найбільш важливе питання, з якого почалась розкрутка світових політичних тенденцій у даному дослідженні, як не дивно стосувалось тільки нас - українців, а потім справа дійшла і до Росії, і до Китаю, і до Сша та інших...

ЛЮДЯМ ЗІ СЛАБКИМИ НЕРВАМИ НЕ ЧИТАТИ...!!!

хто не в курсі початок тут

http://blog.i.ua/user/965739/429230/?p=0#comments 

...

коли тільки почав розкопувати якісь наукові дані, які б наводили на логічно обумовлений зв`язок, побудований на реальних основах, вияснилось...

В українській історії є три проміжки часу коли українці приймають участь у міжнародних конфліктах (воюють з іншими народами). Найголовніше те, що ці проміжки часу повторюються із століття в століття. Триває це - не менш як тисячу років, бо пізніше просто недостатньо інформації про минуле. І таке згідно цих розрахунків може статись вже в найближчому майбутньому...!

---

Спитаєте що за одні? не секрет - самі перевірте, ось -

1) 10-ті - перша половина 20-тих років

2) 40-ві - перша половина 50-тих років

3) 70-ті - 80-ті роки

...коли хтось скаже що і в інші роки ставались такі міжнародні війни за нашою участю - так, але кожного століття збіг іде саме по цих вказаних датах... коли вважати, що це просто збіг обставин - щось підряд цей збіг обставин триває вже тисячоліття і зараз ми увійшли у ще один такий проміжок...

наведу деякі найбільш відомі усім приклади

10 століття 

1) 911 рік війна Олега з Візантією (Візантія тоді як тепер США)

2) 941 - війна з Візантією Ігоря також 944 року на Кавказі де переміг

3) почтаток 970-тих (до 972 року) - війна Святослава з Болгарією, 980-ті роки  війни Володимира (988 - у Криму з візантійцями)

---

11 тосліття

1) 1018 рік війна Ярослава з поляками

2) 1043-1046 великомасштабна війна  Ярослава з Візантією

3) 1070ті роки - активна міжусобна боротьба в Русі, але за широкої участі  половців!

---

12 століття 

1) 110 роки нищівні походи Володимира Мономаха проти половців

2) 1140-50-ті роки кровопролитніц війни з половцями (тоді вже окремих князівств Русі)

3) 1170-80-ті війни-війни-війни (творився такий кавардак, що майже всі історики плутаються, коли з ким де, як) з ким тільки не воювали

---

13 століття

1) 1223 війна з монголотатарами (битва на річці Калка - самі знаєте чим там закінчилось)

2) 1240-ві війна остання для Київського періоду з монголами (падіння Києва)

1245 рік перемога волинян (Данило Галицький) у війні проти об`єднаного війська угорців і поляків

3) 1280-ті роки війни з угорцями і поляками... (князь Лев Данилович)

---

14 століття

1) 1410-ті роки війни проти литовців і Золотої Орди

2)...і т.д. іт.п...

і так далі зі століття в століття в ці три проміжки часу етнічні українці мусили так чи інакше з кимось воювати...

Аби Вас надто не втомлювати пройдусь далі по найзначніших подіях

---

17 століття

...

2) 1648 -1653 війна Хмельницького з поляками ( 1648-1657 -  Велика Національно-визвольна Війна українців проти Польщі)

---

19 століття

1) 1812 рік славнозвісна війна з Францією ( НАПОЛЕОН - Волинь спочатку захопили французи потім росіяни, був активний партизанських рух)

2) 1853-56 роки - Кримська війна РОсії проти АНглії, Франції

...

---

20 століття 

1) 1914-1918 Перша світова війна , 1917 -1921 віни України проти Росії

2) 1941-1945 Друга Світова війна, 1943-1953 - війна українців проти СРСР

3) 1970-80-ті роки широка участь українців у війні в Авганістані, та інших гарячих точках

--- Все було б тільки історією, але історія підкоряється певним законам і закономірностям. Все має властивість повторюватись, тим більш коли повторюється із століття в століття вже тисячу років коли не більше.

ЯК це буде і де... в якому повномасштабному конфлікті українці будуть барти участь - думаю кожен на це питання може дати відповідь самостійно. принаймі історики з якими спілкувався, і які допомагали морально у підтвердженні даної інформації, сходяться на одному варіанті як найбільш імовірному.

Однак поживем - дізнаємся, що буде і як... Можливо історія зробить виняток?

А ВИ ЯК ДУМАЄТЕ?  

