Кайзер Вільгельм ІІ

Дістало вже кудахтання про громадянське суспільство. Ну грець з ним з журналістами, це люди, що говорять примітивними шаблонами, робота в них така. Хрін з ними лібералами, це основа їхньої ідеї, тому вони звісно будуть її відстоювати до кінця, бо без громадянського суспільства немає лібералізму, цей термін і ввели батьки лібералізму Джон Локк, Томас Гоббс та Алексіс де Токвіль. Прибрати це - прибрати сенс лібералів. Але коли націоналісти починають кудахтати про громадянське суспільство - стає сумно. Наче (а може і справді) не читали Донцова та Сціборського. Націоналізм і громадянське суспільство не сумісні.

Взагалі вдумайтесь з якого коріння росте теорія громадянського суспільства.  Термін де Токвіля societas civilatas він вивів спершу з протиставлення держави та нації між собою. Де Токвіль розглядає два виміри, причому ворожі один одному - державний механізм та суспільство. Зараз це модно, для всіх не любити Януковича значить протистояти державному механізму, але тут головне принцип. Ліберали розділили спочатку народний організм на державу і суспільство, а вже з суспільства взагалі вичленували індивідуума. Ліберали будували свої концепції навколо індивідуума (доволі абстрактної речі), навколо якого вертиться абсолютно все. Індивідуум для ліберала (мова зараз про класичного ліберала), це істота на ринку. Вся життєдіяльність індивідуума виглядає у аспекті договрних відносин індивідуумів між собою. Звідси до речі просвітники вивели свою ідею "суспільного договору". Вдумайтесь в логіку, яка це нісенітниця. Якісь індивідууми, колись, невідомо коли, заключили договір з державою, незрозуміло з якою і у всіх різні версії навіщо вони це зробили (Локка і Гоббса діаметрально протилежні. десь між ними Руссо). Де вони це взяли виникає питання? Вони що договір цей знайшли? Чи в історичній хроніці протичали? Абсурд, теорія висмоктана з пальця, не підтверджена жодним фактом, але стала основою західних суспільств. Тобто просвітники постулювали, що суспільний договір це апріорна теза, вона доказування не підлягає, тому що не підлягає доказуванню. З цієї химерної і відірванної від життя ідеї і виникло societas civilitas. 

Суспільство це така безсенсове хаотичне середовище, де індивідуум змушений укладати свої договори, щоб забезпечувати біологічну життєдіяльність. А зверху довліє страшний Левіофан - держава, котра давить на індивідуума і заважає йому жити і функціонувати. І ось для протистояння Левіофану і самому несприятливому середовищу, в цьому хаосі, також хаотично, мають виникати якісь кружки за інтересами. Причому ці самі кружки по інтересам протистоять не тількі Левіофану, а ще один одному. Тобто комусь треба бананів продати - виникає ТОВ, комусь треба захищати права педофілів - виникають правозахисні товариства. Причому тут все плюралістично, бо в принципі можливе існування як захисників прав педофілів, так і противники прав педофілів, головне, щоб одне іншого не поглотило, за цим слідкує Левіафан, а обидва крила любителів/нелюбителів педофілів мають слідкувати, щоб в свою чергу їх не поглотив сам Левіафан. І от якось в такому хаосі має визріти гармонія. Тут в гармонії має зіграти основна річ закон, який якби конституціонує цей хаос в якийсь порядок. 

Був такий чудовий німецький правник Карл Шмітт. Мені пощастило його знайти, коли я ще вчився. Насправді в наших університетах його не вивчають (тоді принаймні, зараз сумніваюсь, що студенти юристи знають його). Але мені пощастило ознайомитись з його працями. Я насправді ще в часи коли вчив класичну теорію права, відчував, що це якась херня, особливо мене дратувала "теорія природніх прав", вона в суті своїй настількі абсурдна, але ж такою ж самою впертістю її просувають як догму. Так ось Карл Шмітт у першій половині ХХ століття взяв усі правові догми ХІХ століття - конституціоналзм, правова держава,  верховенство закону і т.д., дослідив це все і показав, що це бісер, який метають перед свинями. Немає нічого, що було б не політичним, а отже Шмітт правильно доходить думки, що немає legem universum, існує лише політична воля певних груп і беручи приклад Франції, де вже було з десяток різних конституцій, не може бути догматичного закону, якщо основний закон є релятивістичним. Тобто Шмітт правильно доходив до думки, що лозунг "верховенство права" це лише бутафорія для просування власних політичних ідей. Шмітт погоджується, що при конституційній монархії ще можливе поняття легітимності, але чим далі, тим більше воно було розмито, адже не існує базового принципу держави, а звідси не може існувати базового права, а отже правова держава лише утопія. Карл Шмітт правильно передрікав, що чим далі, тим принцип в основі якого лежить європейське право буде все більше ілюзорним і розмитим. Це і бачимо, адже "права людини" настільки ілюзорна річ, під якою кожен розуміє своє і діє відповідно до свого розуміння. Тобто правова держава при демократії це утопія, це як комунізм при СРСР: багато пишних фраз, а в суті нічого.

Отже щоб протиставити цій хаотично-анархічній концепції громадянського суспільства щось більш цілісне та ціннісне, треба повернутись в початок творення концепції громадянського суспільства і вибити її основу - societas civilitas. Немає ніякого розділу між державою і суспільством, треба сказати, що держава це органічна структура суспільства. Що держава не тяжіє як Левіафан над суспільством, а виростає своїм корінням з нього. Держава це єдиний організм. Далі треба відвести свій зір від такої ліберальної абстракції, як індивідуум. Індивідуум це вигадка, його не існує. Для цього візьмемо батька соціології Фердінанда Тьонніса. За Тьоннісом структура всіх націй виражає собою національну волю, але оформлюватись ця воля може у двох формах: він називав це Gemeinschaft та Gesellschaft. Gemeinschaft характеризує традиційні нації, це нація-громада, котре засноване на традиційній сім'ї, на нормах любові, взаємодопомозі і захисту.  Всі відносини всередині громади базуються на традиційних цінностях і кровних зв'язках. Gesellschaft і є власне суспільством, котре базується на економічних, безособистих та штучних відносинах, на нормах економічної цінності та економічних угодах. 

