Обірваний кайф

         Так уже повелося, що  другої половини дня ми з Яною пірнаємо в дитинство. Після обіду повертаємося до моря, ще трішки купаємося й засмагаємо, тоді забираємо свої м’якенькі рушнички та йдемо до аквапарку, що притулився біля одного із входів готелю. Величезний клоун, заввишки зо 3 чи й більше метрів, звабливо зове нас скуштувати екстриму. Пластмасовий, щоправда, але яка різниця. І ми, дві дорослі істоти – чималенька жінка літнього віку й велике дівулисько 28 років,  - мчимо до сходів, що ведуть уверх, а там чи уклендюємося  в трубу, закручену в спіраль, чи  плюхаємося  на круту гірку яскраво-помаранчевого кольору – і мчимо зі швидкістю цунамі униз, голосно при цьому репетуючи, як недорізані поросята: «Ааа-а-а-а-а!!!»

         Мене не бентежить, що вода з дитячого басейну (до речі, з підігрівом!) виходить з берегів й розлітається увсебіч величезними струменями, наче з хобота індійського слона, коли він вельми вдоволений. Також совість «не жметь» від того, що двом засмаглим до чорноти прибиральникам приходиться її потім за нами прибирати (зрештою, що кому: нам відпочивати, їм – працювати; може,  колись і вони будуть відриватися на відпочинку, а хтось прибиратиме уже за ними, хтозна…). Навіть дитячі захоплені крики «кошмар!» не виводять із себе. Тут я ловлю кайф. І хай «весь світ відпочине..!»

         На атракціонах нас обслуговує чорношкірий Атеф, чоловік років тридцяти-тридцяти п’яти,  що доволі колоритно виглядає у сніжно-білому костюмі й купальних капцях. Це його царство – він водночас і рятівник, і тренер, і прибиральник тут, на землі. А зверху панує його товариш, теж араб, юнак  із чудовою білозубою посмішкою. Швидко роззнайомившись,  місцеві доволі невимушено з нами говорять  про те-се... Як і сьогодні.

         - Яна, а где мама? – запитує білозубий.       

         - Там, унизу, - відмовляє Яна.

         - Твоя мама – звєзда! – дарує посмішку.

         - Я знаю! – сміється вона й мчить униз  солдатиком.

         Потім на горизонті з’являюся я, і він припрошує:

         - Давай сюда, на етот горка, оранжевій!

         Набігавшись, мов угодовані пінгвіни, сходами  знизу вверх і спустившись чи то сідницями, чи животами зверху вниз ( а потім: чому купальники зносили на гноття?),  ми відсиджуємося в  підігрітому для малих дітей басейні. Тоді на арені з’являється Атеф.

         - Как тебя зовут? – завчено запитує, мабуть, як і всіх туристок.

         - Лариса.

         - А мєня – Юра. Шатунов.

         Чому Юра та ще й Шатунов? Та ви, певно, уже здогадалися – щоб легше було запам’ятати!

         Щодня Юра «підпливає» до мене все ближче й ближче:

         - Ларіса, я нє спаль всю ночь, Ларі-і-са… - романтично починає він.

         - Я, сміючись, підхоплюю гру:

         - Чому, Юрочко?

         - Я нє спаль всю ночь… Пиль чай, потом кофе… Куриль…

         - Та чому ж?

         - Потому што с тех пор,  когда увидель тебя, серце мойо болит… Ларіса… Я скучаю!

         - Не може бути!

         Ми з Яною качаємося від сміху. А Юрочці цього й треба:

         - Можеть, Ларіса… Сколько дать за тебя верблюдов? Два? Трі?

         - Щось мало, - буркочу я й усно намагаюся щось підрахувати ( що ж поробиш, базарна душа).

         - Янцю, а кинь-но на калькулятор, скільки це в доларовому еквіваленті?

         - Яна підпливає до речей й бере до рук мобільний:

         - Один верблюд коштує десь приблизно 2 тисячі, тому за тебе, мамо, Юра готовий дати 6 тис. доларів.

         - Малувато, - відповідаю. – А за Баранку скільки давали?

         - 80!

         - Ого! – і до Юрочки: - Мало!

