Шляхи слов'ян (європейські блок-пости)
- 22.06.21, 15:28
- Квантова кав"ярня
Стан знань у сфері походження слов'ян, відображений у раніших нарисах:
1) Шляхи слов'ян
2) Шляхи слов'ян (Продовження)
3) Шляхи слов'ян (азійські магістралі)
призвів з часом до дивної необхідності розглядати та "вимірювати" роль у етногенезі слов'ян якихось азійських зайд - скіфів, тому ось...
Палеогенетики невтомно міркують над градієнтами предкових гаплогруп у скіфів у напрямі від Карпат до Алтая. Після перших їхніх досліджень одразу з'явився поділ на західних і східних скіфів. Археологи вкотре пригадують про зображення символів засіяного поля, свастики, інь-янь та інших трипільських штучок на старовинній китайській кераміці культури Яншао. Чого тільки не тулять у скіфський контекст. Ну, а рідкісні завсідники аналітико-фентезійних кафешок міркують ще й про те, що коли хтось виганяє когось з обжитих місць, хай скоро сам буде готовий зібрати манатки. Степ може прийти і до нього, і по нього.
1) Шляхи слов'ян
2) Шляхи слов'ян (Продовження)
3) Шляхи слов'ян (азійські магістралі)
призвів з часом до дивної необхідності розглядати та "вимірювати" роль у етногенезі слов'ян якихось азійських зайд - скіфів, тому ось...
Палеогенетики невтомно міркують над градієнтами предкових гаплогруп у скіфів у напрямі від Карпат до Алтая. Після перших їхніх досліджень одразу з'явився поділ на західних і східних скіфів. Археологи вкотре пригадують про зображення символів засіяного поля, свастики, інь-янь та інших трипільських штучок на старовинній китайській кераміці культури Яншао. Чого тільки не тулять у скіфський контекст. Ну, а рідкісні завсідники аналітико-фентезійних кафешок міркують ще й про те, що коли хтось виганяє когось з обжитих місць, хай скоро сам буде готовий зібрати манатки. Степ може прийти і до нього, і по нього.
Якось так склалося, судячи з усього, багато люду пройшло через степ. І його нащадки знають ЦЕ саме як С Т Е П . Так звучить це поняття деякими мовами Індії, Непалу і Бангладешу, абсолютною більшістю європейських мов (включно із такими НЕіндоєвропейськими мовами, як угорська і естонська)... Мови народів Африки, Азії, Австралії й Океанії що сприйняли це поняття від своїх колонізаторів, коректно не згадуємо... Передмова для розгону, ну а далі...
Чергова байка про азійських степовиків... Спитали одного купця, що був "джерелом" Геродота про землі Подніпров'я: як йому вдавалося порозумітися зі скіфами. "Дуже легко, - була відповідь, - скіфи мають у своєму середовищі перекладачів сімома мовами". І ця розмова відбулася не пізніше 445-444 р. до н. е., отже характеризує скіфів задовго до пізнього (Кримського) періоду із його нібито тотальною еллінізацією.
Ех-ех, кочові "іраномовні" племена... Ми почули науку, однак ми і разу не чули скіфів. А між тим, іраномовні скіфи-кочовики стали на довгі століття торговими посередниками між хто-зна-якою-мовними скіфами-орачами-землеробами та базованими у таврійських колоніях грекомовними гендлярами. Це не заважає певним дослідникам говорити про скіфське "іго", пограбування природних ресурсів землеробів і скотарів лісостепу і лісу, накладання непосильної данини... При цьому найвитонченніші, найпрестижніші зразки зброї, речей небуденного вжитку та прикрас із золота/срібла, як нам кажуть, грецьких майстрів, у якості оплати за хліб та продукти тваринництва осідали у скіфських олігархів. І були вони тим степовим естетам такі дорогі, що зрештою забиралися ними у кращий світ.
Ще трохи характеристик КОЧОВОГО ІРАНОМОВНОГО народу? Поїхали...