Отже ми маємо змінити сьогоднішній базис Gesellschaft на Gemeinschaft, тобто повернутись як усвідомлення себе не суспільством, оцим хаотичним полем діяльності абстрактного індивідуума, а як громада. Зрозуміти структуру громади нам допоможе Карл Густав Юнг, за яким громада базується на древніх архетипах та традиції, тобто базисом є традиційні цінності, навколо яких виростає "братство крові і духу", а вся економіка є лише засобом самозабезпечення, не більше. Все вибудовується на базі громади органічно, в цьому нам допоможе Жорж Сорель з теорією синдикалізма, коли на базі солідарності та природної ієрархії всіх верств громади будується корпоративна модель з органічним зв'язком держави і нації. Тобто відповіддю на громадянське суспільство має стати націонал-солідаризм, не хаотичне і безсенсове поле індивідуума, а структурована, базована на ціннісних категоріях громада-держава, що побудована на принципах солідаризму та національної єдності. Треба повернутись до розуміння нації і держави, яке оголошував Марк Аврелій:

Я думаю ніхто не буде сперечетись, що індуїзм має походження з Європи і є пластом ранньої європейської Традиції, занесеної в Індію. І саме там залишилось багато чого від цих давніх культів. І саме головне воно було оформлено концептуально, тому якаусь базову концепцію первинного арійського світогляду можно вичленувати звідти. Все ж, хто б що не казав, зберіглося найкраще все там. Отже як виглядає Всесвіт згідно індуїзму. Вищим Всебуттям є Брахман. Брахман проявляє себе у Трімурті Брахма-Вішну-Шива, причому сам Брахман також троїчний - існує Парабрахман (Вищій Брахман), Сагуна Брахман (Брахман із властивостями) та Ніргуна Брахман (Брахман без властивостей), він є три і в одночас один. Головне тут те, що кожна нижча ступінь є відображенням вищої, тому власне Брахман є Трійцєю, що породжує Трійцю - Брахма - творець Світу, Вішну - хранитель, Шива - руйнівник. Триступінчата модель зберігається навіть до проявленого матеріального світу, де виражається у трьох кастах - Брахмани - творці (духовний початок), Кшатрії - хранителі (душевний початок) і Вайшії руйнівники, не в прямому сенсі, а як ознака матерії, що підвладна руйнації, на відміну від двох інших принципів. Шудри і Чандали вже не складовою частиною кастової системи (Шудри як би сліпці, а Чандали ближчі до тварин). Світ у індусів є маніфестацією Брахмана, проявленням свідомості Брахмана, тому він дорівнює Брахману, але сам Брахман ніколи не дорівнює Всесвіту, це як відзеркалення. Власне тому троїчність розповсюджується на всі інші етапи маніфестації. Ця троїчність зберігалася усюди. В скандинавському епосі вона виражена у трійці Одін-Вілі-Ве, причому дослідники скандинавської міфології розрізняють Одіна і Одіна -Аса, Одін як Ас був людиною, що стала Асом і потіснила старих Богів - Ванів, а є Одін як вищий принцип у трійці Одін-Вілі-Ве. Сутність цієї трійці загубилася, бо не треба забувати, що вся скандинавська міфологія до нас дійшла у вигляді уривків і обидві Едди були складені лише у 12 столітті нашої ери на базі народних вірувань ісландців. Одін-Вілі-Ве найбільш архаїчна схема скандинавського епосу, котра вже зберіглася у вигляді уривку. Одін Ас уявляє собою людину, що дійшла до дерева Іггдрасіль, випив з джерела мудрості, пізнав руни медитацією і став Асом. Інший Одін вже з братами Вілі та Ве творить світ, розрубуючи тіло Міміра на куски (у індусів світ виріс з тіла Пуруші). Окрім творіння світу в Едді згадок про Вілі і Ве немає, що свідчить, що це доволі архаїчне уявлення про троїчність і Одін тут виступає в іншій іпостасі (хоча власне Одін Ас спокійно може бути аватаром вищого Одіна, але це вже радше здогадки, аніж спирання на якісь факти). Також в Європі зберігається і кастове ділення на три групи аж до буржуазних революцій. Це жреці, пізніше священники (Брахмани, покровитель жерців у скандинавів Одін), це аристократія, що виросла з воїнства (кшатрії, покровитель яких у скандинавів Тор) та третій стан (Вайшії, покровитель - Фрейр, Бог родючості).

А тепер повернемось до егрегора, розуміючи сутність Всесвіту в архаїці, як маніфестацію Вищого принципа (в даному випадку Брахмана). Егрегор грецьке слово, що позначає стражник. Вперше слово зустрічається в грецькому перкладі Біблії (Септугіанті), у плачі Ієремії 4:14, а також у деяких апокріфах (наприклад книга Еноха). Як концепція егрегори оформлюються у ранніх гностиків, зокрема яскраво у маніхейців. Історія там така, що егрегори це стражі гігантів, котрі колись взбунтовались, випустили титанів, але Бог послав ангелів, котрі власне і знищили всіх титанів разом з егрегорами. Пізніше вже тезу про егрегори в Середньовіччі починають використовувати каббалісти, зокрема Каббала Зохар Рашбі, котрий перероблював аспекти більш древньої каббали Сефер Ієцира. Власне в перекладах на європейські мови часто словом егрегор перекаладали івритське сферот, причому називали сфероти то егрегорами, то еонами. Це два такі грецькі терміни, вплив яких пішов крізь неоплатоніків та ранніх гностиків. Трохи пізніше стали ототожнювати егрегор з проявом сферота Даат, як "ключа пізнання". Власне як ключ пізнання з Каббали увійшло це поняття у масонство, де власне егрегор і закріпився спочатку. Якби Даат або егрегор мався на увазі, як стражник, що має ключ до розуміння 10 інших сферотів, котрими можна відкрити ворота до "бунту".