         - Ти што, за ніх і золото, і квартіру купить можно!

         - Щось дешеві у вас квартири!

          Яна перебиває:

         -  Шатунов, а чому б тобі  з арабкою не одружитися? Дешевше буде!

         - Нє, я нє хочу арабський жена, хочу украінский, рускій, белорускій!

Я хочу твой мама, Яна! – і до мене:

         - Ларіса, когда я увідель тебя, серце мойо остановілось!

         Через декілька днів з’ясувалася й причина такого обходження:

         - Пріході ко мне в 8 вечера!

         - Куди, Юро?

         - В мой магазин! Я відель тебя в городе позавчера! - й додав: - Купишь у мєня туніка!

         - Та не хочу я купувати в тебе туніку (настрій в мене погіршується від такої меркантильності, а ще «піль, куріль..!»)

         - Тогда купи шарф ілі пашміну!

         - Юро, у нас в Україні сніг випав, а ти туніку, пашміну…  А валянці в тебе є?

         - Нєт, валенок нет.., -  Шатунов починає розуміти, що з мене нічого не візьмеш, і відходить у справах. Через кілька хвилин уже чую:

         - Ларіса… Ето твой обувь?

         - Де?

         - Да вот, бєлій?

         - Мій! – сміюся.

          Давай меняцца, как раз мой размер (у нього 43-й)!

         Другого дня знову тягуче, як пастила:

         - Ларі-і-іса… Какоє красівоє імя! Знаєш, что оно у нас означаєт?

         Ми з Яною – уся увага.

         - «Маленькая, вкусная»!

         - Вкусняшка-мілашка! – римує, гигочучи Яна.

         Слова улесливого араба пестять мої вуха, і вони розквітають магноліями:

         - Когда моя мама будєт мне что-то готовить і спросит, чего би мнє хотєлось, знаєш, што я ей скажу?

         - Що?

         - Я скажу: «Ларі-і-іса»  - і буду думать о тібє!

         … - Мамо, каже увечері мені Яна, - а три верблюди це все-таки за тебе мало.

         - Ти ще мені поговори, - погрожую я, - візьму та й  залишуся в Єгипті!

         - Ну, ну, - відповідає доня, - будеш тут швабру тягати й палубу мити, замість Шатунова. А молодий екзотичний чоловік чекатиме на тебе вдома  з мамою, трьома  примхливими  дружинами й десятком голодних арабчат!

         Обірвала весь кайф.

         

II.   І  ПОЧАЛОСЯ…

         О другій ми потрапили до свого номеру. Не лягли – упали на білі простирадла й  досить швидко потрапили в полон до Морфея. Тепер уже нам нічого не снилося, зовсім.

         Уранці нас розбудив не спів пташки, а настирливе свердління чи то дрилю, чи зварювального апарату. Я визирнула у вікно й побачила непривабливий ландшафт – частину готелю приводили в належний стан. Спустившись до рецепції, ми попросили інший номер, і нам навдивовижу швидко його поміняли.  Тепер наш балкон виходив на басейн, а номер був просторим і зручним.   Єдине, чистоти б побільше, але араби не дуже на ній зациклюються.

         Далі – прослухали чергову надокучливу лекцію туроператора «Алекс-туру» Ахмеда, який наполегливо впарював найдорожчі екскурсії, ледь устигли на другий сніданок, і нарешті отримали таке бажане, омріяне серед листопадової грязюки  море! Ми насолоджувалися ніжними доторками лагідного сонця,  м’якими хвилями Червоного моря і піщаним (!) берегом. Уклендавшись на біленькі шезлонги, закутавшись в оливкового кольору махрові рушники, аж тепер відчули себе білими людьми  - чистими, спокійними, вдоволеними. А надвечір нас чекала запланована подорож містом.

         Сонце сідає тут рано, після  сімнадцятої.  Тож перед вечерею ми покинули територію «Сигалу».

