Молитва за мир

Господи Ісусе Христе, Царю миру, до Тебе звертаємо наші серця, стривожені загрозою жорстокої війни. До тебе, Боже милосердя, кличемо з глибини душі: відверни від нас цей дошкульний удар! Тебе, спасителю наш, благаємо: дай цілому світові та всім людям твоїм мир і спокій. з твого пресвятого серця вилив ти любов святу на весь світ, щоб між людьми зникла всяка незгода і царювала сама лише любов. Коли ти перебував на цій землі, серце твоє з такою великою ніжністю відчувало всяку людську нужду. надихни, отож, володарів і їхні народи бажанням миру. Нехай зникнуть роздори, що порізнили дітей одного небесного Отця. Згадай, Ісусе, що за ціну крові своєї ти зробив їх братами. Колись з любові ти вислухав благання святого Петра про допомогу: «рятуй нас, Господи, бо гинемо», – і звелів розбурханим хвилям моря заспокоїтися та подав тишу. Змилосердся нині над нами і вислухай молитву нашу. Прости нам прогрішення наші добровільні й недобровільні. Мир світові твоєму даруй, благовірному народові нашому, правлінню і всім людям твоїм. Бо всяке благе даяння і дар з висоти сходить від тебе, Отця світла, і тобі славу віддаємо, Отцю і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Волонтери, члени Заставнівської волонтерської сотні Тетяна і Олександр Прадуни

Вони стояли спинами одне до одного. Вона, ледь нахилившись вперед, з напівзаплющеними очима, сповнена жіночою та материнською любов’ю, для якої створена Богом… а за її спиною майорів червоно-чорний стяг. І він, чий погляд направлений у блакитно-жовту далечінь.

Українці посеред України, вони торкались одне одного тілом, душею і серцем. Вони були разом. Вони були єдиним цілим. Вони відчували тих, хто був задовго до них, їх сьогодення – це українство, а майбутнє віддзеркалюється в очах синів, старший з яких захищає Батьківщину від ворога.

В неймовірній єдності з собою Богом, котрий та щедро дарував їм диво справжнього кохання. Всеосяжне кохання вірних і відданих українців на червоно-чорній ВОЛІ з жовто-синьою душею і генетичною вірою ЖИТИ. Ще трохи й вони почнуть танцювати. Вона сором’язливо повернеться до нього, подивиться йому в очі з усією тією довірою, котру викохала за всі роки, проведені разом. І він ніжно та закохано обійме її, а вона покладе голову йому на плече.

Він буде кохати її синами й сонцем, ароматами вранішньої кави та польових квітів, літньою спекою та прохолодою дощових крапель. Він даруватиме їй цілий світ, а вона… вона піде за ним навіть у безодню. Тому що вони – це Україна. І вони кружлятимуть в танці. І цей генетичний танець поколінь навіватиме їм солодкий смак парного молока і тепло щойно випеченого українського хліба…

Навкруги розцвітатимуть ромашки та соняхи, а повітря наповнюватиме аромат бузку. Їм буде посміхатися Бог. Для них співатимуть янголи. Їх оберігатимуть херувими. Кожен рух цього танцю пам’ятатиме гіркоту випробувань, що випала на їхню долю, між ними пронесеться звивистий життєвий шлях, але тепло рук і ніжність сердець завжди допоможуть їм рухатися в унісон…

Їх сини наче ті птахи, що кличуть їх серця високо в небо… Їх красивий танець даруватиме відчуття неймовірно щастя. Дасть усвідомлення часу. Порине в висоту, туди, де Господь бачить та любить свою працелюбну Націю. Вони танцюватимуть за усіх. За усіх нас. За тих, хто був з нами, хто досі є і за тих, хто прийде після нас. Вони танцюють, щоб їх рідну та любу землю з такою ж любов’ю берегли їх діти.

Вони не зможуть відірвати очей одне від одного, адже за межами їх любові темрява. Темрява, створювана ворогом, оточує їх звідусіль, проте згорає, торкнувшись світла їх почуттів. Їх танець не має кінця. Його танцюватимуть їх діти й діти їх дітей. Танцюватимуть, сповнені гордістю та впевненістю в непримиренності українства.

Бог випробовує цей танець з любов’ю батька та суворістю вчителя, але і сам ледь помітно пританцьовує, ласкавим поглядом спостерігаючи за доброю та щирою нацією. Вони не втомляться. Ніколи. Адже їх тримає в рівновазі абсолютна довіра одне до одного, котру ніщо не похитне. І таких, як вони, тисячі. Цей танок степовий. Дикий. Козацький. Вільний.

З металевим запахом крові. З туманною димкою. З молитвою капелана в окопі. З вранішньою росою, ароматом нічної фіалки й передсвітанковим співом пташок. Вони продовжують любити. Любити Україну, дітей, землю, Бога, молитву. Вони танцюють. Ревно відкорковуючи все, що пов’язане з тими, кому сьогодні болить і хто потребує допомоги та підтримки.

В їх танці воля. В танці, котрий танцює їх нація не зважаючи ні на що. Він обіймає її, а вона лине до нього усією своєю суттю. І в цих обіймах вони зупиняться на мить, аби почути в тиші святе та славне: «УКРАЇНА».

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герої програми – волонтери, члени Заставнівської волонтерської сотні Тетяна і Олександр Прадуни

https://youtu.be/Dyob4GEBDHk

Кожен з нас вчинками чи бездіяльністю, любов’ю чи байдужістю будує власне майбутнє – Олег Володарський

Молитва за з’єднання всіх християн

Ти Господи, з’єднав різні народи у визнаванні святого імені Твого, благаємо Тебе за з’єднання всіх християн, а зосібна за християнські народи Сходу. Просимо Тебе, влий у нас усіх бажання єдности, щоб ми разом творили одне стадо під проводом одного пастиря. Учини, Господи, щоб вони перейнялися наукою своїх святих учителів, які є однаково й нашими отцями у вірі. Бережи їх від злого, що могло б їх від нас відлучити. Дух згоди й любові, що є знаком Твого перебування між вірними, нехай прискорить той день, в якім наші бажання злилися б з їхніми, щоб так кожний нарід усякої мови пізнав і прославляв Господа нашого Ісуса Христа, Твого Сина. Амінь.