В широкий вжиток егрегори запустили два неоспірітуаліста і читачі Каббали Еліфас Леві та Папюс, власне Леві був французом, але взяв єврейське ім'я вважаючи себе "духовним євреєм" і знавцем Каббали. За цими двома егрегор стає це якась ментальна проекція матеріального світу, що керує свідомістю людини і нею ж створюється. Аспект творення егрегора дуже важливий, про це далі. Обидва до речі явні антагоністи до індуїзму, Папюс порвав з теософами, кажучи, що вони забагато уваги приділяють індуїзму і мало Каббалі. Краще б шарлатанка Блаватська послухалась Папюса і не лізла туди, де нічого не розуміє, тоді б не виставила себе на посміховисько. Ще більше маразма в егрегор вніс Данііл Андреєв, котрий не зрозуміло хто і навіщо він свої марення виставляв за дійсність. Ось власне як окреслює егрегор Андреєв, це власне вже так розуміють егрегор сучасні неоспірітуалісти:

І тепер подивимось що це значить з точки зору традиційної доктрини. Отже по-перше ті рідновіри, які кажуть про рідновірські і іншовірські егрегори, насправді роблять колосальне богохульсво, адже вони самі визнають руських Богів творенням думки людини і власне вторгнення думки інших людей, іншої концепції здатне знищити цих Богів. Тобто вони себе возомнили творцями своїх же Богів. Як бачимо богохульство повне. По-друге як ми бачимо з точки зору традиційної доктрини на прикладі індуїзму та і з логіки це випливає, що нижче може створити виключно нижче себе, а не як не вище. Зараз серед Нью-едж рідновірства така з'явилась концепція, як "ми діти богів і можемо творити світи". Виникає питання які світи вони творять, якщо їхнє породження може бути тільки нижче в сутності їх самих? Це ті світи, які Рене Генон назвав інфернальними силами, нижчі ступіні творення. Це асури в індуїзмі, діти Шиви, в християнстві біси і чорти, грецькі демони. Це все їхні творення, котрі породжуються з людини (саме тому концепція екзорцизму - вигнання бісів з людини) і є ще нижчими сутностями ніж самі люди. Це і є ці егрегори. Повна бісовщина. Рене Генон називав часи занепаду, коли розповсюдяться ці всі неоспірітуалісти і відкриють доступ інфернальним силам, "ордам гогів і магогів", як називав це Генон. Цим займаються до речі не тільки неоспірітуалісти всіма своїми ворожіннями, магією і т.д., а ще й фрейдисти психоаналітики, адже вони власне витягають з підсвідомого, інфернального світу людини всю ту гидоту, що там мається на поверхню, тому фрейдизм така ж бісовщина, як і неоспірітуалізм. Саме в цьому контексті описував все це і Юліус Евола, коли казав, що це все ще гірше банального матеріалізму.

В традиційній доктрині, зокрема якщо брати на прикладі індуїзму, завданням людини було з'єднатися з вищим трансцедентним, коли власна сутність Атман зливається з Брахманом. Неоспірітуалізм до цього не покликаний, а покликаний лише вивільнити ті сутності, що лежать ще нижче людини, сутності інфернальні і руйнівні. Егрегор і є такою інфернальною сутністю. Погляд не вгору, а вниз. Саме тому до речі всі ці гадалки, що ми бачимо по тєлєку спілкуються з усілякими мертвими, якимись незрозумілими духами і направляють свою магію на дійсність, а не на вище. Шоу екстрсексів явний приклад такої бісовщини.

І ще один момент, я думаю цікавий. Прийнято часто казати, що ось в індуїзм насправді така собі віротерпима релігія, а європейці притісняли все і вся. Це брехня банальна. Це явно видно на прикладі буддизму, котрий був спробою реформації в індуїзмі. Різниця в тому, що європейці реформацію допустили і з'явилась купа сектантів, а індуси буддистів з Індії повиганяли майже всіх. Далі приклади. Індуські брахмани неодноразово зверталися до губернатора Індії в часи Британської імперії, щоб той вигнав і перестав займатись заступництвом теософів, котрих індуси вважають богохульниками. Коли Індія отримала незалежність, націоналісти і їхній лідер Бал Теккерей прийшов до влади в Бомбеї (перейменовано в Мумбаї), він повиганяв з Мумбаї всіх теософів, був гучний скандал, європейці почали волати про дискримінацію на релігійному ґрунті, але Бал Теккерей показав болта і європейцям, і до речі центральному уряду і сказав, що теософів в Мумбаї не буде. Їх і досі там немає, бо їх б'ють індуси і притому сильно, і притому ногами. Далі в Індії крішнаїти наприклад не допускаються брахманами до храмів Крішни, бо крішнаїти в Індії вважаються також богохульниками. Тому вони будуть свої власні новоділи там, але особливо популярністю не користуються серед індусів, лише в Бенгалї. Власне тому до речі всі перші видання крішнаїтів видавались виключно на англійській мові, бо це було на експорт, індуси того не читали. Не плутайте крішнаїтів з індуїзмом, крішнаїтсво це також єресь. Крішнаїство в індуїзмі, це якби хтось сказав, в християнстві, що богом є апостол Павло і давайте на нього всі молитись, повторюючи сто раз на день Аве, Павло. Примітив для західних лохів. Далі ще один клоун Ошо, він не зміг "вчити" в Індії, бо в Індії на його Ашрами увесь час нападали індуси, били пики учням Ошо, їх палили, в них стріляли і їх заарештовувала місцева влада, забороняючи проповідь, через що Ошо злиняв в США. Це ж ставалося і з крішнаїтами, коли вони хотіли вилізти з Бенгалії, де до них більш менш терпимо відносились. Власне і Шріла того ж покатив в США, бо публіки в Індії для крішнаїзму не було. Тобто як бачимо індуси жорстко і послідовно (і більш успішно ніж європейці) захищаються від усілякого штибу ворожих ідей. Тому ніякої релігійної толерантності в індусів немає.

Підсумовуючи можна сказати, що неоспірітуалізм і зокрема егрегори не мають ніякого відношення до арійського світогляду, а є банальним шкідництвом, що розмиває релігійну ідентичність, хоч іноді і одягається в одежі національного колориту. Ще раз закликаю до уважної фільтрації продукту, який споживаєте.