Вважається, що скіфи не мали писемності. От тільки в "Історії Персії" Ктесія Кнідського повідомляється про "гнівне" листування царя Скіфарба і перського царя Дарайявагауша, краще відомого під грецькою кличкою Дарій Перший. Хоча в освоєному історично-літературному масиві скіфи і греки здаються нерозлийвода, як полярний ведмідь і тюлень, але листувалися вищезгадані персонажі певно що не грецькою - мовою запеклого ворога Персії...
В античній грецькій мові побутував вираз "налити по-скіфськи". Це означало, налити вино у тому стані, як воно вибродило, не розбавляючи його водою. Паралельно із назвою (нині Чорного) моря Понт Евксинський (дослівно - Гостинне море) греки вживали назву Понт Скіфський. А вражаючий багатьох (і новаторський тоді) елемент військової тактики, коли скіфи під час своїх блискавично-оманливих відступів, обернувшись назад на майже 180 градусів, не тримаючи віжки, на повному скаку коня стріляли з лука у ворогів, яким здавалося, що вони переслідують скіфів, було названо "скіфський постріл". Красномовні реверанси з огляду на притаманну грекам рису зверхнього ставлення до народів, що стояли нижче у розвитку, аніж самі греки.
Наступний фрагмент для тих, хто вільний сприймати і обговорювати будь-які теми. Гіпертонікам, дітям, інфантильним, емоційно вразливим, прихильникам "позитиву" тощо бажано, не заглиблюючись, тягти вниз до тексту у звичному ч/б форматі.
На відміну від висококультурних еллінів, що просто стинали голови захопленим ворогам, скіфи часто знімали скальпи з відрубаних голів (головний закид у варварстві з боку греків!). Висушені скальпи вони зв'язували мотузочкою, яку продівали у отвір спеціальнго дзвоноподібного ковпака (або футляра іншої форми) і вішали вдома чи на збруї коня. Інших медалей тоді ще просто не придумали.
Крім того, голови, зітнуті скіфським воїном у бою, підлягали суворому персональному обліку, оскільки були звітним матеріалом перед воєначальниками і впливали на отриману частку військових трофеїв.
Буття-таки визначає свідомість. Якщо для скіфа освіжування туші бика чи барана буденне заняття, то коли йдеться про шкуру вбитих ворогів, чого ж пропадати добру - вона часто теж знімалася і після звичайної обробки використовувалася для пошиття одягу.
Суха практичність скіфів контрастує із романтичністю кельтів. Чим більш вправним, знатним, заможним був представник ворогів, з яким кельту випала нагода вступити у двобій і перемогти, тим із вищою імовірністю його голова буде відтята, муміфікована якимсь засобом на основі кедрової олії і трав, і повішена перед входом у хату, або ж навіть схована глибоко у її надрах немов священна сімейна реліквія. І коли б ви потрапили у якості гостя до такого кельта, то після щедрого обіду із вином, музикою і веселощами, коли він вже вбачає у вашій особі чи не рідного брата, і готовий поділитися найпотаємнішим і сокровенним, то у слушний момент він обов'язково дістане свій "сувенір", і, тримаючи за волосся, пошепки, урочисто-відсторонено розповість вам про кожну деталь того бою, про обопільне завзяття, що гойдало шальки фортуни то в один, то в другий бік, про рани, про вичерпання і знесилення, зрештою, про свою геройську перемогу над противником, до якого немає і тіні зневаги, натомість є чи не надприродне схиляння і респект. І якщо при цьому ви, замість смакування екзистенційними моментами життя і смерті, замість подивування цій матеріалізованій сторінці славної біографії воїна і вірного сина кельтського народу, як той римлянин Посидоній, тікатимете у ліс, тамуючи блювотні пориви, то для кельта це буде просто неподобством, піком нерозуміння і образи.
Ну, а у нас, сучасних, звісно вже інші практицизм, естетика і романтика, і нічого не лишається, як вважати все викладене за прояви варварства і військові злочини.
У питанні грецьке versus скіфське, цікаво згадати і таке. Відкриті археологами десь у 1830 р. руїни Неаполя (що зараз у межах міста Симферополя) довгі десятиліття вважалися руїнами грецького міста, поки мало-по-малу не постало розуміння, що 22-гектарний Неаполь Кримський - столиця Малої Скіфії і був збудований... скіфами у 4-3 ст. до н.е.
