хочу сюди!
 

Анастасия

41 рік, риби, познайомиться з хлопцем у віці 42-48 років

Замітки з міткою «ганьба»

Рефія своїх героїв вшановує підставою


Чепіга з Мішкіним діяли не одні: ще один росіянин проколовся, з’явилися докази
10 Жовтня 2018



Скандальна історія з отруєнням колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля обростає новими подробицями. Зокрема, з’ясувалося, що отруйників могло бути більше, ніж вважалося раніше

Журналісти з’ясували, що в замаху на Сергія і Юлію Скрипаль крім передбачуваних співробітників ГРУ РФ Олександра Петрова-Мішкіна і Руслана Боширова-Чепіги міг брати участь ще один агент російських спецслужб – Сергій Федотов. Про це повідомляють чеські ЗМІ.

На початку 2014 року Федотов відправився в Чехію одночасно з Мішкіним та Чепігою. Тоді вони скористалися закордонними паспортами з підозріло близькими номерами 64-й серії.

За останні роки Федотов неодноразово відвідував європейські міста, а також Київ. Крім того, він тричі бував в Лондоні. Останній його візит в Великобританія відбувся 2 березня – в той же день, коли туди прибули Чепіга з Мишкіним, однак Федотов летів іншим літаком. При цьому відлітав Федотов вже разом з ними.

Журналісти з’ясували, що Скотланд-Ярд спочатку знав про Федотова, проте з якоїсь причини вирішив не оприлюднювати цю інформацію.

За наявними даними, в Росії у Федотова немає оформленої нерухомості, транспорту або мобільного номера. Його немає в соцмережах або базах виконавчих проваджень.

Номер його чинного паспорта на одну-дві цифри відрізняється від документів, виданих громадянам Росії, які місцем своєї реєстрації вказували Хорошевське шосе, 76 – штаб квартиру Головного управління Генштабу Міноборони.

До цього в Росії відчитали Грушників через гучні провали їх операцій в світі. У Міноборони РФ пройшла секретна нарада по слідах гучних провалів російської військової розвідки в США, Англії, Голландії і Чорногорії.

За словами джерела Центру «Досьє», в штаб-квартирі ГРУ (в/ч 45 807, на сленгу розвідників – «Акваріум») проаналізували дії всіх груп, засланих проводити диверсії і спецзаходи за кордоном. З’ясували, що розвідники і їх командири не дотримувалися елементарних основ нелегальної і агентурної роботи за кордоном, спілкувалися між собою за телефонними номерами, зареєстрованим в московському регіоні, а розмови з зазначенням подробиць велися майже відкритим текстом.

Нагадаємо, розкриті нові факти російського втручання в справи про отруєння Скрипаля і погроми під час Майдану.

https://politeka.net/ua/news/world/756329-chepiga-s-mishkinym-dejstvovali-ne-odni-eshhe-odin-rossijanin-prokololsja-pojavilis-dokazatelstva/

Хі-хі! І це Конституційних суддів "творчість"

Конституційний суд днями "прославився" останнім своїм конституційним рішенням з питання запобігання корупції - РКСУ № 13-р_2020. Щоб зробити читача круглим дураком судді умовчуванням об'єднали процес незалежності суддів, в тому числі конституційних, при виконанні своєї професійної роботи по судочинству для встановлювання справедливого балансу між інтересами та вимогами закону - об'єднали із процесом незалежності своїх "хотєлок" непомірних жити в розкоші із жируванням з дуру в ті часи України, коли "прожитковий мінімум" в 1,7 - 2,2 рази менше суми грошей, при яких людина не помирає повільно від бідності. І "славно" прословоблудили.
  Скандальне рішення Конституційного Суду України зробило неконституційним контроль суспільства через органи виконавчої влади за статками суддів, інших чиновників та зробили неконституційною  кримінальну відповідальність за брехливе декларування своїх неправомірно нажитих майнових статків.help 
      При затвердженні мотивування свого рішення більшість конституційних суддів пустила слину від почуття меньшовартості та "беззахисності",  пропустивши поза увагу систематичні випадки фальсифікації судовою владою рішень визнати людину недієздатною із повною пожиттєвою залежністю від мерзотників-психіатрів у білих халатах та такого ж мерзотника (мерзотниці) - опікуна: " ... судова влада, ..., є найменш небезпечною для демократичного врядування та інших гілок державної влади, а також для природних прав людини, визначених Конституцією України, ... Адже законодавча влада встановлює правила, виконавча влада застосовує примус, а судова влада не має ні того, ні іншого. Судова влада не має ні військової, ні фінансової сили, ні безпосередніх важелів впливу на інші гілки державної влади, тому вона є найбільш вразливою до посягань інших гілок державної влади...." 

