Розумна людина оцінює іншу лише за вчинками та переконаннями
- 18.08.21, 13:31
Після прийняття ісламу Золотою Ордою в 20-х XVI ст. у Києві протягом 40 років постійно перебувала група мусульман-ординців. Політичні діячі України в пошуках виходу зі скрутних політичних ситуацій часом звертали погляди на південь, до сусідів-мусульман. У лютому 1648 р. у Бахчисараї було укладено союз між українським гетьманом Богданом Хмельницьким і Кримським ханом Ісламом-Гіреєм III. A в 1654 р. Хмельницький розмірковував про встановлення державного протекторату Туреччини над Україною. Прихильником турецької орієнтації був гетьман Петро Дорошенко (1627-1698). Особливо делікатним є питання щодо українців-мусульман. Літературні джерела свідчать про осідання українців з числа полонених в Туреччині. Вони, прийнявши іслам, ставали домоправителями, ковалями, садівниками. Частина невільників залишалася в Криму. Адаптувалися в мусульманському середовищі й ті, хто поселявся з метою заробітку, — аргати. Мусульманські громади в різний час існували в Хаджибеї (Одеса), Азанеї (Азов), Акермані (Білгород-Дністровський), Ачи-Калс (Очаків), Кам’янці-Подільському. У 20–30-х роках XX ст. в Україні під тиском радянської влади було закрито мечеті, мусульманські школи — мектеби і медресе, майже весь мусульманський актив було репресовано. У 1944 році з Криму було виселено майже 189 тисяч татар. Нормалізація життя мусульманських громад почалася в Україні з проголошенням незалежності.
Джерело: https://buklib.net/books/33009/
Студент-медик Яхья Альбабелі з великою шаною приймає ту гостинність та ті можливості, котрі дарує йому наша країна — Олег Володарський (відео)
Яхья Альбабелі, директор ГО «Вінницький ісламський культурний центр»
В центральній частині міста на затишній вуличці розташувався Ісламський культурний центр Вінниці. В затишному, гостинному будинку розміщуються і мечеть, і культурна організація. Двері цього місця завжди відчинені для усіх, хто щиро, з відкритим серцем хоче доторкнутися до ісламської культури: молитовні зали, бібліотеки, недільні школи, курси арабської мови та культури мусульманських народів, спортивні гуртки — все це та багато іншого кожен охочий може знайти в цій оазі ісламського світу, розташованої посеред гостинного, затишного українського міста.
Ми заздалегідь домовилися про «Сповідь» з імамом — духовним очільником центру. Але, на жаль, через хворобу ми не змогли зняти програму з ним самим, але все ж таки знайшли змогу насолодитися гостинністю Ісламського центру. Яхья Альбабелі — студент-медик, директор ГО «Вінницький ісламський культурний центр», привітно зустрів нас, провів екскурсію та люб’язно знайшов час для цікавої та пізнавальної бесіди, якою стала для мене «Сповідь» з цією людиною.
На перший погляд, здавалося, що між нами так багато відмінностей: етнічне коріння, національність, мова, релігія. Але все ці відмінності — лише форма. Суть набагато глибша та простіша. Це був діалог між двома людьми, котрі вірують в Бога, котрий вчить їх любові, заповідає любити ближнього. Коли приходить усвідомлення цієї суті, будь-які відмінності між нами втрачають свою «роздільну здатність». Залишається лише любов до ближнього.
Національність, мова, релігія, культура, історія — це все інструменти самоідентифікації, усвідомлення себе у цьому світі. Їх необхідно знати, відчувати та цінувати. Але всі вони покликані не розділяти, а об’єднувати, створювати красу та гармонію своїм різнобарв’ям. А знання історії дає нам надзвичайно яскраве усвідомлення того, до чого призводять ідеї панування однієї нації чи релігії над іншими.
Тому сьогодні, у 21 сторіччі, усі інтелектуально розвинені люди давно залишили позаду ідеї дискримінації, будь-якої расової, релігійної чи будь-якої іншої форми ненависті. Розумна людина оцінює іншу лише за вчинками та переконаннями. Та і як може бути інакше, коли я знаходився в Ісламському центрі поруч з людиною, для якої Бог — це любов, а неподалік, у церкві країни-агресора, від імені кремлівських богів проповідували ненависть та ворожнечу? Так вийшло, що з самого початку діалогу з героєм цієї програми ми відкинули форму і говорили душами про суть того, хто ми є.
Яхья ставиться з великою повагою та любов’ю до всього, що дарував йому Господь. Він з великою шаною приймає ту гостинність та ті можливості, котрі дарує йому наша країна. В цій людині набагато більше вдячності до України, ніж у багатьох наших співвітчизників, котрі, нічого не роблячи, постійно скиглять про те, що держава їм щось винна.
Він наполегливо навчається, прагнучи допомагати іншим, лікувати людей. При цьому складна спеціальність не завадила йому вивчити українську мову, познайомитися з українською культурою, літературою, творчістю. Я б дуже хотів, щоб така наполегливість, жага до знань та навчання, відданість своїй справі стали прикладом як для співвітчизників героя цієї програми, так і для наших співвітчизників, для українців.
Світла розмова. Відкритий та щирий діалог. Нехай в нашій країні усім буде тепло, затишно та радісно. Усім, не зважаючи на національність, релігію та віру. Ми, українці, здатні поважати тих, хто з повагою ставиться до Бога і України, не зважаючи на те, в якій країні людина народилася і як вірує в Господа. Нас Бог навчає любити. І нехай буде благословенним той, хто опанував цю Господню науку.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Яхья Альбабелі, директор ГО «Вінницький ісламський культурний центр»