Буття-таки визначає свідомість. Якщо для скіфа освіжування туші бика чи барана буденне заняття, то коли йдеться про шкуру вбитих ворогів, чого ж пропадати добру - вона часто теж знімалася і після звичайної обробки використовувалася для пошиття одягу.
Суха практичність скіфів контрастує із романтичністю кельтів. Чим більш вправним, знатним, заможним був представник ворогів, з яким кельту випала нагода вступити у двобій і перемогти, тим із вищою імовірністю його голова буде відтята, муміфікована якимсь засобом на основі кедрової олії і трав, і повішена перед входом у хату, або ж навіть схована глибоко у її надрах немов священна сімейна реліквія. І коли б ви потрапили у якості гостя до такого кельта, то після щедрого обіду із вином, музикою і веселощами, коли він вже вбачає у вашій особі чи не рідного брата, і готовий поділитися найпотаємнішим і сокровенним, то у слушний момент він обов'язково дістане свій "сувенір", і, тримаючи за волосся, пошепки, урочисто-відсторонено розповість вам про кожну деталь того бою, про обопільне завзяття, що гойдало шальки фортуни то в один, то в другий бік, про рани, про вичерпання і знесилення, зрештою, про свою геройську перемогу над противником, до якого немає і тіні зневаги, натомість є чи не надприродне схиляння і респект. І якщо при цьому ви, замість смакування екзистенційними моментами життя і смерті, замість подивування цій матеріалізованій сторінці славної біографії воїна і вірного сина кельтського народу, як той римлянин Посидоній, тікатимете у ліс, тамуючи блювотні пориви, то для кельта це буде просто неподобством, піком нерозуміння і образи.
Ну, а у нас, сучасних, звісно вже інші практицизм, естетика і романтика, і нічого не лишається, як вважати все викладене за прояви варварства і військові злочини.
У питанні грецьке versus скіфське, цікаво згадати і таке. Відкриті археологами десь у 1830 р. руїни Неаполя (що зараз у межах міста Симферополя) довгі десятиліття вважалися руїнами грецького міста, поки мало-по-малу не постало розуміння, що 22-гектарний Неаполь Кримський - столиця Малої Скіфії і був збудований... скіфами у 4-3 ст. до н.е.
І це лиш одне з численних міст (городищ) і селищ, побудованих... кочовим народом, що зводив свої шедеври аскетичного урбанізму - увага! - із фортецями-акрополями та захисними мурами товщиною 2, висотою 5 - 20 метрів, із покритими черепицею двоповерховими житловими будинками аристократів із цегли-сирцю, іноді із мавзолеєм (померлого царя Скілура), хижками-напівземлянками простолюду, громадськими будівлями з портиками і колонами, статуями божеств на площах, зерновими елеваторами у вигляді величезних кам'яних "глеків", поміщених під проїжджими частинами вулиць.
Можна сказати, стандартна європейська столиця. Як Лютеція Париж, розбудований прогресивними римлянами, і лиш під кінець раннього середньовіччя (межа І і ІІ тисячоліть) перерослий за межу 30 Га. Тоді як городища-гіганти лісостепової зони початку скіфської доби (7-6 до н. е.) - Велике Ходосівське, Більське (гіпотетично ототожнюється із Гелоном), Каратульське за площею вимірювалися КІЛОгектарами, іноді у рази переплюнувши Рим часів імператора Авреліана (270–275 р.), що вміщався на 1400 Га.
Номінально такі само кочові, племена майбутніх золотоординців ніколи не зводили жодних постійних, напівпостійних огороджень навколо своїх "станів", навіть навколо ставок верховних ханів. Лише руйнували. Не завдавали собі такого клопоту ні гуннські, ні аварські орди. Туркам-османам пощастило більше, ніж Аварському Каганату. Завоювати збудоване Римом, Візантією - це ДЕЩО. Це не зруйнуєш бравим кавалерійським наскоком. Вистачило снаги закріпитися і стати імперсько-паразитичною надбудовою над багатьма скореними народами, чиї вміння і забезпечили довге вируюче життя Османської імперії. Те саме справедливо щодо Хозарського каганату, але на іншій території і у скромніших масштабах.