         Ви запитаєте, чи чіплялися до нас араби? Не те слово – приклеювалися намертво! Скільки чоловічих рук мене не мусолило впродовж доброго десятка років, а я дуже не люблю, коли порушують кордон моєї інтимної зони.  Гарячі арабські скакуни пропонували нам  доволі зрозумілою російською всілякі непотрібні речі: магнітики, шарфики, пашмини, туніки, футболки, рушники, сумочки із «справжньої крокодилячої» «шкіри». Оскільки вдома такого добра вистачає, то ми ввічливо відмовляли. Та продавці ніяк не хотіли розпрощатися з надією розкрутити наївних туристів на добрий десяток доларів, тому відволікали своїми «заморочками»: то просили підписати рекламний плакат, то дарували маленькі сувеніри на згадку, а один  прямо в тісному магазинчику  нахабно почав наносити доні маску на обличчя. Ми скористалися тим, що його відволікли покупці, й дали дьору, дорогою стираючи маску;  араб же  репетував нам услід своєю,  уже арабською, і, підозрюю, щось не вельми приємне…

         Останньою краплею було те, що за нами ув’язався абориген із зловісним виразом обличчя. Тягнув нас, як тузік грілки, в різні сторони, фотографувався, заманював у мало освітлені місця,  замовляючи нам зуби. Ми, дві дорослі тітки, по-справжньому злякалися, адже на моїй шиї привабливо красувався солідний золотий ланцюжок,  у вухах блищали сережки, і не дуже хотілося, щоб сьогоднішній вечір став поминальним для моїх цяцьок.

         Тож ми зробили несподіваний кульпіт й рвонули від  араба через дорогу, мов навіжені. То нічого, що услід ревіли авто, які в Єгипті навіть не роблять спроби пригальмувати, але нам було байдуже – різнокольоровими вогниками нас зустрічав рідний готель!

I. ПОПАДОС

         Ну ось ми й «попали»…

         Замість легкого морського бризу – цунамі бориспільського крижаного «кандьорика»; замість лазурового сигальського басейну – зламаний чартерний літачок української авіалінії; легесеньких прибережних шезлонгів – вельми тугенькі холодні дзиґлики ; привабливого он-інклюзиву – гливкі булки з холодною водою з місцевого туалету в паперових склянках… Замість привітних, манливих арабських самців – черевасті, червонопикі мачо місцевого розливу; обіцяного мангового раю – розчавлений банановий фреш у ручній поклажі.

         Не кричали над морем чайки: «Кугу-кугу…» лише чутно: «Чокнємся – і вип’єм!” Наче, й в Україні, а  чужинською  смердить.

         Ми лежимо з Яненям,  мов безхатьки, на стільцях аеропорту «Бориспіль», уперто марячи єгипетськими пальмами, екзотичними квітами;  думками занурюємося в прозорі води Червоного моря, що кишить чудернацькими рибами, різнокольоровими медузами, химерними їжаками…

         - Мам, я в туалет,  – обірвала мої мрії Яночка.

         І я подивилася на себе зі сторони: брудна, не мита з учора, схожа на  представницю кочового циганського племені….

         У залі стояла тиша. Уже не жартувала зліва самовпевнена ватага дженжеристих юнаків, а тихо куняла, схилившись,  як півники в курятнику,  голівоньками до своїх курочок.  А декілька годин до цього ще так кукурікали, так кукурікали біля самичок, яких везли засмагати на інший континент.

         Виснажені (не спали другу добу), ми тільки блимали червоними від недосипу очицями, а думки розсіювалися й не могли сфокусуватися на табло, що проковтнуло інформацію про омріяний виліт  до Хургади.

         Раптом Яна голосно загиготіла:   

         - Мам,  знаєш, що б тут було, якби з нами летіла Ярославка? Страшно й уявити: спочатку б здійняла галас, почала б погрожувати працівникам авіалінії, потім стала б  вимагати  компенсації – за матеріальні й моральні збитки, причому зараз і  тепер!

         - А далі б дістала з нички сирочки «Волошкове поле» або фініки, уперто б гризла «їдлечко» й  авторитетно б заявила, що гіршої за Єгипет країни немає в світі. Та хіба ж то країна? – додала я.

         І ми почали сміятися,  як навіжені. А Яна продовжила:

         - «Навіть тут, у бориспільському аеропорту, краще, ніж біля тієї єгипетської калюжі з акулами та приставучими арабами». Потім би розплакалася б, розсякалася б і уперто догризала двадцять п’ятий еміратський фінік.