Конституція України гарантує кожному право на соціальний захист (стаття 46 Конституції). А суддям конституційного суду треба не слину пускать,druzhba а самим ініційовувать подання до Верховної Ради України у випадку порушення їхніх добросовісних прав людини в текстах законів України. Не скавучать, одягнувни мантію конституційного судді, про зловживання представника виконавчої влади України, а позиватися до адміністративного суду із вимогою визнати протизаконними дії його та вимагати застосувати механізми кримінального, адміністративного чи дисциплінарного покарання такого представника виконавчої влади - зверненення до загальних судів. Грошей із народного бюджету їм достатньо народ платить для оплати судового збору за право зверненення до адміністративних чи загальних судів.smeh

Серед цих конституційних суддів вивилися лише четверо суддів із рисою порядності. Що підтвердили вони своєю розбіжною думкою та окремими думками.

 

Україна і влада Зеленського недовподоби ПГ

Україна і влада Зеленського. 11 тез від Ініціативної групи «Першого грудня»
04 листопада 2019, 23:50

(Рубрика «Точка зору»)

Ініціативна група «Першого грудня»

Вийти з нинішніх випробувань сильнішими

Нинішнє наше звернення – перше після завершення виборчого процесу 2019 року. Під час минулих президентських і парламентських виборів більшість із нас виступала проти зміни Глави держави, мотивуючи свою позицію інтересами безпеки держави. Народ вирішив інакше, і ми приймаємо його вибір. Це не виключає, однак, того, що хтось із нас має певні застереження щодо позитивності характеру такого волевиявлення.

Та сама логіка пріоритетності збереження самостійної держави та гарантування її безпеки спонукає нас у нинішній ситуації сформулювати такі основні тези:

  1. Нинішнє українське керівництво сконцентрувало у своїх руках величезну владу, і ніхто не може бути певним, чим це обернеться для країни. В ідеальному випадку така концентрація влади могла б дати спасенний для України цивілізаційний ривок, що його народ уже вочевидь зачекався. Проте, з іншого боку, ніхто не скасував справедливість відомої приказки: «Влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно». Ми остерігаємо українське керівництво від самовпевненості, що їх ця закономірність не стосується.
  2. Наприкінці минулого року ми остерігали тодішню владу, що вона програє комунікацію з народом: «Часто риторика державних мужів видає прагнення не стільки розяснити зроблене, скільки закамуфлювати приховане». Нова керівна команда, схоже, пішла тим самим шляхом і звела комунікацію з народом до граничного мінімуму, приймаючи всі рішення кулуарно, а то й, можливо, потаємним кабінетом. Не міняють ситуацію й ті показові медіа-марафони, якими насправді прагнуть досягти ту саму вищеозначену мету.
  3. Дуже тривожним є той факт, що Президент країни сприйняв маніфестації під гаслом «Ні – капітуляції!» як акції, проплачені його політичними опонентами, не відчувши в них реальної стурбованості громадян, що охопила всю Україну. Цей факт засвідчує, що Президент Володимир Зеленський, на жаль, слабо розуміє прагнення громадян застерегти його від фатальних помилок і до того ж схильний ображатися. Проте існує правило: що більше політик ображається, то легше ним маніпулювати.
  4. Підтримуючи пошуки керівництва держави у справі встановлення миру, Група застерігає від «миру» за будь-яку ціну. Умиротворення агресора – небезпечна і помилкова ілюзія. Облудними є розмови про «відлигу» у відносинах між хижаком та його жертвою. Путінський режим зневажає слабкість. Тільки гідна сила опору, як військового, так і дипломатичного, що спирається на єдність народу, може зупинити агресора.
  5. Заспокійлива риторика влади щодо безпеки країни не замінить відчуття реальної захищеності. Народ платить високу ціну за свою незалежність і має право знати, що їй загрожує. Це – давній принцип римського права: quod omnes tangit («те, що стосується всіх, має бути схвалено всіма»). Порушенням цього правила керівна еліта або улягає сторонній силі, або взагалі виводить країну за межі європейського правового поля.
  6. Суспільство роздирають сумніви та підозри в той час, коли воно має бути максимально консолідованим перед новими геополітичними викликами. Дотеперішня міжнародна система безпеки та євроатлантична солідарність дають видимі тріщини. Світ стоїть на порозі грізної ери зіткнення національних егоїзмів. У цей час суспільству потрібне керівництво, яке його шануватиме й захищатиме, а керівництву – народ, який його розумітиме й стоятиме за нього горою. Таку обопільну довіру досягають лише правдою, хоч якою гіркою вона була б, і чесністю та прозорістю рішень, про які має подбати передусім влада.
  7. Бравуючи «простонародністю» й «неелітарністю», можна в добу популізму виграти вибори, але не можна виграти жорстокі міжнародні поєдинки. Нам прикро, що у стосунках із Президентом США український Президент потрапив у ситуацію, яка дуже нагадувала шаховий цуґ цванґ [кожен хід поганий], – ніхто з нас не хотів би опинитися на його місці. Проте важливо зробити з цього два важливі висновки. По-перше, настав час владі визнати силу й важливість професіоналів. Мало того, слід усвідомити, що слабким державам професіонали потрібні у десятки разів більше. По-друге, навіть якщо вважати, що політика не є цариною моралі, владі варто пам’ятати, що відверте нехтування етичними принципами може по ній вдарити – часом навіть дуже боляче.
  8. Ми не бачимо прогресу на шляху встановлення верховенства права. Що натомість видно неозброєним оком – це спроби підмінити його вибірковим правосуддям, застосованим до політичних опонентів, а також флюгерність багатьох судів, які ретельно відтворюють напрям політичного або фінансового вітру. Царює політична доцільність, яка йде від популізму, а правом нехтують. Це ніби родове прокляття, яке висить над нашою країною, і схоже, що нинішнє керівництво – всупереч передвиборчим обіцянкам – його таки не прагне подолати.
  9. Ми – за приватну власність на землю. Проте українські суди корумповані, а офіційне правосуддя надто часто обертається кривосуддям. Отож, не стриноживши корупцію і не забезпечивши реальний правовий механізм захисту інтересів селян, держава не має морального права легалізувати продаж землі. Вона зобов’язана роз’яснити громадянам логіку своїх дій, почерговість плану й ті загрози, які з нього випливають. Земля – основа багатства України, і в умовах кліматичного катаклізму, до якого світ наближається, вона може стати чи не найголовнішим національним ресурсом майбутнього. Тому входження у власність на землю не може відбутись шляхом швидкого проштовхування невивіреного закону політичною силою, яка має більшість у парламенті, але не має сертифікату непомильності.
  10.  Нас тривожить той факт, що нова влада щораз частіше демонструє неповагу до гуманітарних цінностей та захисту гідності людини. У своїй переважній більшості владна еліта відвернулася від гуманітарної сфери, принижуючи тим самим її роль і не усвідомлюючи, що в ній – джерело нашої духовної сили. Проте ще більше приголомшує те, що національну сліпоту та етичну нечутливість виявляють окремі групи шоу-бізнесу, мистецькі колективи і глядацький корпус України, які не розрізняють пародію і збезчещення, законний гонорар і елементарну продажність.
  11.  Все це змушує нас вкотре повторити твердження, сформульоване нашою Групою вперше у її Декларації 2011 року: «Майбутнє України вимагає піднесення гуманітарно-духовних цінностей над короткозорим економічним зиском та політичною доцільністю». Хіба не досить нам щораз тривожніших фактів сьогодення, щоб усвідомити справедливість цього висновку? Тільки визнаючи пріоритет гуманітарно-духовних цінностей, ми вийдемо з нинішніх випробувань сильнішими.