Отець Ігор Шемяков, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)

Оголений нерв війни. Він пульсує болем в країні. В суспільстві. Між людьми. Біля могил. В церкві. Поруч з іконами. Неможливо описати словами всі ті почуття, що сповнюють душу тих, кому не байдужа Україна. Тих, кому не однаково.

Священик Ігор Шемяков народився в Росії, звідки родом його батько, але більшу частину свого життя прожив на Батьківщині своєї матері – на Донеччині. Його рідне місто сьогодні, на жаль, окуповане. Але він сам зробив свідомий вибір – залишитися українцем в Україні. Йому вкрай болить втрачена домівка. Але з Божою допомогою і в з молитвою будь-які випробування лише загартовують ВОЛЮ.

Отець Ігор прийшов до Бога через хворобу сина. Він спокійно розповідав нам історію свого життя, а я не міг не захоплюватися тим, скільки сили та мудрості в цій людині, як смиренно та мужньо він долає випробування, що посилає йому Господь. Я не побачив відголоску страждання в його очах. Лише мудрість набутого досвіду. Навпроти мене сидів життєрадісний, життєлюбний чоловік.

Говорив зі священиком, а в душі вистукувало: «НАШ!» Так, саме наш. Сьогодні, тут і зараз, в тилу і на фронті твориться нова, новітня історія України.

І я вкотре переконуюся в тому, що ті, кому байдужа Україна, в кому так і не пробудилося українство, залишаться на узбіччі історії. Адже кожен з нас вчинками чи бездіяльністю, любов’ю чи байдужістю будує власне майбутнє.

В кожного з нас є вибір. І, більше того, кожен з нас його вже зробив. Якщо ви думаєте, що особисто ви нічого не обирали і вам обирати не доведеться, значить його просто зробили за вас.

Якщо ви самі не оберете для себе Україну і не почнете будувати її майбутнє вже сьогодні, то замість вас ваше майбутнє і майбутнє нашої держави обиратимуть ті, хто це майбутнє собі присвоїв. Тому що кожен з нас своєю байдужістю сприяв тому, що наше майбутнє ділили і продовжують ділити між собою ті, хто сидячи на золотих унітазах нарізають золоті батони.

Тому і не дивно, що віднайшлася біомаса, вибачте, але не можу назвати їх людьми, котра хлібом-сіллю зустрічала ворога на нашій землі. Я переконаний, що понад усе сепарня боїться тих мешканців Донеччини та Луганщини, котрі понад усе люблять свою країну. Люблять Україну. І тільки вони зможуть пришити на місце такий рідний, але такий зболілий клаптик нашої любої Батьківщини.

Це їх глибинне і болісне питання, до якого я навіть боюся доторкатися. Та я переконаний, що в один із сонячних днів вони вільними УКРАЇНСЬКИМИ птахами полинуть додому, щоб назавжди виправити історичну помилку. Це написано в їх очах. Це читається поміж рядків. Це викарбувано в них на серці: «Донецьк – це Україна!»

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – отець Ігор Шемяков, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)

https://youtu.be/UmtuUoGuzeU

Орест Сірецький дихає українством. Він посіяв зерна любові до Неньки-Батьківщини в тисячах сердець 

«Чи був такий рік, щоб «Маланку» у Вашківцях не водили?» — питаю у завідувачки Музею «Маланки» Наталі Хачман. «Не було! — відповідає. — Навіть у радянські часи, коли не дозволяли перевдягатися, наші маланкарі все одно перебиралися і ходили кутами, городами, бо на центральній дорозі міліція їх ловила, саджала на 15 діб. Маланкарі в рідному місті всі стежечки знають, де міліція машиною не проїде». За словами голови Вижницької «Просвіти» Дмитра Никифоряка, з наближенням дати маланкування до Вашківців зганяли міліцію з Чернівців та з різних районів області. Переодягнуті в цивільний одяг працівники КДБ вивідували прізвища вашківчан, що брали участь у «Переберії». Однак навіть у ті часи дотепні буковинці використовували обряд, щоб підтримати один одного в надії на визволення і на створення Української держави. «Вашківчанам дуже не подобалася радянська пропаганда «войовничого атеїзму», — розповідає «УМ» Дмитро Никифоряк. — Якби вони виступали проти цього відкрито, їх відразу б арештували й ізолювали від суспільства. А в ході Переберії, під прикриттям масок, можна було сказати і дотепне слово, і гостре, і натяком закликати берегти свою мову, віру і звичай. Люди розуміли це з півслова, з вигуку, з костюму й маски».

Про «Маланку» хотів зняти фільм Іван Миколайчук. Але, зважаючи на цензуру, зміг показати лише її фрагмент у фільмі «Така пізня, така тепла осінь». «Миколайчук не визнавав сучасних масок, у фільмі лише стародавні, — згадує знаний культурний діяч, виконавчий директор фестивалю «Вашківецька Маланка» Орест Сірецький. — Ми ще пам’ятаємо, як звідусіль зносили костюми і з яким захопленням говорив він про «її величність «Переберію».

Джерело https://www.umoloda.kiev.ua/number/3109/164/107907/

Сірецький Орест Ілліч, хореограф, засновник Міжнародного фестивалю народної творчості «Вашківецька Маланка»

Ми їхали засніженими дорогами Буковини, плануючи наступний знімальний день і прокладали маршрут «Вижниця-Виженка-Вашківці» – Там є неймовірний музей і багато моїх друзів, котрі вкладають в збереження і розвиток нашої рідної культури надзвичайно багато зусиль, – лунав з телефону сповнений теплом і хвилюванням голос Миколи Миколайовича Шкрібляка.