Отже що казав Юнг. Якщо Фрейд казав, що людиною керує несвідоме, котра у людини виражена двома протилежностями Танатос та Ерос, тобто сексуальний потяг (Ерос) та потяг до смерті або грубо кажучи агресія (Танатос). Отак за Фрейдом людина така собі істота, котра хоче періодично то когось попресувати, то когось...ну ви зрозуміли. Ну і є розум, котрий ці потяги пригнічує. І звідси породжуються психози і неврози. Все просто було у дідуся Зігмунда. Його учні фрейдо-марксисти (Фромм, Райх, Дельоз і т.д.) і закликали прибирати розум, котрий пригнічує індивіда. Але Юнг сказав не все так просто, як то кажуть Платон мені друг та істина дорожча. Юнг каже, що для мавпи така концепція підходить, але ж людина істота культурна. І ось Юнг розробляє концепцію колективного несвідомого. Тобто за Юнгом не існує несвідомого індивідуального, а є лише колективне - це увесь комплекс культури. Індивідуальне несвідоме є лише відлунням колективного несвідомого. І Юнг показує, що індивід формується як частина культури, Юнг розрізняє колективне несвідоме національне та цивілізаційне. Ну власне негр, азіат і європеєць є з цього доволі різними істотами по-суті, бо сформовані зовсім в інших колективних несвідомих. Але Юнг не зупиняється на цьому, він дивиться ще глибше - в основі всього лежить архетип. Архетип це база колективного несвідомого, котру Юнг виводить з міфу та фольклору. Тобто за Юнгом архетип і є тим, що формує національну та расову ментальність всіх народів. Він уходить настільки в глиб віків, але в той же час залишається з людьми завжди, різниця лише в тому наскільки він покритий шелухою з раціонального і культурного простору. От цікаве в цьому плані дослідження Юнга про Трійцю, він уцводить її як один з базових архетипів європейця. А ось про арахїчність і древність вчення про Трійцю можете погуглити, а ми йдемо далі.

І Юнг абсолютно інакше тоді дивиться на психози та неврози людей. По Юнгу невроз це коли людина, його Его каже тотальне ні архетипу і тоді з'являється когнітивний дисонанс, що призводить до неврозів. Ми це сьогодні можемо побачити на прикладі Західної Європи. Здавалось би, що така сита Західна Європа та США, все в них добре, кращі машини, кращі девайси, а поглянеш на стрічку новин: в США знову когось розстріляли, якісь маніяки повзають по ситим вулицям Копенгагена і Західна Європа та США лідери по числу самогубств на душу населення. В чому причина: ковбаса є, а люди з вікон сягають. А ось по Юнгу причина в тому, що та концепція культури яку еліти накидають на суспільства, тобто ліберально-демократична з елементами неомарксизма культура толерантності входить в базову суперечність з європейським архетипом і ще притому всьому входячи в протиборство з архетипом приїжджих рас. Власне і США то хвора на всю голову країна саме з цього базису - на одній арені сходиться дійсність, котра не виражена традиційним архетипом і ще й до того не одним, а декількома - тут і нордичний архетип білих, і такий вудуїстично-пантеїстський архетип негрів плюс квазіархетип латиносів, створений на базі архетипів корінних індіанців плюс нордично-католицький архетип. Тобто таке скажене змішання, що і деформує дійсність, призводячи до неврозів. Здається на початок 90-х кожен третій американець мав власного психоаналітика. Зараз певно вже кожний другий. І це не допоможе, бо психоаналіз лікує неофрейдистськими методами, що за дослідженням Ганса Айзенка призводить лише до погіршення неврозів і навіть часто до перетворення його в психоз. Психоз це вже коли его людини не може боротись з наступом підсвідомого і розчиняється в ньому, втрачаючи свою індивідуальність, а по-суті перестаючи бути людиною. Шизофренія приклад такого психозу.

Отже по Юнгу можна зрозуміти структуру нації, як базовий архетип - базовий міф, навколо якого формується культура і Традиція нації і вже з цих основ формується індивідуум. Це те, що можна назвати ментальністю нації, яка має своїм початком саме архетип, а вже зверху на нього нашаровуються всі інші ідеї, погляди, думки, вчення і тоді будь-яке вчення стає зрозумілим тільки, якщо дивитись в базовий архетип. Тут дуже важливо те, що не індивідуум є останньою цінністю і свяченою коровою (як у фрейдо-марксистів), а саме Традиція, як вираження архетипу. Власне вона завжди і проглядає скрізь всю націю, але вона може деформуватись отими нашаруваннями і причому вже дійти до такого стану, що стане симулякром архетипу. 

Що є архетипом для нації (під нацією я маю на увазі нації білих народів, всі інші народи мене цікавлять мало)? Це власне те, що Генон називав Примордіальна Традиція або у Еволи первинна нордична Традиція, основа основ всіх Традиційних доктрин. Ця Традиція вже давно загублена і деформована усілякими нашаруваннями, тому той хто вам каже, що розповість сутність базової європейської Традиції, то женіть того в шию, бо вже не залишилось нікого, хто б знав сутність цієї Традиції і ті ж Генон та Евола її також не знали. Ми можемо знати, що вона існувала, але не знаємо в якому вигляді. Якісь більш менш приблизні картини подати можна (чим і займались філософи традиціоналісти Евола, Генон, Еліаде, Шуон, Буркхард і т.д.), але це як печатка і відтиск, не одне й те саме. Але архетип не зникає, він ховається під нашаруваннями. тому він залишається в нації, особливо в її Традиційних доктринах і чим власне більше зняти нашарувань, тим ближче буде до первинного архетипу. 

Юнг важливий ще тим, що якщо уважно вивчити його праці, стає зрозумілим, що мультикультурність ну ніяк не можлива, а призведе лише до шизофренії мас. І до речі неомарксисти це знають, бо Дельоз пише, що їхня задача створити шизомаси. 