Учасники Ініціативної групи «Першого грудня»: В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків

Ініціативна група «Першого грудня» була створена у двадцяту річницю референдуму і має на меті поширювати моральні цінності та сприяти встановлення в країні нових правил.

У тексті збережено правопис авторів

Записи анархіста 21 ст. від 26.06.19 р. Прокляття ПАРЄ

26 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 26.06.19 р. Прокляття ПАРЄ 
Підлість і зрада ПАРЄ! Ганьба!



Парламентська асамблея Ради Європи, ПАРЄ (англ. Parliamentary Assembly of the Council of Europe, PACE) — один з двох головних статутних органів Ради Європи; консультативний орган, що складається з представників парламентів усіх держав-членів. ПАРЄ є найстарішим в Європі органом міжпарламентської співпраці.

Склад
Членів ПАРЄ призначають парламенти держав-членів. П'ять найбільших держав представлені в ПАРЄ 18 членами, мінімальне представництво — 2 члени від держави. Національна делегація має включати представників усіх політичних партій, представлених в парламенті, і відповідати вимогам збалансованого представництва чоловіків і жінок. У цілому в ПАРЄ входять 318 членів і 318 «заступників».

У засіданнях беруть участь також 18 спостерігачів — від парламентів Канади, Мексики та Ізраїлю. Аналогічними правами користуються 2 представники турецької громади Кіпру, а формально входять до складу делегації Республіки Кіпр.

Повноваження
Асамблея приймає резолюції та рекомендації на основі доповідей, що їх готують депутати. Серед важливих повноважень Асамблеї — вибори Генерального секретаря РЄ та його заступника, суддів Європейського суду з прав людини, прийняття висновків щодо кандидатур нових держав-членів, моніторинг виконання ними зобов'язань, взятих при вступі. ПАРЄ приймає висновки на проекти всіх міжнародних конвенцій, які розробляються в Раді Європи. Крім того, сесії Асамблеї традиційно стають форумами для обговорення актуальних проблем європейської політики, на них регулярно запрошують глав держав і урядів.

Комітет міністрів Ради Європи подає звіт про свою діяльність на кожній сесії Асамблеї. КМРЄ зобов'язаний також давати офіційні відповіді на рекомендації ПАРЄ.

Структура
Асамблею очолює голова, що обирається формально на один рік. На практиці посада голови переходить в порядку ротації від однієї політичної групи (фракції) до іншої кожні 5 років. Асамблея обирає також заступників голови, в наш час[коли?] їх кількість становить 20.

Як і в національних парламентах та Європарламенті, в ПАРЄ працюють фракції, сформовані за політичною орієнтацією їх членів — так звані «політичні групи». В наш час[коли?] таких груп 5: Соціалістична група, Європейська народна партія, Альянс лібералів і демократів, Група європейських демократів і Об'єднані європейські ліві.

Також подібно національним парламентам в ПАРЄ є комісії за напрямками діяльності. Найзначиміші з них — Комісія з політичних питань, Комісія з правових питань та прав людини, Комісія з виконання державами своїх зобов'язань.

Голова ПАРЄ, його заступники, голови політичних груп і комісій складають Бюро Асамблеї. Воно керує роботою Асамблеї шляхом підготовки порядку денного сесій та визначення питань, які заслуговують розробки доповідей.

З 10 жовтня 2017 голова ПАРЄ — депутатка парламенту Кіпру Стелла Кіріакідес.[1]

Організація роботи
Пленарні сесії Асамблеї проходять чотири рази на рік і тривають по одному тижню кожна. Крім цього, два рази на рік проходять сесії «Постійної комісії», або «міні-сесії», в яких беруть участь члени Бюро та глави національних делегацій. Постійна комісія має право приймати резолюції та рекомендації за дорученням Асамблеї. Пленарні сесії проходять у штаб-квартирі РЄ в Страсбурзі, сесії Постійної комісії — як правило, в інших країнах на їх запрошення.