         Проте Славочка запланувала собі подорож до Індії, що значно екстремальніше, ніж наш Єгипет. Хоча… після нинішніх поневірянь я уже цього, певно,  не скажу.

         Наш татусь, за сумісництвом мій колишній,  кинув підбадьорливу sms-ку, у якій писав: це нам покарання за те, що не попрощалися з «папочкою».  А хіба прощався він з нами, коли прийняв рішення втретє розлучитися зі своїм холостяцьким життям? Ох,  ці інфантильні чоловіки за п’ятдесят…

         Уже й день у колодки ввібрався, а ми все чекали благополучної розв’язки. Мимоволі подумалося:  голі, босі й ніж за халявою…  Я пригадала гайдамак. Були ж колись козаки! Жаль, що у ручній поклажі заборонено мати холодну зброю… Ми би тут шаблі з піхов дістали та й показали всім, почому фунт лиха!  А хто винен у всьому? «Москаляки», як сказав би пан Ляшко. До речі, щодо «москаляк». Влучно  визначила різницю моя студентка: «Є москалі, а є росіяни». І  то правда.

           Про вовка промовка… Якраз навпроти нас сидить подружжя з Москви. Путін заборонив своїм громадянам літати до Єгипту, тому вони вирішили потягом добратися до Києва, а звідси – до Хургади.  Жінка  жваво розповідає комусь по телефону про затримку рейсу й хвалиться, що тричі засвітилася на українському ТБ. Щасливиця: відчула себе зіркою в іншій країні!

         Ми з Яною підчистили всі лоточки з домашніми запасами: прощавай, домашня курочко, твердий сир,  глазуровані  сирочки…  Чи ж дійде черга до потовчених бананів, з яких моя голова зробила фреш, бо я підкладала під неї сумку з їжею?  Хтозна… Але знаю напевне, чому не люблять митників:  ще вночі вони відібрали в мене пляшечку з рештками води, а я ж просила їх лишити хоч краплю…  Як хочеться пити… Варвари…

         «Терпи, терпи, терпець тебе шліфує», « Терпіння й труд усе перетруть», «Господь терпів і нам велів», «Терплячий кращий від хороброго» - ці вислови роїлися в моїй голові й буравили в ній глибоку скважину терпіння.

         «Курли, курли, курли…», - ячіли лелеки в омріяній Африці.

         «От і добре, ми вже в Єгипті», -  думалося мені.

         - Мужики, харе храпєть!» - грубий голос обірвав мої невинні сновидіння.

         «І знову оті кляті москалі», - пробурмотіла я крізь сон.

         - Та тіше, ето жєнщина, - зашикала на чоловіка дружина.

         Взагалі-то я сплю тихенько, мов янгол. Але в складних ситуаціях, коли  ніс закладений від кондиціонера, я можу й дати хропака.  Розбудили  таки друзі…  Що ж,  піти глянути до табло, чи не полагодили наш літачок. І о, щастя, на табло, замість 6.00,  стояв час реального відправлення – 20.30! Була двадцята, тож, сподіваюся, ще потрапимо  на відпочинок, Слава Ісусу!

                 (далі буде)

Первый раз я был в Египте в феврале 2010 года во времена заката Режима Хосни Мубарака. Второй раз я побывал в Шарм-эль-Шейхе в декабре 2012 года при президенте Мохаммеде Мурси. В третий же раз я посетил Египет, когда к власти пришли военные во главе с генералом Аль Сиси.

весна - квітень. хургада - готель - десерт роуз.незважаючи на те що 80% всіх знайомих нас відмовляли від цієї поїздки ( війна, змії, хижаки морські і т.д. - чого ми там так і не побачили) ми поїхали. і лишились задоволені поїздкою. площа готелю реально величезна, радувала штучна лагуна з морською водою. ми купили номери з видом на море - і тому харчувались у окремому віп ресторані - і це дуже дуже великий позитивний факт. екскурсії цікаві ( луксор, в пустелю, в море до коралів) - побачите на відео. хоча корали на пляжі готелю мені набагато гарніші ніж на морі, і рибок різних там було більше. одним словом відпочили добре, але знову туди чомусь не тягне.....