Номінально такі само кочові, племена майбутніх золотоординців ніколи не зводили жодних постійних, напівпостійних огороджень навколо своїх "станів", навіть навколо ставок верховних ханів. Лише руйнували. Не завдавали собі такого клопоту ні гуннські, ні аварські орди. Туркам-османам пощастило більше, ніж Аварському Каганату. Завоювати збудоване Римом, Візантією - це ДЕЩО. Це не зруйнуєш бравим кавалерійським наскоком. Вистачило снаги закріпитися і стати імперсько-паразитичною надбудовою над багатьма скореними народами, чиї вміння і забезпечили довге вируюче життя Османської імперії. Те саме справедливо щодо Хозарського каганату, але на іншій території і у скромніших масштабах.
Чим же може пояснюватися все, зазначене вище щодо скіфів, як не високим ступенем еллінізації? Авжеж - зручно, зрозуміло... Природно! 
Раз греки писали про скіфів, а не навпаки, значить, вони і впливали. Щодо пізньоскіфського суспільства, то вважають, що воно практично злилося із грецьким світом. Коли Ольвія входила до складу Скіфії, у всіх таврійських грецьких містах-колоніях греки і скіфи жили впереміш і майже порівну. Авжеж, від шкіряних кібіток на возах - до міської інфраструктури і способу життя. Буденна річ -- такі метаморфози для азійських волоцюг, так? Хіба довго треба дозрівати для такої дурнички? А на ранніх етапах, до переселення скіфів у Таврію, ті далекі боспорські і херсонеські торгаші та ремісники, слід гадати, були геніями у дистанційно-телепатичній педагогіці... Ех, вічно хтось мріяв культурно повпливати на те перекотиполе. Близькосхідні ассирійці та мідяни навчили цих зайд "ішкузза" полюбити золото, запровадити деспотичне східно-монархічне управління державою. Стоячи на краєчку Єгипту, на березі Нілу вони підгледіли, як вирощувати збіжжя. Греки нав'язали добру половину богів, навчили всіх своїх мистецтв, торгувати, будувати міста... Було таке собі таємниче і знамените, як Атлантида місто Гелон площею на тисяч декілька Га у віддаленій від греків зоні мішаних лісів - його творців мабуть надихали довколишні угрофінські племена... Ну а золоті вироби царицям приуральських сарматів, казахських та сибірських "скіфів" (чи хто вони там були) мабуть доставлялися пряменько з Афін чартерними авіарейсами та мережею "Нової пошти".
Таки витягли бідолах у люди... Якби не та всебічна педагогічно-цивілізаційна підтримка, спокійно раювали би і досі ті скіфи у степах. Дип-дип, чалап-чалап, -- щасливі, пасли б свій скот, вичиняли б шкури, пили б молоко та їли сир. А вечорами, відпочиваючи, у своїх казках домальовували би в уяві те, чого нема... Натомість, дідько, переламані об коліно грецького (м)учителя, вони воліли спізнати таїнства металургії заліза, впрягтися у землеробське каторжне рабство, жити у землянках, і ходити в золоті.
Раз греки писали про скіфів, а не навпаки, значить, вони і впливали. Щодо пізньоскіфського суспільства, то вважають, що воно практично злилося із грецьким світом. Коли Ольвія входила до складу Скіфії, у всіх таврійських грецьких містах-колоніях греки і скіфи жили впереміш і майже порівну. Авжеж, від шкіряних кібіток на возах - до міської інфраструктури і способу життя. Буденна річ -- такі метаморфози для азійських волоцюг, так? Хіба довго треба дозрівати для такої дурнички? А на ранніх етапах, до переселення скіфів у Таврію, ті далекі боспорські і херсонеські торгаші та ремісники, слід гадати, були геніями у дистанційно-телепатичній педагогіці... Ех, вічно хтось мріяв культурно повпливати на те перекотиполе. Близькосхідні ассирійці та мідяни навчили цих зайд "ішкузза" полюбити золото, запровадити деспотичне східно-монархічне управління державою. Стоячи на краєчку Єгипту, на березі Нілу вони підгледіли, як вирощувати збіжжя. Греки нав'язали добру половину богів, навчили всіх своїх мистецтв, торгувати, будувати міста... Було таке собі Таки витягли бідолах у люди... Якби не та всебічна педагогічно-цивілізаційна підтримка, спокійно раювали би і досі ті скіфи у степах. Дип-дип, чалап-чалап, -- щасливі, пасли б свій скот, вичиняли б шкури, пили б молоко та їли сир. А вечорами, відпочиваючи, у своїх казках домальовували би в уяві те, чого нема... Натомість, дідько, переламані об коліно грецького (м)учителя, вони воліли спізнати таїнства металургії заліза, впрягтися у землеробське каторжне рабство, жити у землянках, і ходити в золоті.
