хочу сюди!
 

Славушка

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «окупанти»

Будущее Крыма ...

Ну, вот и приехали. Не прошло и двух суток «свободы» от Киева, как курвиметры исправились с бешеной скоростью.

Так о чём это я.

Вчера пообщалась со знакомыми из Керчи. Правда, последние месяцы бурных и трагических событий в Киеве нас отдалили настолько, что курвиметр моих знакомых отнёс Киев и меня за океан, куда-то в северные районы Нью-Йоркского округа Манхэттена Гарлема США. Где все исключительно бандиты, хаос, и подносы с «бЕндерами».

Много сил я прилагала, чтобы убедить в обратном, или определить рамки грабежа и бандитизма исключительно в кодле Межигорья, мне ничего не удавалось. Говорю честно, крышу сносило от «контраргументов», и я почти теряла сознание, потому что они не первоклассники, а с двумя дипломами довольно уважаемых даже в мире ВУЗов и не рядовыми должностями в госучреждениях. На самом деле очень хорошие люди, но которых я не узнала через каких-то пять месяцев промывания мозгов российскими телеканалами.

После того, как они мне заявили, что у президента овоща была хорошая зарплата, и он всё это мог купить именно за её (а они наблюдали за тв экскурсией), силы мои кончились бороться с зомби.

Но перед этим я как-то обратилась к ним за финансовой поддержкой раненых на Майдане и хоть как-то показать публично свое отношение к режиму бандитов в Украине, которые, по их же словам, «грабят так , что уже пятиэтажные дома думают как во дворе деревянные туалеты построить, потому что дома воды хватает, и то из набранных бутылей, чтобы смывать унитаз раз в день». Они мне отказали, дословно, «Киев далеко!». Все, точка.

Но вчера случилось невероятное. Курвиметр знакомых исправился, кажется, окончательно, и ближе городов, чем Львов и Киев, со вчерашнего вечера у них нет. Опаньки.

Так что же случилось?

Нафотографировашись с зелёными неопознанными человечками и ряжеными «казаками», которых было в первые дни не так уж и много, как с экзотическими животными, решили мои знакомые как-то пригласить «освободителей» от «бендеровских гангстеров» в гости, а потом пожалели.

Но всё по порядку. Гости прибыли, благо у моих друзей очень шикарный дом, и не один. Блюд заоблачно, вместо стекломоя коньяк и хорошая украинская горилка, шашлычки, все чин по чину и экскурсия по дому. Гости щелкают языками, хвалят хорошего хозяина и хозяйку, даже в ящики заглядывают. Особенно поразило, что есть даже сауна и летний бассейн.

Поэтому сидят пьют, гуляют, поют «ой мароз мароз не морозь меня ...» и «этот день победы порохом пропах ...». Между этими радостями желудочно-кишечного тракта и промытого мозга до абирвалгу, потихоньку-помаленьку, напившись в стельку «освободители» говорят, что они здесь навсегда, казаки будут поддерживать «порядок на своей территории», а зелёные человечки являются армией Крыма, которая здесь и поселится «в хороших квартирах, которых пока нет, но будут через месяц, от силы два». Именно в этом месте долгая пауза , а потом знакомый говорит, не могу ли я ему помочь и найти адрес для проживания «луТше во Львове, но можно и в Киеве, там где берут на полное довольствие «беженцев»(!)».

Я в шоке, это же с какого бодуна ты «беженец», если так здоровался с «освободителями»?

Объяснение феноменально - «после того, что мы услышали, мы их боимся, и кажется им понравился наш дом, они у нас остановились». Говорю, что означает «остановились», попроси на выход. Пауза, "не могу, боюсь провокаций». Поэтому второй день кормят, поют, танцуют против собственной воли. Покупают еду по их предпочтениям и проклинают себя за трусость.

Как оказалось, там действительно срочники из очень бедных районов России (казаки из краснодарского края), которым пообещали за удержание плацдарма на чужой территории море свободных и красивых зданий, квартир беженцев и навсегда солнце, море и целебный воздух, а также кучу трофеев тех же беженцев. Поэтому, что достанется им, решать будут они сами в меру своей жадности, но не сейчас, а когда пройдет «разгромнопобедный референдум».

