Уміти вибачити - дар посланий від Бога,

 Не на словах, а серцем,  - головне в Душі.

 Пробачити і відпускати, не тому, що змога,

 Тому, що істинно - запрограмовано в судьбі.

 

 Прощати й знати,  що усе в минулому,

 Образи й  біль  понеслись в небуття.

 В Душі … і серці запанували ласка  і турбота,

 Ти знай, ... - не варто псувати життя.

 Вміти прощати - особливе мистецтво;

 Не кожному дано, не приходить само.

 В очі поглянь, зрозумій, можливо й не чітко,

 Адже  серце  любити давно вже могло.

 

 Душа відкрита для добра і світло має,

 Усмішка зустріне  проміння світанку,

 І пісню ранкового сонця Душа заспіває,

 Сумління  підхопить цей  ритм  спозаранку.

 І навчишся  істини великих розуміти,

 Добро  у  долю захочеш  впустити.

 І постараєшся  Душею посіяти  відповіді,

 І зможеш ти пробачити,  - і себе розкрити.

 

 Вміти прощати - особливий дар від Бога,

 Не на словах, а головне, в Душі!

 Вміти прощати, не примушуючи себе строго,

 Адже головне, зрозуміти, що це потрібно Тобі!

 Свидетельство о публикации №11112104348

У весЕлковім краї, там, де небо безкрає,

Де червона калина, є прекрасна країна. 

Там, де трави шовкОві і ліси смерекОві,

Де пшеничне колосся золотом розлилОся. 

 

Мова там солов’їна, чиста, наче перлина,

Лагідна й милозвучна, мелодійна й співуча. 

Богом  благословенна, ворогам нескорЕна,

У серцях своїм дітям вона сонечком світить.

 

Їх любов”ю єднає й вірою зігріває,

А красу її цвіту знають в цілому світі. 

Край дитинства і світла завжди буду любити,

Неповторна й єдина – то моЯ Україна!

     Ти тільки будь і більшого не треба!

     Не вимагатиму у неба розуміння...

     І, залишаючись світанками для тебе,

     Благатиму лиш одного - терпіння!


     Терпіння пережити долі відстань,

     Бо скоротити час немає змоги,

     Та вміння віднайти жадану пристань,

     Де у душі не лишиться тривоги...


     Ти просто будь: красивий, добрий, щирий,

     Бо надихаєш до творінь від Бога.

     Хай нагадають, як не стане віри,

     Що все ж до щастя є своя дорога...


     В словах - підтримка, а в очах - спокуса,

     Які живуть лиш згадкою одною...

     Душі бажання пам'ятати змусять,

     Ти тільки поруч будь в думках зі мною

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Україно моя! Я вклоняюсь низенько тобі За одвічно святе твоє небо безхмарно блакитне, За колосся твоє золочене душею землі, За до волі і правди стремління твоє ненаситне. Україно моя! В барвінковому зелен вінку, В калиновім намисті й волошкових мрій вишиванці Ти в серця засіваєш надію, любов, доброту І всміхаєшся сонцем, росинками вмитим уранці. Україно моя! Я навіки частинка тебе І я горда, що в мене таки українське коріння, І що мова моя солов’їним переливом зве До єднання, злітаючи з уст Божим благословінням. Україно моя! Славна дочко святої Русі, Калинова колиско Шевченка, Франка й Українки «Ще не вмерла…» звучатиме скоро над світом усім, Перекинувши прикрі наруг і знущання сторінки! Україно моя! Я повторюся сотні разів, Щоб почули мене нерозумні  глухі твої діти: В нас є рідна земля, що сповита любов’ю батьків, В нас, повірте, що є чим гордитись й за що порадіти. Україно моя! Усміхайся, квітуй і лети Пісневиром своїх неповторних чарівних мелодій! Не корися і знай, що знайдеш свої відблиски ти У свідомому, вільному, дружному СВОМУ народі!

24.08.2010.

С Л А В А    У К Р А Ї Н І !!!

«Встань з колін, Україно! – чомусь закликають,–
Піднімися, вже годі покори століть…»
Тільки я України такої не знаю,
Що скорилась і що на колінах стоїть…

Ні, моя Україна не падала в ноги,
Не покірною була рабинею, ні!
Україна моя крізь всі терни-дороги
Йшла із піснею й вірою, хай і в вогні!

Україна моя всі свої небокраї
Умивала від крові поранених душ
Своїх дочок й синів… і всміхалась… Я знаю
Україну нескорену – тільки таку!

Хоронити мою Україну не треба!
Бо не плаче вона – лиш вмиває дощем
Своє серце, щоб зорями в ясному небі,
Щоби сонцем ясніш усміхатись іще!

І якщо Україна у вас напівмертва
На колінах ридає неначе маля,
То живемо ми з вами на різних планетах,
І навряд чи, шановні, ми з вами рідня…

     А хочеш я буду ніжною,
    
     Ласкавою та жаданою,

     Води краплинкою свіжою
    
     На спраглих вустах,
                  
                           коханий мій?

     А хочеш я стану рОсами,

     Ранковими, незабутніми?

     Струмочком дзвінкоголосим

     СтежкАми збігатиму
                 
                           житніми...

     Я зможу дощем пролитися,

     Рясним та безмежно радісним,

     Щоб зміг ти мене напитися

     З великим бажанням...

                           жадібно!

     Веселкою різнобарвною

     В обіймах зостанусь щирою,

     Я стану тобі коханою,

     Бо тільки тоді
 
                           щаслива я...

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Ночей не вічні болісні окови.

Розправить небо крила-рушники

і прийде ранок. Знов. Обов'язково!

Надію погодує із руки.

 

І ти всміхнешся, бо усе минає.

І це мине, як твердив Соломон.

В житті, на жаль, без горя не буває

утіх і радостей. Життя – хамелеон.

 

Ти тільки вір! У щастя. Без розмови!

Молитвою рятуй нічні думки,

а ранок прийде, знай, обов'язково,

надію годувати щоб з руки!

Пусть  уходит Старый Год !

И с собой  пусть  заберёт:

Все невзгоды и  печали,

 Дела,  которые не начинали 

 Обиду от упрёков и слов, 

 Пустоту наших кошельков,

 Жизненную головную боль,

 Мысли горькие, как соль 

 Выплату долгов,  -

 Забери  Снегурка с собой, 

 Ту любовь, что без ответа, 

 Град, что выпадает летом 

 Тараканов,  что на кухне,  

 Админов,  что  потухли,

 Троллей тех,  что нас  долбали, 

 Чтоб снеговики  с собой забрали

 Пускай уходит Старый Год, …

 Мы не держим,  - пусть  идет !!! …

 Пусть  уходит Старый Год, …

 Тук-тук-тук,  стучится 2012-тый Год

 Он с метелью и порошей, - 

 Я с добром -  я к Вам,

 К елочке подарки, - 

 Подождите счас раздам …

 Детям -  веселье,

 Пусть веселятся, как и прежде, …

 Взрослым - надежды

 Стремленье к жизни  и  везенье.

 А Всем  Друзьям  из  i.ua !!! 

 Я,  новогодний Дед Мороз

 Дарю счастья огромный воз,

 Даю здоровья крепкого в придачу,

 Во всех делах  задуманных -  удачу,

 Согласия,  дружбы,  шуток,  ласки,

 Чтобы жизнь была,   - как в сказке ! 

---

Свидетельство о публикации №11112315002

Стоїть на колінах знедолена мати.

Від болю нестерпного рветься душа.

Цей розпач вона вже не зможе здолати.

Остання з родини цей світ залиша.

 

Стискають Розп’яття знесилені руки.

Зосталось так мало… Наблизився час.

Не буде терпіння, закінчаться муки.

І чути їй “Мамо, ходи вже до нас…”

 

Ті руки, що пестили їх і ростили,

Від лиха й біди захищали не раз.

Учора останнього з них схоронили…

І промінь надії у серці погас.

 

Немає нічого навколо живого.

На вулиці – трупи людей і собак.

Шепочуть вуста “Захисти від лихого”

Застиг за вікном помираючий птах.

 

Умить пригадались їй жалібні очі,

Невинні страждання, благання і страх.

“Як боляче, мамо… Я жити ще хочу…”

Та Ангел вже душу тримав на руках.

 

Останні хвилини… Іще один подих.

“Кровинки моЇ, йде матуся до вас.”

Уже відчуває невидимий дотик.

Тепер вона вільна. Прийшов її час.

 

Сльозами вмивається вся Україна,

Як мати над кров’ю убитих дітей.

Вп’ялАся у серце колюча тернина,

А в пам’яті погляд невинних очей.

 

За всіх вас сьогодні молитва лунає,

Хай свічка засвітиться в кожнім вікні.

Ви знайте, про кожного з вас пам”ятаєм!

Вам світлая пам'ять у вічнім житті!

… Для тебе створюю пісню кохання,
Будемо милий з Тобою її ми співати,
Звуки пісні летітимуть лісами й полями.
Зможуть до добрих людей завітати.

Щоб щастя усі нам з Тобою бажали,
Щоб небо без краю, щоб доля безхмарна,
Щоб усе те було - у моїй пісні кохання
І щоб губи мої навік злилися з Твоїми.

Щоб зерно кохання пустило коріння,
Щоб любов наша, милий, з Тобою розквітла
Я здіймуся вітрами в квітневе повітря,
Полечу буревієм до милого стрімко
Щоби знову він став трішечки щасливішим;
Може тоді і не буде моя постіль «холодніша»,
Як він приголубить мене, стане наймилішим,
... а потім, … хоч війна. хоч зима - … прожито… . (Julia20)