"Золото й срібло забирають у людей пам'ять", - казав друг філософа Солона, знаний і шанований в Афінах (!) мудрець, скіф Анахарсіс. Згодом був скараний на смерть своїм братом, скіфським царем 
за те, що пропагував і намагався запровадити якийсь там грецький звичай чи обряд. Штришок до теми культурного впливу і "закон - для всіх закон". До речі, його ім'я у дослівному перекладі трактують як "непокараний" чи "невразливий"... Але ж і викохали на свою голову учнів! Грецькі колоністи 3-го століття до н.е., що вже зо три сотні років звикли вважати, що Крим їхній, раптом були змушені безпосередньо, тісно мати справу із велелюдним, добре озброєним, кочовим збродом, що мав... зрілу соціальну ієрархію і досконалу монархічну політсистему. Прототій, Мадій, Скіфарб, Марсагет, Іданфірс, Аріапейт, Таксакіс, Скопасіс, Атей, Скілур, Палак, Інісмей - ось відомі імена царів скіфів... Пантеон, у якому за ознаками спеціалізації або звучанням імен (Арей - бог війни) елліни запросто впізнали аналоги своїх богів-олімпійців, при тому, що ім'я скіфського бога Геракла звучало настільки близько, що взагалі не потребувало перекладу. А на чолі тої святої гвардії, вигаданої кочовим народом, була Табіті - богиня, що опікувалася... домашнім вогнищем, побутом, кулінарією... Міфологія з усною традицією збереження-передачі, що містила аж дві версії народження світу і скіфського народу: трійко божественних синів Агафірс, Гелон та Скіф мали батьком Геракла, а трійко божественних онуків Арпоксай, Ліпоксай, Колоксай мали батьком першу людину на землі - Таргітая. Останній був сином бога Папая (скіфського варіанта Зевса) і змієногої богині землі і води Апі, дочки ріки Данапріс (краще відомої нам під назвою Дніпро)...
В обох легендах, доведених до відома Геродоту, є згадки про золото, причому на центральних місцях. Частково стає зрозумілою справжня пристрасть скіфів до цього металу. І походження її вгадується у колись осілому і зріло-цивілізованому способі життя, та аж ніяк не уявляється у логіці мандрів посушливими євразійськими степами. Вони не гірше пустель, де вартість склянки води або в'язанки дров може зростати до вартості всього золота світу.
Важко сказати, хто здолав перську навалу, скіфи, що у десятки разів поступалися числом 700-тисячній армії Дарія, чи пекельне літо причорноморського степу, через який скіфська кіннота, немов миша кицьку, провела перське військо, заманивши аж у Полтавську область. А за спалений мегаполіс Гелон на зворотному шляху трохи притомлені і спраглі перси отримали такої прочуханки, після якої ціла генерація євразійських ворон до зими була забезпечена в'яленим падлом, і навіть пихаті еллінські нацисти сповнилися найглибшим респектом до переможців їхнього, тоді спільного, ворога.
Так чи так, але після загибелі 90-річного царя Атея Для багатьох співвітчизників "іранське" походження давніх мешканців України є нездоланним більмом спотикання на траекторії їх власного бачення себе у рамках слов'янської ідентичності. А все чому? А все - через одне усталене звукове спотворення.
