання: мати максимальний прибуток і гарантувати «більш справедливий розподіл багатств». Невже й справді багатії всерйоз перейнялися проблемою нерівності на тлі торішніх соціальних протестів, особливо близькосхідних? Чи їх просто так вразили акції активістів руху «захопи Уолл-стріт» (Occupy Wall Street), який у тутешньому варіанті трансформувався в «захопи ВЕФ» (Occupy WEF)?

Утім, наскільки серйозно всі ці заяви виходять за рамки традиційної для подібних заходів PR-активності та чи справді мільярдери перейнялися проблемою нерівності — ще велике питання. Як дуже тонко помітила та сама Business Week, учасникам форуму було дуже непросто знайти заходи відповідної тематики: в 130-сторінковій програмі форуму слово «нерівність» зустрічається тільки один раз, та й то в назві круглого столу на теми мистецтва.

Однією ж із найбільш широко обговорюваних була, хоч-не-хоч, європейська тема. Оскільки клубок загальноєвропейських боргових проблем ще тільки потрібно розплутати, у центрі загальної уваги опинилася канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка відкривала форум. Утім, її основ­ний партнер у тандемі, що рятує Європу, — французький президент Ніколя Саркозі — до Давоса цього року не приїхав. До речі, як і перші особи Сполучених Штатів, Великобританії та Росії. Зате, кажуть, найчисленнішою була китайська делегація.

Побували в Давосі й інші рятувальники світової економіки — голова МВФ Крістін Лагард, президент Світового банку Роберт Зеллі та новий голова Європейського центробанку Маріо Драгі.

Причому буквально напередодні форуму МВФ значно погіршив свій офіційний прогноз зростання в 2012 році як загальносвітового ВВП (з 4 до 3,3%), так і економіки єврозони (до «мінус» 0,5%, тоді як раніше очікувалося зростання на 1,1%). Незадовго до цього про значно зрослі ризики світової рецесії попередили ООН, Світовий банк і ЄБРР.

Презентуючи доповідь МВФ, його головний економіст Олів’є Бланшар висловив побоювання, що на подолання нинішньої боргової кризи світу може знадобитися не одне десятиліття. Ну а директор-розпорядник МВФ К.Лагард у черговий раз пристрашила світових лідерів загрозою порочного кола економічного спаду та новою Великою депресією, якщо Європа не впорається зі своєю борговою кризою.

До речі, по ходу форуму, 26 січня, у Цюріху відбулася й зустріч пані Лагард із українським прем’єром Миколою Азаровим. А буквально напередодні відкриття ВЕФ відбувся візит у Вашингтон одразу двох віце-прем’єрів (А.Клюєва та С.Тігіп­ка) і новопризначеного міністра фінансів В.Хорошков­ського. Втім, незрозуміло, а чи справді могло йтися про досягнення в ході візиту якихось конкретних домовленостей про відновлення фінансування, якщо українська делегація збиралася просити про це, як було заявлено, без виконання раніше взятого на себе зобов’язання про підвищення газових тарифів для населення? Хіба що новий український міністр фінансів їхав знайомитися зі своїми майбутніми візаві з переговорів, відвозячи у Вашинг­тон щось на кшталт вірчих грамот. І невже там мали раптом повірити в дієвість нібито запропонованих офіційним Києвом компенсаторних механізмів? Бюд­жет­ні компенсації «Нафто­газу», згідно з даними самого Мінфіну, становили торік 20,6 млрд. грн. (за середньорічної ціни набагато нижче від 416 дол. за тисячу кубометрів). Тому 12 млрд., передбачених у нинішньому бюджетному законі на рекапіталізацію НАК, точно не вистачить для приведення її фінансів у більш-менш благополучний стан. Отже, і закладені до бюджету граничні параметри дефіцитності компанії теж не витримують критики (навіть якщо довіряти надто оптимістичним макроекономічним прогнозам). З огляду на це досить примітною є заява нового міністра фінансів про готовність знайти додаткові 20 млрд. грн. доходів у скарбницю держави. Але чому, власне, йому хтось у Вашингтоні має повірити? Адже ні для кого не секрет, що українським «обіцянкам-цяцянкам» у МВФ уже давно не ймуть віри — надто серйозно та часто ми підводили та обманювали кредиторів за останні три роки. Ні вже, ви спочатку щось реально зробіть і покажіть, як ці самі компенсаторні механізми працюють!

До речі, не тільки про безрезультатність візиту, а й про його малозначущість свідчить і відсутність будь-яких офіційних повідомлень з боку МВФ із цього приводу (навіть в обтічному форматі «ми поспілкувалися, дещо обговорили та вирішили продовжити в майбутньому консультації»). А заступник директора департаменту зовнішніх комунікацій МВФ Девід Хоулі у відповідь на запитання журналіста з цього приводу лише підтвердив той факт, що візит відбувся, вважаючи за краще коментувати зустріч Крістін Лагард із Миколою Азаровим.

Отут він, до речі, використовував ті самі традиційні обтічні формулювання: «сторони обговорили останні економічні тенденції в Україні», а також «ключові елементи політики та реформи, необхідні для забезпечення усталеного економічного зростання країни». Однак тільки й домовилися — «продовжити активний діалог на рівні технічних місій».

