Тишина между нами, тишина...
Один лишь глаз остался, смотрит на меня спросонья,
Узнать бы кто мы, и зачем всё движемся туда,
Где нет сознания, привычного нам света и друзей, что помнят

Волынку раздувать не буду... понадвисли провода
На них на пиршество слетелись ласточки окольны
И даже ты, там в далеке меня не видишь из окна
Быть может память нам напомнит о часах бессонных

А вон вдали, склонившись у подножья дома, жёлтый гном
Играет с белкой непокорной в догонялки-прятки бойко
Всё что уплыло в прошлое - расплылось в мармелад цветов
Засахаренных дней, мой чай стоит давно холодный

  Почему люди бегут друг от друга без оглядки? Бегут к материальным вещам, абстракциям, уходят с головой в науку, бизнес, спорт, обращаются к потусторонним силам, ждут прилета инопланетян, поклоняются кумирам, вождям и другим божкам из плоти и крови?   

Наши дома все больше, а семьи все меньше.
У нас больше удобств, но меньше времени.
Больше ученых степеней, но меньше здравого смысла
Больше знаний, но меньше способности к здравому суждению.
Больше специалистов, но еще больше проблем.
Больше лекарств,но меньше здоровья.
Мы проделали путь до Луны и обратно, но нам сложно перейти улицу чтобы встретится с новым соседом.
Мы создали множество компьютеров для хранения и копирования огромных объемов информации, но стали меньше общаться друг с другом.
Мы выиграли в количестве, но проиграли в качестве.
Это время быстрого питания, но медленного усвоения.
Людей высокого роста, но низкой нравственности.
Высоких доходов, но мелочных отношений.
Это время, когда так много за окном, но ничего в комнате!
(с)ДАЛАЙ ЛАМА

 Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша частина тут, друга тут

Я їхав. Я просто їхав і обмірковував те що щойно вчинив. Прокручував в голові її реакцію, реакцію оточуючих, реакцію працівниці загсу. Хм.. Напевно це в неї перший такий випадок. Думав наскільки це жорстоко по відношеню до Юлі. Проте, спіймав себе на думці що мені її зовсім не шкода! Більш того, мені це навіть сподобалось! Про спробу самогубства я дізнався аж через два місяці, але ж нічого! Жива!
Відчуття було cхоже на те, коли я виграв свою першу гонку. Я причинив таку ж біль, як причиняли мені! Звичайно, вони це робили не навмисно, про те мене це не хвилювало! Я вирішив взятися за Олю!
На той час вона жила нудним сімейним життям, виховувала восьмирічного хлопчика і варила їсти для свого чоловіка невдахи, який тинявся по шабашках щоб якось прокормити свою сім,ю. Мені заважав її чоловік і я вирішив його послати! Ну кудись подалі! Одного вечора я зайшов в генделик, де він час від часу "зависав", взяв плящину і вже через дві години ми були найкращими друзями! Виявилось що в автомобілях він трохи тямить і я зробив йому пропозицію від якої він ну просто не міг відмовитись! Дякуючи моїм зв,язкам, я його влаштував автомеханіком в "Мentos Ascania Racing", ця команда якраз збиралась на чемпіонат WRC, аж на 9 місяців! Мені цього вистачало з головою! Після його відїзду, я взявся за Олю на повну котушку! За те що я плацевлаштував її благовірного, її ставлення до мене змінилось в позитивний бік. Все йшло як по маслу, я став часто бувати в неї в дома, подружився з її малим, став часто катати його на своїй новій Субару Імпрезі, найняв для нього няню щоб Оля мала більше часу... На мене! Виявилось Олю цікавило культурне життя: картини, виставки, вистави і таке інше. Я цим і вирішив скористатись!  Ми були на всіх культурних заходах області, обходили всі музеї і виставки, не пропускали жодної вистави!
Під виглядом термінових справ, мені вдалося затягнути її на тиждень в Київ. Цей тиждень в києві для неї виявмвся казковим! Ми ходили скрізь де тільки було можливо, на всі культурні заходи які  відбувалися в той час, найбільше їй сподобалось в театрі опери та балету. Я показав їй те життя про яке вона завжди мріяла.
Я ні як не міг придумати як їй помститися за невзаємне шкільне кохання, проте ідею мені підказала вона! В них були проблеми з житлом, вони вже десять років жили разом з її батьками та старшим братом в одній хаті. Коли повернувся до дому її чоловік з кругленькою сумою на банківському рахунку я підкинув йому ідею купівлі власного житла і сказав що допоможу. Він погодився, бо приймацьке життя ох яке не солодке! Я знайшов їм новозбудований, двопорехвоий, зі всіма зручностями будинок, про те він був в найвідаленішому селі- 45 км від райцентру. Там навіть клубу не було, та й доріг теж! Оля була проти, вона взагалі вмовляла чоловіка ще назбирати грошей і купии квартиру якщо не в луцьку, то хоч в райцентрі. Про те я таки переконав її чоловіка купити той дім!
Оля дуже хотіла міського життя, вона хотіла квартиру, ліфт, кабельне ТВ, покупки в супермаркеті та регулярні відвідування театру і кіно! Натомість вона отримала будинок в забитому селі, майже гектар городів і худобу. Її чолвіка більше не взяли механіком в ралі команду, більш того, я постарався щоб в райцентрі його ніхто не взяв на роботу, та і її теж! Хороші зв,язки це страшна сила! Згодом вони завели коника, чоловік став пити і стали вони звичайною сільською сім`єю. Я ж більше до них не навідувався.

Далі буде...

Я на землю вот эту пришел просто так
Поболеть за команды безумцев несущихся вспять
Пострадать и порадоваться вдоль берегов куража
Музыкантов послушать,сыграют пускай для меня

Я на землю вот эту пришел... и я не выбирал
Почему и зачем мне остаться слепым малышом
Все напрасно мой друг в этом мире пустынных начал
Я живу просто так, наслаждаясь зеленым дождем

Я пришел в этот мир написать лишь простые слова
Начертать на стене, и на камне оставить следы
Мы стараемся, рвемся, стремимся да только куда?
Все для сладости временной нашей, идущих за нами детей

Я не вижу ответственных в круговороте всей дури вокруг
Все мы пешки от мала до меньшего, все муравьи в башмаках
И в порядке сем нашем я хаос лишь вижу, обрывы и грунт
Я пришел в этот мир, чтобы боль испытать в синяках

Я пришел в этот мир на экскурсию, есть мой билет
Представление, бал, а кому может просто антракт
Первый ряд у кого, вам портьер, а кому на балкон
Продолжительность же представления длится для всех под звонок

Я пришел в этот мир, разыскать свой ответ, но никак не могу
Ноги холодны, руки дрожат, и внутри лабиринт
Куда мне бы не ткнуться, всё пусто и щелочной мрак
Я пришел в этот мир, чтобы маску одеть и не смочь ее снять

Как же глупо, прискорбно терять вовсе что не нашел
Как бессмысленно рожденным быть, чтобы снова вернуться в ничто
В чем провина моя и откуда приказ мой пришел?
В безответных просторах скитаться и не понимать

Сижу я в парке, среди розовых цветов и радуюсь чужому счастью
Средь белоснежных колокольчиков, где распускается пион
Среди душистой хвои и где дерево цветет как лилия, созвучно
Среди трудящихся шмелей и птиц невдалеке, скворешников кругом

А на траве семья, и девочка-малютка, месяцев одиннадцати будет
Коляска, соска, да игрушка, на веревочке пластмассовый гав-гав
Погода изумительно прекрасна, топает дитя то взад, вперед и мама будто
Вся в облаках, в улыбках, радости, о да, всё от растущего дитя

Летят вот пузыри, те мыльные, по воздуху, и папа на лучах пригрелся
Семейно фото, о том чудном дне, уж сделано айфоном и не раз
А я лишь рядом, созерцатель, улыбаюсь счастью их по новой,как всё чудно
Переживаю будто я - они, комочек счастья топает,идёт,так неуверенно сейчас

Я радуюсь сердцам,начало жизни продолжает вас,тепло и хохот звонок
Ребячий смех, невинность и познание себя и тех, кто есть вокруг
Сфотографирую я в памяти,запомню вас, под цвет растущих незабудок
Оставив строки на листе, вслед провожаю взглядом... ангельский досуг

Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша частина тут

Після інституту вирішив закинути ті амурські справи, через які я стільки настраждався і почати втілювати свою мрію! Автомобіль! Перше що я зробив - записався в тренажерний зал. Жорсткий режим тренировок і правильна дієта давав свій результат, я ставав сильнішим! Через півтора місяці на тілі вже почав зявлятися "рельєф" з м,язів! З пенсії по інвалідності та з зарплати від роботи, я нашкріб на свій перший автомобіль. Я придбав десятирічного Фольксваген Гольф. Декілька місяців їздив без прав, та згодом нзвазаючи на всі неприємності, перепони, та ДАІ я все ж отримав права! Коли вже почував себе впевнено за кермом, почав брати участь в вуличних гонках та аматорському ралі. Мої гонки знімали на відео і викладували на Ютюб, таким чином мене помітив сам Євген Червоненко і взяв під свою опіку! Я став досить відомим в області. Від дівчат не було відбою! Проблема сексу пропала, про те справжніх почуттів не докого не відчував.
Так сталося що в моє авто потрапила Юля, моє перше кохання. Вона намагалась зі мною фліртувати, "строила глазки" і так далі. Раптом в мене виникла думка "А чи не помститися мені їй за те що вона причинила мені в дитинстві?". Ну і завертілось! Спочатку дозволив їй себе звабити, потім я мав її в себе закохати! Квіти, кіно, романтичні поїздки, швидкість, моє авто та популярність зробили своє діло, день весілля був назначений! Загс, довгий білий лімузин, гості, квіти, хтось щось говорить за обручкі, вона з шикарною зачіскою і просто неземною весільною сукнею яка облягає її шикарне тіло і я, високий брюнет з широкими плечима та в дорогому костюмі. І ось вона, та мить коли питають чи згодні, після її відповіді, коли настала моя черга відповідати...
Я тримаючи її руки дивився в її очі, в яких було видно що вона до нестями в мене закохана, я згадував дитинство. Як вперше її побачив, як намагався добитися її уваги, як з мене глузували друзі після всіх моїх невдач. І ось вона тут, в весільній сукні, згодна зі мною хоч на край світу! Я відпускаю її руки, набираю повні легені повітря і на весь зал, щоб всі почули, кажу "Ні!" Жвавим крокаом виходжу з приміщення, сідаю в своє авто і їду геть!
На другий день Юля потрапила в лікарню, вона порізала собі вени, добре що її вчасно знайшли!

Далі буде...

Без звуков суеты шумящей
Без вас обманутых вокруг
Хочу парить средь звезд манящих
Без тела с легкостью пера

Без улиц и машин и зданий
Без спешки, грохота дорог
Хочу я растворится в далях
Где перламутров чуден Мозг

Где звезды и планеты ходят
Как хороводы в круг ведут
Хочу,желаю быть где воды
Земле не знать что на яву

Без одеяний, масок, горя
Без ранней спешки, кто куда
Хочу к истокам синя моря
К началу света и добра

Хочу быть выше, дальше, глубже
Понять секреты древних слез
Открыть те двери так несложно
И вон к просторам моих грез

Где цвета радуги, что знаю
Как серость не сравнимы с тем
Того что там увижу, края
Границ нет вечному совсем

Крупицы издавна знакомы
И с ностальгией мне родны
Я так хочу к тебе, ведомым
С тобой остаться мне в живых

Но нет..еще не час... лишь отзвук
Планет далеких шлешь привет
Их шум, манящий, сладок..вот же
К тебе быть ближе - яркий Свет

Когда без звуков...вздор-шумящих
Когда без вас, дней суета
Я знаю, буду, есть парящий
Средь звезд и неба, где душа

"З джерела я стала озером" (с)

"Счастье в том, чтобы хотеть то, что у тебя есть. А не в том, чтобы иметь то, что хочешь!"

"І справжнім друзям не забудь, подзвони...Бо добре чи зле, з тобою завжди вони" (с)

Не бойтесь потерь и перемен в жизни!Чтоб построить новое, нужно
разрушить старое.Чтоб встретить рассвет, нужно пережить ночь! Чтоб
воскреснуть, нужно умереть..

"Більше я не дамся смутку в полон і не наздожене мене печаль..Я не заплачу за тобою знов..Прощавай" (с)

"Если ты упал, встань и иди!!!!" (с)

"Никогда ни о чем не жалейте в догонку, Если то,что случилось,-нельзя
изменить.Как записку из прошлого,грусть свою скомкав,С этим прошлым
порвите непрочную нить" (с)

"О дети Адама, как умеете вы защищаться от всего, что может принести вам добро!" (с)

Я умею летать, но мне иногда говорят, что это просто мои ноги до пола не достают.

"В грозы, в бури, в житейскую стынь, при тяжелых утратах и когда тебе
грустно, казаться улыбчивым и простым - самое высшее в мире искусство." (с)

"Рождённый ползать купил себе шарик" (с)

Только страх неудач делает исполнение мечты невозможным! (с)

Вот фотография на полке -"ты" Вот
запах на моей футболке - тоже ты Четыре тапка у порога - "мы" Так много
"ты", так мало "мы".... (с)