А еще сообщили, что квартиру, дом и что угодно продать сейчас будет невозможно, запрет «вызволителей», «сначала всё нужно проинвентаризировать, национализировать, зарегистрировать по росийскиому законодательству, согласовать с Роспотребнадзором (я так понимаю, с Онищенко), только потом, проверив, честно ли заработано имущество, можно будет оформлять право собственности».

После этого курвиметр окончательно починился и, как оказалось, ближайшим городом к Керчи стал Львов!

На моё предложение «Бороться и не сдаваться», ответ был обычных бедолаг, которые потеряли розовые очки «А что думает ваше правительство? А где ваш хвалёный «правый сектор» и ваша «самооборона»?»

Пришлось ответить «Наше думает о нас, а о чем думает «ваше», вы уже знаете »

Но что они будут делать с этим починенным курвиметром сейчас, когда куча зелёных и ряженых вооружённых (!) человечков бегает по их дому с кучей своих курвиметров сломанных и с описаниями имущества, они не знают, так как страшно.

Знакомым теперь я отказала, потому что именно они позволили случившееся, потому что когда убивали лучших из лучших Украины на Майдане и по всей стране , ближайшей к ним была Москва!

Извините.

ПыСы

Также друзья сообщили, что как курорт вряд ли Крым будет развиваться, потому что «казаки» сказали, что это будет «их дом, где хочется покоя от толп туристов. Разве, что немножко» (на сколько именно немножко, не объяснили).

http://ukrfan.livejournal.com/19862.html 


84%, 27 голосів

3%, 1 голос

9%, 3 голоси

3%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Окупанти

Якщо державний прапор - це стяг опору, державний гімн - пісня протесту, значить країну - окуповано....

Російсько - польський словник

від себе ще додам , що кацапська мова - це ще діалект французької , німецької , болгарської , татарської , фіно-угорської та трохи української.

Расстрел мирной демонстрациии

1962год Расстрел мирной демонстрациии в Новочеркасске
Новочеркасск - город, известный во всем мире. Известный не только как столица Донского казачества, но и как место расстрела мирной демонстрации 2 июня 1962 года. Тогда акция новочеркасцев, требовавших улучшения условий жизни, стала первым в Советском Союзе массовым протестом против решения власти. Противостояние трагически закончилось для демонстрантов, даже не предполагавших, что по ним, безоружным советским гражданам, требующим снижения цен на мясо и масло, могут открыть огонь. Во время разгона многотысячного митинга 26 человек погибли, еще 7 были расстреляны позднее по решению судов, обвинивших простых людей в "подрыве советской строя

Памятник Сталину установили в Одессе

До дня Перемоги Колими над Бухенвальдом, 7 травня 2012 року, БРАТСТВО подарувало всім ветеранам заградотрядів пам‘ятники «Пісяючий Сталін». В Києві пам‘ятник встановлено на вул. Братській. Також «Пісаючих Сталіних» встановлено в Одесі та Львові, де образ генсека також викликав ажіотаж.

Скульптуру виконано у зріст людини в актуальній художній манері симбіозу радянської ностальгії з сучасними євроінтеграційними прагненнями.
Пам’ятник виконаний у кращих традиціях Євросоюзу, одним із символів котрого є брюссельський писяючий хлопчик (Manneken Pis). Як і брюссельській «Пісяючий хлопчик», скульптура виконана як діючий фонтан.


Цей художній жест спрямований на розвінчання культу перемоги одних окупантів над іншими. «Писяючий Сталін» поховає комуністичні міфи, багато років нав’язувані антиукраїнськими силами.