http://verkopodorozh.blogspot.com/2012/09/2012.html

 

Любите путешествия и туризм? Пешеходные походы со скидкой до 50%!
Купи скидку по купону на портале JumboSale




Курсы обучение вождению автомобиля на автомате со скидкой 50% от «Автоледи»! Почувствуйте себя уверенно на дороге!
Купи скидку по купону на портале JumboSale




Коллекция солнцезащитных очков итальянских брендов со скидкой 70%. Подчеркните свою индивидуальность и стиль
Купи скидку по купону на портале JumboSale




В Хургаде все спокойно! Отпуск для любой компании на побережье Красного моря в Египте: от 7 до 14 ночей, отель 4*, проживание на всех всего за 700 грн. вместо 7820 грн.!
Купи скидку по купону на портале JumboSale




Безвизовый отпуск в Европе для всей семьи: 7 ночей в Хорватии на курорте Истрия, отели на выбор, 4*, 1-я линия. Всего 1500 грн. вместо 8890 грн.!
Купи скидку по купону на портале JumboSale




Незабываемый отдых на курорте Коста Дорада в Испании для всей семьи: 7 ночей, отель 4*. Всего 2990 грн. вместо 10770 грн.!
Купи скидку по купону на портале JumboSale

Начальная статья
 
Предыдущий пост

Какие могут быть достопримечательности в 30 летнем городе? Никаких))) Практически. Выручает иная культура и религия. Арабская и мусульманская.


Наш автобус приближается к главной, и самой крупной мечети Хургады.

Вид на мечеть через лобовое стекло автобуса на 10 кратном зуме.

Собственно сама мечеть, теперь уже "вживую".





На входе стоит стеллаж с бесплатными книгами про ислам. Книги предлагаются на английском, немецком и русском языках...Вернее книги предлагались... после одновременного нашествия трех автобусов русских туристов книг не осталось. Ни на каких языках. Почему нет на немецком? Сами понимаете русский и шара это родственники. Я се тож парочку выдрать успел на русском)) В книжках рассказывается правда про ислам, а не то что рисует Саудовская Аравия. Интересно.





Внутрь не пускают. Во первых обутым нельзя. Во вторых нужно быть мусульманином. В третьих еще и помытым)) Но рассматривать с порога можно сколько можно. "Персонал"  мечети с улыбкой в это время рассматривает вас))) Никто сердце неверного вырвать не пытается.

Живопись мечети.

Еще один взгляд на мечеть и наш автобус движется дальше.

Следующая остановка нашего автобуса была в центре Хургады, возле христианской церкви.

Церковь расположена на первом этаже обычного жилого дома. Это вход.

А это вход в сам дом и окно церкви.

Как и водится в христианских церквях на входе что то парят. У мусульман только книги бесплатно раздают у нас же хрень всякую продают, иконки да крестики. У мусульман вера у христиан бизнес. И какая это страна не важно.

Внутри церкви.

Христиан в Египте 10% и зовутся они - копты. Никаких столкновений на религиозной почве нет.

Девочки справа. На заднем плане "типа батюшка". Вообщем америкоский тип христиан.

Мальчики слева. Это обязательно, все сидят раздельно. Русским с первого раза не доходило. Садились вместе. Поп нервничал. Видимо в Библии где то написано как садится.

После церкви нас повезли на окраину Хургады.

"Районная" больница Хургады. Как то так... если по нашему)))

Проехав очередную мечеть на пустыре мы приехали...

...к очередному туристическому объекту.

Фабрику ароматических масел.

На филиал модной фабрики. Естественно самой лучшей в Египте со слов гида.

Внутри цехи за стеклом.

Вообще отправляясь на экскурсию будьте готовы что вас завезут на 3-4 действительно туристических объекта...а потом будут катать по подобным фабрикам.

Цех отжима. Какашка падающая в ведро - жмых. А сок (масло)  ушло в ведерко за ведром с жмыхом.