От, загалом, і все. Та невже хтось очікував чогось більшого? Швидше, цікаво: чи не з’явилися у МВФ якісь нові умови? Як повідомив після приїзду Сергій Тігіпко, ключовим каменем спотикання усе ще залишається підвищення тарифів на газ. А консультації відновляться в лютому. Але зрозуміло, що вони навряд чи дадуть швидкий позитивний результат (навіть якби й увесь уряд у Вашингтон приїхав). Особливо якщо, як заявив Тігіпко, «у тому форматі, що був закладений до цього, підняття тарифів в Україні не відбудеться».

Тут важливо пояснити, що для МВФ має значення не саме підвищення як таке чи здатність української влади компенсувати різницю. Можливо, йдеться навіть не про бажання домогтися, завдяки вищим тарифам, реальних заходів із підвищення енергоефективності та зниження енергозалежності української економіки. Більш важливо, що функціонерам фонду та інших міжнародних фінансових організацій могло вже надто набриднути закривати очі (покриваючи в такий спосіб) на мегакорупційні схеми, що склалися в нафтогазовій галузі (через насамперед саме диспропорції в цінах). Про існування яких, завдяки багаторічним українсько-російським газовим тертям і численним публікаціям із цього приводу, у Європі та США не знає тільки дуже ледачий політик чи чиновник.

Та й ситуація за ці три роки кардинально змінилася — нині у МВФ дещо інші пріоритети. Серед них — боргові проблеми в ЄС, що пов’язані з Грецією, Португалією, Іспанією та Італією (ну й, на крайній випадок, ще і з Угорщиною). України поки що в цьому списку точно немає. Тим паче що, як неодноразово заявляв наш прем’єр-міністр Микола Азаров, без траншів МВФ ми начебто й так можемо обійтися. Тож навіщо давати Києву гроші (а йдеться про більш як 10 млрд. дол.), якщо їх і так на всіх не вистачає й доводиться майже силою витискувати додаткове фінансування з європейських держав?

Ну й, нарешті, як повідомляють DT.UA джерела, обізнані з перебігом процесу, МВФ-ські функціонери не надто прихильні нині до офіційного Києва. І причина тут не тільки в позиції нинішнього директора-розпорядника чи справі Тимошенко. У цьому разі йдеться про апаратне співробітництво (що не надто благополучно складається) на рівні тих самих технічних місій, які теж уже ситі по горло українськими фортелями. Останній приклад — терміновий візит Тігіпка та Ярошенка до Вашинг­тона на початку листопада саме під час перебування в Києві повністю уповноваженої на проведення переговорів місії. Це ж вам не власні «тертя» з Москвою, до якої одні чиновники їдуть із офіційними, а інші — з реальними директивами.

З оглядкою на все вищесказане приєднаємося до песимістів, які пророкують відновлення фінансування Києва з боку МВФ тільки після осінніх парламентських виборів. Адже тільки після них, найшвидше, все ж таки відбудеться підвищення газових та інших тарифів. А інтереси «широких мас електорату» виявляться в результаті в черговий раз обманутими, при цьому горезвісна майнова та соціальна нерівність посилиться. Але ця обставина на нинішньому порядку денному влади (втім, як і на порядку денному дебатів Всесвіт­нього економічного форуму) значиться хіба що в розділі «інше». Тобто начебто і проблема, про яку не можна мовчати, але думати над її розв’язанням усерйоз не хочеться. Хоча рано чи пізно все одно доведеться.

Диктатура – річ двосічна. З одного боку, в умовах диктатури скорочується шлях від прийняття рішення до втілення його в життя. З іншого ж – неминучим фіналом цієї форми управління є падіння життяспроможного рівня народонаселення та як закономірний результат – покалічені долі людей, спаплюжена та спотворена суспільна свідомість та обов’язковий крах режиму.  Недаремно ж ще Наполеон торочив, що багнети річ для сидіння не дуже зручна. Тим не менш, диктатурою захоплювались багато-хто і в часи Наполеона, і до нього, і після. Влада взагалі схильна до плавного сповзання до диктатури – В Європі, Азії, Африці, Латинській Америці, тобто, скрізь, де контроль за владою з боку громадянського суспільства послаблений з тієї чи іншої причини.

Для прикладу зробимо один історичний екскурс.

В ХІХ ст. Парагвай одним із перших виборов незалежність від іспанської корони. Тоді країна була вдвічі більшою за площею, і вважалась більш розвинутої, ніж сусіди. Аж ось, до влади прийшли ініціативні і освічені діячі, котрим видавалось, що вони краще за інших відають, яким шляхом вести країну далі.

Громадянське суспільство того часу в Парагваї було ніяке, і молода держава легко скотилась до перманентної череди диктатур. Кожен новий правитель чітко знав, що саме треба вирощувати в сільській місцевості, і в якій кількості. Зрозуміло, що життя від цього верховного втручання заможнішим не стало.

Кожен диктатор беззаперечно відав, якою мусить бути державна система освіти. І це «розуміння» призвело до повного знищення вищої освіти. Кожен правитель відав, чого і скільки треба вивозити із країни, а що і в яких обсягах, навпаки, вивозити. Кінцево експортні-імпортні операції Парагваю зійшли на пси, і країна практично згорнула зовнішньоторгову діяльність.

Згодом там припинилась і внутрішня торгівля, а колишні купці, аби вижити, переключились на вирощування с/г культур та пасовищне тваринництво. У Парагваї запанувало натуральне господарство.

