Експерти масово заговорили про спроби «розкачати вулицю» після того, як СБУ затримала банду радикалів з Нацкорпусу, котра шантажувала бізнесменів у Харкові. І це, здається, якраз той випадок, коли реальність підтверджує крилату фразу про «патріотизм, як останній прихисток негідників».

Бо Нацкорпус говорить про «тиск на патріотів», але забуває про одну важливу річ: існує велика різниця між політичними переслідуваннями і затриманням банди, що займається рейдерством і вимаганням грошей. Тим більше, доказів цьому – достатньо.

«Інтелігенті діалоги», оприлюднені СБУ, не залишають сумнівів, що таких «героїв» у лавах Нацкорпусу – достатньо. І всі ці розмови про «перевезти труп» і «якщо не будеш платити бабки, тебе похоронять» – далеко не перша кримінальна справа, і мабуть, не остання.

Бо якщо згадати весь шлейф, з якого складається минуле добробату «Азов» і народженої з нього партії, то там давно не залишилося нічого білого і пухнастого.

Ще на початку своєї «бойової» діяльності учасники «Азову» та Нацкорпусу встигли засвітитися у багатьох злочинах. Власне, ще тоді стало зрозуміло, що під прикриттям патріотичного руху збираються не лише чесні і свідомі люди, а й босота. І очевидно, що вона спробує на цьому заробляти. І тут 2 варіанти: продавати свої послуги впливовим політикам або шантажувати місцевий бізнес. У кожному регіоні псевдопатріоти скористалися цим капіталом по-своєму чи й поєднали приємне з корисним.

Наприклад, навесні 2016 року на Запоріжжі було затримано «ювелірну банду», яка здійснювала напади на банки та ювелірів. А пізніше влітку – ще одну банду, що готувала напад на інкасаторську машину. В обох випадках учасниками цих злочинних груп були й «азовці».

У 2018 році чергова озброєна банда діяла вже в Києва та області. Вгадайте, з кого вона складалася і чим займалася? Двоє білорусів, росіянин і п’ятеро українців, більшість з яких були учасниками чи волонтерами «Азовського руху». І до речі, працювали вони у гарній компанії – у банду входив кримінальний авторитет «Крисак» з близького оточення Віктора Януковича, який під час Революції Гідності возив тітушок на Майдан.

Тож можна зрозуміти, чому банда «воювала» у Києві, а не на Донбасі. Тут можна було рейдерити бізнес, обстрілювати «Київміськбуд», палити вночі дорогі машини та збувати РПГ, привезені з АТО.

І до речі, штурм «Азовом» офісу «Київміськбуду» на Печерську експерти відкрито називали банальним вибиванням грошей з забудовника, рейдерською атакою та спробою «віджати» бізнес.

Але найбільш прикре у цій історії те, що до реального строку засудили тільки одного учасника – білоруса Івана Марчука. Та й тому дали пом’якшений термін: 3 роки 1 місяць без конфіскації. А звинувачення по іншим учасникам банди досі «буксує» у Дарницькому райсуді.

За даними правоохоронців, гальмують ці справи колишні підлеглі та соратники Петра Порошенка. Зокрема, тодішні есбуешники Віктор Кононенко і Данило Доценко, екснардеп Артур Палатний. За даними наших джерел у правоохоронних органах, саме Кононенко був головним куратором «патріотів» від спецслужби. Тож цілком зрозуміло, чому досі іде затягування справ у судах.

Більше того, правоохоронці відслідкували, що близьким контактом до київської банди є Дмитро Іванов, один із лідерів організації «Традиція і порядок». Яка вже «за традицією» теж займається вибиванням грошей із забудовників. Для Києва це вигідний бізнес. Такі «активісти» можуть непогано заробити навіть на тих земельних майданчиках, де все чисто і немає підстав для реальних протестів.

На фоні усіх цих кримінальних справ вже дріб’язково навіть згадувати, що у жовтні 2018 року київську банду з членів Нацкорпусу затримали під час закупки чергових РПГ. А при обшуках знайшли не просто зброю, набої, підроблені посвідчення поліції та журналістів, неонацистську атрибутику, а ще й 9 кг «трави».
   