"секретна зброя" росії

В боях за захист української мови вже зламано багато списів і наламано
багато дров. На 16 році незалежності актуальність теми, навіть у порівнянні з тими
часами, коли ще Верховною Радою УРСР було прийнято недолугий Закон про мови,
не зменшилась. Професійні захисники української мови, як і професійні борці за
державність мови російської шукають і знаходять безліч аргументів і наводять безліч
прикладів на користь своєї позиції. Поки ми цю болючу тему заговорюємо, інші
народи діють, вбачаючи, і не безпідставно, в мові механізм здійснення своїх
стратегічних геополітичних планів та захисту національних інтересів.
        Спробуємо торкнутися цієї теми під дещо незвичним ракурсом, виходячи з
кількох тез. Теза перша полягає в тому, що українську мову, на відміну від,
скажімо, російської, жодна інша держава, окрім України, не буде ні захищати, ні
розвивати, ні берегти. Відповідно один із сенсів української національної
державності саме й полягає в тому, щоб захищати нашу мову, культуру, традицію, а
отже й національну етнічну самобутність. Тим більше, що загроза є очевидною.
        „З метою зміцнення державності, національної безпеки і престижу
Російської Федерації, її повноправного входження до світового політичного,
економічного і культурного простору, розвитку інтеграційних процесів у
Співдружності Незалежних Держав” Уряд Російської Федерації 29 грудня 2005
року затвердив федеральну цільову програму „Російська мова” (2006-2010 роки).
        Про що ж ідеться в цьому документі, яку мету ставить ця програма, які
засоби задіяні для реалізації проекту? І яким чином він стосується України? Як
інформацію для роздумів, аналізу й безпосереднього висновку вважаємо за
доцільне навести кілька фрагментів з тексту програми.
        Усвідомлюючи, що в сьогоднішніх умовах мова поширює кордони держави
ефективніше, ніж військо, творці програми ставлять за мету „збільшення кількості
осіб, проживаючих в державах - учасниках СНД і країнах Балтії та вивчаючих
російську мову і культуру Росії, відповідно з 45 до 90 процентів і з 15 до 40
процентів; розширення об’єму телерадіовіщання російською мовою в державах -
учасниках СНД і країнах Балтії з 45 до 90 процентів; збільшення кількості
учасників міроприємств, пов’язаних з російською мовою, літературою і культурою
Росії, які проводяться в державах - учасниках СНД і країнах Балтії, з 45 до 90
процентів; збільшення кількості учасників міроприємств, пов’язаних з російською
мовою, літературою і культурою Росії, котрі проводяться в зарубіжних країнах, з 5
до 25 процентів; збільшення кількості і чисельності громадських організацій і
об’єднань за рубежем, в діяльність котрих входить популяризація російської мови, і
культури Росії, з 15 до 40 процентів”.
        Автори програми посилаються на Послання В.Путіна Федеральним Зборам
РФ від 25 квітня 2005 року, в якому поставлена задача „формування єдиного
економічного, гуманітарного і правового простору СНД, оскільки Росія зв’язана з
колишніми республіками СРСР... єдністю історичної долі, російською мовою і
великою культурою”. Перекладаючи цю вказівку загальнозрозумілою мовою,

виходить, що Москва поставила за мету відновлення російської імперії, інакше як
трактувати єдиний „економічний, гуманітарний і правовий (!!!) простір”.
       Фінансування програми передбачає видатки в сумі 1300 мільйонів рублів,
зокрема „на забезпечення ефективного функціонування російської мови як основи
розвитку інтеграційних процесів в СНД - 402,5 мільйони рублів.”
       Чи не з цього рядка урядового російського документу проходить
фінансування різноманітних проросійських організацій та партій, які з піною
навколо рота, доводять необхідність запровадження „другої державної”? Чи не на
реалізацію цієї програми спрямовані "інтеграційні" дії депутатів, які голосують за
це питання на „регіональному” рівні?
       І ще кілька моментів, які проливають світло на ті речі, які залишились „за
кулісами” цієї доволі цікавої програми.
       Як повідомляє російське інформаційне агентство „Росбалт”, 25 жовтня 2006
року у виступі на Всесвітньому конгресі співвітчизників у Санкт-Петербурзі
депутат ВРУ від Партії Регіонів Юрій Болдирєв заявив, що російській владі слід
стимулювати переїзд до Росії не росіян, а українців з центральних і східних
областей України. Він нагадав, що сотні тисяч вихідців з України, котрі
перебрались (чи котрих „перебрали”? В.Р.) на Далекий Схід і до Сибіру, давно
стали "росіянами".
       Болдирєв, який гріє свою вгодовану гузницю таки в київському, а не
московському депутатському кріслі, запропонував сучасній російській владі
продовжити таку практику для засвоєння малонаселених частин Росії. До речі, один
з учасників вищезгаданого конгресу, окреслюючи завдання російської діаспори,
поставив „соотєчєствєнніков” в один ряд з армією і флотом Росії. Популярно це
називається „п’ята колона”. І вже вояжують південно-східними регіонами нашої
держави з такими закликами депутат від соцпартії Євген Філіндаш зі скандально
відомим московським політиком, союзником СПУ Дмитром Рогозіним, вже
включилася в роботу Наталя Вітренко й Кауров зі своїми „євразійськими союзами”
та ПСПУ, вже „вийшли на барикади” комуністи, задіяні проплачені і куплені ЗМІ,
та й Партія Регіонів, нещодавно „підсилена важкою артилерією” в особі діячів
Партії слов’янської єдності та її лідера О.Базилюка, „нє дрємлєт”.
       Отже, готуйтеся, українці, до завантаження у вагони, які повезуть вас
освоювати Сибір і Далекий Схід та інші „малонаселені частини” „нєобьятной”,
вивчайте, українські школярики, російську мову та культуру, інакше як ви
зрозумієте команди та накази своїх конвоїрів та командирів, котрі поженуть вас
„мити чоботи в теплих водах Iндійського океану” чи наводити „конституційний
порядок” в Ічкерії?
       Чи може нарешті таки дієво займемось захистом нашого державного
суверенітету і порекомендуємо російським властям заселяти „простори”
китайцями, а „малонаселені частини” нехай освоюють болдирєви, азарови, добкіни,
корнілови, каурови та інші московські шестакови?