Давньогрецького походження, означає: неспокійний, бунтар, баламут. Тарас у дитинстві рухливий і впертий. Він завжди надійде по-своєму, так що краще не витрачати часу на роз`яснення й наставляння - мовчачи вислухає, може навіть згідно кивнути головою, але вперто буде рухатися до поставленої мети. Серед Тарасов зустрічається багато розумних і талановитих людей, однак їм не завжди вистачає активності, щоб реалізувати свої здатності. Лякаючись потенційних труднощів, вони неохоче беруться за нові справи. У Тараса багато ідей, з якими він ділиться з навколишніми, оскільки сам втілити в життя їх не може. У нього недостатньо розвинене честолюбство, і це теж перешкоджає практичним успіхам. Близьких друзів у Тараса небагато, він більше занурений у мир власних переживань, чим у події навколишнього світу, але якщо людина йому дуже потрібний, вона знайде можливість із ним близько познайомитися, однак робить це як би з небажанням. Тарас небагатослівний, вільний час любить проводити в телевізора, за читанням книг. Тарасу потрібна дружина, що могла б відшкодувати його природну недостачу ініціативи й працьовитості. Він, можна сказати, розцвіте як сім`янин, якщо дружина виявиться практичною жінкою й візьме на себе більшу частину турбот по господарству. Тарас же в такому випадку повністю займеться зароблянням грошей, а його участь у домашніх справах буде зводитися головним чином до контролю за витратами дружини. При цьому може проявляти дріб`язковість і скнарість. Часто жениться на розведених жінках, діти від першого шлюбу не зупиняють його. П`є небагато. Ім`я Тарас із давньогрецького переводиться як "неспокійний", "хвилюючий". Заступник імені - святитель Тарасий, патріарх Константинопольський. На прохання святою князя Володимира він прибув з Константинополя на Русь, щоб хрестити народ київський. Тарасий ретельно проповідував віру Христову й в інших областях Русі. Тараси відрізняються особливою впертістю, непосидючі, допитливі. Людям, які носять це ім`я} не вистачає самостійності, твердості, ініціативності, через що вони часто попадають під чужий вплив. Тарас не терпить заперечень і підвищеного тону. Він не дуже комунікабельний, важко сходиться з новими людьми, не любить, більших, гучних застіль. Не підходять: Дарья, Олена, Зінаїда, Клавдія, Нелля, Юлія, Марта.

Іменини:
10 березня
22 березня
10 березня

http://imena.uaclub.net.ua/22_73_name.html

“Таємниця”, яку хотів відкрити читачеві чи не найвідоміший український письменник сучасності, полягає власне у тому, що ще існують якісь таємниці. Один мій знайомий, після того, як прочитав цей роман (з дозволу сказати) повідав, що, напевне, він найбільше сподобається газетярам. І справді, будучи газетярем, мені сподобалося.

 Сподобалося тому, що фактично Юрій Андрухович започаткував новий жанр в українській літературі - роман-інтрев’ю і в цьому його подібність до газети. Але тільки в цьому, тому що текст читається як абсолютно художній твір і, навіть, незважаючи на, зазначену  передмові, “про всяк випадок”, банальну фразу про те, що всі імена та події вигадані, а будь-який збіг випадковий, все одно стає зрозуміло, що насправді герої малюються з життя. Дехто встиг назвати роман Андруховича автобіографічним і напевне мав рацію, бо в ньому щораз, окрім опису подій, які відбувалися в житті автора трапляються і знакові особистості: Микола Рябчук, Ірван (Олександр Ірванець), Індрик, Стасюк, Мертві Півні, Плач Єремії… Але це далеко не повний перелік образів, які малює Андрухович, дещо окремо стоїть його сім’я , його бачення світу, його бачення Радянського Союзу, його бачення Європи, його бачення Франика, Львова, Праги, Києва, Москви і навіть Нью-Йорка.

Найперше, що в ньому вражає - це його мова. Часом з ненормативною лексикою, часом з незрозумілими дефініціями, але відчувається, що ця андруховичівська мова жива, вона дихає. В “Таємниці” Андрухович показує самого себе, без шкандалю і це створює шкандаль, без епатажу - і це створює епатаж, без таємниць - і це створює таємницю(і). Вся ця геополітика, весь цей “совок”, всі дійові особи - лише відображення конкретних людей у очах автора саме тому вони трішки вигадані, трішки не мають стосунку до справжніх їх прототипів. І в цьому велич таємниці, це не прагнення показати “те, що на споді”, як дехто може подумати, це відверте демонстрування, без таємниць, без внутрішніх відмовок. Але все ж Андрухович певної миті зупиняється, на останній сходинці, і залишає читачеві найголовніше - Таємницю.