Чим ближче до виборів – тим заплутаніше картина політичного життя.
Це, звісно, працює на вигоду правлячого режиму. Бо КОЖНА боротьба з плутаниною у думках та відповідних діях – це виграш часу та простору для правлячого насильницького режиму.
Соня Кошкіна, як я вже писав – проголосила відволікаюче увагу гасло:
- Хто завгодно – тільки не регіонал!.
Це дійсно – майстер-клас – на користь регіоналам проголосити антирегіоналівське гасло!
Спробуємо коротко пояснити:
1. Адже популярність партії регіонів та їх лідера – дуже низька.
2. Не перемогти регіонали НЕ МОЖУТЬ – бо позбудуться не тільки влади, але й нелегітимної власності. Дехто втратить і життя – адже, як ми писали, Рубікон перейдено – втрачати, крім власності та життя нічого.
Регіонали не можуть прийти законним шляхом до влади та ще й під власним партійним прапором!
Отже – переважаюча більшість регіоналів йдуть до парламенту НЕ під власними прапорами, а під прапорами та гаслами «вільних, чемних та незалежних» кандидатів» (не жартуйте!).
Соня Кошкіна мимоволі себе викрила – «нехай йде сучий син – аби не регіонал!».
Тим самим вона проштовхує думку:
- хто не регіонал, той – сучий син чи суча дочка…
Насправді, опозиція знаходиться у ДУЖЕ скрутному становищі:
- опозиції важко ЗАВЧАСНО оприлюднити власні списки від опозиції – тому, що одразу під загрозою опиняються
а) бізнесові справи
б) робочі місця опозиціонерів-кандидатів. Адже прийняли постанови робити перевірки без попередження…
Що – забули?
До цього треба додати, що є великі проблеми щодо узгодження списків між опозиційними партіями.
Отже – так звані «праймеріз» в нинішніх умовах – зайва суперечка «чий кандидат рейтинговіший».
Це іноземне слово в США має значення – змагання ВСЕРЕДИНІ певної політичної партії. В Україні ж «праймеріз» неодмінно виллється в сварку МІЖ політичними партіями опозиційного спрямування.
Тобто – це будуть ніякі не праймеріз, а лише зайві суперечки між опозиційними силами.
Це буде ЛИШЕ на користь партії влади, де проблема праймеріз НЕ стоїть – все вирішує Хазяїн.
Опозиція при «праймеріз» втратить
- час,
- простір для маневру
- ресурси
- згоду та авторитет серед виборців.
Зараз – НЕ демократичне суспільство, а тоталітарне, тому методи боротьби – напіввійськові. Де головний лідер у полоні у диктатора і їй загрожує ФІЗИЧНЕ знищення.
Адже у розпал репресій який-небудь «чесний» Гриценко ОБОВ’ЯЗКОВО утворить суперечку – «хто чесний, а хто ні».
Саме тому лідери ТРЬОХ політичних сил повинні внести вирішальний внесок у справу утворення єдиного виборчого списку на мажоритарних округах.
Щоб УСІ виборці знали:
«Хто не входить до списку опозиційних кандидатів є висуванцем Віктора Януковича». Крапка!
Тобто – повторюємо: хто не є наш – він належить до диктатури Януковича.
При цьому розклеїти «по усіх усюдах» списки тушок з нинішнього складу парламенту.
Щоб ті не змогли ні вибиратися, ні займатися державною службою як політично безвідповідальні особи.
До цих ганебних тушок потрібно автоматично зарахувати усіх, хто візьметься поборювати опозиційного кандидата – неважливо, від якої опозиційної партії.
Для мільйонних мас народу ДУЖЕ важлива проста логічна визначеність – «Хто не з нами, той проти нас!».
В демократичній державі це гасло надто екстремістське, надто ригористичне – але зараз напіввоєнний час боротьби і це вимагає дуже чіткої визначеності.
«Він (вона) з нами чи ні?» - питання надто просте, щоб його зрозуміли мільйони людей.