Потом запаковали в тюбики.
На этом кагбэ и вся фабрика. Потом приглашают в конференц зал и начинают втирать про то как хорошо масло и что им можно лечить все на свете и даже мерседес вырасти может из жигулей только нужно их смазывать маслом ихним. При чем на фабрике несколько парящих гидов, причем русских. Видать наши бабушки и тетки ведутся хорошо, раз ради них даже русских втюхивальщиков держат. После лекции зовут в магазин и там по тройным ценам парят масла.

Пока творился этот беспредел я вышел на воздух, на зуме пощелкать окраину Хургады вдалеке.





Че за шар неясно. Самому интересно.

А вообще пейзаж конечно не веселый возле фабрики.

На фабрике торчали долго. Бабушки и тетки скупали фабрику долго в надежде что снова станет 18 лет. Я облазил все помойки в округе.

Но вот уже потемнело и бабко-тетки дико бздя маслами лезут в автобусы. Едем назад в Хургаду.

Мечеть перед фабрикой ночью уже имеет космический вид))

И вот наш автобус снова в Хургаде, уже возле другого магазина-фабрики-музея (че токо не придумают)...

Снова русские втюхивальщики. Тут уже парят косметику. Естественно натуральную. Естественно для Франции разливают. Конечно у нас уникальная возможность купить настоящую шанель и т.д.

Еще интерьер магазина. Я взял фотик и попер на улицу.

На улице вночи. Взгляд налево...

...взгляд направо.

Когда мы катались по Хургаде днем. Я сфоткал этот дом.


И тут я его опознал возле косметического магазина. Это он в ночи. Но привлек он меня другим. Обратите внимание, кто то вернулся домой. Судя по светящимся окнам он (они) живет сам в этом доме. Первый этаж дома не достроин, за домом пустыня, вокруг никого. Стремно жить? Судя по машине в таких домах живут не бедные люди. Странно это все.

А кое где и костры горят перед "парадными". Толь молодеж толь бомжи хз. Снимал втихаря, еще огреют в одиночестве шатающегося туриста.

Бутик и стройка.

Но вот наш автобус приволок нас к новому магазину. Че там продают уникального и лучшего во всем Египте я узнавать не стал. Поперся фоткать Хургаду сразу, не заходя.

Вообщем просто ночная Хургада.











Ночью все не так уж и запущено)))



Тип ночной клуб.

Наконец наш автобус поволок нас в отель. Последний взгляд на ночную Хургаду. Такой вот он знаменитый курорт.

Продолжение

Начальная статья

Предыдущий пост

Пришло время отправится в первую экскурсию. Осмотреться по сторонам. кто здесь уже выяснил, теперь нужно посмотреть - Куда я попал?. Что же такое Хургада? Деньги оплачены, автобус прибыл отправляюсь в путь по Хургаде на экскурсионном автобусе с арабским русскоговорящим гидом (ужасть))). 


Выехав из отеля на туристическую улицу туристической зоны где кроме отелей и магазинов ничего нет, наш автобус взял путь к центру Хургады, расположенный в нескольких км от отеля.

Проехав рекламу нашего отеля выбрались в пригород Хургады.

Как и везде в Египте, ощущаешь себя на стройке.

С одной стороны коттеджи богатых хургарадчан (во мля слово)

Ну не только их. Здесь модно покупать недвижимость русскими. Вроде как 15 тыс русских владеют хатками здесь.  А вообще в Хургаде население от 350 до 500 тысяч. Точно подсчитать никто не может. И русские снуют туда сюда и местные мигранты статистику портят.

С той стороны дороги коттеджи (выше на фотках) а с этой вот такой вот пейзаж.

Египет вообще постоянная стройка. Почему? Расскажу только в Каире))) под конец сего цикла.

Хургада же молодой город. Ему нет и 40 лет.

40 лет назад здесь была пустыня. Песок, песок, песок и внезапно начиналось Красное море.

Откуда появилась Хургада и почему именно  30-35 лет назад? Дальше расскажу.

Это уже жилые дома. Как бы сданы в эксплуатацию.

Понятие придомовая территория тут весьма расплывчато)) Дом есть? Живи, че еще надо?))

Один дом сдан а другой рядом строится. Строительные краны? А руки зачем?)))