Комісії ПАРЄ проводять засідання по кілька разів на рік. Як правило, вони проходять в Парижі або в одній з країн-членів на її запрошення.

Підготовка резолюцій і рекомендацій відбувається наступним чином. Кожен член ПАРЄ, зібравши необхідну кількість підписів інших членів, має право подати пропозицію про розробку доповіді (motion). Якщо Бюро Асамблеї погоджується з тим, що така доповідь необхідна, він доручає його розробку одній або кільком комісіям. Комісія призначає доповідача, який протягом 1-2 років готує доповідь, регулярно доповідаючи комісії про хід роботи. У рамках підготовки доповіді депутат може здійснити ряд ознайомлювальних поїздок, організувати слухання. Остаточна версія доповіді разом з проектом резолюції і / або рекомендації приймається відповідною комісією, після чого виноситься на пленарну сесію ПАРЄ або на сесію Постійної комісії. У ході сесії допускається подання письмових поправок до проектів резолюції і / або рекомендації, по кожній з яких проводиться голосування спочатку у відповідальній комісії з тим, щоб визначити її позицію. На пленарному засіданні доповідач представляє свою доповідь, після чого проводяться дебати (із заздалегідь підготовленого списку виступаючих) і голосування по всіх запропонованих поправках і по резолюції та / або рекомендації в цілому. Для прийняття резолюції потрібна проста більшість голосів, рекомендація вимагає більшості в дві третини. Враховуються тільки голоси членів, які взяли участь у голосуванні.

Особливо актуальні питання можуть бути поставлені до порядку денного в рамках «термінових дебатів». Як правило, на кожній сесії проводяться такі дебати на 1-2 теми. За їх підсумками також приймаються резолюції та / або рекомендації. Існує також формат «дебатів по поточних питаннях» — аналог «термінових дебатів», але без прийняття документів.

На сесіях регулярно виступають глави держав і урядів, інші спеціально запрошені гості. Як правило, за цими виступами слідують відповіді на запитання депутатів, що робить такий виступ свого роду звітом того чи іншого національного лідера перед Асамблеєю.

Резолюції ПАРЄ стосовно Росії
9 квітня 2014 ПАРЄ прийняла резолюцію із засудженням дій Росії з «анексії Криму» і критикою російських пропозицій по федералізації України[2]. У зв'язку з денонсацією Росією договорів, укладених в 1997 році з розміщеного в Криму Чорноморського флоту, ПАРЄ закликається до негайного виведення російських військ з Криму[3]. За резолюцію проголосувало 140 депутатів, 32 проти, 9 утрималися[3]. У ПАРЄ також ухвалили рішення з приводу кримського референдуму, який названий таким, що суперечить як кримській, так і українській Конституції. У резолюції результати голосування і приєднання півострова до Росії оголошено «такими, що не мають юридичної сили» і не визнаними Радою Європи. Дії Росії названі «агресією» проти України. За це рішення проголосували 154 депутати, 26 висловилися проти, 14 утрималися[4].

10 квітня 2014 ПАРЄ прийняла резолюцію, згідно з якою делегація Російської Федерації, за прийняття Криму до складу Росії, позбавлена права голосу в асамблеї і виключена з усіх керівних органів до кінця року. Документ прийнятий голосами 145 депутатів, 21 виступив проти, 22 утрималися[5]. В текст резолюції було внесено поправку про позбавлення права делегації РФ до кінця року працювати в керівних органах асамблеї — бюро, президентському і постійному комітетах, — а також брати участь в місіях спостерігачів ПАРЄ[5].

26 червня 2019 ПАРЄ прийняла резолюцію, яка повернула делегацію РФ без жодних умов щодо вчинених нею злочинів проти України.

Висновок один:
Підлість і зрада ПАРЄ! Ганьба!

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Футбольний чемпіонат Європи чи ганьба на весь світ?


П’ять років тому, 18 квітня 2007-го, на сесії УЄФА в Кардиффі було
прийнято рішення проводити чемпіонат Європи з футболу 2012 року в
Україні та Польщі.