Щодо громадських рухів «чесних» та «суперчесних» людей:
Ми вже писали про «Вперед» (Королевської та Панаєтова) та «Спільну справу» (Олександра Данилюка) .
Там не просторікували, що вони «чесні» чи ще чесніші. У них завдання скромніше: завадити фальсифікації виборів. Кожна з цих організацій є підприємницькою та загальнополітичною – і ставлять реальні та відчутні за результатом завдання.
Є в «Українській правді» матеріал про САМ – Самоврядної Громадської Мережі Ігоря Луценка.
Матеріал, прямо скажемо – НЕЧЕСНИЙ.
Тому, що
- вони заявили про себе, як «чесних» - натякаючи, що усі інші – «нечесні». Нечесність – у натяку, а не відкритій заяві, дії не на свідомість, а на підсвідомість, де продукуються міфи
- не висунули жодних тез та висловів – лише навівши фото облич, тобто «чесність» - у наявності цих облич, а не інших
- не сказавши жодного слова за визволення політв’язнів та скидання диктатури узурпаторів
- збираючись на вибори від себе, не проконсультувавшись з лідерами опозиційних партій.
Звісно, вони будуть товктися на опозиційному електоральному полі, відтісняючи призначених опозицією кандидатів.
Тоді партія регіонів буде радіти з хаосу, створеному «чесними» політиками і усім говорити: «Ці опозиціонери самі не знають чого хочуть!».
Це – такий собі колективний Каськів…
А ми могли б багато чого розповісти про декого з цих «чесних імен», які будуть створювати колотнечу та сприяючи укріпленню диктатури Януковича.
Отже, крім «об’єктивних журналістів та аналітиків влада створює низку МНИМИХ громадських організацій.
Якщо у даному випадку це не так – ми можемо Ігоря Луценка чи Сверстюка (друга Ющенка) спитати:
- ви вважаєте Юлію Тимошенко та Юрія Луценка політв’язнями?
- ви за повалення диктатури, як саме ви готові допомогти опозиції, яка є?
- ви готові битися за жертвувати собою з силами режиму?
Як бачимо – все доволі просто.
Це, звісно, працює на вигоду правлячого режиму. Бо КОЖНА боротьба з плутаниною у думках та відповідних діях – це виграш часу та простору для правлячого насильницького режиму.
Соня Кошкіна, як я вже писав – проголосила відволікаюче увагу гасло:
- Хто завгодно – тільки не регіонал!.
Це дійсно – майстер-клас – на користь регіоналам проголосити антирегіоналівське гасло!
Спробуємо коротко пояснити:
1. Адже популярність партії регіонів та їх лідера – дуже низька.
2. Не перемогти регіонали НЕ МОЖУТЬ – бо позбудуться не тільки влади, але й нелегітимної власності. Дехто втратить і життя – адже, як ми писали, Рубікон перейдено – втрачати, крім власності та життя нічого.
Регіонали не можуть прийти законним шляхом до влади та ще й під власним партійним прапором!
Отже – переважаюча більшість регіоналів йдуть до парламенту НЕ під власними прапорами, а під прапорами та гаслами «вільних, чемних та незалежних» кандидатів» (не жартуйте!).
Соня Кошкіна мимоволі себе викрила – «нехай йде сучий син – аби не регіонал!».
Тим самим вона проштовхує думку:
- хто не регіонал, той – сучий син чи суча дочка…
Насправді, опозиція знаходиться у ДУЖЕ скрутному становищі:
- опозиції важко ЗАВЧАСНО оприлюднити власні списки від опозиції – тому, що одразу під загрозою опиняються
а) бізнесові справи
б) робочі місця опозиціонерів-кандидатів. Адже прийняли постанови робити перевірки без попередження…
Що – забули?
До цього треба додати, що є великі проблеми щодо узгодження списків між опозиційними партіями.
Отже – так звані «праймеріз» в нинішніх умовах – зайва суперечка «чий кандидат рейтинговіший».
Це іноземне слово в США має значення – змагання ВСЕРЕДИНІ певної політичної партії. В Україні ж «праймеріз» неодмінно виллється в сварку МІЖ політичними партіями опозиційного спрямування.
Тобто – це будуть ніякі не праймеріз, а лише зайві суперечки між опозиційними силами.
Це буде ЛИШЕ на користь партії влади, де проблема праймеріз НЕ стоїть – все вирішує Хазяїн.
Опозиція при «праймеріз» втратить
- час,
- простір для маневру
- ресурси
- згоду та авторитет серед виборців.
Зараз – НЕ демократичне суспільство, а тоталітарне, тому методи боротьби – напіввійськові. Де головний лідер у полоні у диктатора і їй загрожує ФІЗИЧНЕ знищення.
Адже у розпал репресій який-небудь «чесний» Гриценко ОБОВ’ЯЗКОВО утворить суперечку – «хто чесний, а хто ні».
Саме тому лідери ТРЬОХ політичних сил повинні внести вирішальний внесок у справу утворення єдиного виборчого списку на мажоритарних округах.
Щоб УСІ виборці знали:
«Хто не входить до списку опозиційних кандидатів є висуванцем Віктора Януковича». Крапка!
Тобто – повторюємо: хто не є наш – він належить до диктатури Януковича.
При цьому розклеїти «по усіх усюдах» списки тушок з нинішнього складу парламенту.
Щоб ті не змогли ні вибиратися, ні займатися державною службою як політично безвідповідальні особи.
До цих ганебних тушок потрібно автоматично зарахувати усіх, хто візьметься поборювати опозиційного кандидата – неважливо, від якої опозиційної партії.
Для мільйонних мас народу ДУЖЕ важлива проста логічна визначеність – «Хто не з нами, той проти нас!».
В демократичній державі це гасло надто екстремістське, надто ригористичне – але зараз напіввоєнний час боротьби і це вимагає дуже чіткої визначеності.
«Він (вона) з нами чи ні?» - питання надто просте, щоб його зрозуміли мільйони людей.
Щодо громадських рухів «чесних» та «суперчесних» людей:
Ми вже писали про «Вперед» (Королевської та Панаєтова) та «Спільну справу» (Олександра Данилюка) .
Там не просторікували, що вони «чесні» чи ще чесніші. У них завдання скромніше: завадити фальсифікації виборів. Кожна з цих організацій є підприємницькою та загальнополітичною – і ставлять реальні та відчутні за результатом завдання.
Є в «Українській правді» матеріал про САМ – Самоврядної Громадської Мережі Ігоря Луценка.
Матеріал, прямо скажемо – НЕЧЕСНИЙ.
Тому, що
- вони заявили про себе, як «чесних» - натякаючи, що усі інші – «нечесні». Нечесність – у натяку, а не відкритій заяві, дії не на свідомість, а на підсвідомість, де продукуються міфи
- не висунули жодних тез та висловів – лише навівши фото облич, тобто «чесність» - у наявності цих облич, а не інших
- не сказавши жодного слова за визволення політв’язнів та скидання диктатури узурпаторів
- збираючись на вибори від себе, не проконсультувавшись з лідерами опозиційних партій.
Звісно, вони будуть товктися на опозиційному електоральному полі, відтісняючи призначених опозицією кандидатів.
Тоді партія регіонів буде радіти з хаосу, створеному «чесними» політиками і усім говорити: «Ці опозиціонери самі не знають чого хочуть!».
Це – такий собі колективний Каськів…
А ми могли б багато чого розповісти про декого з цих «чесних імен», які будуть створювати колотнечу та сприяючи укріпленню диктатури Януковича.
Отже, крім «об’єктивних журналістів та аналітиків влада створює низку МНИМИХ громадських організацій.
Якщо у даному випадку це не так – ми можемо Ігоря Луценка чи Сверстюка (друга Ющенка) спитати:
- ви вважаєте Юлію Тимошенко та Юрія Луценка політв’язнями?
- ви за повалення диктатури, як саме ви готові допомогти опозиції, яка є?
- ви готові битися за жертвувати собою з силами режиму?
Як бачимо – все доволі просто.
Станіслав Овчаренко