Чарівна пора напередодні Різдва, велич засніжених гір і очікування дива у вигляді нових зустрічей та знайомств. В музеї Маланки на нас вже чекали. Морозний засніжений день змінився теплом музею, а зимові пейзажі змінили привітні посмішки гостинно зустрічаючого нас колективу. Нас пригощали гарячими напоями й смаколиками, частували цікавими історіями. Це справжнє різдвяне диво, неймовірний подарунок Бога – раз за разом все більше дізнаватися про те, які неймовірні люди живуть на теренах нашої барвистої Батьківщини.

Вільні та сильні, вони присвятили своє життя танцю, котрий сповнює кожен їх день гармонією музики та руху, даруючи щастя творити красу. Цей танець поєднує історію та сучасність. Він існує поза часом, час над ним не владний. Це танець ВОЛІ. Танець, що резонує в душі кожного, в кому не згасло українство. Танець, що роздмухує часто ледь жевріючи іскри українства в наших серцях в яскраве полум’я.

Орест Ілліч помітно хвилювався. Але коли зрозумів, що нам важлива не форма і красива картинка, а суть та зміст, то помітно заспокоївся. Бути щирим та відкритим для нього значно простіше ніж «правильно» триматися перед камерою.

Танець в його житті триває понад півстоліття. Більше, ніж я живу на світі. Для нього це не просто рухи тіла. Танець для Ореста Ілліча – це частинка душі. І саме душею він передає знання і уміння своїм учням. Він навчає їх чути Україну кожній мелодії, відчувати її серцем і передавати кожним своїм рухом.

Орест Сірецький дихає українством. Бог і Україна для нього – понад усе. Він посіяв зерна любові до Неньки-Батьківщини в тисячах сердець. Вони там проростають, квітнуть буйним квітом і вже дають свої плоди. Та в нього попереду ще чимало звершень на цій ниві.

Наша з ним «Сповідь» зачепила досить гострі та болісні теми. У цієї людини величезна відкрита душа. Ми зуміли по-справжньому почути один одного. Після зйомок ми з ним неодноразово спілкувалися телефоном. Такі люди, як Орест Ілліч, за будь-яких обставин можуть розраховувати на мої вірність та відданість.

Ми стали друзями значно раніше, ніж я це усвідомив. Дружба – це душа. В ній є Бог. Саме Він дарує тобі щастя почути Музику людської душі. Так Господь дарує друзів. Ми продовжимо наші діалоги. Обов’язково! Згадуючи цю, даровану Богом, зустріч, я починаю промовляти вдячну молитву раніше, ніж встигаю це усвідомити.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Сірецький Орест Ілліч, хореограф, засновник Міжнародного фестивалю народної творчості «Вашківецька Маланка»

https://youtu.be/K0fiEEfbPvU

Китай готує видачу ліцензії НМАУ ім. Чайковського для створення Міжнародної музакадемії в рамках ініціативи «Пояс і дорога» — Український прорив!

Випускники спільного освітнього проєкту України і Китаю – Міжнародної музичної академії імені Чайковського, яку створять на базі китайського університету, матимуть дипломи відразу двох навчальних закладів.

Українській Національній музичній академії імені Чайковського (НМАУ) дали ліцензію на створення Міжнародної академії музики імені Чайковського на базі Хеншуйського університету (Китай). Про це повідомляють на сторінці ректора НМАУ Максима Тимошенка у Facebook.

Всі статті по темі дивіться тут

За словами ректора, колектив НМАУ очікував надання ліцензії від міністерства освіти Китаю на створення музичного освітнього проєкту міжнародного рівня протягом року. «Це перемога нашої музичної освіти на міжнародній арені», – підкреслив Тимошенко.

Випускники Міжнародної академії музики матимуть відразу два дипломи – диплом та сертифікат бакалавра Хеншуйського університету і диплом бакалавра НМАУ, повідомляють на сайті українського навчального закладу. Освітня програма на рівні бакалаврату передбачає навчання за двома спеціальностями – музичне мистецтво і музикознавство. Щорічний набір студентів становить 240 осіб.

Переклад статті, яка викладена на самому провідному інтернет ресурсі КНР- Женьмінь Жибао

Нещодавно Міністерство освіти КНР дало згоду на створення Міжнародної академії музики і мистецтв ім. П.І.Чайковського при Хеншуйському університеті, що є спільним освітнім проєктом між Хеншуйським університетом і Національною музичною академією України ім. П.І.Чайковського. Міжнародна академія буде проводити освітню діяльність на рівні бакалаврату за спеціальностями музичне мистецтво та музикознавство. Щорічний набір планується в обсязі 240 студентів, загальний розмір академії становить 960 осіб, що входить до плану набору студентів до Хеншуйського університету. Студенти, які будуть допущені до випуску, нагороджуються дипломом та сертифікатом бакалавра Хеншуйського університету та відповідним дипломом бакалавра Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського.

Рік тому 23 січня Хеншуйський університет і НМАУ ім. П.І.Чайковського здійснили урочисте підписання домовленості про початок співробітництва щодо спільного освітнього проєкту. На церемонії підписання з промовою виступили ректор НМАУ ім. П.І.Чайковського пан Максим Тимошенко і секретар партійного комітету міста Хеншуй пан Ван Цзін-у. Головував церемонію підписання голова міста Хеншуй пан У Сяохуа.

У своїй промові пан секретар Ван Цзін-у привітав обидві сторони з підписанням договору, та сказав, що музика і мистецтво побудували міст дружби між Києвом та Хеншуєм, що також тісно з’єднає Хеншуйський університет і НМАУ ім. П.І.Чайковського, які стануть взірцем дружби між Китаєм і Україною. Співпраця між двома сторонами стала новою главою в історії організації спільного освітнього проєкту між Хеншуйським університетом і всесвітньовідомим вищим навчальним закладом, що збагатить культурне життя міста Хеншуй. Сподіваюся, що Хеншуйський університет повною мірою використає цю можливість та зміцнить культурні зв’язки з українською стороною, якнайскоріше почне втілювати проєкт в життя, підвищить рівень освіти та зробить свій внесок в розбудову ініціативи «Один пояс і один шлях».