Але Юнг пропонує свій вихід. За Юнгом найвищім завданням людини є набуття Selbst (самості), тобто коли людина стає цільною з'єднуючи в собі архетип, колективне несвідоме та власне Его, тобто не коли Его відкидає національний міф і отримує невроз, не коли людина втрачає індивідуальність і розчиняється в несвідомому, стаючи шизофреніком, а коли знаходить баланс, знаходить своє власне самоусвідомлення. На цьому Юнг засновує свою теорію глибинної психології і власне терапії психічних захворювань. Тобто глибинна психологія це пізнання глибин свого підсвідомого, але не так, як у фрейдистів, аналіз того, як сусід в дитинстві тебе хотів зґвалтувати. Це повна фрейдистська хрінь. За Юнгом аналіз глибин підсвідомого означає усвідомлення себе через колективне підсвідоме і звідти вихід на архетип, тобто повернення до свого коріння. І от після усвідомлення себе крізь своє глибинне коріння, усвідомлення не просто крізь дитинство і життя, а навіть передбуття, як називав це Хайдеггер, наступає індивідуація, тобто суб'єкт направду вже розуміє хто він є. Це дуже важливо було раніше оцей перехід від несвідомого існування до усвідомленого виражався у концепції другого народження (Двіджа як кажуть індуси). Для цього навіть проводився спеціальний ритуал Упанаяна, після якого особа отримувала навіть інше ім'я. Це дуже добре виражено у європейській Традиції, коли монарх проходив обряд коронації свяченослужителем і змінював своє ім'я, тобто монарх на престолі вже не був тим ким був до коронації, а був вже помазанцем. І священники також проходили схожий обряд, адже і Папа Римський, і патріарх, і всі вищі чини церкви завжди при вступі на посаду отримували інше ім'я, а по-суті вдруге народжувались. Російський індолог Кальянов Володимир Іванович підсумовує, що "згідно із законів індуїзму, людина, що не прилучилася до свяченого знання нічим не відрізняється від тварини. Тому людина, що пройшла обряд посвячення, досягає другого народження і носить назву "двічінародженний". 

Це так само і для нації, котра має знайти своє власне самоусвідомлення, знайти свою самоідентифікацію, але що саме головне на базі колективного несвідомого і свого архетипу. Це те що банально звучить, як нація, котра має повернутись до свого коріння. І саме тоді власне нація може відбутись як нація, а людина як людина - лише через відповідь на запитання: Хто ми? Бо насправді серйозно і капітально ще ніхто з еліти не спробував відповісти на це питання.

Який вихід? Насправді простий - викинути на звалище всі ліберально-демократичні та комуністичні ідеї і жити відповідно до своїх традиційних цінностей. 

Цієї ж тези і притримувався Юліус Евола, знавець до речі стародавніх європейських культів і доктрин. Отже уривки з книги "Осідлати тигра" щодо "духовного відродження" про які каже Нью Ейдж (одягаючись часто у форму традиційних доктрин - язичництва, неохристиянства, буддизму, індуізму та всіх інших):

Все Нью Ейдж є лише симулякром традиційних доктрин, шкідництвом для світогляду європейців. Уважно придивляйтесь хто і що намагається вам втюхати під виглядом "мудрості"

  

Фрідріх Ніцше

Фрідріх Ніцше напевно найбільш незрозуміла особа ХХ століття. Важко його назвати філософом, бо сам він таким себе не вважав. Що саме цікаве це те, що ніхто не зрозумів Ніцше (окрім можливо Хайдеггера та Еволи), але всі взялися вправно юзать його і  рвати на цитати, котрі вирвані з контексту, були гротескно пафосні. І ліві, і праві в ХХ столітті раптом стали вважати себе послідовниками Ніцше, адже Ніцше писав про все і якщо вирвати цитату, то можна носитись з нею, як дурень з авоською. Сьогодні Ніцше став героєм Контакту, де школота і деякий підвид блядінки любить визначати свої статуси, чи як там це зветься, пафосними фразами Ніцше. Типу дивіться на мене, яка я тьолка крута, тому йдучи до мене, хапайте пліть. Або я такий крутий пацанчик уберменш, а ви всі гівно. Десь так це відбувається. Цього Ніцше, глаурно-контактного полишаємо в стороні. В чому ж насправді була суть вчення Ніцше про людину, надлюдину і недолюдину (останню людину)?

Навіть праві не зрозуміли, що значила надлюдина за Ніцше (я вже мовчу про ліваків, така ганьба як неоніцшеанці Батай, Паланте та Онфре є прикладом явного унтерменша і Ніцше точно не зрадів би з таких послідовників). Юліус Евола в праці "Раса та Традиція" показував, що не можна інтерпретувати все на основі виключно біологічних характеристик. Він добре показував це на прикладі скандинавів. Ми це бачимо. Сьогодні потомки вікінгів та потомки славної гвардії короля Густава ІІ Адольфа, Північного Лева, котрий не просто вів переможні армії, а сам завжди був в авангарді атаки, сьогодні його потомки місяць не могли вгамувати кольорову шантрапу з гетто, сьогодні нордичні дівчата Норвегії змушені косити під арабок, бо їхні чоловіки не можуть їх захистити від варварів. Хіба вони можуть бути надлюдиною, якщо навіть біліші за сніг? Юліус Евола розрівняв, расу як нерозривний зв'язок тіла і духа і коли слабкий дух, немає почуття раси, своєї породи і коріння, трапляється таке, як в Норвегії. Отже надлюдина має включати в себе і "внутрішню расу", як казав це Евола. Виродження починається з внутрішніх вимірів і викидається на зовнішні. Згадаймо, що в просторі Традиції все є в взаємозв'язку і нордична раса без нордичного світогляду це пуста склянка. Евола описував характер нордичного світогляду, котрий має бути присутній на прикладі двох Італій, він називав це Італія нордична і Італія середземноморська. І це різні категорії. Отут зміст надлюдини Ніцше, внутрішні виміри, котрі звісно мають бути виражені назовні.

Показова праця для розуміння тез Ніцше щодо людини, надлюдини і останньої людини це звісно ж "Так казав Заратустра", працю яку читали всі (інтіліхєнти), але кожен, що придумав, те і приписав Ніцше. Вже з самого початку твору ми бачемо оцю концепцію внутрішнє-зовнішнє. Заратустра відгороджується від світу, знаходить свій стержень і тут, як він показує, в ньому народжується енергія, котра виривається наружу, "я наситився своєю мудрістю, як пчела, котра увібрала забагато меду". Тобто Ніцше показує, що Заратустра починає зміну з середини, котра виривається назовні. Це те, що і казав Евола про "внутрішню расу". Тут важлива річ, яка не дарма починає твір, адже це власне і є початок - праця над собою. Можна стати і сказати: "От все, я українець, капець всім". І далі що? Е ні, рідненкьий, давай спочатку попрацюй над собою, щоб українець це звучало гордо. Надлюдина починається з убивства людини в собі. Це дуже традиційна річ і вона є в усіх традиціях світу. В скандинавській міфології це людина стає Асом, саме стає, а не народжується. В християнстві це благодать, котра сходить і робить обоження людини. Вся Традиція завжди веде свій початок з того, що працювати треба над собою. Ти не народжений надлюдиною (дійсно ну не можемо ми вже називати Аса чи людину, на яку зійшла благодать людиною, він вже не є людиною) і твоя ціль не існувати, щоб жрати і спати, твоя ціль стати надлюдиною. Ніцше про це каже, що "наше життя є лише канатом натягнутим між людиною і надлюдиною, натягнутий над проваллям, і по цьому канату треба пройти".

