Профіль

Гал@ктика

Гал@ктика

Україна, Кропивницький

Рейтинг в розділі:

...відчуття свободи

Сьогодні -
любиш ти - кого?
Сьогодні -
серденька твого
Чия рука
торкнеться?
А пам'ять -
лиш займеться -
і гасне...
В передчутті
прекраснім
Вседайної свободи.
Всесяйної!....
Що згодом
переросте -
в твою лиш -
пам'ять...
І серце знов
запалять
Чиїсь хвилини
І пекучі дні...
А я... - лежу на дні
тих спогадів твоїх,
які зовеш ти - гріх!
Які звучать: табу!
Шукаєш ти рабу
Отих бажань твоїх,
Обіймів молодих,
Цілунків у хмелю
І слів легких "люблю..."
А далі - ранок знов.
Й пробуджена - Любов...
Й дорога - звична ця.
Й напруженість кінця
Не сказаної фрази,
І помисли, й образи...
І сміх твій. Й  гріх...
...Сховатись би від всіх!...

...мовчання...

Не спокушаю.
Лиш - мовчу.
Лише - зітхаю
тихо серцем.
На себе -
накричу -
в собі.
Ні слова -
це тобі...
Не стану
я лихою,
І підступною,
І злою...
Лиш постану
Назавжди тихо
Пам'яттю твоєю...
Зітреться лихо
Ущент з журбою,
щезне біль.
Розтане
маревом
в тобі
Цей час -
для мене -
незабутній!
Не стане нас...
Лиш я
в спокуті
Ячіти буду
до світанку.
Й весняним
тихим ранком
Піду за обрій
в небуття,
В моє
схолоджене
життя...

Дощ...

Перетворюсь
на хмару сиву,
Увись злечу,
підіймусь вгору,
РозчУхраю
тифозну гриву -
І дощ  створю
із клаптів грому.
Поллюсь -
солОдко чи солОно -
За комір
цівкою весняно,
Заполоню тебе
полоном -
Всерадісний
і всекоханий!
І дощ, мов згусток
полинОвий,
Ударить в груди -
там, де серце,
Згадаєш ти,
як світанково
Хотів до хмари
зір простерти...
Набудусь вдосталь
я грозою,
Запам'ятаюсь
крапель градом...
І поміж мною
і тобою
Надією весняно
впаду.

...дозрівання...

Така незріла ще душа!
Ще не достигла на осонні...
А вже летить, вже поспіша
Схопити почуття спросоння.
А їй би дозрівать на гілці,
Вбирати сонця кольори
І насотать в клубок промінців,
Вплестись в мереживо кори...
Та прагне - відірватись! - й гучно
Шугнути вихором в імлі,
Закалатати дзвінко й влучно
І спалахнуть на неба тлі.
Згоріти зразу - й без останку,
Снопами іскор засвітить -
Щоб відродитися на ранок,
І знову - зріти, й знову - жить.

смак радості

Солоний смак мені не сниться.
Я бачу лиш солодке в снах -
Мед, сливи, яблука в гілках,
І сОлодко мені вже спиться.
Гіркий же присмак відійшов,
Залишив сОлоду стежину.
Накину наспіх одежИну
І дожену, щоб не пішов.
Не добре, коли скрізь медово.
Хоч дрібку болю залишу я,
І радість дрібно затушую,
І усміхнуся загадково...

Захолодила у спекотне літо...

ЗахолодИла
у спекотне літо
Усі свої слова...
І буду -
неминуче й сліпо
У душу
смерть вливать...
І трунок той -
такий жадАний!
Омию ним
всі давні рани
І рани стиглі...
А десь -
тихенько квилить
Потрощене,
Побите,
В душі моїй
сповите
Кохання.
Воно скалічене
цим трунком!
Понівечене
злим гатунком,
Відмічене
розлукою жорсткою -
Й тобою!

Знову дощ...

Знову дощ...
Знову - зболені схлипи
Крапель з даху
І крапель з очей.
І такий задощілий
Цьогорічний цей липень,
І з небес - що не день -
Знову смуток тече.
Крапотить безнастанно
Він по серцю чиємусь,
Умиває обличчя,
І вуста, і думки...
І роз'ятрює рани -
Так підступно й нечемно,
І сплітає у цівку
Дощовиту роки...
Смуток - геть!
Дощ - на радість, напевно...
Він омиє знічев'я
Душу й серце чиєсь.
Так дощить недаремно -
Й по самотнім деревам,
І по пам'яті крапле,
Й хтось у зливі - воскрес...

Десь у світах...

Лицар у латах
Із срібла зорі
Меч золотавий
З надії тримає.
Мчить він крилато -
День на порі,
Погляд ласкавий
Сонця шукає.
Вітер огорне
Тіло міцне,
Здибиться мрія
Стрілами щастя...
Світ іще чорний -
Та не засне,
Він не посміє
Легко так здатись.
Вперто торує
Здиблений шлях
В пошуках злету,
Істини, долі.
Й схлипів не чує...
Та десь в світах
Кине монету
Жеброму в полі.

Я не бажаю

Забутися -
В тобі забутися -
Я не бажаю.
Ні заблудитися,
Ні розгубитися
Й дійти до краю
Своєї совісті,
Своєї пам'яті,
Свого мовчання.
Лише - забути.
Все забути.
Твої зітхання
І доторки твої -
Такі розпутні!
І не почути,
Затулившись,
Слова забуті.
Та ти уперто будиш -
Розбуджуєш,
Пробуджуєш,
Роздмухуєш,
Розбуркуєш,
Розтуркуєш...
І знову будеш
Ковзати по межі
Мого терпіння,
Котитимеш
По пам'яті каміння,
Моститимеш,
Складатимеш
Споруду,
Якої у душі моїй
Не буде.

Давай...

Давай забудемо
про все -
Про те, хто ми
у цьому світі,
Про небо, землю,
сонце, вітер -
Хай лиш кохання
нас несе...
Давай забудемо,
що нас
Тримають міцно
інші пута -
Нехай летить
душа розкуто
На ніжно-пристрасний
Парнас...
Давай з'єднаєм
наші душі,
Відкинем
тиху ворожбу...
Пил забуття
вже тче журбу,
Й бажання
заметіллю душить!
Давай -
зірвемось у буран,
І закружляєм
диким смерчем!
Минуле і майбутнє -
стерто...
Й байдужість -
то легкий обман.
Давай дамо
серцям ковток
Бажання, жару
й сподівання.
Безвихідь пустоти
й страждання
Ми заженем
в глухий куток.
Нехай любов
нас поєдна -
Два серця
й дві легкі надії...
Й хай обвінчає
наші мрії
Цілунок
терпкого вина.