Ректор Максим Тимошенко у своїй промові зазначив, що підписання договору з Хеншуйським університетом є історичною подією для НМАУ ім. П.І.Чайковського, що втілює дух ініциативи «Один пояс і один шлях» в співробітництві двох країн. Сподіваюся, що обидві сторони разом прикладуть зусиль для побудови в місті Хеншуй першокласного вищого мистецького навчального закладу, чим зроблять новий внесок в дружбу між двома державами.

Заснована в 1913 році, Національна музична академія України імені П.І.Чайковського є всесвітньовідомим музичним навчальним закладом. П.І.Чайковський був композитором і музичним педагогом в дев’ятнадцятому столітті, відомий як «Майстер музики» і «Майстер мелодії», твори якого включають оперу «Пікова дама», балет «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик», «Ромео і Джульєтта» та інші.

Все средства хороши: выборы в Березовке уже стартовали

На войне все средства хороши. Именно так думают те, кто спровоцировал фальстарт местных выборов в городе Березовка Одесской области. Обнажив раньше времени все свои преимущества и недостатки.

До выборов в местные советы осталось несколько месяцев. Но в Березовке на Одесчине борьба за кресло мэра стартовала еще в прошлом году. А сегодня она уже достигла своего апогея – в виде «заказух» в прессе против действующего мэра, громогласных обвинений и прочих манипуляций.

И это – совсем неудивительно. Ведь Березовская городская ОТГ – довольно «лакомый» кусочек. Здесь есть не только плодородные сельскохозяйственные земли, но и относительно хорошо налаженная городская инфраструктура. Сама же Березовка производит впечатление ухоженного городка, в котором об удобстве жителей заботятся на постоянной основе.

В скором времени здесь, кстати, планируется новое территориальное объединение. В состав обновленной Березовской громады планируют войти соседние сельсоветы. А это – новые горизонты развития в случае избрания ответственного мэра, или – новые способы набивания карманов в случае прихода к власти в городе проходимцев и временщиков.

Так кто же все-таки будет с большой долей вероятности бороться за кресло мэра Березовки? Мы проанализировали возможный список претендентов. На основе открытых источников – прессы и социальных сетей.

Итак, кандидат № 1. Действующий мэр Валерий Григораш, который руководит городом с 2010 года, будет однозначно пробовать свои силы.

Валерий Григораш с семьей

В 2015 году он победил с внушительным результатом поддержки более 90% голосов избирателей! Выборы 2017 года в Березовскую ОТГ также принесли Григорашу победу – 80% голосов. Здесь резонно возникает вопрос: откуда такое доверие жителей Березовской громады к своему голове?

Ответ, как ни странно, на поверхности. Валерий Григораш – человек достаточно молодой, но уже с большим управленческим опытом. Он умеет находить компромиссы с региональными элитами, а главное, он не боится своих избирателей и прислушивается к их мнению – будь-то молодежь, пенсионеры или предприниматели. В. Григораш признан в городе «крепким хозяйственником» и действительно сделал для Березовки многое. Это и благоустройство городского парка, и ремонт тротуаров, и организация уличного освещения, и установка автобусных остановок, и многое-многое другое.

Негативным фактором для Валерия Григораша способен стать… только он сам. Уверовав в свою непобедимость, мэр может расслабиться и «забронзоветь», а сейчас не то время, когда «почивают на лаврах». Впрочем, если судить по объему «черного пиара», который выливается на городского голову с завидным постоянством, он живет под холодным душем. Не особо расслабишься…

Кандидат № 2. На пост городского головы Василий Задорожнюк баллотировался уже не один раз. И даже был один срок депутатом Одесского областного совета.

Бывший глава Одесского облсовета Анатолий Урбанский, нардеп Алексей Гончаренко и депутат от Березовки Василий Задорожнюк

В 2017 году пробовал бороться с Григорашем за кресло мэра, но занял «почетное» второе место, набрав всего чуть более 10 % голосов. Есть вероятность, что Василий Задорожнюк захочет реабилитироваться за проигрыш и попробовать свои силы в октябре 2020 года.

Из сильных сторон: Задорожнюк – действующий депутат Березовского райсовета, а значит, лицо публичное. Он причастен к ресторанному и аптечному бизнесу, а значит, имеет определенные финансовые ресурсы для проведения избирательной кампании. Кроме того, Василий Задорожнюк позиционирует себя как настоящий спортсмен, который развивает волейбол (его команда «Заваир» часто занимает первые места в области), неравнодушен и к футболу.

Среди негативных моментов – склонность к политической миграции (перекочевал из «Батькивщины» в партию «Солидарность» Петра Порошенка, когда та оказалась при власти). Кроме того, очень неоднозначно березовчане восприняли и историю с Задорожнюком образца 2014 года. Когда он, будучи депутатом Одесского облсовета от партии «Батькивщина», зачем-то обратился в суд с иском против лидера партии «УДАР» Виталия Кличко с требованием предоставить информацию о наличии у боксера видов на жительство в Германии и США.

https://dumskaya.net/news/odesskij-deputat-utvergdaet-chto-podal-v-sud-na--031902/

Зачем такая информация о кандидате на пост мэра Киева понадобилась Василию Задорожнюку из Березовки, который до этого никаких подобных исков не подавал? Земляки гадают до сих пор…

Не добавляют плюсов потенциальному кандидату и скандальные выходки младшего сына. Правда, тот уже совершеннолетний и сам отвечает за свои поступки.

https://gazeta.ua/ru/articles/np/_pyanyj-syn-deputata-ubil-cheloveka/920688

Кандидат № 3. До 2019 года всем казалось, что на горизонте у березовских избирателей больше не предвидится других кандидатов в борьбе за мэрское кресло на выборах – 2020. Но тут на сцену вышел депутат Одесского облсовета Александр Адзеленко. В узком кругу доверенных лиц он вдруг заявил о своих притязаниях на папаху мэра (благо, генеральская у него уже есть!).