Хто хоча б довідково зацікавиться історією цієї країни, виявить, що початок "появи" власне іранських племен на території, що тепер зветься Іраном, датується - увага! - 12-11-им століттям до н. е. Час великих заворушень, якими супроводжувався перехід від бронзи до заліза! Ну, і чергова таємничо-історична "поява" цілого народу, без документування, хто, коли і звідки. Поширення "іраномовних" триває до початку І тис. до н. е. Проходить нерівномірно. В деяких районах країни аж до 8 ст. до н. е. переважало старе неіраномовне населення. Хто ж то був?
У наявності лише дуже архівні мапи. Але чи є підстави вважати, що тисячоліття з хвостиком змінило цей розклад?
Реконструйована зовнішність за черепом жінки, знайденої у передмісті Тегерана, близько 5000 р. до н. е.
Хуррити, урарти, субареї та інші кавказці, ассирійці, амореї, араби, акадці, вавилонці, еламіти та інші семіти... Проте з 8 ст. до н. е., переважну більшість вже складали "іранці", що стало підґрунтям до зародження нової держави - Персії. З цією ж добою, 8 ст. до, пов'язане широке розповсюдження могил озброєних вершників... Проте це проникнення, як вважають, носило не завойовницький характер, а було змішанням з місцевим доіранським населенням. Отже можна здогадатися, кого ми бачимо у сучасних підданих Ірану.
Висловлювалися думки (і їх ніхто не пробував спростувати), що предками отих перших іраномовних племен були... скотарі Східної Європи, звідки частина з них переправилася через Кавказ і вздовж узбережжя Каспійського моря в Іран і Середню Азію. У рамках розселення аріїв з гаплогрупою R1a, що тривало протягом кількох тисячоліть перед тим.
Це ж тоді буде ніби й не нашестя зі сходу, а повернення після прогулянки додому... А де ж на мапі вище індоєвропейська Хеттія, для якої державність беззаперечно доведена з 1800-х років? А що робити із дрейфом Новохеттських мікроцарств з Центральної Анатолії на схід-південь, що відбувався у цей же час - після Троянської поразки? Прокляття процесійного мислення! А хто здатен вбити гадку, що нагло проривається крізь чиюсь неупереджену стриманість? Гадку про те, що якісь гілки аiryаn'ського племені з країни Пала пройшли транзитом, не осівши, не змішавшись, віддалилися, аж поки Великий Скіфський Степ не присвоїв їх собі? І що у цьому є неприродного, незбутнього? Адже на якихось підставах з'являються і такі мапи.
Мапа, що використовувалася у контексті походження хорватів
Варто відзначити спільну рису скіфів і кельтів: ті і другі легко, не буде перебільшенням казати - майже охоче йшли на змішання і самоасиміляцію у тих народах, з якими близько жили. Відомими продуктами ірано => слов'янського етногенезу нині вважаються племена антів, у(г)личів, сіверян, білих хорватів.