Далі у Ніцше йде важлива зустріч Заратустри зі старцем-відлюдником. Старець побачив, що Заратустра пізнав і відмовляє його йти до людей, кажучи, що вони його виженуть і не приймуть його блага. Старець вмовляє його залишитись в лісі. "Люди сплять, що ти від них хочеш?" - запитує старець. Але Заратустра відмовляється. "Що робити святому у лісі?". Тут показана така річ, що справжня надлюдина не відмовляється зустрітись з реальністю, він не тікає від світу (або тікає, але лише для того, щоб щось усвідомити і знову повернутись), у Юнгера це сказано, як людина, котра кидається у боротьбу зі стихією. Це дуже добре показано у Бхагават-гіті, коли Крішна звертається до Арджуни: "Відчуваючи свій кастовий обов'язок, ти не маєш сумніватись, адже немає нічого кращого для кшатрія ніж праведна битва. Щасливі кшатрії коли на їхню долю випадає така битва, що відчиняє їм небесні врата...Бийся без страху Арджуна і перемога буде за тобою". Це значить, що справжня надлюдина завжди дивиться в обличчя виклику, він завжди його приймає, він завжди готовий до боротьби. Він не хоче боротись, Крішна каже Арджуні: Відкинь всі прив'язки...будь свободний від егоїзму, насилля, марнославства, бажання, гніву, будь безкорисливим і достойним". Тобто він не хоче битись, але завжди готовий до битви. Юліус Евола з цього приводу цікаво каже, що не треба сильно засмучуватись, що ми живемо в такі моторошні часи, адже полководець ніколи не посилає на передову поганих солдат, якщо ми опинаємось на передовій, лицем в лице з цим мороком, то це свідчення, що ми і є ті кращі солдати, гідні тримати лінію фронту, коли підмога вже не прийде. Так і Заратустра у Ніцше, він усвідомлює вій виклик, він каже, звертаючись до сонця: Якби ти світило для нікого, то навіщо це?" Він йде до людей, бо має йти.

Самим показовим є зустріч Заратустри з людьми. Заратустра приходить на площу, де зібрався натовп, що чекає вистави. Такі собі леммінги, що клацають пультом в пошуках серіалу. І Заратустра їм каже, що почне казати їм про надлюдину. "Людина це брудний потік, тому щоб впитати його і залишитись чистим, надлюдина стає морем". Але натовп кричить, що досить базікати, давайте нам розваг. І тоді Заратустра каже, що не хочете про надлюдину, я вам казатиму про останню людину. "Це пуста земля, на якій нічого не росте, жодне дерево не виросте на такому грунті, це зневажена людина, котра вже сама не здатна себе зневажати. Це маленька земля, по якій стрибає маленька людина, котра робить все навкруги маленьким. Немає пастуха, а існує одне лише стадо". І тут натовп починає скандувати - Заратустра зроби нас цими останніми людьми, ми хочемо ними бути. І починають ржати і веселитись, їм подобається бути останніми людьми. Заратустра робить висновок, що він говорить в порожнечу, говорить козопасам про горні струмки і великі дерева.

Ось ці останні люди і мають стати тими untermensch, це коли вже немає навіть mensch, а існує таке бездумне стадо тварин, що ще нагадують людей. Жан Бодрійяр описував це, він казав, що раніше всі лякалися мас, але саме зараз, каже Бодрійяр, визрівають справжні маси, бездумні, механічні стада, істоти, що поводяться як тварини, всередині є овочами і ще зберігають вигляд людей. Бодрійяр каже, що вони вже не споживають продукт, вони споживачі знака, порожнього знака, вони ковтають лише симулякри і це є їжа останньої людини. У фільмі Чорне дзеркало, в першій серії, такий сюжет, коли викрадають якусь принцесу і вимагають від премьєр-міністра Британії спаруватись зі свинею. І він це робить. Цього б не зробила надлюдина, це може зробити людина, але від цього полового акту напевно і народжується недолюдина. Причому недолюдина народжується не в прямому сенсі від такого акту, а від людей, що спостерігають за цим ганебним явищем. У фільмі показано, як вулиці Лондона порожні, бо всі прилипли до екранів, щоб дивитись такий акт. Ось ці глядачі-споживачі і є тою останньою людиною, бо від людини там залишилось мало. 

І ось Ніцше якби передрікає настання таких часів, коли mensch зникає і диферінціюється на untermensch, яких буде більшість, але велика відраза до цієї недолюдини і народить іншу сторону - ubermensch, надлюдину, котрих буде меншість. Це люди, котрі скажуть тотальне ні всьому суспільству недолюдей, ці люди скажуть ні цінностям цих недолюдей. Народження цих категорій можна бачити зараз. Чим різняться між собою ці три категорії, так це тим, що недолюдина приймає ці "цінності" і модель такої поведінки, людина не приймає, але все що вона може це страждати жопоголізмом і кричати по завуглам: люди добрі, що ж це коїться, а надлюдина вступає з цим в боротьбу. У Івана Франка є чудовий вірш на цю тему:

Блаженний муж, що в хвилях занепаду

Коли заглухне  й найчуткіша совість

Хоч диким криком збуджує громаду

І правду, й щирість відкрива як новість

Блажений муж, що серед гвалту й гуку

Стоїть як дуб, посеред бур і грому

На згоду з підлістю не простягає руку

Волить зламатись, ніж поклонитись злому

Ось ця ілюстрація дубу посеред бур і грому і є тою ніцшеанською надлюдиною. 

Це ще можна зобразити скандинавським міфом. Коли наступає Рагнарек (сутінки богів), великий вовк Фенрір (звір, зверніть увагу, вся традиційна доктрина описує (і Біблія також) звіра, що виривається у світ і зараз оці писаки-філософи та політична еліта хочуть людину перетворити саме в звіра) з'їдає Сонце і наступає морок, пробуджуються титани, котрі ввергають Землю у хаос, Одін вступає в битву зі звіром і помирає. Причому Одін добре знає заздалегідь, що помре, адже йому про це напророчила Вельва, але він вступає в битву, щоб його вбили, адже тоді сила помсти дасть його сину Відару сили перемогти Фенріра. І от в такій ситуації недолюдина звісно побіжить одразу питати у звіра де підписати контракт на душу, людина сказала б та на фіг треба, я всеодно помру, а надлюдина готова вступити в боротьбу, знаючи заздалегідь, що загине.