Зрозуміло, що вся ця бурхлива діяльність супроводжувалась арештами, розстрілами, іншими репресіями та масовою еміграцією. Але такі дрібнички диктаторів не зупиняли, і вони продовжували хвацько передавати одне одному владу, причому, переважно – лише по смерті. Часто – своїм прямим нащадкам.

Характерно, що диктатори абсолютно ігнорували як незадоволення опозиції, так і серйозні претензії екзогенного штибу. Тривіальний пересічний диктатор на усі загрози реагує практично однаково – він зле гавкає та кусає.

Трапилось так, що черговий несповна розуму «дуче», не на жарт роз’ярившись , оголосив війну одночасно Бразилії та Аргентині. Згадую про цей нюанс спеціально для того, аби пояснити, куди поділась добра половина території Парагваю. Так от, ця половина сьогодні знаходиться в межах Бразилії та Аргентини, і чудово там себе почуває. На відміну від власне Парагваю, котрий, схоже, назавжди залишився південноамериканським лузером.

 Але ми дещо захопились екскурсом в історію. Поміж тим, у нас тутечки своя історія, і вона за крутизною віражів дасть фору будь-якій іноземній.

Загальновідомо, що напередодні Нового року Юлію Тимошенко етапували до Харкова в Качанівську колонію, яка розташована на вулиці Каштановій. Не секрет, що майже кожного дня десятки, а той сотні харків’ян та гостей міста збираються попід мурами цього пенітенціарного закладу.

Чому туди тягне люд? По-перше, вони хочуть підтримати свою лідерку, а по-друге, аби висловити свою громадянську позицію з приводу розгорнутих в країні теперішньою, як вищою, так і місцевою владою гонінь проти інакодумців.

Варто процитувати харківського мера на прізвисько Гепа, наведені на офіційному сайті міськради відразу ж опісля Нового року:

«К сведению всех желающих приехать в Харьков с боевыми, как они говорят, намерениями. В Харькове все спокойно, началась первая рабочая неделя нового года, и городские власти работают в интересах каждого харьковчанина… А что касается желания представителей киевского «палаточного городка» поделиться опытом с харьковскими бютовцами, то довожу до сведения Турчинова и Ко следующее: пустые бутылки из-под выпитого шампанского, вина и водки, остатки бутербродов с колбасой и салом, обертки от шоколадных конфет и мандаринов, недоеденные шашлыки и цыплята табака, которые так любят употреблять харьковские бютовцы под стенами Качановской колонии, согласно правилам благоустройства города, нужно за собой убирать. И постоянно. Что касается «боевых палаток и знамен», в войну здесь играть никто не позволит».

Так відразу і не второпаєш, чи вдалася зустріч Нового року Гепі? Але, напевне, у святкову ніч не все у нього склалося вдало. Мо’, недоїв чого, мо’, перепив/недопив… Інакше чим пояснити таку пильну увагу до не вжитої остаточно кимось їжі та порожньої склотари?

Втім, будь-які приховані та відверті погрози на будь-чию адресу (дозволю! Не дозволю!) також абсолютно недоречні. М’яко кажучи, не мерська це справа – дозволи давати і заборони накладати у царині суспільно-політичних питань. Так у нас незабаром двірники почнуть демонстрації забороняти, а заразом і усілякі інші акції! А щоб не смітили! Що не є правильно та нормально.

 А нормально, коли кожен вирішує питання, які перебувають в його компетенції. Наприклад, комусь із комунальників несподівано здалось, що саме на вулиці Каштановій сміття багатенько. Доречно порадити – а нехай пильні комунальники для початку порахують урни на цій 1.5-кілометровій вулиці. Та й взагалі з’ясують — чи вони там маються? Ось це питання місцевої влади.

А автобуси, що раптово зламалися і перегородили дорогу саме поблизу зони; невідомо ким і задля чого викликані пожежні команди; якісь незрозумілі раптові ремонтні роботи якраз «в тому самому місці» — усе це занадто перебір , і така діяльність явно із іншої оперетки. Такого роду «робота» в компетенції інших служб, котрі в будь-якому нормальному суспільстві до мерії жодного стосунку не мають.  

Але, треба так розуміти, що згадка про урни принижує мерію, бо роль міської цитаделі влади в житі громадян урнами не виміряти.

Харківська влада схвильована блискавицями і протестами. Їх турбує можливий прорив однієї конкретної каналізаційної труби перед одними конкретними воротами однієї конкретної пенітенціарної установи. Їх дратують обгортки від цукерок та помаранчеві шкуринки, які доклавши певних пошукових зусиль можна відшукати в купах бруду та сміття неподалік від паркану згаданого закладу. Як на нашу думку, харківську владу мусить турбувати зовсім не це.

Набагато сильніше влада мусила би бути стурбованою тим фактом, що місцеві мешканці живуть в обласному центрі дискомфортно, і цей дискомфорт кожного року помітно дорожчає. А ще місцева влада повинна бути заклопотаною тим фактом, що іноземні гості зовсім не прагнуть відвідати першу столицю в надії гарно відпочити та отримати позитивні емоції.

 Ось і команди-учасниці ЄВРО-2012 віддають перевагу від гріху подалі ночувати за тридев’ять земель від Харкова і кожного разу діставатися на матчі за сотні чи навіть тисячі кілометрів.

А що можна чекати іноземцям від такого міста, якщо в ньому тюремне керівництво приймає рішення – пускати представників МЗС європейських держав до лідерки опозиційної «Батьківщини» чи не допускати!? Якщо в цьому місті народні обранці (читай: сенатори, конгресмени, консули) не можуть зустрітися із екс-прем’єром, най він і перебуває за гратами. Якщо в цьому місці мер і губернатор скупо відміряють співгромадянам права на права на публічний протест?!

А поміж тим, усім цим спеціалістам у вузькій сфері, що зветься «Нє пущать!», є чим перейнятися.

Скажімо, мер у гнійній купі на обочині нарив фантики – так от ми (на засадах шефської допомоги) із задоволенням продемонструємо мерії та іншому світу, на що насправді варто звернути увагу на чималенькій ділянці навколо сумнозвісної Качанівки. Качанівська колонія вигулькує несподівано перед очима перехожого, котрий заблукав на вулицю Каштанову. Ну, буцегарні як буцегарня, «колючка» вздовж і впоперек, а будівля майже без вікон. Слід, втім, зауважити, що пенітенціарна установа виглядає якось акуратніше, ніж інші будівлі, що розташувались наколо.  Поруч провулок Вишневий – місце офіційної «прописки» Качанівської колонії. Заглянувши в провулок, можна зрозуміти, що декілька десятків мітингувальників перед ворітьми колонії жодного стосунку не мають до місцевої руїни. Принаймні, це не вони позгрібали величезні кучугури побітових відходів та позаторішнього листя. І не протестувальники обідрали плитку на деяких будинках, зламали водостічні труби та вищербили сходи, що ведуть до ганебної двері, поруч із якою висить табличка із написом «КЛУБ». І не мітингувальники зламали 20-метрові дерева, котрі мусили б, напевне, прикрашувати ці похмурі пейзажі. А ось п’ятиповерхівка в глибині масиву. Ось напис «Продукти». Певно, колись тут був магазин, а сьогодні вікна забиті фанерою – одне вікно, два, п’ять… Що й казати – весела картинка…

  

Ось дев’ятиповерхівка № 5-А. Але із вулицею визначитись складніше, позаяк немає відповідної ідентифікаційної таблички чи напису ні українською, ні англійською, ні хоча би – російською.

Але біда навіть не в цьому – усі панелі (від першого до дев’ятого поверху) потріскалися. Чи мається у мерії якісь міркування з цього приводу? А Гепа про якісь там хвантики…

В промзонах, які рясно розташовані на Качанівці та сусідній Балашовці, у відносному гаразді утримуються лише паркани. Незрозуміло, хто відповідає за під’їзні шляхи, роль котрих суцільно виконують звичайні міські вулиці. Заводи? Мерія? ОДА? Цю проблему, яка є бичем першої столиці, вирішувати складніше, ніж мітинги розганяти чи забороняти. А ось вулиця Вишнева… Чудова назва! Хоча подивившись на фото, можна переконатися – цій вулиці більш годяща яка-небудь інша назва — скажімо, Болотна, Багнючна, ім. Миргородської калюжі, Сльота небесна…

Ось споруда на вулиці Польовій. Мабуть, в ній не відкриєш готель ні в п’ять зірок, ні навіть в одну. Мало того – тут і в сусідніх провулках царює суцільна непролазна багнюка. Влада жодних зусиль не робить, аби щось вдіяти із цією бідою, навіть попри те, що метрах в 400-х знаходиться стадіон «Металіст», на якому якраз і відбудуться матчі ЄВРО-2012. Єдине рішення, яке відвідало голови владних мудрагелів — це відгородити цей згубний приватний сектор від іншого світу та пильного ока київських і закордонних інспекторів довжелезним місцями бетонним, а місцями кованим металевим парканом. Куди тягнеться паркан, навіщо він туди тягнеться і задля чого він взагалі потрібен – велика загадка, розгадати котру можна хіба що за допомоги одного слівця – «відкат».

Втім, навколо Качанівки купа інших парканів. Але, судячи з їхнього убозтва — до них влада жодного стосунку не має, бо на жебрацтві руки не нагрієш.  Чого ще багато в тих краях? Багато присипаного снігом мотлоху. Багато бродячих собак, з котрими мерія явно не відає що робити. А мо використати цуциків проти мітингувальників = хоч якась для влади користь. Багато занехаяних дитячих майданчиків.

Цікава деталь. Коли місцеві жителі та ЖЕКи самостійно обладнували дитячі майданчики, через нужденність використовуючи старі автомобільні покришки, влада торочила, що для екології це шкідливо. І ось настала епоха договорів про обладнання нових дитячих майданчиків. А покришки тепер куди? Їх із землі повикопували, звалили в купи, і там вони лежать роками. Мабуть, викопані і згуртовані в кучугури покришки нічим не загрожують екології? Так вважає влада.

А увінчує усю цю навколишню Качанівської буцегарні «красу», зіткану із багна та розрухи, чисельні біл-борди із мармизою гаранта зі слоганами на кшталт «Вітаю рік Качанівки -2012», пардон «ЄВРО-2012»…

Сила і переконливість цих біл-бордів криється в контрасті поміж ними та тим, що на них накалякане, і тим, що пересічні харків’яни бачать і кажуть про владу.  І наостанок. Днями один із авторів мав розмову із проректором одного із харківських досить відомих вишів. Між іншим він запитався у професора – яке ставлення до профільного міністра домінує в інститутських колах Відповідь вченого була вичерпною:

«А що міністр? Він свою функцію виконує – галасує, шумить. А під цей шумок інші активні учасники дійства мають можливість спокійно тирити по кишеням. Банда ж одна, ролі розписані — хтось краде, хтось на стрьомі стоїть, цей ж відволікає…» Чітко сформульовано, по-науковому…  

Валерій Семиволос, Михайло Павленко (фото)

http://ord-ua.com/2012/01/27/kachanivka-ta-yiyi-okolitsi/?lpage=1

Или – не по фейсу, но хотя бы по трибуне. Подошвой башмака, оперативно снятого с ноги. Я не историк, и вот сейчас даже засомневалась, это анекдот, потому что на самом деле речь шла о стуке кулаком, а не обувкой, или действительно, во времена оно Никита Хрущев разулся, и применил туфлю, чтобы то ли заставить поверить в свои аргументы, то ли прекратить нелицеприятные вопросы, кажется, на заседании ООН? Не в подробностях дело. А в том, что руководители большевистской ЭсЭсЭрии считали исключительно подобные «аргументы» действенными на международном уровне (и, соответственно, по отношению к себе только такие аргументы почитали за внятные). Ну, и наш отечественный режим регионалов, плод уродливого соития «совка» и бандитского гоп-стопа, судя по всему, приемлет только подобные аргументы. Мир гудит: киевская власть получила от Парламентской Ассамблеи Совета Европу беспрецедентную пощечину. А «наши», судя по озвученным ими выводам, считают, что если не туфлей по физиономии, то никого урона не нанесено, разве ж это удар? Вот она, щека, синяка ж нет.

 

Но стоит обо всем – по порядку. И позвольте, уважаемые читатели-собеседники, короткую ремарку. Мне (в быту, а не в виртуале) сказал кое-что интересное неглупый и неподлый человек, только, кажется, слишком много смотрящий телевизор. Мол, оппозиционные политики и журналисты говорят о том, что нынешняя власть вконец испортила отношения Украины со всем миром. При этом представители режима и прорежимные СМИ утверждают, что напротив, именно сейчас совершен колоссальный геополитический прорыв страны, и никогда еще на этом направлении все не было так хорошо. Может, правда лежит «где-то посередине»? Хочу возразить. Правда в восприятии любого явления может находиться посередине только на уровне субъективного восприятия. Более того, в таком случае индивидуальная оценка, на которую имеет право любой человек, может оказаться даже не посередине, а с любого из краев. Исходя из случившегося, кто-то сделает вывод: а мне нравится, когда страна, на всех парах обгоняя Беларусь, движется к положению Северной Кореи, я считаю, что закрытый от мира тоталитарный режим, это то, что нужно. Кто-то скажет совсем противоположное, мол, это ужасно, что сделал режим с положением страны в мире, но ничего уже не исправить в ближайшие десятилетия, а кто-то выразит мнение, что Украина и объединенная Европа объективно нужны друг другу, и как только мы отрешим от власти «налишковавший» режим, сотрудничество будет возобновлено. Но главное-то в том, что делать субъективные оценки или пытаться прогнозировать можно и должно исключительно исходя из объективно случившегося. Вот что касается произошедшего в действительности, правда лежит (стоит, висит над нами), не посередине, и не с краю, а только в фотографическом отражении событий. Без лжи, умалчивания и передергивания.

 

Как и кто ни трубил по итогам заседания мониторингового комитета ПАСЕ 24 января, что потенциальная гроза над Украиной пронеслась, в четверг, 26-го, на сессии Парламентской Ассамблеи Совета Европы была принята резолюция под названием «Функционирование демократических институтов в Украине». Таким образом, 47 стран-участниц серьезной международной организации недвусмысленно потребовали от нынешней украинской власти ввести свободный суд, ограничить немотивированные полномочия прокуратуры, остановить политические репрессии, в частности, освободить и допустить к участию в выборах Юлию Тимошенко и Юрия Луценко. Мониторинговый комитет ПАСЕ поддержал поправку к проекту документа «выполнение рекомендаций нынешней резолюции станет сигналом верности украинских властей нормам и принципам Совета Европы». ПАСЕ вменяет в обязанности этого своего комитета «отслеживать ситуацию, и предлагать действия, которые могут быть совершены Ассамблеей в зависимости от ситуации, включая возможное рассмотрение санкций, если требования Ассамблеи не будут выполнены». Эксперты отмечают, что открытым текстом о наличии в Украине политических репрессий сказано впервые, если исходить из того, что речь идет не о заявлениях отдельных политиков, а о документе от имени общеевропейской организации. Обращают внимание и на то, что слово «санкции» на таком уровне тоже озвучено впервые. На дипломатические обороты типа «станет сигналом верности украинских властей нормам», «возможное рассмотрение санкций», обращать внимание как на смягчающее обстоятельство не стоит. Международная организация (а не «конкретный пацан с бейсбольной битой» или не непосредственная централизованная власть некой жесткой единой страны) высказывает одному из своих членов ультиматум, извините за невольную рифму, не пользуясь матом. Так принято. И от этого ультиматум слаще не становится.

 

А вот дальше – только не падайте со стула от удивления несоответствию реакции. Утром в пятницу появляются заголовки: «В МИД резолюцию по Украине назвали победой здравого смысла». Господи, неужели ведомство нелегитимного правительства так сказать, в одночасье прозрело и сменило вектор восприятия происходящего? Увы и ах… В заявлении отечественного МИД речь идет о том, что резолюция ПАСЕ «стала победой здравого смысла и сбалансированных оценок над очередными попытками перенести внутриполитическую борьбу на европейскую площадку». Ну, и «критические замечания в целом направлены на поощрение Украины к проведению политических и правовых реформ. Именно над этим сегодня работает украинская власть, выполняя обязательства Украины перед Советом Европы, которые предыдущие правительства не смогли реализовать с 1995 года. Спору нет, есть у нашего посттоталитарного государства правовые проблемы, неразрешенные ни с 1995-го, ни с 1991-го. Но вот сказать, что именно сейчас, именно нынешняя власть настолько успешно их разрешает, что объединенная Европа аж поощряет ее, это, знаете ли… Куда тогда девать пункт 15 из «непрепарированного» ни в чью угоду текста резолюции ПАСЕ, где значится: «Ассамблея обеспокоена сигналами, что решимость и политическая воля что касается осуществления этих реформ уменьшаются». Как говорится, «не треба нас, малесеньких, дурити». Читать умеют все. А заставить читать подобные первоисточники вы нас сумели. Ложью и передергиванием, против которых один прием – находить информацию и разбираться самим.

 

Естественно, многим интересно порассуждать, что же за санкции грозят Украине, и кому от них может быть хорошо, а кому плохо. Говорит политтехнолог Олег Медведев, которого нельзя отнести к прорежимным. Он отмечает, что «не ожидал такой жесткой резолюции». И выражает свое огорчение по поводу пункта о санкциях. Медведев высказывается за персональные въездные и финансовые санкции «против руководителей режима, ключевых политических и бизнес-фигур, которые режим поддерживают, судей, которые выносят неправосудные решения, прокуроров и других правоохранителей, участвующих в сфальсифицированных политических процессах». А «Украина и украинцы не виноваты в том, что делает с Украиной власть, и не должны нести такую жесткую ответственность». Что ж, я не политтехнолог, и большинство уважаемых читателей-собеседников, судя по всему, тоже не имеют отношения к этой профессии. Но давайте рассуждать с точки зрения обычной человеческой логики. Как в данном случае мировому сообществу грамотно и справедливо разделить провинившихся и граждан, действительно ни в чем не виноватых? Вкладывать инвестиции в страну, где благодаря действиям власти ухудшился инвестиционный климат – нема дурных. Оказывать обещанную ранее финансовую помощь, зная, что при нынешних условиях она осядет в карманах у представителей режима, и более того, что это – прямая поддержка режима, нарушающего общепринятые в объединенной Европе нормы? И как совместить, скажем, запрет въезда «руководителям режима», но при этом не исключать Украину из европейских структур, приглашать на какие-либо мероприятия? В лице кого? Условного ни в чем не виноватого Ивана Иваненко? Но кто дал ему полномочия выступать от имени страны и от ее имени принимать решения на международном уровне? Кажется, в данном случае разделение страны, и той власти, которую она пока что признает своей властью, попросту невозможно.

 

А прежде, чем коснуться гипотетического утверждения, мол, зачем нам та Европа и не срифмовать ли ее с чем-то позабористей, мы с вами просто не сможем обойти момент, который, извините за тавтологию, уж никак не обойдут те, кто обязан при упоминании Тимошенко рваться с цепи и брызгать слюной, мол, а-а-а, в чем дело, все опять упирается в ЭТУ, вам только ее освобождение и нужно, а больше ничего. Звыняйте, но это именно режим и его обслуга на данном этапе превратили ЮВТ из обычного политика, которого можно и критиковать, и хвалить, в политзаключенную, которую следует защитить; в лицо, о котором многим пришлось задуматься – раз янучары ее так бояться, что идут на все, это действительно лидер оппозиции и реальный противовес им, ненавистным. Один из депутатов ПАСЕ, швейцарец Андреас Гросс говорит в интервью изданию «Коммерсант-Украина»: «я подчеркну, что для меня дело Тимошенко, это вершина айсберга. Конечно, мы убеждены, то, что произошло с Тимошенко, заслуживает критики в адрес власти. Но она лишь символизирует фундаментальные проблемы в Украине. Ее случай, пример того, как Уголовный кодекс становится инструментом власти и достижения политической цели». Что ж вы приумолкли? Выругайте, да не тех, кто приводит эти слова, а самого господина Гросса. Добавьте, что он, как очень и очень многие респектабельные политики мира, «отрабатывает деньги Юли». Ну? Боитесь, что в суд подаст?

 

Ну, а тех, кто возьмется рассуждать, что Европа Украине ни к чему, хотелось бы попросить вот о чем. Докажите с фактами, что даже при определенных нынешних кризисных проблемах страны ЕС живут хуже, чем Украина. Не забудьте резко покритиковать режим, который зачем-то тянет нас в Евросоюз, и все повторяет, что уже затянул. Вы приверженец другого геополитического выбора? Расскажите, как успешно сотрудничество нынешнего режима с Россией. Не забудьте привести факты, какие обвальные «выигрыши» получила Беларусь от всевозможных союзов с Москвой. Будем говорить так, и только так. Время «лапши на уши» закончилось.

 

И вообще, наши геополитические дела прелестны. При том, что любая страна, даже, к примеру, находясь вне блоков и сообществ не может совсем уж жить вне мира, приходится и торговать, и т.п. Свежая новость, крупная энергетическая компания одного из сопредельных государств пожаловалась на Киев в секретариат Энергетического Сообщества, сообщает директор секретариата Славтчо Нейков. Он не уточнил, о ком идет речь, но «не о Газпроме». «Если украинское государство не решит проблему, на которую мы указали, будем информировать высший орган Сообщества, министерский совет. Эффект будет поразительным. Все инвесторы, которые собираются что-то делать, или уже работают в стране, нарушившей требования Энергетического Сообщества, попросту уйдут».

 

…Ведь и вправду, уважаемые читатели-собеседники, любые международные институции цивилизованного мира могут только высказывать обоснованные требования в адрес власти суверенного государства, а в случае их невыполнения применять те или другие санкции, которые бьют в том числе по всей стране, по живущим в этой стране. А вот, извините за просторечие, ощутимо съездить чем-либо твердым по фейсу своей власти – можем (и должны) только мы, граждане.

 

Виктория АНДРЕЕВА, «ОРД»

Європейські політики на 8-му Українському ланчі в Давосі заявили, що Україна зійшла зі шляху євроінтеграції, але головне випробування ще попереду — парламентські вибори.

 

Стоимость стадиона в Киеве уже выше запланированной

Организаторов футбольного чемпионата Европы 2012 года на Украине все чаще обвиняют в коррупции. Ничем иным резкое несоответствие начальной сметы реальным затратам на проведение первенства не объяснить, уверены критики.

 

Подготовка футбольного чемпионата Европы 2012 года будет стоить немногим более трех миллиардов евро - такая сумма прозвучала после того, как Украина вместе с Польшей получила право провести Евро-2012. Однако похоже, что спортивный праздник обойдется украинцам в 11,5 миллиарда евро, пишет агентство dpa. Шесть миллиардов из этой суммы лягут на плечи государства. При такой перспективе настроение у украинских налогоплательщиков отнюдь не праздничное. Аэропорт во ЛьвовеКритики объясняют резкое несоответствие начальной сметы реальным затратам случаями коррупции и нецелевого использования средств. Гражданская инициатива "Евро-патруль" провела мониторинг. Лидер организации Вячеслав Коновалов в интервью Deutsche Welle сообщил, что "стоимость всех объектов спортивной и транспортной инфраструктуры с начала их сооружения в 2008 году до настоящего времени увеличилась в несколько раз". Наиболее вопиющей Коновалов назвал ситуацию с аэропортом во Львове. "В 2008 году стоимость запланированной реконструкции составляла 170 миллионов гривен. На сегодняшний день смета возросла до четырех миллиардов гривен, и это еще не окончательная сумма", - говорит представитель "Евро-патруля". Подобная ситуация, по его словам, сложилась и в других городах, которые примут матчи чемпионата. Одним из фактов нецелевого использования средств гражданские активисты назвали установку в харьковском метрополитене на станции "Алексеевская" скамеек стоимостью 63 тысячи гривен каждая. Жаловаться некому Виталий Кличко: Нужно создать независимую комиссиюВице-премьер Борис Колесников "просто отмахивается от фактов", которые обнародует "Евро-патруль", рассказывает Вячеслав Коновалов. По его словам, "Евро-патруль" обращался и в прокуратуру, но безуспешно. "Мы подавали свои отчеты и в УЕФА, но там нам ответили, что их все устраивает", - сетует гражданский активист. Поддержки удалось добиться лишь от депутатов оппозиционных партий Верховной рады, подавших несколько запросов по результатам мониторинга. Но представители власти, как говорит Коновалов, на эти запросы до сих пор не ответили. С резкой критикой в адрес организаторов Евро-2012 на Украине выступил лидер политической партии "Удар" Виталий Кличко. По сообщениям СМИ, он потребовал созвать после окончания первенства независимую комиссию, которая проверила бы расходы, связанные с подготовкой к чемпионату. По словам Кличко, некоторые объекты на Украине стоили дороже, чем их аналоги в Германии и ЮАР. Берегите доказательства Стоимость всех объектов на Украине должна быть меньше, чем в Германии, поскольку рабочая сила на Украине дешевле, полагает депутат Верховной рады от фракции "Наша Украина - Народная самооборона" Олесь Доний. В беседе с журналистом Deutsche Welle депутат не исключил, что "подготовка к европейскому первенству превратилась в финансовую аферу с "распилом" бюджетных средств". Одновременно Доний выразил "большие сомнения" в том, что нынешняя власть расследует случаи коррупции во время подготовки к европейскому первенству. По его мнению, выявленные "Евро-патрулем" факты необходимо собирать, поскольку они будут играть важную роль в судебном расследовании после смены власти в стране. В индексе восприятия коррупции, составляемом международной неправительственной организацией Transparency Inernational, Украина занимает 153-е место из 183. По уровню взяточничества она опережает даже Того и Уганду. Автор: Александр Савицкий / Марина Барановская

http://www.dw-world.de/dw/article/0,,15692170,00.html

 

 

Рішення Європейського суду з прав людини за позовами Юлії Тимошенко та Юрія Луценка очікують вже навесні. Оглядачі майже не сумніваються, що судові ухвали винесуть на користь позивачів. Інтригою ж стане реакція влади.

Європейський суд з прав людини розглядатиме позов Юлії Тимошенко проти України за скороченою процедурою. Суд перед ухваленням рішення ще з’ясує,  чи піддавалася підзахисна тортурам та негуманному ставленню, чи отримувала Тимошенко необхідну  медичну допомогу, а головне – чи є її справа політично мотивованою. Схожі запитання суд у Страсбурзі має й у справі колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Українська опозиція покладає грандіозні надії на рішення цієї інстанції, навіть незважаючи на те, що практика виконання рішень Європейського суду з прав людини доводить, що українська влада нерідко ці вердикти якщо й не ігнорує, то «спускає на гальмах». Про це неодноразово йшлося у критичних резолюціях Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Унікальність позову

І хоча, як зазначила у розмові з Deutsche Welle аналітик Європейського центру політики у Брюсселі Аманда Пол, прецеденти розгляду справ екс-урядовців проти нової влади у цьому суді вже є (йдеться, серед іншого, про справи, наприклад, з Франції та Румунії) унікальність української ситуації у тому, що проти держави позивається ув’язнена екс-глава уряду.

На думку Пол, головною інтригою буде навіть не рішення суду, а реакція української влади. У Києві послідовно переконували світ у незаангажованості українського правосуддя у справах екс-урядовців, які на Заході здебільшого вважають політичною розправою. «Рішення Європейського суду номінально є обов’язковим до виконання. Звичайно, якщо українському керівництву не сподобається ухвала суду, воно може звернутися до так званої "Великої Палати" за повторним розглядом. Але не факт, що судді залишать можливість для апеляції», - каже Пол.

Хаотичні сценарії

Водночас, київський політолог Володимир Фесенко у розмові з Deutsche Welle припустив, що навіть передбачаючи результат розгляду справи Тимошенко у Страсбурзі, на Банковій досі не визначилися з тим, як реагувати на очікувану судову постанову.  «Всі події, пов'язані зі справою Тимошенко, свідчать про те, що заздалегідь підготовленого сценарію не було, нема і, можливо, й не буде», - стверджує Фесенко. «Іноді ми просто бачимо зіткнення різних тактик. Це було помітно і влітку, і останні місяці ми бачили різні суперечливі заключні рішення. Тому я думаю влада оцінюватиме різні варіанти, але реагуватиме залежно від ситуації», - прогнозує він.

В одному політологи впевнені абсолютно: навіть позитивні рішення у справах Тимошенко і Луценка не означатимуть їхнього автоматичного звільнення з в'язниці.  "Можна сподіватися на те, що, якщо суд ухвалить рішення на користь Тимошенко та Луценка, це все ж наблизить їхнє звільнення з в’язниці. Але немає певності, що саме так розвиватимуться події», - зазначила Аманда Пол в інтерв'ю Deutsche Welle.

Черговий удар по репутації Аманда ПолЗ цим погоджується й Володимир Фесенко, додаючи, що марно розраховувати й на те, що рішення Страсбурзького суду стане каталізатором для масових протестів в Україні. «Не думаю, що це стане якоюсь вибухівкою, яка кардинально змінить хід виборів і політичного процесу в Україні. Такі очікування були торік і в блоці Юлії Тимошенко, і в деяких інших політичних силах, де думали, що от заарештують Тимошенко й одразу Україна вибухне. Цього не сталося», - констатує експерт.

Тож, якщо рішення у справах екс-урядовців не приносять миттєвих результатів, чи слід вважати весь розгляд у Страсбурзі «великим пшиком»? Експерти, опитані нами, дають негативну відповідь. Головним вони вважають символічність як розгляду, так і ухвали - це матиме далекосяжні наслідки, насамперед іміджеві наслідки. «Вердикти стануть новою плямою на репутації української судової системи», - прогнозує Фесенко. «І на жаль, негативні наслідки вже є. Я маю на увазі ситуацію з європейською інтеграцією. Скоріше за все, буде відкладено нову процедуру підписання договору з Європейським Союзом. При чому відкладено на невизначений час», - каже він.

Застереження від бойкотів

Володимир ФесенкоСимволічність рішення Європейського суду з прав людини підкреслює і Аманда Пол. Як зазначає експерт, «ставки тут дуже високі». «За останні 12 місяців репутація України вже зазнала удару і рішення суду точно не сприятиме її покращенню, але саме від нього залежатиме розвиток вже зіпсованих стосунків України з її європейськими партнерами», - каже вона.

На думку Аманди Пол, конкретного політичного сценарію реакції на рішення Страсбурзького суду ще не сформовано й у Євросоюзі. «Все залежатиме від того, як поведе себе українське керівництво», - наголошує Пол. Тим не менше, експерт вважає, що найбільш контрпродуктивним у цій ситуації була б будь-яка форма політичної ізоляції України, котра, на її переконання, зашкодить інтересам як України, так і Євросоюзу.

Автор: Дмитро Каневський

http://www.dw-world.de/dw/article/0,,15695516,00.html?maca=ukr-standard_feed-ukr-657-xml

Президент Віктор Янукович вважає, що Верховна Рада сама має визначитися щодо декриміналізації "статті Тимошенко" у Кримінальному кодексі.