хочу сюди!
 

Ірина

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 48-56 років

Замітки з міткою «антикомунізм»

Бій у Лук'янівській в'язниці: гідний подвиг холодноярців

9 лютого 1923 року відбулася по-справжньому легендарна подія, коли ув'язненні повстанці Холодного Яру підняли свій останній бунт проти більшовицьких окупантів. Борці за волю України були схоплені, а військовий трибунал приговорив їх до розстрілу, проте повстанці зуміли заволодіти зброєю охорони та розв'язати бій. Близько чотирьох годин тривав бій у стінах в'язниці, що змусило більшовиків мобілізувати війська округи та готуватися до штурму. До повстанців Холодного Яру долучилися і інші ув'язненні.

Холодноярці бачачи безвихідь ситуації, заздалегідь залишили для себе по одній кулі. Мабуть, краще не можливо описати те, що було далі, ніж автор славнозвісного роману "Холодний Яр" Юрій Горліс-Горський: "Коли безвихідь стала очевидною, отамани стали прощатися. Поцілувавшись, стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.

– Ну, готово? – радів чогось похмурий. – Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!

Шістнадцять тіл впало на підлогу".

Решта повстанців спробували прорватися із в'язниці, але потрапили на кулеметний вогонь. Більшовики навмисно стріляли по ногам, аби взяти їх живими і у стилі червоного терору – закатувати.

Борці Холодного Яру є символом нескореності та величі українського духу. Окупанти не врахували, що знищуючи людей, вони не знищують ідею. Подвиги холодноярців надихають нові покоління на боротьбу проти поневолювачів. Тому зараз, коли сучасний націоналіст повторює: "5. Пімсти смерть Великих Лицарів", без сумніву у свідомості лунають гасла тих, хто перед смертю сказав: "Хай живе Україна".


Чи буде перейменоване місто Ватутіне, що на Черкащині?

Рішення перейменувати проспект Ватутіна на проспект Романа Шухевича у Києві викликало резонанс із негативним присмаком. І не дивно, адже багато хто ще досі хворий на "комунізм". У центрі України, поруч з Холодним Яром, є шахтарське містечко - Ватутіне. Воно вважається відносно молодим, бо засноване у 1947 році, проте земля на якій знаходиться дане місто є славною, адже ще століття тому було епіцентром національно-визвольних змагань. Некодим Смоктій та Семен Гризло добряче ганяли більшовиків у цьому краєві.

Для знайомих патріотів, які себе проявили активними волонтерами, бійцями та активістами у часи подій на Майдані, на фронті російсько-української війни, було б справжньою винагородою від Батьківщини, як би місто отримало іншу назву. По суті головним є те, щоб прибрати назву ворожого для нас генерала радянської армії.

Однак, ця дія може викликати чисельні суїциди комуністично налаштованих пенсіонерів, які живуть у шахтарському містечку. І не тільки у місті Ватутіне, а і по всій області. Пережитки комуністичного окупаційного режиму є джерелом ворожості серед українців.

Чому так? І чому ще досі Ватутіне є Ватутіним? Бо можливо десь за гаражами закопані червоні прапори та герби із серпом і молотом?

Вірю, що завдяки патріотам міста Ватутіне, національна ідея переможе комунізм.

Незабутий чин дивізійників

Українська нація, без сумнівів, має ту рису, яка робить її величною у військовій справі. Історія становлення української державності на грані двох світів виховали в представників української нації сталевий характер, який не раз руйнував, та ще не раз зруйнує, злі умисли окупантів.

22 липня у 1944 році під Бродами українці проявили справжню мужність, адже саме у цей день совєтські окупаційні війська спрямували всі свої сили аби прорвати оборону та захопити Львів. На шляху до Львова перед комуністами була гарно укріплена лінія оборони, що проходила неподалік міста Броди. Зупинити червону армію, а отже і її терор на західноукраїнських землях, випала доля українським воякам-добровольцям. Совєтська армія зуміла оперативно здійснити наступ, що дозволило червоним взяти у кільце велику частину німецьких та українських військ.

14-та стрілецька дивізія СС "Галичина" була набагато більше мотивована, ніж німецькі військові. Адже українці обороняли свій рідний край від тих, хто минулі роки топив Україну в крові. Звичайно, і для комуністів українці викликали ще більшу мотивацію, адже це та нація, яку не зміг зломити геноцидом Сталін.

Останні дні бою під Бродами скоріше нагадували пекло. Дивізійники потрапили в оточення. Безкінечні обстріли і атаки змусили частину німецьких військ здатися у полон, чим спробувати свою вдачу та вижити в ув'язненні більшовиків. Такий шлях був повністю заборонений для українців, адже їх у полоні чекала мученицька смерть, що було зрозуміло зарання.

Для бійців "Галичини" залишався єдиний шлях – прорвати кільце і вирватися у Карпати. Завдяки майстерності, вірі у перемогу та бажанню не потрапити у руки червоних катів, стрільці прорвали оточення і зуміли, хоч із тяжкими втратами, але вийти із котла.