Саме в цьому руслі Ніцше має на увазі своїх mensch, untermensch та ubermensch.

По-перше давайте зрозуміємо, чому толерантність апріорі не можлива в традиційному суспільстві. Нагадую, що традиційне суспільство (або премодерн як зветься це в історіографії філософії) це період з початку існування цивілізації і до 1789 року, тобто до Французької революції (ще велика її називають ліберали, я на неї дивлюся як на велику в сенсі глобальних світоглядних змін, що вона несла собою, а так це насправді була просто катастрофа і найбільш огидне явище в історії, принаймні писаній історії). Для того, щоб зрозуміти це, треба зрозуміти розуміння простору в Традиції, адже будь-яка дія відбувається в просторі і усвідомлення простору допоможе в цьому розібратись. Простір для Традції є проявленням вищого, котрий проявляється з якоїсь точки Абсолюта. Тобто таке розуміння як центр Всесвіту. В індуїзмі це яйце в центрі світу, в єгиптян скажімо камінь Бенбен, в слов'ян камінь Алатир, в скандинавів дерево Іггдрасіль, в християнстві це Бог. Аристотель виражав це словом "нерухомий двигун", те що потім Фома Аквінський називав immotus engine, в китайців наприклад Дао. Простір взагалі ніс в собі деякі ознаки релятивності, тобто він був тканиною в зміні і в русі (Геракліт казав все находиться в русі), він був якби точками, котрі рухаються постійно в просторі. Це до речі залишалось навіть в модерній філософії, наприклад Лейбніц про це казав і називав їх монадами. В християнстві наприклад, навіть коли жорстко існує добро і зло, існує також ця релятивність, котру виражав наприклад Аврелій Августин словами: Існує зло, що рятує і добро, що нищить. Але головна суть в тому, що ці монади, ця релятивність в просторі завжди була залежна від центру і мала сенс лише і виключно як відношення до цього центру. Скажімо для індусів Віди не мали ніяких ознак релятивізму - це свячена книга, тому що вона є відзеркаленням трансцедентого, для зороастрійців Авеста і для християн Біблія не мала ніяких ознак релятивізму, тому що це було одкровення Бога. Це не треба доводити чи про це думати, чи це інтерпретувати, це якби такий символ, що прийшов до нас з іншого світу, з вищого і це не треба осмислювати категоріями цього світу, світу становлення як кажуть індуси. Це до речі перші почали робити протестанти, котрі закликали самим і кожному інтерпретувати Біблію, відкинути всі писання схоластів або святих отців і раціонально, розумом пізнати, що там написано. Власне це породило те, що бачимо - купа протестанстьких сект, купа пасторів і люди зомбі. Але як я казав протестантизм взагалі - це навіть не релігія, це щось абсолютно вороже і протилежне Традиції,і дуже шкідливе (якщо є серед читаючих протестанти ви вже вибачайте, але я називаю речі своїми іменами). 

Тут є інша цікава сторона медалі, котра не дуже відноситься до теми, але зачеплю її. Це юдаїзм та іслам, в котрому вже доходять до доволі цікавих речей. В деяких раввінів та муфтієв це виражено. Це те, що власне, особливо в юдаїзмі, віра в Бога як така не важливо, а важливий закон. Це пояснюється тим, що в юдаїзмі Бог настільки трансцедентний, що він непізнаваємий взагалі і все що є від нього, це завіт. Тобто межу між Богом і світом неможливо перейти ніяк. А отже єдиним важливим є буква закону. Тому їх християни і називали законниками. Але цей погляд взагалі не нордичний і не притаманний Європі. В християнстві важливий навпаки (особливо це чітко виражено в православному ісіхазмі) живий зв'язок з Богом, Палама казав, що Бог непізнаваємий, але в той же час і не непізнаваємий. Це важлива риса. До речі тому юдеї та мусульмани не визнають Ісуса сином Божим, бо неможливо перейти грань, коли Бог явиться у вигляді свого сина. Для ісламу він лише пророк, для юдеїв лжемесія. В той час як скажімо для індусів це нормальна практика. Це дуже важлива відмінність між нордичним світоглядом та семітським, тому власне між європейською культурою та ісламом та юдаїзмом є кардинальна межа, котру перетнути, не наступивши собі на горло, неможливо. От об'єднати протестантизм з ісламом та юдаїзмом легко, бо це єдиний світогляд, а от католицтво чи православ'я не получиться, якщо немає бажання втратити їхню сутність. Це для всіх екуменістів та мультикультуралістів. До речі рух до екуменізму почали саме протестанти, котрі тяжіють взагалі до чистого юдаїзму (повернутись до первинного християнства вони кажуть, але це більше повернення до класичного юдаїзму), котрі на жаль включили в цей процес і православну, і католицьку церкву. Але я вже відійшов від теми, повертаємось до простору.

Цікаво, що ця точка Всесвіту, нерухомий двигун, лежить не тільки на ззовні - в просторі, але й всередині кожної людини. В греків це чітко зображено, коли мікрокосм є макрокосмом. В серці знаходиться ця точка в кожного, точка балансу. В індусів це анахата чакра, котра творить стабільність. Хребет тут як дерево Іггдрасіль, котре тримає людину і в серці кожного є та точка Всесвіту. Дуже добре це також описує Григорій Палама, а в католицтві це теорія свяченого серця. До речі серце малося на увазі не як серце, котре ми знаємо біологічне, бо це лише помпа для перекачки крові, а серце в середині грудей, як енергетичний центр (блін, знаю як ізвратили суть цього слова неоспірітуалісти зі своїми енергетичними центрами, але не знайшов іншого слова). В цьому до речі суть теорії архімандрита Луки (Войно-Ясинецького) про його кардіоцентризм. Просто на жаль архімандрит (а він до того ж був хірургом) спробував це описати біологічно, те що не можна зробити, тому власне його теорію і засміяли.

Отже підібйемо підсумок. В Традиції не могла існувати толеранатність, тому що існував певний абсолют, котрий не має мати ніяких ознак релятивності. Для Традиції вся тканина простору, навіть релятивна, є лише відзеркаленням вищого принципу і тому все, що не є таким відзеркаленням є оманою, як кажуть в індуїзмі або як кажуть в християнстві є злом. Тому є цінності як власне апріорні тези, котрі не можуть бути піддані перегляду чи переосмисленню, бо нерухомий двигун всесвіту є абсолютним, а Абсолют ніколи і не за яких обставин не несе в собі ознак релятивності або можливості подивитись на нього з іншої сторони.

Тепер глянемо на Новий час. В Новому часі з'являється зовсім інше уявлення про простір. Прибирається за скобки трансцедентне (Gott is tott) і простір стає об'єктивною реальністю. Вже не існує центру, Ньютон вводить розуміння локальності. Тобто світ залишається собі такої грою монад, але вже не є відношенням до центру Всесвіту. Декарт переміщує цей центр з серця, на мозок. Мозок стає таким центром інтерпритації простору, таким вищим абсолютом. Тобто все релятивістично і вищою інстанцією є Ratio. Тобто все пізнається крізь раціональне переосмислення. Кант це показував в тому, що простір перетворюється з відзеркалення вищого на відзеркалення розуму. Маркс до речі пішов ще далі, сказавши, що власне свідомість є відзеркаленням об'єктивної дійсності. В такому просторі толерантість вже стає можлива, але в межах, котрі дозволяє розум. Тобто вбивати погано не тому, що так сказано в Біблії або існує карма, а тому що так може подумати кожен і вбити мене, а я не хочу бути вбитий, тому вбивство це погано. Тобто все зіставляється з внутрішнім я і по відношенню лише до нього. От розум є тут якби границею можливої толерантності. Хоча як показала історія, той же розум здатен викидати такі штуки, що на протязі цих 300-та років власне саме розуміння розумного змінювалось неодноразово, і скажімо, що було нерозумним для Гегеля, було цілком розумним для Маркса. Тобто Ratio кордон для толерантості, але і сам є релятивним.

Але ж, пані та панове, якби ж то це був кінець. Людство (така модерна категорія) пішло далі. Розуміння простору змінюється разом з Ейнштейном. Якщо для модерну простір був такою незмінною глибою обмеженою розумом, то в релятивістській картині Ейнштейна простір стає тканиною змін, він вібрує, він викривляється, він змінюється, причому, що саме важливо для кожного окремо, адже простір тепер залежний від точки відліку. До речі є подібність до розуміння простору в Традиції, коли простір є релятивною тканиною, але глобальна відмінність в тому, що простір традиції це тканина відзеркалення вищого Абсолюту і існує виключно по відношенню до нього, а ейнштейнівській простір це релятивна тканина сама по собі без центру взагалі. У фізиці це виражається в тому, що у всесвіті можна зробити точкою Всесвіту абсолютно будь-яку точку в будь-якому місці. І отут з'являється переосмислення існування. Якщо можлива будь-яка точка відліку для будь-якої категорії, до можливе існування безкінечної кількості думок. Це дуже добре показано у Дерріда. Він каже про абсолютний плюралізм. Взагалі постмодерністи вирішили переосмислити Ratio. Якщо можлива будь-яка кількість думок, то власне як розум може бути абсолютом? Як можна сказати, що Василь правий, а Петро помиляється? Дельоз підійшов до цього питання з точки зору марксизму (а всі постмодерністи є таким ядрьонними марксистами і ядрьонними фрейдистами). Отже Дельоз дивиться на первісну людину в стані первісного комунізму (за Марксом). Ось іде вона, ось вона захотіла їсти зірвала банан, ось вона захотіла сексу, схопила першу самицю, що побачила і задовольнила себе. Свобода ж! Але тут з'являється панування, воля до влади. Одні починають гнобити інших і виростають за Марксом надбудови: культура, традиція. Ось погані жерці видумують Богів, щоб панувати над людьми. Ось погані монархи придумують традицію, щоб панувати та експлуатувати народ. Але якщо класичні марксисти закликали користуватись розумом, щоб подолати експлуатацію, неомарксисти, зокрема і Дельоз, каже, що і розум є надбудовою. Вона вигадана. Скажімо коли ти йдеш по вулиці, бачиш гарну дівчину і хочеш одразу сексу, ти своїм розумом подавлюєш свої природні бажання, як казав Фрейд. Тобто Дельоз каже, що розум це фюрер, який подавлює твої бажання. Значить од цього фашиста треба позбавитись, треба повернутись до такого стану первісного комунізму, коли захотів пожрать - схопив банан, захотів сексу - схопив самицю. Отже за Дельозом розум, остання барикада на шляху толерантності, останній фюрер має бути знищений. І в такому просторі з'являється тотальна толерантність, бо ти не можеш знати, чому ти правий, а він ні. Є такий сучасний філософ Мішель Онфре, він якось навіть в Україну з лекціями приїжджав, так він доходить до думки, що саме розуміння навіть злочину як такого і покарання за нього має бути видалено з контексту, бо ну як ти можеш судити когось? Чікатило вбив купу людей? Ну і що, а як ти доведеш, що це погано? А ти вивчав його історію? А може він в дитинстві вдарився головою і винний не Чикатило, а підлога, яка травмувала Чикатило. Тобто Онфре не визнає таку категорію як вина, її апріорі не існує, бо в цьому просторі немає Абсолюта, який би сказав це правильно, а це - ні. Єдине що існує для них - це бажання. От в Індії сказали, що це людина, якою керує чакра Муладхара, що знаходиться в районі полових органів. Для індусів люди, що керуються цією чакрою - є півтваринами, це такі люди, котрі не є людьми, для них важливо спарюваться, комфорт і жратва. Ну ще розвага якась. Як собачка: пожрала, поспала, випорожнилась, ну і інколи за шариком побігала. Нижча істота, але для сучасної європейської еліти ця істота і є найкращим видом людини. Остання людина як назва це Фукуяма.

Отже підсумок з цього: для традиційної людини толерантність не можлива не в якій мірі, для модерної можлива, обмежена рамками розумного, а для людини, котру хочуть виховати зараз - можлива абсолютна і тотальна толерантність. І це моторошно.