Но откуда же у бывшего начальника тюрьмы взялись мэрские амбиции? Ведь до этого практически никакой политической активности он не проявлял. А тут – резко активизировался, занявшись мелким меценатством, в основном – по городу Березовке и его окрестностям. Расцвела и его страница в Фейсбуке, особенно за последний год. И это тоже удивительно, ведь еще недавно ряд общественных организаций Одессы даже выставлял депутату негативную оценку – именно за отсутствие содержательной роботы в соцсетях.

Александр Адзеленко

https://www.facebook.com/sambonfsu/posts/836170393389420/

Если говорить о позитивных предпосылках, то навскидку, кроме того факта, что Александр Адзеленко является действующим депутатом Одесского облсовета и регулярно выдает на-гора перлы типа «я штаны ширинкой назад не надеваю» и тем веселит коллег и журналистов, что-то действительно мощное в его исполнении вспомнить трудно.

Хотя, ради справедливости, следует упомянуть, что Адзеленко является председателем федерации самбо Одесской области. И такой ресурс, если понадобится, можно запросто «подтянуть» на выборы. Благо, к наблюдателям в виде граждан спортивной наружности, с корочкой журналиста в кармане, на избирательных участках привыкли уже давно.

К слову, если говорить о политических взглядах Александра Адзеленко, то тут депутат предстает личностью достаточно беспринципной. Свою политическую карьеру он начинал в рядах Партии регионов. И во времена Евромайдана, будучи главой Березовской райгосадминистрации, собирал митинги в поддержку Виктора Федоровича. После фактической гибели Партии регионов Александр Адзеленко вступил в ряды «Оппоблока», став помощником нардепа Николая Скорика и депутатом облсовета от этой же политсилы. Но уже в 2019 году почему-то начал петь дифирамбы Петру Порошенко, отмечая, что «коней на переправе не меняют» и надо «голосовать не по приколу».

С приходом к власти Владимира Зеленского депутат в очередной раз «переобулся», начав рьяно хвалить нового главу государства.

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=470406773714140&set=pb.100022344637336.-2207520000..&type=3&theater

Впрочем, это неудивительно. Ведь во властных кулуарах поговаривают, что Адзеленко всячески пытается стать членом партии «Слуга народа», и даже по этому случаю удалил все хвалебные посты в Фейсбуке про Петра Алексеевича.

Но самым неприятным в личной истории генерала является тот момент, что он – все-таки игрок не самостоятельный. Таких в политике называют «куклами». За спинами этих «кукол» обычно стоят представители криминальных кругов, использующие их в качестве инструмента для лоббирования своих интересов во власти. Ярким примером тому может служить доведение до банкротства Березовского элеватора и «скромное» участие в этом Александра Адзеленко вместе с родственниками, что привело не только к колоссальным бюджетным потерям, но и всплеску безработицы среди работников предприятия.

Налаживание «контактов» с криминальным миром началось для «Дяди Саши», (так его называют в Березовке) еще в 90-е, в бытность его простым сотрудником милиции, и продолжилось после возращения из Германии. Тогда Адзеленко назначили руководить Одесской пенитенциарной службой, органом, вокруг которого всегда «крутятся» представители криминальной тусовки. Очевидно, именно потому «бизнесмены», которые так помогают сегодня депутату создавать имидж «благородного мецената», настолько безлики. Ни имен, ни фамилий!..

Проанализировав всех возможных кандидатов на пост большого мэра маленького городка Березовка Одесской области, можно прийти к четкому выводу. Грядущие выборы обещают быть здесь очень «веселыми». Собственно, как и во всей стране, за влияние на «удельные княжества» которой готовятся скрестить шпаги отнюдь не белые и пушистые персонажи.

Як ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» стягує борги за ЖКП

Судова влада в Україні потребує змін. Втім, як і вся управлінська система. Саме тому чи не найпопулярнішим словом нашого будення стало: «Реформа». Реформуємо усе: починаючи з органів місцевого самоврядування та завершуючи системою охорони здоров’я. Реформуємо з таким натхненням, з яким ще декілька десятиліть тому хором виводили: «Мы наш, мы новый мир построим…» Реформуємо натужно, з надривом, з потом на чолі, з піною біля рота, з хрипом у грудях, але омріяні зміни на краще життя так і полишаються для нас далеким маревом. Натомість дедалі частіше ми натрапляємо на глуху стіну зухвалого супротиву світу старого, заскорузлого, жорстокого та безкарного…

Все сказане було б смішним, якби то не було так сумно

Одна з мешканок багатоповерхівки, що розташована в м. Києві по вул. Бажана,12, громадянка Марина Клюсова у 2013 році надумала продати свою квартиру. Покупцем стала людина солідна – адвокат, власник ТОВ «Юридичний світ» Ксенія Даценко. При укладенні договору купівлі-продажу сторони домовилися, що попередня власниця житла протягом року залишатиметься зареєстрованою за адресою проданої квартири. Ця, на перший погляд, невинна домовленість стала великою помилкою, яка в подальшому завдала жінці чимало душевних страждань та матеріальних витрат.

А почалося з того, що через деякий проміжок часу після продажу помешкання Марина дізналася, що на її майно у вигляді двох авто накладено… арешт! Що за омана? – подивувала жінка, але першочерговий подив змінився хвилею обурення, коли вона дізналася про всі подробиці справи. З’ясувалось, що накладення арешту на майно відбулось у рамках примусового виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Київ від 12 березня 2019 року по цивільній справі № 753/9133/18 (провадження № 2/753/3563/19, головуючий – суддя Коренюк А.М.), відповідно до якого позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» про стягнення з Клюсової Марини заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних і судового збору на загальну суму 17 224,04 грн. було повністю задоволено!(?) Причому у рішенні вказувалось, що Марина Клюсова належним чином повідомлена судом про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа. Отакої!