Ця стаття як відповідь такому собі користувачу сайту Анті-оранж , на його начеб то "боротьбу " за демократію та відстоювання російської як другої державної.

Використані матеріали з книги "Українофобія , П'ята колона та її ляльководи"

Недаром помнит вся Россия про день Бородина

Пропоную Вам ознайомитися із шкільним твором  на обов’язкову тему від міністра Сабачника: «Недаром помнит вся Россия про день Бородина». Передрук і списування  - дружньо вітається :)))

Читати українську історію треба з бромом, – до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати ... Ці слова українського письменника і політика Володимира Винниченка, відгукуються кожного разу в моєму серці, коли читаю про історичні події які безпосередньо впливали на долю України і наш український народ. Череда зрад, обманів, гірких поразок і маревних перемог на дорозі до свободи, пролягали чорною ниткою по сторінкам історичних творів. Враз-ураз, читаючи, не покидає відчуття суму за нездійсненними мріями та сподіваннями, якими сповнювалася Україна в часи «вікон можливостей» які настирливо і вперто відчиняла українцям її величність Історія.

Українська працелюбна вдача і добрий, відкритий характер, який залишається завжди дитячим у сприйнятті навколишнього світу, довірливість – це ті чесноти, по яким українців знає весь світ. І «світ» повною мірою користувався нашими чеснотами, звісно, що на свою користь.  

На початку дев’ятнадцятого століття Україні, в черговий раз, доля надавала історичний марево-шанс скинути принизливе малоросійське ярмо, стати тим феніксом, що відродиться із попелу війни: в літку 1812 року французька армія Наполеона І Бонапарта увійшла на територію Російської імперії.

Українське суспільство забурлило, пробудилося. Стало прислухатися до імператорів словесного блуду і оманливої пропаганди: росіяни і французи заманливо наспівували українцям про волю і свободу, про те, як добре «в мирі і багатстві» буде жити саме з ними... І знову, в який вже раз, довірливі українці  повірили цукровим словам  московського «православного царя».

Отже, російський цар Олександр І, після щойно завершеної російсько-турецької війни, яку український народ, за великим рахунком, виніс власним людським і матеріальним ресурсом, знову «просить» українців віддати останнє. Але вже непросто так, а за обіцянку-цяцянку: право на відновлення автономної козацької держави – Гетьманщини, відродження стану козацтва та ліквідацію рекрутчини, податків та кріпацтва, яке в Росії мало всі ознаки рабства. І понесли українці-хлібороби фураж і провіант, повели волів і коней, віддали своїх молодих синів російському царю, щоб бути знову «взятим на макуху», обдуреним і поставленим на межу виживання.

Така щедрість Олександра І була невипадковою, він чудово знав, що Наполеон пообіцяв українцям відродити «стародавні вольності» козацтва та головне – право на відновлення української держави – козацької республіки. Тому, частина українського дворянства, нащадків козацьких старшин, гаряче очікували Наполеона, на їхню думку, руйнівника російського імперського деспотизму та носія європейського законодавства та порядків.

