І я там був, де небо знає міру, Де мак цілунком дістає зоря, Де не живе знецінене і сіре, Нема ані раба, ані царя. Там табунами ходять епілоги, Цвітуть сади межи зелених нив. І я там був, куди нема дороги, Та з вічністю про вічне говорив.[Приєднана картинка]

Звеселіться, не треба смут! Піднімайте угору чаші! Ось мій щит, ось мій меч. Я тут. І у небо дивлюсь Наше. А довкола – такі поля! Ходять грози й голосять Басом. Звеселися, земле моя! Я і щит. Ми вернулись разом. Хто біди оберемки ніс, Показав з переляку спину. Звеселіться! Не варто сліз. Є мій щит. Я його не кинув.[Приєднана картинка]

дощ починається всоте листя хитає зелене чи усвідомлюєш хто ти в даності дивній для мене? десь загубилися весни навіть літа уже зблідли якщо зумієш – воскресни в пам’яті дотиком світла думо моя пресвятая не пропадай за крайсвітом зайвого зовсім немає Боженька знав що робити[Приєднана картинка]

Може це ява, а може і ні: День пробігає у ніч манівцями, Місяць несеться на чорнім коні, Зорі летять з-під копит камінцями. Щось завмирає, а може і ні, Може душі захотілося тиші, Може їй сон у потилицю дише, І обіцяє щось дивне мені.[Приєднана картинка]

За доби спустошеним порогом, Де вляглося сонечко рябе, Ходить вечір малиноворогий І поля притишені скубе. І хвилин уже нема неволі, І слова не тягне в кабалу, Бо у полі, у великім полі Сонний мак вколисує бджолу.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]

Через дощі і через спеку, Перевантажені добром, Пливли човни Дніпром у греки, Ще неприборканим Дніпром. Ліворуч – степ, праворуч – гори, Пісень плететься виноград, І жде за круговидом море, І на порогах жде номад.картина Реріха "Заморські гості"[Приєднана картинка]

Стояти просто і мовчати, І пити небо аж до дна, Де синє поле розілляте, Та ходить долом тишина. Шукать на виднокраї зливу, Пускать думок солодкий дим, Та почуватися щасливим, І навіть трішечки святим.[Приєднана картинка]

Ми перетнемося нескоро, То буде зовсім інший світ, Нові устромить в небо гори Всесилля тектонічних плит, Старі розсипляться кумири, І стануть ближчими зірки. Ми перетнемося, я вірю, Не може буть, щоб навпаки.[Приєднана картинка]

Стояла нічка, сиза і похмура, Літали духи пізньої весни, Блискучий грім вихоплював фігуру Стрункої, кучерявої сосни. Сміливо вітру піднімались крила, Страху маленький ворушився біс, А дощ ішов, здається, через силу, Напевне, літу клятву вже приніс.[Приєднана картинка]