Дивно, але реальні воїни-фронтовики нині або в могилах, або по тюрьмах. А от бутафорні паркетні генерали знову біля трону в черзі за орденами… Може хто знає, чому у нас так стається?

-----------------------------------
Тим, хто нині у вічним дозорі
Став в вогнених донецьких полях,
Хто прийняв смерть в степах неозорих
Шле уклін українська земля.

В очах калини - дума невесела,

Ліхтарик слова піднесу до віч - 

У чорних рамах - тихі білі села.

Берези замість поминальних свіч.

І тіні... Тіні... Легіони тіней,

Що хлібця просять. А його нема.

Безумна мати валку перестріне

Та вимолить хоч крихітку зерна...

Сміється вождь у хаті на портреті - 

До цих примар - "страшніших від біди".

Сів на порозі спухлий тридцять третій

Зі жмутком зеленим лободи.

Весна... Великдень. Янголи зчорнілі.

В саду хрущі над вишнями гудуть.

Нема душі у зболеному тілі - 

Подибала в небесну каламуть.

Під церквою, що без хрестів і дзвонів,

І світлий день, що тихо спопочив,

Хлоп,ятко кволе на хмільнім ослоні

Їсть з кулачка прозорого хрущів...

...В очах калини - дума невесела,

Ліхтарик слова піднесу до віч - 

В тернгових вінцях - українські села,

І біль наш - замість поминальних свіч.

Зерно у купах пріло під дощем.

Кудись у море, в безвість, за границю,

Щоб насадити скрізь цей наш Едем,

Немов витріскуючи із криниці.

Переливаючись рідким вогнем,

Текло струмками золото пшениці.

Ми тільки бачили той тьмяний блиск,

На горлі ж ми відчули пальців стиск.

Тоді дурні Грицьки і Опанаси

Вмирали, як у зиму комарі.

Тоді по селах їлось людське м,ясо

І хліб пекли з роздертої кори.

Дивилися голодні діти ласо 

На спухле тіло мертвої сестри.

Так ми, хоч і покинули печери,

В двадцятім віці стали людожери.

Невідомий.

Люди! Співвітчизники! Українці! Запалимо свічки пам,яті! Не забуваймо наших померлих пращурів!

Пам.ятаймо,

                  шануймо,

                                    скорбимо...

http://i.i.ua/photo/images/thumb/3/9/1824993_1c0936a8.jpg