Отже вчімося правильно казати: Україну населяли
анья - інший
асті - кістка (схоже на "остов")
атар - вогонь (схоже на "ватра")
бага - Бог
бара - нести (схоже на "беру" і англ. bear )
бойврат - битва
брата - брат
бу - бути
буд - будити
будра - бадьорий
ва - вас
вак - голос, розмова (схоже на "звук", "вокал", "воркування")
варса - волосся (схоже на ворс)
васрі - весна
вата - вітер
вібрт - відділення (схоже на "вибір")
від - видіти
врк - волокти (р -> л)
вехрка - вовк (р -> л -> в)
гав - корова (схоже на "говядина")
да - давати
дайва - демон (схоже на "диво")
дам, демана - дім
дарга - довгий (р -> л -> в)
даса - десять
дата - дане, закон (схоже на "дати")
датар - той, що дає, творець
джива - живий
два - два
дер - дерти
друдж - брехати (д -> б)
дью - небо (схоже на день)
задо - сідниці, зад
зв - звати
зім - зима
зем - земля
зн - знати
зр - злитися (р -> л)
і - йти
ім - тримати (схоже на рос. імєть; укр. йму - беру, маю)
ката - кімната, хижа, комора (хата)
карана - край (схоже на "країна")
куда - де (схоже на куди)
кута - куди
кхру - кров
мана - мене
марта - смертний
масі - великий (схоже на "масивний" і шотл. Mac' у прізвищах)
матар, мата - мати, мама
мітра - мир
мр - помирати
нао - нас
набо - небо
ну - ось, зараз (схоже на "ну")
пад - падати
пана - пан
паойрья - перший
пара - перед
пасу - худоба (схоже на "пасти")
пат - шлях (схоже на "путь" і англ. path)
патра - наглядати, стерегти (схоже на "патронаж")
пача - варити (схоже на "піч")
перса - просити, питати
пі - пити
рада - опікун (ясно, що то є "дати раду")
рай - сяйво, блиск (схоже на "рай" і англ. "ray")
сад - сидіти (схоже на садовити, саджати)
сагаріс - сокира
сата - сто
сва - свій
спа - собака
спака - собачий
спента - святий
ста - стояти
стр - стелити (р -> л; також схоже на "простирати")
сура - сильний (р -> л)
тап - гріти (схоже на "теплий")
тач - текти
ту - ти
трі - три
трітья - третій
трс - тремтіти (схоже на "труситися")
фрава - (р -> л) плавати
худао - благодійність (ху - хороший, дао - дане)
чатур - чотири
юн - юний
ясна - поклоніння (схоже на "ясність")
Цього субстрату вистачить не на одну мову
Як же ж з'явилося слов'янство? Звідки взялося на землях, раптово звільнених від сколотів-землеробів, та скіфів-орачів, ніби тих корова язиком злизала?
Отак ще якесь одне-два століття тому вони є-є, орють-орють, з усім сколотським завзяттям, і раптом, ррраз... Родичі-сармати винищили, погнали в рабство в Угорщину? Та ніхто не повідомляв про жодні винищення, які б за масштабом тягнули на геноцид, хоч часи і були жорстокі. У Гамерицький край перша хвиля? До інків заробітчанами подалися, чи що? Як пояснити такий розрив?
А може, жодних особливих змін і не відбулося? Скіфська військово-політична верхівка виявилася замкнутою у своїй Таврії, комунікація перервана через непрохідно-щільні сарматські лави.Радянський сою Скіфське консервативне начало усунуто, а відтак пішов зростати ідеологічний безлад, як і обіцяє 2-ий закон термодинаміки, настав час новацій. Плюс ще зерно на античних ринках не витримувало конкуренції із дешевшим єгиптянським - хай живе Алєксандр зе Грейт (Македонський)! хоч жив і недовго Імпортне вино поступилося місцем власному мед-пиву. Одяг, прикраси стали скромнішими... Та й зодягати їх стали тепер тільки на якісь народні гуляння - свята історичних спогадів...
А може, жодних особливих змін і не відбулося? Скіфська військово-політична верхівка виявилася замкнутою у своїй Таврії, комунікація перервана через непрохідно-щільні сарматські лави.
Хай там як, святе місце пустим не буває. Сармати замінили Царських і кочових скіфів, аж якісь... "венеди" посіли землі сублімованих у вселенський етер сколотів-землеробів і орачів.. (м)угу...
Засвоєння східними венедами крутого скіфського норову, що побутував протягом цілої епохи, демонстрація його в усій красі багатьом племенам, навіть імперіям, що намагалися стати на їхньому шляху, у Західній Європі призвели до потреби розрізняти східних (кровожерно-войовничих) венедів і західних (давно відомих своїм відносно лагідним норовом і цілком оРИМлених) венедів, прибулих після троянської війни шляхом Енея і близькими до нього шляхами (верхня мапа). Задовольнити цю потребу і був покликаний термін "склаві", "склавіни", "с(к)ловени". Як показано у початковій частині цього циклу, історики і хроністи часто ставили на перше місце саме цей новоявлений термін, а потім давали пояснення, де зводили його до старого-знайомого "венеди".