В нашем климате дом стараются быстрее закрыть. Выгнать стены, накрыть крышей и вставить окна. Что бы конструкция не подвергалась воздействию дождей, снега, температурных изменений и т.д. А потом уже можно "расслабится" потихоньку делая внешнюю и внутреннюю отделку.

Здесь все не так. Дождь напомню был в 2008 году. Сильный дождь (ливень) в 2004. Снег незнакомое явление в принципе. Температура меньше +15 зимой, ночами,  не падает. Защищать не от чего недостроенные конструкции. Дом можно строить не глядя на погоду.

Сваи голые есть? Но и пофиг. Ржаветь им не от чего. Кранов не видно нигде.

В 1973 году Египет отвоевал у Израиля обратно в свое владение Синайский полуостров.
Израиль пока Синайский полуостров был в его распоряжении успел построить там где раньше была голая безжизненная пустыня  курортный город Шарм-Эль-Шейх. Египтяне после получения контроля над полуостровом осмотрели теперь уже свой новый город, отгроханный евреями и решили повторить, тоже среди пустыни выстроить город для туристов. Сообразили что кроме как на туризме заработать в пустыни больше не как. А тем более имея такое уникальное море как Красное (но о нем позже). Так появилась Хургада. И как видно она все строится и строится.

Денег на строики у Египта естественно нет. Строят это все инвесторы из западного мира. Они тут и правят бал. Вот заправка американской фирмы Shell.

А вот Мобил. Нефть у Египта есть своя на юге. Кто ее сосет вы уже поняли по заправкам. Бензин стоит, галлон (больше 3 л) 1 доллар. Дизельного топлива на доллар можно купить 4.5 литра.

А вон белое 4-этажное здание представительство крупного западного банка.

Постепенно строек становится меньше мы приближаемся к центру. В старую Хургаду)))

В Хургаде есть и отели. Но большинство их расположены вдоль моря за и перед Хургадой, и фактически они и есть частью Хургады. Отелей в "Хургадском районе" свыше 250. 

Городская больница и скорая.

Какой то район автомастерских))

Автомобили в Египте разнообразнейшие.

Есть и такие старые. Кстати именно этих Пежо очень много, видимо есть завод в Египте который их выпускает.

Есть и новые с автосалонов. Мототехника в Хургаде практически отсутствует.

К машинам арабы относятся как то небрежно. Они у них сплошь все поцарапанные грязные помятые, даже будучи новыми.

В качестве такси как и у нас "Ланосы" и еще частенько Hundai Accent. Такси дешево, но естественно как и везде нужно торговаться. Обратите внимание на синюю машину на фотке? Узнаете "горбатый запорожец"?))) Русских и советских машин тоже довольно много. Вообщем в плане авто, вроде как и не выезжал из Украины, только летающих курятников - джипов мало.)))

Движение хаотичное, правила дорожного движения присутствуют, но не выполняются. Знаков мало. Функцию ГАИ выполняет полиция, которую я пару раз видел вообще за все время прибывания в Египте. 

Светофор в Хургаде тоже есть. Один. Вот он на экране. Он достопримечательность. И его игнорируют. Наш автобус как и все прошел на красный. Напомню население города до полумиллиона человек. Вообщем авто напрокат лучше не брать.

А мы уже движемся фактически в центре города.

В Хургаде практически нет женщин. Вернее их очень-очень мало.

Так как города юн население здесь приезжее. В основном мужчины которые работают в отелях.

Женщину одну "на заработки" никто (отец, муж)  не отпустит. Таковы традиции. потому в Хургаде живут или "заробитчане" мужчины или редко семьи, которые купили квартиру и осели в Хургаде.

Это спальник Хургады, застроен домами экономического класса. Жилье построено государством.

Построено для привлечения египтян из обжитых районов страны для жизни в Хургаде. Цены на жилье в этих домах малые, субсидированные государством.

Цена однокомнатной квартиры в этих домах 5 000 долларов США.

При чем возможен кредит. Платите 1000 долларов и въезжаете. Остальное потом.

Средняя зарплата в Египте 140 долларов США. В Хургаду жители активно привлекаются государством для работы в отелях. Большая конкуренция на рынке труда, меньшая оплата труда. Отели можно делать дешевле привлекая туристов.

Чай-кофе?

Что нового сосед?

Египет мусульманская страна. Многоженство разрешено, но мало практикуется. Дорого. Если мужчина хочет женится на женщине он должен иметь свое жилье. Без этого никак. Но про многоженство позже,а пока рассмотрим классическую семью.  

Если жилья у жениха нет. Отец невесты не согласится отдать дочь в жены. Традиция. Потому эти квартиры имеют хороший спрос.

Вообще же нормальная цена однокомнатной квартиры  в обычном доме, скажем как этот, порядка 20 000 долларов на окраине Хургады.

Но вернемся в город.

Катаемся мы кругами в центральных и около центральных районах Хургады.

Местами мечети.

А иногда и вот такие островки зелени. Везде песок, почва привозная, вода тоже ценность (какая это ценность я уже писал тут) потому зелень это роскошь.

А особенно таким кактусам. Нефига се кактусик?)))

В Египте бедность. Население 88 млн. Из них 10-15 млн на заработках в богатых странах арабского мира. В стране очень-очень высокая безработица.

Египет страна третьего мира.

Кто там хотел на восточный базар?

Революция, год назад в Египте очень больно ударила по туризму. В стране начался голод. Потому арабы, служащие отеля и терпят русских. А те порой ведут себя как
сволочи... "Ты знаешь кто я? Ты чурка! Завтра без работы будешь!" - я запомню
надолго эти слова, сказанные арабскому официанту за какую то мелкую оплошность жирным, обожравшимся пьяным  русским  скотом в ресторане. Тот араб не запомнит, стерпит, ему нельзя, потеряет работу, дети голодать начнут, ему нужно мило улыбаться. А я запомню и буду нашему быдлу долго вспоминать.
   
 Мы в центре.

Одна из центральных улиц. Справа загадочная конструкция из ковров.

Араб возле синих "Жигулей" в национальной одежде. Ее носят в основном бедняки.

Переулочек в центре))

И еще один.

Точка общепита. Слева перед тачанками газовый баллон. Какая какая безопасность? Пожарная? А как это?)))

Спутниковая связь))) Конечно мобильные операторы есть и их услугами активно пользуются все. Угадайте чьи конторы рулят?Европейский Vodafone Eg, именно с ним мой телефон МТС вступал в роуминг. стоимость входящей минуты из Украины 25 грн. Исходящей - 30 грн. СМС - 4 грн.

Справа ковер. А прямо интересные дома палочки.

Парковка бесплатная. Интересно за этот дрын с кузовом на переднем плане в Киеве бы за парковку взяли бы  такую же цену как и за Хаммер? Впрочем не интересно ответ известен. Экология у каклов рулит.

Зачем ковер? На ковер вешают их...

...Бигморды по египетски. В стране скоро выборы. Египтяне ждут их с нетерпением. Думаю что все изменится к лучшему, мол Мубарак автократно правивший страной не один десяток лет и изгнанный прошлогодней революцией был жопой и теперь все будет хорошо, стоит только поголосовать. Наивные. Верят. Даж ковры не тырят. А без ковров  хари на бумаге ветром изорвет в хлам.

Бутики))

Просто улочка.

Перенесемся в один интересный район. Что то в нем есть.

Наверное песок выше домов и эти баки с неизвестно чем.

Трудно с ходу определить где жилой дом, а где нет, и тот и тот может быть недостроенным.

Палка торчит. Мечеть рядом)))

Вдалеке район богатых квартир. Много русских почему то в восторге от Хургады и покупают жилье тут. Мазохисты есть и у нас, не только у немцев.

Естественно кругом грязь. Списывают на отсутствие в Хургаде мусороперерабатывающего завода.

Смотрим еще один специфический райончик Хургады и переносимся в новую заметку к туристическим объектам города...

Этот район мне понравился больше всего.

Может потому что зелень есть

А может потому что вот так песок к домам подходит.

Зелень конечно хаотично. Но хоть как то.

И дома вроде ниче.

Как то так со стороны.

Ну а теперь снова в центр.

Автобусы нас уже высадили будем смотреть...а что смотреть?... в следующей заметке))

Продолжение

З.Ы.Ну и долго я писал этот пост. Длинный зараза.