Такого повороту подій не очікував ніхто – ні сама Марина, ні її знайомі. До того ж ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» нарахувало жінці суму боргу за період з 01 липня 2009 року по 01 квітня 2018 року! Тобто за 9 років відразу. Між тим, відповідно до норм чинного законодавства до вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

А чи був той борг у власниці квартири взагалі? Марина говорить, що ніяких боргів перед ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» не мала, що стверджується і п. п. 4, 6 договору купівлі – продажу, де сторонами визнано відсутність заборгованості по комунальних та інших платежах. То хто ж «нагойдав» такий борг? Відповідь напрошується сама собою – новий власник помешкання, «добропорядна» власниця ТОВ «Юридичний світ» Ксенія Даценко та її чоловік Андрій Коломієц (він, до речі, в помешканні незареєстрований).

До речі, Андрій Коломієц називає себе досвідченим адвокатом, здатним надати відповіді на будь-які питання.

Можливо, саме він і намовив Ксенію Даценко скористатися домовленістю між нею та колишньою власницею квартири про відтермінування на один рік зняття з реєстрації Марини Клюсової, аби в подальшому перекласти виплату своїх боргів за комуналку на чужі плечі?

Постійно проживаючи у юридичному світі, жіночка, мабуть, швидко зметикувала, який зиск може отримати від тієї домовленості, й «зекономила» свої кошти. (Існує версія, що для цього Ксенія навіть вдалась до підробки підпису Марини Клюсової). Цікаво, чи не планує громадяночка придбати на «зекономлені» гроші краплину совісті? Вона б знадобилася жіночці при розгляді справи у Київському апеляційному суді, куди ошукана Марина Клюсова звернулася зі скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Київ від 12 березня 2019 року.

Хто платить і кому платить?

Певно, після того, як читачам нашого видання стала відома історія з «боргом» Марини Клюсової, вони зацікавляться питаннями, а хто загалом має платити за житлово-комунальні послуги: зареєстровані в квартирі особи чи власники квартири та й кому, зрештою, платити?

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 904/7183/17, споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Отже, оплачувати комунальні платежі має той, хто фактично користується послугами! А ось кому він має сплачувати, давайте знову ж таки розберемося на прикладі вище наведеної ситуації. Як вбачається з поданого ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» позову, саме воно претендує на «борг» розміром понад 17 тис. грн. Але…

Згідно з інформацією від Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бажана, 12» (код ЄДРПОУ 40514385), створеному у цьому будинку 27 травня 2016 року, на підставі рішення правління, об’єднання взяло на самообслуговування будинок та прибудинкову територію по проспекту Миколи Бажана, 12 з 01 квітня 2017 року. Мешканці здійснюють оплату на користь об’єднання за утримання будинку та прибудинкової території.

До цього часу житлово-комунальні послуги по будинку надавало Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс». 31 березня 2017 року (у зв’язку з припиненням надання цим товариством житлово-комунальних послуг по даному будинку) вказаному ОСББ було передано для подальшого контролю лічильники будинку.

То ж яких грошей забажалося ТОВ «Ковальська-Житлосервіс», якщо з 31 березня 2017 року воно припинило надання житлово-комунальних послуг? Легких та незароблених.

А таких коштів товариство не зможе стягнути навіть і з нового власника житла. Їх має право отримати тільки ОСББ. Чи володіє такою інформацією Ксенія Даценко? Мала б володіти, адже юридичний світ не обмежений у доступі до публічної інформації.

Редакція видання буде пильно стежити за розглядом справи та інформувати про неї читачів. Адже реформи потребують не лише зусиль щодо їх запровадження, але ще й постійного громадського контролю.

Іван ГРИГОРІВ

І Любомир Мигидин наділений цим талантом. Він іде до проповідництва. Батько великої родини. Священик. Капелан – Олег Володарський

Псалом 109

Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я ворогів твоїх тобі підніжком! Господь із Сіону пошле берло сили Своєї, пануй Ти поміж ворогами Своїми! Народ Твій готовий у день військового побору Твого, в оздобах святині із лоня зірниці прилине для Тебе, немов та роса, Твоя молодість. Поклявся Господь, і не буде жаліти: Ти священик навіки за чином Мелхиседековим. По правиці Твоїй розторощить Владика царів у день гніву Свого, Він буде судити між народами, землю виповнить трупами, розторощить Він голову в краї великім... Буде пити з струмка на дорозі, тому то підійме Він голову!

Протоієрей Любомир Мигидин, капелан, настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (м. Чернівці)

Ми говорили з капеланом Любомиром Мигидином, а мені згадалася моя зустріч із священиком і проповідником Іваном Владикою в невеличкому містечку поблизу Львова.

Ми усі різні і всі по-різному сприймаємо те, що відбувається. Та серед нас є ті, хто із особливою увагою спостерігає за усім тим, що його оточує. І саме ця різниця сприйняття і впливає на нас при обранні життєвого шляху.

Любомир Мигидин – проповідник. Він глибоко відчуває вірність та мудрість Слова Божого і саме тому йому так боляче спостерігати, як люди марнують своє життя на непотрібну метушню і забувають про справжні цінності. Кожен з нас на проповіді в храмі по-різному почувається і по-різному себе поводить. Особисто мені проповідь допомагає глибше зануритися с Слово Боже і краще усвідомити Його Завіти.

Говорити з людьми про Бога – це не просто наука чи мистецтво. Це покликання. І це зовсім не просто. Це складний шлях, котрий вимагає максимальної концентрації та відповідальності за кожне сказане слово. Адже будь-яка фраза, будь-яка репліка може назавжди змінити чиєсь життя.