У підсумку можна зазначити, що українці у складі різних військових формувань намагалися у надскладні часи вибороти своє право на самостійне життя. Дивізійники, як і бійці УПА, стали прикладом відданості ідеї та зразком як протистояти терору комуністів.

Українські воїни продовжують проявляти свої кращі якості і в сучасній російсько-українській війні. Та ж сама оборона Донецького аеропорту є символом незламності українського духу. Українська нація ніколи не впустить зброї та завжди буде протистояти загарбникам, а воєнні подвиги неодмінно будуть збільшуватися та надихати наступні покоління бути гідними своїх батьків.


На тілі нації залишаються шрами після злочинів комуністів

У відновленій Україні ще досі не дали належної оцінки геноциду, який влаштували комуністи в Україні. Загальноприйнятою назвою ще досі вважається "голодомор", що підкреслює те, що більшість людей були замордовані голодом. Проте, термін "голодомор" не описує повного масштабу геноциду, який був влаштований тодішньою окупаційною владою Москви. 1932-1933 роки в Україні супроводжувалися масовими розстрілами та катуваннями. 7 серпня 1932 року комуністи видали постанову, яка у народі стала більше відома як "Закон про п'ять колосків". Згідно з цим законом збільшувалися репресії проти українців, які пробували все ж таки здобути їжу або виступали проти окупантів. За спробу вкрасти зі складу або з колгоспу їжу була кара у вигляді 10 років ув'язнення, проте така норма була тільки на папері злочинців. Червоні більше практикували розстріли. Не можна оминути той факт, що жертвами розстрілів стали сотні дітей, які останньою справою у своєму житті спробували взяти забрану їжу.

Всі ці події були не у якомусь фільмі жахів, не у страшному романі, а у реальному житті нашої нації. Чому велика частина українців ще досі не усвідомила тих злочинів, що були скоєні проти їхніх співвітчизників? Зрозуміло, що у часи окупації України Совєтським союзом з дитячого віку дітей привчали, що Голодомор є міфом, а комуністи героями. Вже у нинішні часи українців торкнувся промінь правди, який відштовхує українців від "червоної чуми".

Проте, відмовитися повністю від комунізму, визнати його діячів злочинцями, то лише півсправи. Хто відповість за мільйони вбитих українців? Хто відповість за вчинений геноцид? Відповідати має Росія, яка є спадкоємцем Совєтського союзу, адже вона має усвідомлювати, що за злочини своїх попередників відповідати мають сучасники. Зараз Москва веде проти України чергову війну, а отже примножує свій список злочинів. Україна зараз нічого не може пред'явити Москві, адже навіть так званий "президент України" - Петро Порошенко, має свій бізнес на території РФ. Зрозуміло, що для "бариг" немає нічого святого, але росіяни мають знати, що в Україні настане час "ікс", який стане для Росії часом знищення та зникнення як держави. Росіяни посіяли "своє" у 32-33 роках XX століття, і не тільки тоді, а отже отримають від українців гідну відповідь.


Криворізька Свобода виступила з акцією проти комунізму

23 вересня під стінами офісної будівлі на 95 кварталі зібралось близько трьох десятків молодих людей. Вони, а це члени криворізької міської громадської організації «Студентська Свобода», висловлювали свій протест проти того, що комунізм зараз активно крокує Україною. За словами активістів, нацизм — то зло, але комунізм то зло зовсім не меншого значення, а навпаки більшого, так як убив у рази більше українців. Акція була інформативною та мала на меті довести до людей інформацію про те, що комуністи та нацисти активно співпрацювали до 1941 року. Як повідомляють організатори, марш приурочений до 74 річниці спільного комуно-нацистського маршу в місті Брест 1939 року, котрий був присвячений успішному початку Другої Світової Війни. 

Влада і комуністи часто приписують нам співпрацю з нацистами, однак вони активно забувають про те, що самі активно співпрацювали з ними аж до 1941 року. Вони намагаються не згадувати про пакт Молотова-Ріббентропа, про марш у Бресті, про те, як Сталін спонсував Гітлера набоями, зброєю та продовольчими продуктами, і про те, що до 1941 року нацистські та радянські військові проводили спільні навчання. Комуністів зараз вважають борцями з нацизмом, хоча колись вони були кращими друзями. Саме тому ми комунізм прирівнюємо по злу до нацизма, ставимо між цими термінами тотожність і в знак цього проводимо «антифашистський» марш. — зазначив співорганізатор та голова КМГО «Студентська Свобода» Андрій Кондратьєв.

Не дивлячись на холодну та дощову погоду на марші було присутньо близько тридцяти людей. Захід розпочався о 18:00, а через півгодини колона демонстрантів рушила через соцмісто до пам’ятника Козаку Рогу. В процесі ходи лунали гасла, такі як «Комуністи постачали, а нацисти воювали», «Комунізму — Нюрнберг 2», «Комуністи — це нацисти», «Геть червоних з України» тощо. Після завершення ходи слово взяли організатори маршу та усі бажаючі. На початку восьмої вечора демонстранти почали розходитись.

Повний фотозвіт можна побачити тут - http://holoskr.com/patrotichno/146-antifa.html (буду радий коментарям на сайті)