Хто може категорично стверджувати, що тодішні східні венеди не мали історичної пам'яті та історичної гордості за якийсь свій черговий "золотий вік" - кілька століть відносно спокійного, узвичаєного рільничо-землеробського життя? Тим більше, як показано угорі, вік і справді золотий. А черняхівська (постскіфська) культура ще якийсь час жила у селах і не знала взагалі, що таке укріплене поселення. Може через це гуннська орда і викликала всі ті хвилі міграцій (а точніше масових втеч від геноцидів), які згодом назвуть велике розселення слов'ян на Захід і Південь Європи 5-7 століть?
Звісно письмо було не поширене серед східних венедів. Нібито не поширене. У білих хорватів поширене, в італо-адріатичних венетів поширене, навіть у готів, прийшлих
Письмо білих хорватів
Письмо європейських венетів
з балтійського острова, - поширене, і у деяких тюркомовних азіатів - поширене (!), а іншим - зась кирили з мефодіями їм у поміч, най чекають. Але ж традицій усної передачі ніхто не скасовував. Тож можливо, що натхненні просвітницькими бесідами з носіями історичної пам'яті (саме 2-3 сотні років минуло - термін, замалий для вивітрювання пам'яті але достатній для героїзації, зміцніння пієтету, особливо на базі порівнянь "тоді <--> тепер"... і такими носіями пам'яті були не інститути історії, а крутіше - володарі живого слова, дідугани-волхви, як тут не згадати паралель із кельтськими друїдами) наші предки, аби гордо вип'ятити на щиті зв'язок із давніми сколотами, самі себе так і подавали :
Ми - сколотські венеди!!!
Не знаю, чи був у давнину такий, досить модерний, як здається, спосіб словотворення. Покладаюся на відкриття невідомих мені лінгвістів, що інтерпретували ім'я одного з царів Малої Скіфії таким чином: Скілур = Скіл + Ур = Сокіл Сяючий. А також на деякі, явно складені, слова з вищеподаного словничка. З чого випливає, що синтез нових слів з основ існуючих слів був, схоже, цілком прийнятним способом
Тому, коли в ході вторинних чи третинних міграцій населення т. зв. "достовірно слов'янських" культур із зон гуннського погрому на захід-південь блок-пости племен Європейського союзу спиняли ці групи питанням "Ви хто?", то подальші балачки могли протікати десь у такому руслі:
спиняли ці групи питанням "Ви хто?", то подальші балачки могли протікати десь у такому руслі:
-
"Венеди"... Ви орда брехунів! 
Венеди на заході, у нас за спиною. І ми самі венеди. Тоді як ви ідете зі сходу...
- А ми сколото-венеди...
- Буууулл шіііііт!!!
Тіки сколовенедів (чи як вас там) і не вистачало, 
- Сколоти-венеди! - залунало з якогось часу на багатьох таких блок-постах.
- Сколото-вени? Сколото-ванди? Скла-вінди? - понеслося по всіх усюдах тисячоголосим телеграфом.
Коли ж через блокпости проходили "анти", то слід нагадати, що антами вони були лише у візантійських джерелах, для чиєї грекомовності невластивий звук "в". Себе ж вони подавали, як мінімум (сколотські) вант(д)и, а може і повним іменем "вандали".
Так отримала Європа слов'янський нібито "прихід" зі сходу і термін, якого потребувала. Ну, а далі вільне плавання усім охочим не розчути, перебрехати, покривляти, спотворити для зручної вимови...
Ск(о)ло(ти)вен(еди)и = Скловени
Ск(о)л(оти)аван(т)и = Склавани
Ск(о)л(оти)авін(д)и = Склавіни
С(кло)ло(ти)вен(еди)и = Словени
* * * * * *
Версія умоглядна. Але, гадаю, мій заміс дилетантизму, тупості і фантастичності цілком дотягує до тих точок зору, що виводять назву слов'ян від сучасного англійського слова "раб" slave, від того, що хтось там когось славив, був своєю людиною серед своїх, говорив словами тобто був грамотний
на противагу німакам (тоді логічно геть усіх іноземців, припустимо, візантійців, наректи німцями, а не лиш одну певну націю) чи ще від бозна-якої чортівні. І саме тому ця версія, мені здається, теж має право на буття, як усі згадані.
9