Та місія священика не обмежується тими його прихожанами, в житті яких є Бог, віра та молитва. Усвідомлення Бога приходить до нас на різних етапах життєвого шляху та в різному віці. І так важливо, коли ти вперше у свідомому житті, перехрестившись, відкриваєш двері храму побачити там привітну та теплу посмішку священика. Адже Червоний режим соціалізував нас разом з мокшанською сектою таким чином, що ми і в храмах звикли штовхатися ліктями і шикуватися в чергу за Благодаттю Божою. Злі, прискіпливі погляди єхидних бабусь, котрі спостерігають за кожним твоїм кроком, чекаючи, поки ти оступишся, щоб налетіти на тебе зграєю чорних ворон. Королівство кривих дзеркал. Жорстоке безжальне плюндрування ВІРИ. Саме тому нам так важливо відродити УКРАЇНСЬКЕ сприйняття рідної віри.

Священики, котрі проповідують, що Бог є Любов – це початок такого шляху. Ні, мова йде не про поблажливість до гріха та пороку, а про те, що кожен з нас діями чи бездіяльністю, свідомо чи не свідомо обирає хто пануватиме в його душі – Бог чи нечистий. І якщо не зробити цей вибір усвідомлено, його зроблять замість тебе. Здогадуєшся яким він буде, жовто-синій?

Нашій Матері-Церкві більше тисячі років, та на якийсь час ми ледь не загасили свічку віри… в страшні століття репресій та вбивств. А потім замість віри в Господа нам намагалися підсунути куполи кремлівських храмів, під сводами яких визнають лише одного хазяїна. Тепер же Нація повертає із забуття тисячолітню велич нашої рідної Церкви і вимолює у Господа пробачення за вікову байдужість до віри і молитви.

Немає шляху засуджувати. Є лише шлях повернутися до Господа і усвідомлювати Слово Боже. Саме тому я щиро переконаний, що говорити про Бога – це талант, дарований небесами. І Любомир Мигидин наділений цим талантом. Він іде до проповідництва. Батько великої родини. Священик. Капелан.

Людина думаюча, котра свідомо обрала життєвий шлях в служінні Господу. Такі люди переконливі і щирі. Совісні. Скромні. І при всьому цьому дуже не говіркі у повсякденному спілкуванні з близькими та друзями. Всі сили вони спрямовують у храмове служіння. На славу Господа нашого Ісуса Христа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Протоієрей Любомир Мигидин, капелан, настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (м. Чернівці)

https://youtu.be/SymayW5vCwE

Спочатку все було просто і по-божому – громада села вирішила перейти до ПЦУ. І тут таке почалося! – Олег Володарський

Молитви на відігнання злих духів та збереження від диявола

В руки Твого превеликого милосердя, о Боже мій, вручаю душу і тіло моє, почуття та слова мої, поради та помисли мої, діла мої та всі порухи мого тіла і душі; вхід та вихід мій, віру і дім мій, сьогодення та кінець життя мого, день і час останнього подиху мого, смерть мою, упокоєння душі та тіла мого. Ти ж, о Премилосердний Боже, всього світу гріхами неподолана Благосте та Незлобливість, Господи, мене, найбільшого грішника серед людей, прийми в руки захисту Твого та позбав від усякого зла, очисти безліч беззаконь моїх, подай виправлення злому та нещасливому моєму життю та від майбутніх гріхопадінь лютих завжди охороняй мене, щоб я нічим не прогнівив Твоє чоловіколюбство, ним же покривай неміч мою від бісів, пристрастей та злих людей. Ворогам видимим та невидимим закрий до мене дорогу; направляючи мене на путь спасіння, доведи до Себе, пристановища мого та краю моїх бажань. Даруй мені кінець життя християнський, безсоромний, мирний, від повітряних духів злоби зберігши, на Страшнім Твоїм Суді милостивий будь до раба Твого та постав праворуч разом з благословенними Твоїми вівцями, щоб з ними Тебе, Творця нашого, славити на віки. Амінь.

Віталій Гончирук, сільський голова села Задубрівка Заставнівського району Чернівецької області

«…Відповідно до інформації, напад стався під воротами храму Святого Архистратига Михаїла. Зазначається, що прихильники УПЦ МП перервали Богослужіння, побили декількох вірян і сільського голову Віталія Гончирука.

Місцева журналістка Галина Єреміца запевняє, що місцеві обурені бездіяльністю правоохоронців. Вона повідомила, що місцеві жителі часто говорять, що Московський Патріархат платить правоохоронцям за їх прихильність. Жителі села влаштували пікет Заставнівського відділу поліції з вимогою провести незалежне розслідування інциденту та покарати винних. Сільський голова Задубрівки Віталій Гончирук повідомив, що прибічники УПЦ МП вже тривалий час здійснюють на нього тиск. Він зазначив, що мова йде і про погрози йому та його сім’ї, і про методи фізичного тиску. За його словами, прихильники МП здійснили наїзд автомобілем на нього та організували побиття. Сільський голова звернувся до правоохоронців, проте справа була закрита нібито з його власної ініціативи. Гончирук, також акцентував увагу на тому, що під час нападу 15 грудня його били не лише прихильники УПЦ МП, але й сам священик УПЦ МП Леонід. Як стало відомо, постраждалі парафіяни звернулися до правоохоронців та готові свідчити у справі»

Джерело: 1. https://vgolos.com.ua/news/bezkarnist-porodzhuye-novi-zlochyny-pryhylnyky-upts-mp-napaly-na-viryan-ptsu_1128697.html

2. http://buknews.com.ua/page/na-bukovyni-viriany-ta-sviashchenyk-upts-mp-pobyly-predstavnykiv-ptsu-i-zirvaly-bohosluginnia.html

3. https://volynua.com/posts/bezkarnist-porodzhue-novi-zlochini-prihilniki-upts-mp-napali-na-viryan-ptsu

https://youtu.be/cJftKBW9LWI

Із темряви київської підворітні, сповненої брудом та смородом від сміттєвих баків, на мене, зло стукаючи беззубими щелепами, шкірилося маленьке гидотне диявольське створіння. Воно сердито топало копитцями, озираючись на велику святиню мого міста – Києво-Печерську Лавру, все ще впевнене в тому, що ми, жовто-синя нація, так і не зможемо повернути в лоно Матері-Церкви викрадені у нас святині. Стрічка в соціальних мережах майоріла дописами сектантів кремлівської церкви, що жирують на підношеннях нерозумних вірян, котрі так і не зрозуміли на шостому році війни, що диявола годувати грішно та безбожно.

