Натрапила на один коментар, де зазначали японську мудрість типу " тратьте на своїх дітей вдвічі менше коштів і приділяйте їм вдвічі більше уваги". На перший погляд доречна порада, адже в сучасному світі батьки часто "балують" своїх дітей різними дорогими іграшками, і цим самим ніби відкуповуються від них, в замін проводять увесь час на роботі заробляючи на ці ж подарунки, часто батьки змужені виїздити за кордон і діти не бачать їх по кілька місяців... чи виправдано це, адже їм так бракує уваги?
Та з іншого боку, є сім' ї в яких батьки тривалий час не працюють, проводять багато часу з дітьми, та чи щасливі вони? Чи щаслива дитина, коли бачить, що у більшості однолітків є якісь певні речі, а у них немає? Чи компенсує увага з боку батьків (якісь відверті розмови, сімейні ігри...) відсутність смаколиків навіть на свята?
Звичайно, я описала крайності... та думаю нам варто іноді задумуватись чи дійсно даємо ми своїм дітям те, що їм дійсно потрібно? Для людини цінне те, чого у неї обмаль. Чим довше вона не отримує бажане, тим більше цінує його, коли отримала.
Тому, якщо ви трудогілік, все ж варто хоч іноді викроїти трішки часу, щоб побути з дітьми, нехай це буде рідко, та для них це буде цінно, адже їм так цьог о не вистачає. Ящо вашої уваги вдосталь, а грошей на дитячу мрію не вистачає... можливо ватро трігки зекономити і нехай з часом та здійснити її. Просто іноді, те, що для нас здається лише незначною забаганкою, для когось може бути заповітною мрією.

Для того, щоб справді чогось досягти, потрібно бути " неуязвимим" ( не пригадаю, як це слово українською) до критики.

Скільки раз ми стикаємося з тим, коли наші вдалі, а може й невдалі ідеї критикують і це змушує опускати руки не втіливши їх у життя?! Навіть не спробувавши... Чи є такі серед вас? Або розпочавши якусь справу, зупиняємось бо на шляху стикаємось із "розумними" людьми, які знають як краще, які обов'ящково розкритикують і скажуть, що те що ти робиш нічого не варто. Втрачаємо віру в себе... Здебільшого це відбувається, коли ти ще школяр, чи ще надто юний і не можеш постояти за себе і свої переконання. Але ці діти виростуть, стануть дорослими, та все ж залишаться беззахистними перед життєвими перешкодами.
Скільки неймовірних ідей через страх перед критикою залишилися так і не почутими? А може й так потрібно? Місце боягузів на лаві позаду? Боягуз не може бути лідером!
Що ми зараз маємо? Хто займає керівні посади? Ті, хто може протистояти критиці, хто впевнений у собі і своїх ідеях! А може ті, кому в дитинстві трапилась людина, яка в неї повірила? Підтримала таку, на перший погляд, безглузду, а може насправді геніальну, ідею? Дуже добре подумайте, перш ніж критикувати ідеї, особливо своїх дітей.

що не прийшли, не подзвонили. 

Не ображайтесь на дітей,

що квіти подарить «забили».

У них своє земне життя,

такого темпу ми не знали,

їх швидкохідний поїзд мчить

в інше життя, і в інші далі.

Умійте відпускать дітей,

І не чіплятись до експресу,

умійте відпускать дітей,

у них вже інші інтереси.

…………………………………………………………..

Любіть своїх дітей,

злість і образу не держіть.

Любіть своїх дітей,

в їх серці місцем дорожіть.

 

(Андрій Демент`єв)