Проте, історія не знає умовного способу, тому судити, що сталося б в разі перемоги Наполеона І Бонапарта, дуже важко. Чи збулися б мрії українців на подарункову свободу від француза, чи мали б місце доводи тих, хто стверджував, що Наполеон створить замість васальної Малоросії, таку ж васальну Наполеоніду.  Хто знає. Впевнено можна говорити тільки про те, що дійсно історично сталося в Україні по підсумках війни дванадцятого року – повна руїна і ще більша пансько-царська кабала. І це при тому, що безпосередньо війна відбувалася поза межами української території, хіба що за виключенням західних повітів Волині.

 Україна «дала» імперському московського уряду сімдесят тисяч самозабезпечених та озброєних козаків і селян. При тому, на військові потреби українці добровільно зібрали десять мільйонів карбованців – імперській казні козацьке ополчення обійшлося за дарма. Крім того, Україна мала покривати частково і витрати російської регулярної армії.

Проте, зусилля, жертви та сподівання українців були марними. З’єднання земських добровольців розформували, не надавши їм ніяких пільг, кріпаків повернули власникам. Козаків зарахували до державних селян, тобто до кріпаків царського уряду, не відшкодувавши їм витрати на озброєння, обмундирування, провіант і харчування. Нагородою ж українським військовим, з тих хто вижив, стали принизливі два російські карбованці за два роки добровільної військової служби і тимчасова слава переможців. Козацтво, як інститут українського суспільства був остаточно зруйнований.

Якщо відкинути словоблуддя російської пропаганди про те, що нібито перемога у франко-російській війні принесла Росії «велике значення для політичного, громадського і культурного розвитку», то ми побачимо тільки зміцнення самодержавства і практики необмеженого рабського кріпосництва. Це суперечило загальним процесам демократизації та лібералізації суспільного життя, які становили сутність тогочасного європейського Просвітительства.

Натомість російський цар Олександр І утвердився в оманливій думці, що саме ідея самодержавства й об’єднала народи для боротьби проти французів. Як наслідок, посилення реакційних консервативних процесів в імперії, які й надалі тримали Росію в невігластві та урядовому і церковному мракобіссі, заснованого на золотоординській державній традиції.

Здирництво, обман власного населення, облудлива пропаганда і цензура слова та думки, ось ті «кити» на яких тримається Росія і до сьогоднішнього дня. Власне, навіть тема даного твору, говорить про віддання перевазі офіційній російській версії історії, вдало оспіваної Лермонтовим у вірші «Бородіно», затвердженим цензурним дозволом.

Битва біля російського села Бородіно не стала тією кульмінаційною переможною подією, а більше «прославила» себе виключно як найкровопролитніша військова одноденна битва в історії людства. Після якої  російська армія, понісши значні втрати,  відступила, а вкрай «обезкровлена» армія Наполеона увійшла до Москви.

І тільки фізичне і моральне виснаження та голод особового складу армії, брак провіанту та теплого обмундирування, змусило  французів покинути Москву і відступити. А пану Лермонтову ліпше було б оспівувати битву під селом Тарутине, яка й ознаменувала перехід російської армії до переможного контрнаступу.  

Але Тарутине не вірш «Бородіно», і галасливу пропаганду на цьому селі не побудуєш, ні в Росії, якої урядовці ініціювали святкування двохсотріччя війни 1812 року, ні в Україні. Тим більше, коли мета більш ніж актуальна для нащадків обдурених українців Олександром І, в моєму довільному перекладі виглядає так: «з мети виховання в новому поколінні патріотизму та гордості за свою малу батьківщину та поглибленого вивчення славних сторінок історії нашої Вітчизни…».

До вищенаведеного добавити нічого, хіба що для деяких українських урядовців малою Батьківщиною є Малоросія. А для автора цього твору Вітчизною і Батьківщиною і, ніяк не «малою», є Україна. Про таких «малоросів» наш народний просвітник і вчитель, який, до речі, народився через два роки, після подій висвітлених в темі твору, Тарас Шевченко, писав: «Раби, підніжки, грязь москви…».