Пашка-мерседес і зам гундяя-контрабандиста Ондатрій так захопилися збиранням київських земель, що почали брати до себе в секту спортсменів, каратистів та інші дерев’яні ватноголові конструкції. В цьому нічному жахітті, що незрозумілим, диявольським способом стало нашою з вами реальністю, кремлівським пророкам «поталанило» ще більше, коли до влади прийшли нащадки шарікових і зайняли керуючі крісла в фсбу, прокуратурі, адміністрації президента та інші, не менш «ласі» посади.

Все це гарно виглядало б на сцені гумористичного шоу. Та коли це перетворилося на нашу з вами сьогоднішню реальність, то стало не смішно, а сумно. Вкрай сумно. Сектантська інфекція шириться Україною. Ця страшна хвороба калічить душі українців, крадучи у них святе для кожної нації – ВІРУ.

І в цей час український філіал фсбу не реагує на притон демонічної секти в Бойченах, епіцентр «руського миру» в регіоні, з якого роз’їжджаються тітушки по всій Буковині, аби не дати громадам перейти до української церкви, і яким заправляє вірний колега та соратник легітимного шапкокрада. Оповідка написана мною настільки абсурдна та моторошна, що здається просто фарсом, котрий якимось диявольським чином перетворився на нашу реальність.

Українці з давніх-давен були добрі та чесні. І абсолютно не вміли брехати та лукавити. А нахабний і гнилий демон настільки хитрий, що його копитця вже гуляють головними кабінетами фбсу, а потім похапцем несуть його на уклін в кремлівські зали. І там, де ступила його нога, вже ніхто не замислюється про те, який біль він приносить нації, землі, вірі і Богу. Так сталося і в селі Задубрівка Чернівецької області, події в якому просто квінтесенція тієї біди, котра заполонила країну.

Цю «Сповідь» мене попросив зняти священник моєї рідної церкви, протоієрей Назарій Гагалюк, капелан окремої десятої гірсько-штурмової бригади, настоятель храму св. апостола Петра і Павла (м. Чернівці), храму Архістратига Михаїла в селі Задубрівка Чернівецької області. І це те прохання Нації, котре я вважаю за честь.

Спочатку все було просто і по-божому – громада села вирішила перейти до Православної Церкви України і назавжди полишити кремлівських попів, що намагаються видавати себе за українську церкву. І тут таке почалося… Тітушки, сліпоглухонімі правоохоронці, шум від промосковської преси.

І навіть московитський поп на порозі храму верещить, погрожує, б’є ногами та душить незадоволених його присутністю УКРАЇНСЬКИХ прихожан. А маленькі незахищені українці, котрі відмовилися молитися з кремлівськими попами, були вигнані із храму, котрий будували вони самі та їх батьки, і змушені молитися та слухати проповідь на узбіччі дороги, в той час як із храму вивалюється юрба спортивного вигляду молодиків із криками: «Руський мір прийшов!». А тут і судді стали раптово хворіти під час розгляду резонансних справ. Це страшно, коли функціонери судових та правоохоронних органів забувають, що вони давали присягу служити УКРАЇНІ.

Віру красти не можна. У нас непроста історія. Нас неодноразово завойовували, окуповували, захоплювали та знищували. Але віру вбивали лише московіти. І які ж сліпі ті, хто не розуміє головного. Віра – це ідеологія нашої Нації. І нам ні за яких обставин не можна її втрачати ані на мить.

Ми сиділи з Віталієм Гончируком в порожньому приміщенні сільської ради, в якому не було навіть опалення… А цей українець чітко та твердо наполягав на своїй істинній вірі. І не тільки від себе, хоча йому за протидію московитським попам розбивали криницю, скручували колеса на автомобілі і навіть били та душили його самого. Він ніс в собі ВОЛЮ скромного, але такого сильного та незламного Українського села.

Ми вийшли із холодного приміщення на морозне зимове повітря і Віталій Гончирук, який і сам займається волонтерством, познайомив нас з учасниками російсько-української війни. Мені було соромно перед ними. Я відводив очі. Адже ми, українці, тут, в тилу, не здатні захистити їх матерів, дружин та дітей від отрути ворожої віри, в той час як вони під кулями воювали з тим самим ворогом.

Я бачив очі цих людей. Вони здатні здолати будь-якого ворога. В цьому я не сумніваюся ані на мить. І наразі на нас чекає широкомасштабний духовний і юридичний бій, котрий завершиться перемогою моєї жовто-синьої Нації. Їм не можна було чіпати віру. Горе буде. Треба по-мирному йти із України. Назавжди. Тут є лише УКРАЇНСЬКЕ православ’я. Мої колеги вимагали поставити цей матеріал першим. А я, як людина віруюча, знав, що спочатку треба роздражнити рогатого, потаскати його на блісні, дати можливість виснажитись, загорлати. Змусити читати кожен рядок, кожне слово.

Щоб потім, помолившись, написати ось таку життєву казку про майбутню перемогу воюючого жовто-синього народу над лютим, підлим та безжальним демоном, що роздирає на шмаття нашу Націю. Розвалюються імперії, гинуть титани цивілізаційних процесів, а генетичний пульс українства штовхає свою націю до величі і самоусвідомлення. Переможе лише істина. Божа правда. Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми: Сільський голова села Задубрівка Заставнівського району Чернівецької області Віталій Гончирук

https://youtu.be/hhlo-XlFiO0