І таких прикладів – безліч, перераховувати їх можна безкінечно. Та сам «Нацкорпус» їх не помічає, а фігуранти наведених кримінальних справ роздають інтерв’ю ЗМІ та збирають мітинги «проти утисків». Як бачимо, прикриватися патріотизмом в Україні доволі вигідно і прибутково.

Ігор Марченко

З ініціативи Президента Володимира Зеленського в Україну доправлено оригінал Конституції Пилипа Орлика для тимчасового експонування в межах святкування 30-ї річниці незалежності. Всі охочі матимуть змогу побачити цей історичний документ з 16 серпня до 14 листопада 2021 року в Софійському соборі в Києві.

Конституція Пилипа Орлика (1710) прибула в Україну вперше за 311 років з часу свого створення. Відповідне завдання Володимир Зеленський поставив міністру закордонних справ Дмитру Кулебі. Переговори тривали багато місяців, адже шведська сторона була готова надавати лише копії документа. Але завдяки наполегливій роботі МЗС, Посольства України в Королівстві Швеція, Міністерства культури Національний архів Швеції погодився надати в позику оригінал латиномовної версії Конституції Пилипа Орлика.

Міністерство культури та інформаційної політики під керівництвом Олександра Ткаченка вело перемовини зі шведською стороною, а також забезпечило логістику та експонування Конституції й булави Пилипа Орлика.

Цей документ Конституція Пилипа Орлика вважається однією з перших конституцій Європи. Він фактично проголошував в Україні незалежну республіку з протекторатом шведського короля замість підданства царю, що було великим кроком уперед у політичній думці того часу. Хоча реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася на чужині, а її творці не мали змоги повернутися на батьківщину, але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Перша українська Конституція була ухвалена на зборах козацтва біля містечка Тягиня на правому березі річки Дністер 5 квітня 1710 року. Вона містить преамбулу, 16 статей та присягу гетьмана. Конституція Пилипа Орлика була укладена у двох примірниках: українською та латинською мовами та має дві староукраїнські редакції. Оригінал, написаний рукою Пилипа Орлика, зберігається в Національному архіві Швеції у Стокгольмі.

Прибуття документа, який вперше проголошував українську незалежність, на територію незалежної та суверенної України стало ще одним кроком у відновленні історичної тяглості України від часів Русі, Козацької держави, Української Народної Республіки й донині. Сучасна
Україна втілює прагнення та мрії всіх минулих поколінь борців за незалежність.


https://www.president.gov.ua/news/za-iniciativoyu-volodimira-zelenskogo-do-ukrayini-vpershe-v-70093?fbclid=IwAR1nNS4ZpOJNbC4cp4a7f2celuLne1qEy9C_xMaoCzUUfz20tC4ltFzVefw

Замість довоєнної чисельності постійного населення Кримського півострова 2 350 000 504 чоловік, зараз маємо справу з де-факто наявними населенням, як мінімум, в 3 100 000 чоловік. За роки окупації АР Крим та міста Севастополь населення півострова за рахунок міграції з РФ зросла мінімум на мільйон чоловік. Але це ще не все…

Згідно з російською статистикою, всього в 2020 році в Криму побувало 6,3 мільйона туристів. В цьому році влада Криму прогнозує туристичні відвідини півострова близько 9 мільйонами росіян. Практично всі традиційно «туристичні» країни закрили свої кордони у зв’язку з пандемією, тому росіяни їдуть відпочивати на окупований півострів.

Ще в квітні цього року «глава» Криму Сергій Аксьонов заявив, що півострів готовий приймати до 10 мільйонів туристів щороку. М’яко кажучи, це не зовсім відповідає дійсності. Безперечно, окупаційна влада готова «прийняти» і 10 і 20 мільйонів. Для них це спосіб власного збагачення. Чим більше туристів з Росії відпочине в Криму – тим більше грошей попаде до провладних кишень. Але інфраструктура півострова не здатна витримати таку кількість людей. В тому числі і водогони та каналізації.

Інфраструктура переважно радянських часів не відповідає кількості непланових новобудов, міні-готелів та апартаментів, які так полюбляє окупаційна влада. Все це навантаження лягає на старі очисні споруди.

Десь поставили свої, десь ні, і каналізація зливається прямо в море та річки півострова.

Кількість грошей, які виділяються на вирішення проблеми очисних споруд, вражає, але не робиться практично нічого. Тотальне розкрадання коштів та популістські розмови. Достатньо згадати хоча б історію з зниклими в московському банку двома мільярдами рублів, які були призначені для ремонту основних очисних споруд Севастополя - «Південні». І це лише один зі скандалів. Очисних споруд немає, і невідомо, коли вони будуть - не тільки в Севастополі, а й у Криму в цілому.

Водогони Криму знаходяться в аварійному стані. За оцінками експертів близько 50% води втрачається в процесі транспортування до споживача. Але окупаційній владі не до ремонту та реконструкцій.

За словами віце-прем'єр-міністра — міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексія Резнікова, запасів води і можливості її природним шляхом отримати цілком достатньо в Криму. «Ми провели не одну перевірку, не одну експертизу від фахівців, в тому числі від тих, хто працював в Криму безпосередньо в тих організаціях» - розповів Олексій Резніков.

Потрібно лише піклуватися про стан інфраструктури та забезпечувати якісне та повноцінне відновлення водного ресурсу і не перетворювати окупований півострів на мілітаризовану туристичну Мекку.

Тому проблема водопостачання та захисту водного балансу півострова, яка виникла в окупованому Криму, цілком на совісті путінського Кремля та проросійської «нової влади». Але їм немає ніякого діла до проблем кримчан. Бо «воно не своє». Крим відверто та нагло вкрадений у України. Тому надії кримчан на попередження гуманітарної катастрофи та на поліпшення стану з водопостачанням напряму пов’язані з поверненням до складу незалежної України.
https://m.censor.net/ru/blogs/3282534/brud_bezporadnst_devz_okupantv?fbclid=IwAR1wiHGNp-WMQwwOwqxQ6r1Tkr4HpMjk7onhnoiSoxmQXsRj4rL3JeE-1B4

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Офіс Президента.

Зазначається, що з метою реалізації стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в НАТО та забезпечення його підтримки з боку українських громадян Президент Володимир Зеленський підписав Указ № 348/2021 «Про Стратегію комунікації з питань євроатлантичної інтеграції України на період до 2025 року».

Документ має на меті налагодити системну інформаційну взаємодію між державними органами та українськими громадянами задля донесення до кожного українця змісту та практичної цінності членства України в Альянсі, необхідності впровадження відповідних реформ та їхнього зв'язку з євроатлантичною інтеграцією нашої країни.

Серед іншого передбачається всебічне інформування українського суспільства про державну політику в напрямку євроатлантичної інтеграції шляхом включення цього питання до навчальних програм, залучення незалежних експертів, зокрема представників дослідницьких центрів, громадських об'єднань та міжнародних партнерів, до планування, моніторингу та оцінювання виконання річних національних програм щодо досягнення критеріїв членства в НАТО.

Очікується, що передбачені Стратегією кроки сприятимуть зростанню в українському суспільстві підтримки стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Альянсі, а на міжнародному рівні – підтримки євроатлантичних прагнень України та необхідних для цього реформ.

Цим указом Глава держави також доручив уряду в тримісячний строк розробити та затвердити план заходів щодо втілення затвердженої Стратегії.

Реалізувати її передбачено в чотири етапи. Серед іншого заплановано створення тематичного веб-порталу для розміщення інформації щодо реалізації реформ та виконання заходів з євроатлантичної інтеграції, випуск низки інформаційно-просвітницьких матеріалів тощо.

Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє пресслужба Президента.

Закон покликаний створити сприятливі умови для ведення інноваційного бізнесу в Україні, розбудови цифрової інфраструктури, залучення інвестицій і талановитих фахівців.

Для стимулювання розвитку цифрової економіки документ запроваджує правовий режим «Дія Сіті» та визначає організаційні, правові й фінансові засади його функціонування. Цей правовий режим передбачає спеціальні умови оподаткування, які будуть визначені Податковим кодексом України. Відповідний законопроєкт наразі опрацьовується у Верховній Раді на виконання завдань, визначених в Указі Президента № 371 «Про заходи щодо створення сприятливих умов для розвитку IT-індустрії в Україні».

Спеціальні умови оподаткування застосовуватимуться до компаній – резидентів «Дія Сіті». Стати таким резидентом може юридична особа, зареєстрована на території України, яка відповідає низці вимог, вказаних у документі. Статус резидента «Дія Сіті» надає уповноважений центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері цифрової економіки. Закон визначає питання, пов’язані з набуттям та втратою цього статусу.

Інформація про компанії, що мають або перебували у статусі резидента «Дія Сіті», міститься в електронному реєстрі «Дія Сіті», який є відкритим та оприлюднюється в мережі Інтернет.

Правовий режим «Дія Сіті» встановлюється на строк не менш ніж 25 років з дня внесення до реєстру запису про її першого резидента.

Також закон містить норми, пов’язані з тимчасовою непрацездатністю та соціальними гарантіями для гіг-спеціалістів, їхнім загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, а також правом інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням гіг-контракту.

Закон набирає чинності на наступний день після опублікування, крім пункту 9 частини четвертої статті 5 (віднесення діяльності постачальника послуг, пов’язаних з обігом віртуальних активів, до видів діяльності, здійснення яких стимулюється шляхом створення правового режиму «Дія Сіті»). Цей пункт набирає чинності через шість місяців з дня набрання чинності законом, що визначає особливості правовідносин у сфері обігу віртуальних активів.

Як повідомляв Укрінформ, Верховна Рада ухвалила Закон "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні” 15 липня.

22 липня закон підписав голова ВР Дмитро Разумков.

Президент України Володимир Зеленський підписав Указ № 347/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 серпня 2021 року «Про Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року».

У Стратегії зазначено, що національні інтереси України – це сталий розвиток вітчизняної економіки, інтеграція країни в європейський економічний простір та розвиток рівноправної взаємовигідної економічної співпраці з іншими державами.

Згідно з документом, стратегічний курс у сфері забезпечення економічної безпеки має два взаємопов'язаних напрями: розвиток та безпека.

У безпековому напрямі важливе місце займають виклики, пов'язані зі збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією частини території України. Так, у Стратегії зазначається, що руйнування економіки України є свідомою й цілеспрямованою дією Російської Федерації та одним з методів гібридної війни, оскільки зруйнована економіка продукує незадоволеність владою, трудову міграцію, соціальну напругу в суспільстві та підриває довіру до влади. При цьому широко використовуються економічні інструменти впливу, до яких, зокрема, належать санкції щодо українських товарів і послуг та використання впливу на інші держави з метою ухвалення рішень, що суперечать основним національним економічним інтересам України.

Стратегія також враховує основні виклики та загрози у сферах економічної, фінансової, виробничої, зовнішньоекономічної, інвестиційно-інноваційної та макроекономічної безпеки держави.

Серед завдань – забезпечення стійкості до зовнішніх і внутрішніх викликів та загроз, збереження та розвиток економічної потужності країни, а також гарантування економічної незалежності України та здатності до захисту національних економічних інтересів, зокрема у високотехнологічній сфері.

Стратегія передбачає дотримання критичних меж і цільових орієнтирів у основних складових економічної безпеки країни. Має відбуватися постійний моніторинг рівня цих критичних меж і повинні не допускатися рішення, які призводитимуть до виходу індикаторів економічної безпеки за ці межі.

Наслідком реалізації Стратегії має стати, зокрема, створення стійкої, конкурентоспроможної, соціально відповідальної ринкової економіки та умов для випереджального розвитку науково-технічного потенціалу країни, сталого нарощування національного багатства та факторів виробництва; досягнення Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, рівня життя населення, притаманного економічно розвиненим країнам. Україна має посісти у світовому розподілі праці місце, яке відповідає її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, економічному та геополітичному потенціалу.
https://www.president.gov.ua/news/prezident-uviv-u-diyu-rishennya-rnbo-pro-strategiyu-ekonomic-70065