9 березня 2014 року відбудуться святкові заходи з нагоди двохсотріччя від дня народження великого Кобзаря, полум’яного поета-громадянина, Тараса Григоровича Шевченка. І хочеться вірити, що ми українці, вибороли право пом’янути Тараса: «…в сімї великій, в сімї вольній, новій… Незлим тихим словом».

(с) Костянтин Григоренко

 

Для тих, хто бажає зрозуміти з відкіля «ноги ростуть» ініціативи конкурсу шкільних творів від Сабачника, читайте тут:  «Нєдаром помніт вся Рассєя пра дєнь Барадіна». Сачінєніє.

Депортація українців з Криму

1783 року населення півострова складалося з 900 тисяч українців та 110
тисяч татарців . Страшна трагедія для українців півострова почалася у
1784 році, коли російська влада , яка панувала у той час на
півострові,почала насильницьку депортацію українців за його межі.
Взагалі
то депортація почалася ще у 1780 році, але це можна було вважати
визволенням бо у той час депортували 120 тисяч українців-бранців з
татарського полону , але разом з українцями і представників інших
народів у колишнє Запоріжжя , а також Передкавказзя. Це були переважно
ремесники,торгівці та купці. Таким чином звільнялося місце для майбутніх
переселенців з Московщини , які мали зайняти їхнє місце.
Влада
імперії добре знала що Крим це українська земля яка належала українцям з
незапам'ятних часів і що українці прагнутимуть створення якщо не
незалежної держави , то хоча б автономії. Це показали події після 1774
року , коли Січ просила включити півострів до складу Землі Війська
Запорізького , бо півострів входив до Запоріжжя повних 100 років (після
вигнання золотординців у 1363 році до колонізації його
малоногайтатарцями в 1464 році ) Адже українські полки , запоріжці та
їхній флот відігравали вирішальну роль у російсько-османській війні за
півострів. Отже , Російська імперія бачила найпростіший вихід у
виселенні всіх українців з півострова і заселення його московитами.
Депортація
почалася у 1784 році , коли військові загони московитів почали
приходити насамперед до українських сіл і вимагати від мешканців
забирати майно і залишати півострів.
Протягом 1784-1785 років
депортували майже всіх українців з сіл.Степи ,передгір'я ,долини гір,
Південнобережжя перетворилися в незаселені степи,заростали бур'яном
необроблені ниви ,запустіли сади і виноградники.У 1786-1788 роках
депортували решту українців з міст,містечок,портів. Всього понад 600 тисяч українців вигнали з рідної землі.
Так зникли з півострова корінні його жителі українці ,які мешкали тут з незапам'ятних часів.

Іван Мазепа

Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». Після того, як Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною (1700—1721 рр.) для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини. "Отрывки и заметки" Кіндрат Федорович пише: "Для Мазепы кажется ничего не было священым ,кроме цели к которой он стремился : ни уважение оказываемое им Петром ,ни самые благодеяния , излитые на него сим великим монархом, ничего не могло отвратить его от измены. Хитрость в высочайшей степени , даже самое коварство почитал он средствами , дозволенными на пути к оной..." А метою Івана Мазепи була Незалежність України

Приватна переписка

Arabeika1

Бисмарк
Будь яка домовленість з Москвою не варта того паперу на якому вона написана. Фраза вырвана из контекста. Но, по сути, верна. Не отрицаю. Полная цитата приведена в описании моего канала. Тоже Бисмарк: "Могущество России может быть подорвано только отделением от неё Украины... необходимо не только оторвать, но и противопоставить Украину России. Для этого нужно только найти и взрастить предателей среди элиты и с их помощью изменить самосознание одной части великого народа до такой степени, что он будет ненавидеть всё русское, ненавидеть свой род, не осознавая этого. Всё остальное — дело времени."
Надіслати: DmytriyViktorovich ----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Автор "Geschichte der Ukraine" ще у 1796 році писав : "Як це сталося , що ті горді,вільні козаки опинилися у московськом ярмі ? Яким чином Московщина змогла накласти кайдани на козаків,на націю, яка була пострахом Туреччини, Польщі,татар і самої ж Московщини ? Як це сталося , що місце вільно обраного Гетьмана зайняв московський губернатор ? "
Надіслати: Arabeika1 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Arabeika1

Re:Geschichte der Ukraine
Всё понятно. Вопросов и желания беседовать с вами нет.
Надіслати: DmytriyViktorovich