Все, що могли, уже віддАли Старшому брату на поталу. Та не вгамовується Раша, Не до вподоби їй свобода наша. Куди ж ти лізеш, старший брате? Невже й повітря наше хочеш відібрати? А потім виявиться, що й цьогО замало, Запрагне наших душ твоє осине жало. Та посміхається лиш хитро старший брат, Що у країні в нас не єдність, а розбрАт. Що наша влада, прикриваючись законом, Знущається лиш з власного народу. Що дружба найміцніша з ним, єдиним, Та дружить влада...

Читати далі...

Ну що слова? – набір якихось літер, Набір якихось звуків лиш, а втім За мить одну безжально можуть вбити, З мелодій перетворюючись в грім. Слова, слова… Такі прості неначе, А повертають до життя не раз, А дивом серце, що невтішно плаче, Зціляють, ставши сонцем щирих фраз. Ну що слова? – набір якихось літер… Але у них є магія життя! Тож не кидайте слів, прошу, на вітер, Не перетворюйте цю магію в сміття.

Коли сумно дощами гіркими Плаче сіре зажурене небо, Ти згадай, що за хмарами тими Десь є сонця промінчик для тебе. Ти подумай, як гарно сміється Там, у небі, для тебе зорею Синє літо з веселковим серцем, Теплий вітер з палкою душею. Ти відчуй подих літа у злеті, Шепіт вітру і посмішку неба… Ти відчуй, бо це я цілий Всесвіт Попросила всміхатись для тебе

Такі прості, здавалося б, питання І стільки в них мелодій світлих, чистих, Та знов забракне слів , щоб без вагання На запитання долі відповісти. Так мало нам для щастя, ніби, треба, Твоя зоря одна лиш – що шукати?! Та враз мільйон засвічується в небі І всі зливаються, і спробуй тут вгадати… Так легко, наче, досягти до сонця, Бо линуть журавлями мрії-крила, Та раптом біль дощами у віконце Постукає і втопить всі вітрила. Так просто й легко, складно так і важко… Усе проходить, ...

Читати далі...

Не приходь до мене, не зови, Не чекай, як мрії сном озвуться. Ми ріки одної береги – Поруч, але так і не зійдуться. Не цілуй мене зорею в снах, Не дивись на мене ніжно. Знаєш Я тебе люблю безмежно й так, Хоч з тобою в снах лиш зустрічаюсь. Заховали сотні грізних міст В сірій метушні тебе від мене, І ніхто мені не відповість, Як знайти твій слід в цій тьмі шаленій… Не приходь до мене більше в сни, Мріяти дарма… Нам вдвох не бути, Та з тобою поруч я завжди, Навіть як тебе не...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Бережи.Серце наче кришталь –розбивається легко.Бережи. Бо розколиться граньу душі від образ.Не спіши.Дотанцюй долі вальс,Рай відчуй, а не пекло.Не спіши.Бо не буде, на жаль,шансу другого в нас.

У травневому подиху сонце заходить, На прощання умившись весняним дощем. Шкода тої весни… Знов мені це доводить В серці тихий і якось пронизливий щем… Шкода мрій весняних, що леліяли зорі, Пелюсток яблуневих у сяйві ночей, І вишневого цвіту в вечірнім просторі, І фіалок задуманих синіх очей… На прощання обійму я травень думками, Що лягають рядками жалю на папір, А він смуток розвіє й помчить знов вітрами, Хай востаннє, та так незабутньо до зір!

«Встань з колін, Україно! – чомусь закликають,– Піднімися, вже годі покори століть…» Тільки я України такої не знаю, Що скорилась і що на колінах стоїть… Ні, моя Україна не падала в ноги, Не покірною була рабинею, ні! Україна моя крізь всі терни-дороги Йшла із піснею й вірою, хай і в вогні! Україна моя всі свої небокраї Умивала від крові поранених душ Своїх дочок й синів… і всміхалась… Я знаю Україну нескорену – тільки таку! Хоронити мою Україну не треба! Бо не плаче вона –...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Здавалося б... звичайне собі сонце... Здавалося б... звичайне собі небо... Тримаю промінь світла на долонці І відчуття, що більшого не треба...

Читати далі...

Збираю губами перлинки ... сльозинок, що гаряче линуть ...

Читати далі...