Напевно всі ми пам’ятаємо, як разом з футбольною
громадськістю нашої молодої держави раділи широкі маси населення – тим
більше, авторитетні «лідери думок», включаючи перших осіб країни,
переконливо запевняли, що разом з Євро-2012 в Україну прийдуть
колосальні іноземні інвестиції, буде створено нові робочі місця,
збудовано нові стадіони, готелі, аеропорти і, звісно, дороги
європейського зразка, все це поліпшить умови мешкання та підніме
матеріальний добробут наших громадян та, безумовно, наблизить Україну до
Європи, стане незрівнянною складовою євроінтеграційної політики.

Нині, коли до запланованого на 8 червня ц.р. старту UEFA EURO 2012™
Poland-Ukraine із п’яти років залишилося п’ять тижнів, уважний та
об’єктивний оглядач може стверджувати одне: всі ці сподівання не
справдились, гірше того – Євро-2012 в Україні загрожує стати не так
довгоочікуваним святом спорту, як часом великої ганьби його
організаторів, а заодно ще одним цвяхом у кришку вітчизняної економіки.
Докладніше

Іде шулерство і маніпуляція виборчою системою ригами.

Із новим законопроектом від парламентської більшості про вибори народних депутатів почалася маніпуляція. Над ним працювала робоча група, створена указом президента. Вивчалися виборчі системи різних країн. Законопроект передбачав пропорційно-мажоритарну систему, коли 225 депутатів обираються за партійним списками і 225 — по мажоритарних округах. Венеціанська комісія зауважила, що ця система вже в Україні була апробована на виборах 1998 та 2002 років. Вона дозволила робити великі маніпуляції і фальсифікації під час голосування. Повторювати це було б нерозумно. На парламентські слухання представили зовсім не той текст, який вивчала Венеціанська комісія. Це визнала навіть радник президента Марина Ставнійчук. Тобто, іде шулерство і маніпуляція виборчою системою.

Влада розуміє, що за пропорційної системи вона не зможе отримати більшість у парламенті. Тому за рахунок мажоритарних округів хоче вирішити цю проблему. 2002 року провладний блок "За ЄДУ" програв "Нашій Україні". Але за рахунок мажоритарщиків, яких перекупили, залякали, загнали в більшість, президент мав контроль над Верховною Радою.

Мажоритарка створює великі можливості для адмінресурсу — можна натиснути на бюджетників, муніципальних працівників і провести вигідного кандидата. До того ж ця система не враховує волевиявлення значної частини виборців. Скажімо, якщо в окрузі 15-20 кандидатів, то переможець може набрати всього 10 відсотків голосів. При цьому голоси 90 відсотків виборців "згоряють". При цьому у парламенті буде багато відносно незалежних депутатів, які можуть вільно переходити з одного табору до іншого. Це не структурує Верховну Раду.

Більшість експертів схиляється до того, що для України найкращою є пропорційна система з відкритими регіональними списками. Така система існує у більшості країн Європи. Вона мінімізує можливості для адміністративного тиску і фальсифікацій, якщо правильно виписати усі правила процедури голосування і підрахунку голосів. Нещодавно за нею успішно провели парламентські вибори у сусідній Польщі.

Гадаю, що влада все одно протискуватиме законопроект "регіонала" Олександра Єфремова. Чи підпише цей закон президент — питання, адже він суперечить Конституції. Наприклад, положення про те, що кожен кандидат може балотуватися і за партійним списком, і по округу. Тобто, цей документ виписаний під інтереси однієї політичної сили — Партії регіонів. Продавлювання такого виборчого законодавства породжує серйозну проблему — недовіру до парламенту, який буде обраний за такою системою. Тому потрібний широкий суспільний діалог по виборчому законопроекту. Поки що чуємо монолог однієї партії, яка заплющила вуха і нікого не хоче слухати.

http://gazeta.ua/articles/viktor-chumak/_regionali-boyatsya-proporcijnoji-sistemi-bo-ne-otrimayut-bilshosti/408371
Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна