Автомобільні перегони - один з найбільш видовищних і екстремальних видів спорту. Натовпи фанатів, журналістів, об'єктиви фото- і відеокамер пильно стежать за кожною гонкою, перебирають кожну плітку і роблять прогнози на майбутнє, які, завдяки азартним простакам, приносять букмекерам чималий статок. І це не кажучи про самих гонщиків, адже їх зайняття приносить їм не тільки гроші, але і безліч задоволення.

Здавалося б: що може бути крутіше і приємніше, ніж мчати до фінішу на крутій тачці, стрімголов, хапаючи перемогу за хвіст? Але все-таки може: теж саме - неймовірної краси і потужності спорткар, серйозні суперники і красиві дівчата на старті, тільки не на треку, а на міській дорозі і тільки не вдень, а вночі, і головне - якщо все це заборонено. Та мова йде саме про стрітрейсінг або про вуличні перегони. Адреналін тут сягає неймовірних висот не тільки у гонщиків, але й у глядачів, які також не хочуть бути спіймані правоохоронцями.

Коріння вуличних перегонів сягають 30-их років США, коли в деяких штатах заборонили вживання алкоголю. Очевидно, шанувальникам зеленого змія довелося шукати для себе новий допінг і вони знайшли його у вуличних перегонах. Хоча, ця версія все-таки викликає деякі сумніви, оскільки і автомобілі були не настільки розповсюдженими в 1930-ті, та й своїми динамічними характеристиками вони здивувати не могли. Втім, зараз фанатів заборонених гонок цікавить більше місце їх проведення, ніж походження. Але не всім такий екстрим до душі. Супротивники вуличних гонок цілком справедливо вказують на недоліки таких швидкісних розваг: по-перше, небезпеку для інших учасників дорожнього руху, по-друге, юридичні наслідки, які неминучі в тому випадку, якщо учасників наздоженуть правоохоронці. Але справжніх стрітрейсерів це не зупинить і не зупиняє.

Найчастіше, вуличні гонки в США - це добре скоординований і організований захід і проводиться на пустельних трасах за містом. Спеціальні диспетчери розставлені не тільки на вибраній ділянці дороги, але і в місті в так званих «гарячих точках» - місцях розташування поліцейських. Таким чином, організатори стежать не лише за результатом перегонів, але можуть вчасно забратися у разі делікатної ситуації. Тим більше, арсенал техніки: поліцейські сканери, GPS-навігатори, рації дозволяє без труднощів спостерігати за всіма.

Щоб стати глядачем стритрейсингу, потрібна чиясь рекомендація, оскільки шанувальники вуличних гонок часто об'єднуються в спеціальні клуби і ставляться недовірливо до новачків.

Незважаючи на все це, стрітрейсинг далеко не дивина, пороги цієї теми побиті не тільки журналістами, фотографами, але і кінорежисерами. Варто лише згадати кінофільм «Форсаж», який все норовить стати серіалом (нині проводяться зйомки вже 6 частини!). Упродовж усього свого існування, вуличні гонки зазнали еволюційні зміни і сьогодні існує декілька видів нелегальних пергонів.

 «Стріт-челендж» (Street-Challenge) - перегони по місту від точки до точки (які називаються чек-поінти). Цей вид вуличних гонок передбачає декілька чек-поінтів (5-6), тому лише подолавши їх всі можна прийти до фінішу.

«Сіті-Джангл» (City-Jungle) - різновид «Стріт-Челлендж», в якому відомі заздалегідь всі чек-поінти, але невідомий фініш. Він зашифрований на одній з точок і гонщик повинен проявити не лише спритність, але й кмітливість.

Гра «Чек-поінт» (Сheck-point) існує для тих, хто любить головоломки і квести. Вона (гра) передбачає загадки та ребуси на всіх чек-поінтах. Якщо гонщик знайде відгадку, він дізнається місце розташування наступної точки - і так від початку до кінця гри.

«Сіті-Стайл» (City-Style) передбачає наявність спеціальної легенди, згідно якої гонщик орієнтується по нічному місту від старту до фінішу.

«Полювання на лисиць» - назва говорить сама за себе. Учасників може бути тільки двоє. Всі діляться на дві групи: мисливці і лисиці. А далі все відбувається за знайомим сценарієм: якщо лис втік - мисливець програв і навпаки.

І нарешті, добрі старі перегони для консерваторів - від старту до фінішу без всяких хитрощів, де важлива передусім швидкість і вміння керувати автомобілем.

Але головний козир - популярність перегонів, прихований не в серцях автомобілів, а в серцях людей. Адже, незважаючи на всі прогнози, гонка - це не просто захоплююче видовище, а ефект несподіванки. Ніколи з точністю неможливо вгадати, хто переможе - фаворит або темна конячка. Звичайно, фіналістів стрітрейсингу не чекають натовпи фанатів і ЗМІ, слава і захмарні гонорари. У них є дещо, чим вони дорожать набагато більше - репутація поганих хлопців...

Власний переклад з російської. Джерело.

Також варто згадати про особливість дороги, якою можна дістатися до водоспаду. Тече ріка і не кожен бажає її переходити через воду - тому тут чи природньо понамивалися чи люди порозставляли каміння, які служать маленькими місточками. Добре ровивається вестибулярний апарат, ходячи через воду таким вузьким камінням...

І так після короткої подорожі до Карпат і повертючись у степову Україну, неможливо не згадати у формі такої замітки про Маняву та її навколишні перлини...

Нарешті вже хочеться остаточно визначитися з українським сегментом Інтернету - з його лідерами, специфікою та перспективами розвитку. До написання цієї замітки мене спонукали останні події в Україні навколо так званого сумнозвісного "мовного закону". Хтось подумає і напише навіть - та до чого тут мова? Є інтернет - і тут нові правила і не 

потрібно проблеми фізичного світу (зокрема політичного) транслювати сюди - в інформаційний простір. Але моя думка - потрібно траслювати ці проблеми і зараз обґрунтую чому. Обґрунтування: інвестиційна привабливість інтернет-сайту (порталу, соціальної мережі) визначається його добовою відвідуваністю. Логічно, чим вища відвідуваність, тим інвестиційно сайт є привабливішим - довольні власники, доволні інвестори від прибутків на біржах. І як сюди прив'язати мову?

Я вже раз згадував у своїх замітці про "Популярні сайти" , що в інформаційному просторі немає меж і користувачі вільно мандрують туди, де мова їхнього спілкування. Так велика частина світу користується англомовними, іспаномовними, німецькомовними та франкомовними ресурсами, а також, в нашому українському випадку, російськомовними інтернет-ресурсами. Так щодня мільйони українців без перешкод перетинають українсько-російський інформаційний кордон і піднімає відвідуваність російськомовних порталів та сайтів. Так, завдяки українським користувачам медіахолдинг mail.ru, vk.com, odnoklassniki.ru успішно залучають інвестиції та рекламодавців і цим "косять бабло", яке осідає аж ніяк не в Україні, а може й навіть не в Росії. Не звинувачую всіх тих користувачів, які користуютьсЯ в основному російськомовними

ресурсами - це ж зручно - інформації на них більше і ніхто не заперечить, що не можна обходитися без російськомовних ресурсів, використовуючи ЛИШЕ україномовні. Все ж таки, російськомовні користувачі всього світу теж відвідують російськомовні українські сторінки, тим самим піднімаючи їхню добову відвідуваність та залучаючи рекламодавців. От український російськомовний БіҐмір - чи не яскравий цьому приклад? Чи сотні блогів та інших сайтів? але чомусь українські російськомовні сторінки в Росії чи в Казахстані не такі популярні, як російські російськомовні (хаха - чи є російські україномовні сторінки?!) сторінки в Україні?

Тож повернімося до основної теми замітки. Що ми можемо виставити такого конкурентно-здатного, щоб український користувач, як україномовний, так і російськомовний користувався лише українськими сторінками (сайтами)? Це одне. Друге - теж глобальне за своєю сутністю - чи здатні наші україномовні ресурси виховувати та формувати культуру того ж УАнету (замінити) саме як україномовного явища в глобальній мережі? Чи не забагато слів з закінченням "-мовний"? Це слово трохи відхиляє від заданої теми і змушує розпочати нову. але я її не розпочну, бо це все демагогія. 

Тож, що ми можемо поставити як конкурентну альтернативу іноземним пошуковикам та соціальним мережам? Про "Шукалку" я вже писав тут - там досить цікаві зауваження в коментарях. Тобто цей пошуковик - це заточений під український ринок "Яндекс". От справді український продукт - це старенька МЕТА, але погодьтеся - це не конкурент ані Гуглу, ані Яндексу, ані Маіл ру, ані навіть тому ж Рамблеру. Тобто в категорії "український пошуковик" ніхто не здобуває навіть бронзової медалі. 

Далі - соціальні мережі. Шукаємо конкурента для: Вконтакте, Однокласснікі, Фейсбука та Маіл ру. І такі конкуренти, скажу я вам, справді є friendin.net - всі чули? всі бачили? всі зареєструвалися? Дніпропетровські хлопці зробили для нас таке чудо - а ми ще не користуємося - гідний конкурент Вконтакте. Мережа молода і кожен тут може розвивати улюблену тематику в групах, які вконтакте вже розвинуті до найвищого рівня. Наполягаю - всім робити собі профіль там

одразу після завершення прочитання цієї замітки. Чи є в когось вагомі аргументи проти? 

Наступні цікаві українські проекти - online.ua також i.ua (наголошую тут, що цей портал цілком може замінити маіл ру). Тут наші соціальні мережі впевнено виграють золоту і дві срібних медалі! Чи хтось не згоден? А от Фейсбуку на жаль немає конкурента. Яка ваша думка?   

Що може бути спільного між Нагірним Карабахом і сучасною Польщею? Напевно нічого, окрім як в Польщі в наукових колах створюють про той регіон презентації і доповіді і доносять до студентів інформацію про ситуацію в тому краї, в той час як в Нагірному Карабасі навіть можливостей для наукової праці не існує. Коли я дивився кадри з хроніки часів війни в Нагірному Карабасі і бачив всю атрибутику радянської доби - автомобілі ГАЗ, бобіки, гелікоптери, дорожні знаки, написані кирилицею, свійські тварини, які емігрували разом з людьми, то не був би здивований, якщо б довідався, що з тих часів там нічого не змінилося і що все-таки наскільки різні були радянські республіки. Детально історію тієї війни не знаю, тим більше хронологію по рокам, але 10-хвилинного ролику вистачило, щоб отримати негативне натхнення. В той час, як сам ролик ми - студенти одного з польського університетів, дивилися на новому проекторі в затемненій автоматичними жалюзями аудиторії, яка до того ж постійно провітрювалася кондиціонером, сидячи на приємних стільцях, ситі та красиво одягнені. І плач тих вірменських чи азербайджанських жінок якось не вмальовувався в нашу світлу і чисту аудиторію. В таких умовах той плач здавався навіть "штучним і награним", далеким та таким, що нас не стосується. І коли я виходив з аудиторії, то від моїх роздумів про той регіон мене відволікли польські дівчата, які здалися божественно красивими, доглянутими, веселими і щасливими у порівнянні з тими нещасними вірменськими чи азербайджанськими жінками. І взагалі, коли я вийшов з аудиторії і йшов своїм відділом, який відкрили лише три роки тому, використавши найсучасніші архітектурні помисли і який виглядав дуже привабливим, я вкотре зрозумів, наскільки ми щасливі люди...  

постараюсь все-таки порівняти ці два портали. Тож - український портал - розрахований на локальний ринок, американський портал - на світовий. І той і той портал представлені у вигляді соціальних мереж, хоча український - більше нагадує саме ПОРТАЛ з сервісами, що вже відходить в минуле. Чому пишу цю замітку? Щодня на е-мейл саме i.ua отримую сотні листів з повідомленнями про нові замітки, фото та ін. Все це переглядати не зручно, хоча дуже люблю читати авторів, на яких підписаний є. Так от ця стрічка новин існує на i.ua, але новини якось не динамічно там з'являються. От була б кнопочка на i.ua щось на зразок "share" і так по її натисканні під фото, заміткою, будь-чим це все з'являлося б безпосередню у стрічці новин. На фейсі так вже давно і це дуже зручно. Далі - стрічка пошуку - кому вона потрібна? Натомість було зручно шукати матеріали всередині порталу - ті ж замітки і відео. І також було б добре підписуватися на новини з різних сайтів, які б з'являлися також у стрічці. А як ви думаєте? чи варто порталу i.ua перекваліфіковуватися у соціальну мережу тільки звичайно без гучних заяв захопити весь світ?

В першій групі представлені країни, де найбільш виражений вплив сервісів російського походження, за винятком таких країн, як Естонія, Латвія та Литва. Опрацювання власне за допомогою даних з сайту alexa.com.

Серед 13 досліджуваних країн пошукова система Google займає беззаперечно перші позиції і жодного разу не опускається нижче третьої позиції. Тож це рейтинг від найвищої позиції до найнижчої.

2. YouTube

3. Facebook

4. Mail.ru

5. Вікіпедія

6. Яндекс

7. "Однокласники"

8. Yahoo

9. "Вконтакте"

10. Твіттер 

Зовсім по-іншому виглядає ситуація по країнам. Наприклад пошукова система Яндекс першу позицію займає тільки в Росії, Мail.ru в Казахстані, Киргизстані, Узбекистані. Facebook займає першу позицію в Азербайджані, та Вірменії. 

Чи популярність російських і американських сервісів в Україні викликана культурною близькістю (що може стосуватися лише російських сервісів) чи грамотною політикою входження на ринок (у випадку американських сервісів)? Адже на українському ринку домінують портали іноземного походження і лише на тринадцятій позиції вперше з'являється український портал UKR.NET і на сімнадцятій I.UA. І в цьому нічого немає націоналістичного і шовіністичного, якщо я заявлю, що потрібно користуватися своїми порталами і соціальними мережами. Якщо подивитися на загальносвітову тенденцію, то можна зауважити, що ніби-то в кожній країні світу домінують американські сервери. Але це не завжди так. В Чехії першу позицію, так, саме першу, навіть перед Google, займає портал seznam.cz. Створений чехом Іво Лукачовичем для чехів, тобто лише чеською мовою і з пошуком лише в інформаційних межах Чехії. Логічно, що межі чеської держави не розповсюджуються поза межами чеської мови. В українському випадку українська держава звужена до меж використання української мови і відповідного відвідування українських інтернет-порталів. Натомість американська і російська інформаційна держава добре прижилися в Україні. Через такі величезні інформаційні потоки, які створюють Google, Facebook, Mail.ru, Yandex, Vkontakte легко формується громадська думка, споживацькі смаки, тобто не легко (це колосальна праця - праця разом всіх взятих людей, які працюють в тих компаніях), а надійно формується політика держави та ринок збуту наприклад. Адже без інформаційного ринку збуту Mail.ru, Vkontakte та інші не були б такими популярними. І їхня вартість на Лондонській Фондовій Біржі була б набагато нижчою, натомість більшу вагу б мали українські проекти. Так, я не реаліст, я ідеаліст - не сприймаю все як є, а сприймаю все, як має бути згідно з моїм поглядом. Тому надаю перевагу в українському пошуку порталу META.ua, пошта та блог-платформа - саме цей сайт, де ми зараз є. Тут же можна подивитися новини, погоду, каталог сайтів і відео. Проте часто користуюсь тим же YouTube, коли потрібно швидко знайти наприклад якусь нову пісеньку молодого виконавця з Нью-йоркського андерґраунду і т.п. На разі всі думки з цього приводу закінчилися.