"Cлава Україні!" Хорвати записали звернення, перемігши Росію на ЧС

Стаття Посла України в Хорватії Олександра Левченка в газеті "Ютарні лист" під назвою "Гібридна війна. Росія. Україна. Європа".

20 липня 2016 року

Останнім часом часто чуємо, що Україна опинилася в тіні на тлі інших подій – міграційної кризи, війни у Сирії та росту тероризму в Європі. Проте агресія Росії проти України, окупація Криму та Донбасу нікуди не зникли. Більше того, через два роки дедалі чіткіше видно, що гібридна війна проти України розрослася до гібридної війни Росії проти всього західного світу.   

Гібридна війна – це не армійський, а спецслужбістський тип ведення воєнних дій і починається вона задовго до того, як жертва її помітить. Коли почалася війна спецслужбіста Путіна проти України? Можливо, у 2000 році, коли він в якості гімну Росії повернув гімн Радянського Союзу? Або у 2005 році, коли він заявив, що розпад СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття і коли після Помаранчевої революції російські ЗМІ почали активно формувати образ України як ворога, так що через 9 років російський солдат уже був психологічно готовий стріляти в українських братів? Постфактум ми всі розумніші, але тоді ніхто не міг повірити, що все це ознаки майбутньої інтервенції і що війна між Україною і Росією взагалі можлива.

Проте неможливе знову сталося. Ще один великий вождь повірив у те, що його хвороблива імперська фантазія справжніша від реальності і що він переможе весь світ. Анексувавши Крим, Росія порушила весь світовий безпековий порядок. Проблема Криму визначає і значення вогнища конфлікту на Донбасі, хоча через криваву війну воно привертає до себе набагато більше уваги, ніж півострів. За допомогою санкцій міжнародна спільнота змусила Кремль до переговорів у Мінську. Домовленості  від лютого 2015 року зупинили велике кровопролиття, але не сам конфлікт. Росія порушує режим тиші по 50 і більше разів на добу. Тож самі вирішуйте чи це більше мир, чи війна.

Кінцевою метою Мінських домовленостей є повернення окупованого Донбасу під суверенітет України, тому ми об’єктивно зацікавлені у їх реалізації. Москва – навпаки. Якщо вона залишить Донбас, прийде черга  питання Криму. Тому її головне завдання – затягування Мінського процесу. Але, звичайно,  вона має й другорядні, хоч і не менш підступні завдання. Першим є дестабілізація і виснаження України шляхом тліючої війни. Друге – спроба позбутися дуже болючих економічних санкцій. Заради цього Росія використовує такий трюк. Вона вимагає, щоб Україна негайно надала Донбасу особливий статус, а також щоб місцеві вибори були проведені там вже цього літа.

Таким чином, в той час, коли всі займаються пошуками шляхів вирішення конфлікту, Кремль займається обманом. І ще одне треба мати на увазі. Будьте певні, що Кремль із Заходом веде не тільки переговори, а й війну. Ту саму «гібридну», у якій таємні службі такі вправні. Гібридна війна не оголошується, і жертва може помітити її лише тоді, коли з’являються очевидні  результати.

Багато політологів вважають, що  саме Росія стоїть за міграційною кризою і терором. Скажімо,  зв’язок між утручанням російських військ у сирійську війну і різким зростанням емігрантської хвилі є очевидний. Терористичні акти, як не дивно, усі виявилися корисними Кремлю. Держава – агресор, яка перебуває під санкціями й у ізоляції, раптово нав’язує себе в ролі миротворця і незамінного  партнера.

Перша мета Росії – відміна санкцій, яким під силу зламати її економіку. Над цим вона працює надзвичайно активно.

Наступна мета російської гібридної війни набагато амбітніша – розбити єдність між ЄС та США, а також всередині ЄС і НАТО. Це видно  з напрямків пропаганди, серед іншого і  зі статей російських офіційних осіб у хорватській пресі.

Все, що я сказав жодним чином не значить, що з Кремлем немає сенсу вести переговори. Якраз навпаки. Переговори є єдиним реальним шляхом вирішення конфлікту. Треба тільки повністю усвідомлювати, з ким маєш справу, і розуміти, що у нього на думці. Поки що світова спільнота має достатньо потужностей, щоб за допомогою рішучої політики та послідовних санкцій змусити Росію дотримуватися міжнародного права. У цьому сенсі недавній Саміт НАТО у Варшаві є важливим кроком у правильному напрямку.

Посол України в Хорватії    Олександр Левченко
http://mfa.gov.ua/ua/press-center/interviews-and-articles/4718-stattya-posla-ukrajini-v-khorvatiji-oleksandra-levchenka-v-gazeti-jutarni-list-pid-nazvoju-gibridna-vijna-rosija-ukrajina-jevropa

Інтерв’ю Посла України в Хорватії Олександра Левченка газеті "Вечерній лист" від 13 липня 2016 року

Інтерв’ю Посла України в Республіці Хорватія Олександра Левченка газеті «Вечерні лист» під назвою «Українці хочуть  модель мирної реінтеграції Подунав’я застосувати у себе».

Хорватія не відома як важливий експортер, але це не означає, що вона не має своїх козирів, які може запропонувати решті світу. Так, Україна має серйозні наміри застосувати концепцію мирної реінтеграції хорватського Подунав’я до території, яка в цей час не перебуває під її контролем. Посол України в Хорватії Олександр Левченко вважає, що хорватську модель можна було б використати стосовно українського регіону Донбас, який зараз під окупацією Росії. Посол стверджує, що там знаходиться близько 7000 російських військових і, стільки ж паравійськових сил. І всією цією військовою машиною керують російські офіцери.

Українська сторона наголошує, що Мінські домовленості, підписані на початку 2015 року, говорять власне про мирну реінтеграцію.

Подібності і відмінності

Хоча й існують певні спільні риси, не можна не помітити й різниці різниці між хорватською та українською ситуацією. Європейський Союз та США підтримали Хорватію у конфлікті з Сербією, яку очолював Слободан Милошевич. Тоді на чолі Росії був Борис Єльцин, який       не бажав входити в конфлікт із Заходом через сербські інтереси. Зараз в Україні стикаються інтереси Заходу і Росії, яку очолює жорсткий Путін. Не схоже, що він просто так відмовиться від здобичі, яку захопив за допомогою війни. Посол Левченко впевнений, що Захід комбінацією економічних санкцій і політичного тиску зможе примусити Путіна погодитися на мирну реінтеграцію Донбасу у державно-правовий простір України. Мирна реінтеграція Подунав’я була здійснена під контролем ООН. Тим часом в Україні головне слово належить ОБСЄ, яка вже має спостерігачів на місцях. Вони мали б забезпечити  кордон між Росією і окупованою частиною України, яку контролюють проросійські сили.

У відповідь на питання, чи погодиться Путін повернути Україні все, що привласнив у війні, Посол Левченко наголошує, що у міжнародних відносинах існує інструмент «примусу до миру». Він очікує залучення країн ЄС, які повинні вчинити тиск задля здійснення мирного процесу, і наголошує, що вони вже показали свою єдність у  введенні санкцій проти Росії.

-  Для нас головнішим є, щоб російські регулярні війська та пара військові формування залишили Донбас.  Виведення військ є передумовою для будь-яких наступних кроків – вважає Посол України, додаючи, що тільки тоді можна  було б організувати й вибори. Дуже схвально відгукувався про майбутнього голову Хорватської демократичної спільноти Андрея Плєнковича, який є Представником Європейського Парламенту в Україні. Посол Левченко говорить, що зовнішньополітичні цілі України – вступ до ЄС та НАТО.  На наше запитання, що він думає про побоювання багатьох європейців, що на території України може відбутися великий конфлікт між Росією і Заходом, Посол сказав, що Україна не хотіла конфлікту, але стала його жертвою. Він закликав міжнародні організації, які своїми документами гарантують принцип непорушності кордонів, допомогти Україні повернути анексований Крим і окупований Донбас.

Уникнення конфронтації  у кінці 30-х років минулого століття призвело до ще страшнішого конфлікту – Другої світової війни. Я переконаний, що проблему можна вирішити мирним шляхом за допомогою санкцій і політичного тиску, які підтримає НАТО. Що ж стосується військового тиску на Путіна, то  Посол впевнений, що ніхто у Європі не бажає терпіти агресивну російську політику по відношенню до сусідів.  

http://mfa.gov.ua/ua/press-center/interviews-and-articles/4697-intervju-posla-ukrajini-v-khorvatiji-oleksandra-levchenka-gazeti-vechernij-list-vid-13-lipnya-2016-roku