Не питайте чому вирішив поїсти Мівіну — «заначка» жратви швидкого приготування ніколи не буває зайвою. Ну а заодно захотів спробувати новий смак — креветки. Мабуть, креветка перемогла качку? Бо з ароматизатором качки в супермаркеті не було.

Так от, заварив нову вермішель. Новий не тільки смак, а й упаковка. Здивувало, що пакет зі спеціями биез логотипу Мівіни. А ще не було пакетику з олією.
Смак трохи перчений. Тільки не гострим, а чорним перцем. Порадувало, що солі в Мівіну кладуть менше, ніж раніше. А то була така солона, що капєц!

Аромат креветковий. Хоча, креветок давно їв. Не знаю, чому дегустатори кажуть, що аромат поганий. Ну, специфічний — але хто там знає, як насправді пахне креветка?

Коротше: якщо куряча — то банальність, креветковий смак — ексклюзив.

На що тільки не підуть, щоб збільшити кількість зареєстрованих юзерів!
Можна було нормально подивитись стрічку постів. Ще й коментарі переглянути. А тепер просить увійти на сайт.

З телефону спільноти відкривається. Але не показує коментарі.

І група відкрита.

Пробув сьогодні весь день під дощем. Ну, нічо. По-перше, їздив у справах. По-друге, прогулявся. Сподіваюся, скоро буде звіт. Але затори! Які затори сьогодні були! І Кільцева, і проспект Перемоги стояли в тягнучці. Напевно, недовго залишилось до повного затику на дорогах.

Поки прогулювався, зігрівав і просушував себе думкою, що на роботі б мотався під дощем незалежно від бажання. А так, хоч поєднав приємне з корисним.

Сьогодні вночі горів завод "Вентс".

Знаєте вислів: "Як не з'їм, то понадкушую"? Так от, є декілька незавершених тем для фотозвітів. І не знаю, що з цим робити? Постити "некоплектні" звіти не хочеться. А назбирати матеріал поки не вдається. "Для звіту цього явно недостатньо".

Але ще більше дивує, що навіть теми, на які вистачило матеріалів, не вдавалося відфоткати за один раз. А частіше буває: приїхав — подивився — і поїхав додому. Якесь невезіння.

Щоправда, вже напрацювався блогерський пофігізм. Нема про що писати — значить не буде нових записів.

Вчора святкували День міста. Точніше, дно міста.   Думав піти, подивитись. А потім передумав. По-перше, пішов дощ — а від дощу там сховатись ніде. По-друге, банальне місце проведення і традиційна програма (концерт і все таке). Нецікаво! Нє, можна було б сходити. Але все одно було б нецікаво. По-третє, програму святкувань розтягнули на півдня. А слухати півдня самодіяльність, заради того, щоб вкінці послухати популярних музикантів — то не дуже прикольно. Коротше, так і не пішов на святкування.

От за це я себе люблю.

Потім захотілося полазити по заброшці. Є на прикметі одне місце. Минулого тижня розвідали залаз, але залізти не насмілились. Запланував вилазку на вчора, вже з іншою людиною. Але напередодні вилазки передумав. По-перше, не факт, що об'єкт цікавий. По-друге, висока ймовірність «спалитися» — якщо не сторожем заброшки, то перехожими. Згодом, знайшов підтвердження своїм засторогам — одних «лазятелів» схопили. Одразу лізти на ту будівлю перехотілося.

Знову передумав. А що тут такого? Для мене це нормально.

Чого я тільки про розваги? З роботою те ж саме. Знаходжу підходящу вакансію. А потім — то немає контактного телефону. А якщо є, то все одно думаєш: а якщо фірма розташована далеко? А якщо довго їхати — на роботу не візьмуть? А якщо ще якісь придирки? А навіщо шукати роботу, якщо все одно не візьмуть працуювати??! І в результаті «забиваю болт» на таку вакансію.

Люблю передумувати.

До речі, мама теж любить змінювати плани. Так що це у нас сімейне.

Ніщо так не примирює, як спільна поїздка до супермаркету. А ще таки заїхали до терміналу. Нарешті він схавав купюри (хоча одну банкноту виплюнув).

В результаті примирення довелося відмінити вилазку. А й, нічого. Все одно не щастить з полазками. Мир і спокій вдома важливіше сталків по заброшкам.

Брат не живе із нами вже років п'ять, і за цей раз декілька разів змінював житло. Але все одно майже щотижня заходив у гості. Та й ми до нього. А тепер переїжджає у іншу область. Не спеціально — просто під Києвом житло дуже дороге, а в провінції дешевше. Та й повітря чистіше і менше народу. Хоча як він тепер буде гостювати у нас? Мабуть, буде приїжджати рідше. Навряд чи приїздитиме щотижня. І ми до нього вже не приїдемо.

Для повного комплекту не вистачає щоб батьки звалили. Але схоже, що так і буде. Ну і нехай.

На дачі без пригод не буває. В усякому разі, у цьому місяці. Пішли з мамою збирати обліпиху. Вдвох веселіше. Хоча краще б пішов сам. Збирали, збирали. Мама запропонувала підійти і збирати разом в одну тару. Так і зробив. Позбирали трохи, потім набридло (тому що ягідки маленькі, збирати муторно). Стали виходити. Мама відпустилиа гиівлику иі вона зарядила прямо по обличчю. Причому ляснуло і по оку. Добряче так. Пройшло декілька годин, трохи попустило. Але все одно око болить і таке враження, ніби щось потрапило в око.
Сподіваюся, що це не дуже серйозно. Тим паче, що не вперше. Але такого сильного лязгання по оку не пригадую. Напевно, забій ока.

Мати чогось почала єхидствувати: нічого страшного, на лікаря нема грошей. Стали відїжджати додому — так вона образилась. Сама ж винна. А якби їй по оку гілкою?! Коли збирали опліпиху, розповідала, що вона корисна для зору. Для зору корисно не робити механічних пошкоджень ока — от що корисно!

Це добре, що листям, а не голками (обліпиха з колючками). Бо тоді точно була б біда.

P.S.: Ще й з одного сайту пароль злетів. Нормальний деньок, що.

Здавалось би, після того, як наприкінці 2016го, в кімнаті, перед компом спустився павук, мене вже нічим не здивувати. Але сьогодні здивувався несподіваному явленню комахи. Причому теж це сталося біля компа. Розчесався рукою — і відчув у руці щось гнучке, за відчуттями схоже на густі соплі. Дивно — звички витирати соплі об волосся немає. Подивився що вичесав — в шоці. Це була гусінь. А я ж мився після дачі. Сьогодні ще й на базар ходив. На дачі був три дні тому. Звідки вона потрапила на волосся?

А гусінь, скоріш за все, з джачі. Збирав обліпиху, і вдома при обробці обліпихи помітили гусінь (коли збирав не бачив - може то і добре). А як не помітили другу? І як вона могла потрапити на волосся? Хіба що на кухні, коли їв.