хочу сюди!
 

Sveta

33 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «почуття»

Добрі наміри і дурість....

"Добрыми намерениями выстелена дорожка в ад..." - це правда лиш на подовину, принаймні для мене. До добрих намірів треба додати щей дурість і тоді вийде повний крах і не тільки в ад, але і в собі і в своїх почуття, в розуміні що відбулося те чого зовсім нехотів, над чим навіть нездумувався своїми мізками з дурістю. ((((
Напевно в кожного в житі буває такий момент, але кожен думає що гірше  бути неможе - хочеться все змінити, але дуже часто дороги назад вже нема. Що робити в такій ситуації? Впасти в депресію - не вихід - нічого незміниться, битися об стіну - не факт що почують, робити вигляд що нічого незмінилося - НЕМОЖЛИВО!
Я люблю казати фразу - "Все в світі просто - головне самому незаплутувати" - схоже я заплутав. а як розмлутати навіть і нездогадуюсь.

Відчувайте і недурійте - будьте собою і слухайте інших - якщо це і неврятує світ, то принаймні буде на одну щасливу людину більше.

23%, 3 голоси

38%, 5 голосів

8%, 1 голос

0%, 0 голосів

31%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Найвища Краса

Найвища краса - це краса вірності. Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої почуття направо і наліво, по-моєму, кінец-кінцем мусят відчувати себе злидарями. А хто не звідав цього щастя, цієї краси вірності, той не жив по-справжньому...

Олесь Гончар "Прапороносці"

Блаженства мить

Твої очі-наче два озерця,

Наче неба літнього блакить.

В їх безодні розчиняюсь до останку,

Хай зупиниться оця блаженства мить!

                                           Твої руки-крила лебедині,

                                           А вуста твої солодкі,наче мід.

                                           Я від них п"янію до нестями,

                                           І ця ніч-неначе зоряний політ.

Я у твою пристрасть,як у море поринаю,

І у ніжності вогні бажаю я до тла згоріть.

Може,завтра доля нас назавжди роз"єднає

Та ніколи не забудеш ти блаженства нашу мить...

Одна-єдина мить

Ще вчора вересневий дощ холодний лився,

Ще зранку ми були звичайними людьми.

Та за одну секунду світ увесь перемінився,

Коли з тобою поглядами стрілись ми.

                                                 Житття навколо вирувало,

                                                 Та зупинилася для нас блаженства мить.

                                                 І я все більше й більше поринала

                                                В твоїх очей бездонную блакить.

Десь там в реальності на нас чекали,

Кудись,до когось треба було йти.

Та часу плину ми не помічали,

У цілім світі були тільки я і ти.

                                                  Слів не було...Вуста наші мовчали,

                                                  Лиш говорили очі і серця.

                                                  Здавалося,що душі з тіл повилітали,

                                                  І вічністю ставала мить оця.

Неначе сонечка яскравий промінь

В моїй душі сьогодні засіяв.

Ти місячним сріблястим сяйвом

До мого серця стежечку проклав.

                                                     Ви скажете мені-так не буває,

                                                     Та хто не вірить,тому й не щастить.

                                                     Ми деколи миттєвостей не помічаєм.

                                                     Та може все життя змінити одна мить.      

Зоряне кохання

Нехай собі люди говорять,

Що ти зовсім не такий,як я.

І нехай в комусь заздрість клекоче,

Все-одно буду тільки твоя.

                                   В моїм серці любов не погасне,

                                   І нехай в комусь гнів жевріє,

                                  Я так палко й нестримно кохаю

                                  Лиш тебе,моя зоряна мріє.

Ми з тобою так довго кохання шукали,

Тож навіщо ці всі пересуди?

Половинки сердець в небесах ми з"єднали,

І нехай собі говорять люди...

Коротше ніж життя, але довже ніж мить...

Мало слів,
А сказано багато-
І чьортенятами в очах
І почуттями в голосу.

Хочеться зробити все на світі,
Щоб торкнутися промінчика,
До теплого соняного зайчика,
Щоб зберегти і зігріти,
Підтримати і захистити
Від усіх насвіті!!!!

Але її неспіймати,
Вільну, швидку і веселу..
І невтримати нікому-
Можна тільки насолодитися митю:
Коротшою за життя,
Коли вона поруч,
Коли тепло її гріє душу
І змушує повірити в казку...

Це найприємніше У світі-
Розуміти що ти потрібен,
Не на все життя,
Але трохи довше ніж мить!!!

Казка кохання

Там,де сонце за обрій сідає,

Де нам пісню співає весна,

Тихо вечір нас проводжає

В світ чарівний,де ти і я.

Там здійснилися наші мріі,

Там сплелися руки й серця,

І так палко вуста шепотіли

Найніжніші у світі слова.

Чи це сон?Чи це дивна казка,

У якій тільки ти і я?

У якій тільки ніжність і ласка,

І безмежна любов моя...

Гаснуть зорі,шепочуть"Вже ранок",

Але ти не відпустиш мене.

Скоро день,ось вже й світанок,

Він за нами невблаганно йде.

Знову день нас новий розлучає,

Знову вечір надію несе.

Не страшні нам тривоги й печалі,

Бо любов наша понад усе!

 

 

Не залишай

Не залишай мене одну,не залишай!

Прошу тебе,мене не відпускай!

Не віддавай мене холодним вітрам,

Я лиш тобі усе життя своє віддам!

                                         Чому ти йдеш?Чому мене ти покидаєш?

                                         Чому кохання наше так жорстоко ти вбиваєш?

                                          Навіщо я повірила словам,

                                          Коли ти шепотів:"Тебе нікому не віддам"?

Усе минуло...Час для мене зупинився...

Лиш тільки синій погляд у душі 

Назавжди залишився...

Лиш осінь за вікном кружляє листопадом,

І срібна ніч проллється в душу зорепадом...

Струни душі моєї...





В душі моїй – несказані слова,
Вона під ними часто знемагає,
І тільки ніч безмовна правду знає,
Яка то сила, вперта і жива.

Вона в мені – як дивовижний світ,
Що бавиться небесними вогнями,
Змагається з холодними вітрами
І тихим болем опадає з віт.




Вертаюсь сто разів у світ п’янкої тиші,
Бо інші всі світи до гіркоти чужі.
Тут істина життя, тут пам’ять пише вірші,
Тут грають почуття на клавішах душі.

Вертаюсь сто разів в полон терпкої ночі,
Вмираю у журбі й народжуюся знов,
На тлі тривожних дум твої шукаю очі.
Щоб випити їх сум, що править за любов.

Вертаюсь сто разів у зболене чекання,
Вдивляюсь у пітьму, що поглинає день,
Як дихання весни приховане кохання
Крізь мури заборон крадеться до пісень.





Жіноча доля - як терпка роса,
Що на чебрець опівночі спадає.
Цілує душу відчаю сльоза,
А каяття помилки виправляє.

Жіноча доля – як лукавства тінь.
Уста сміються, а в очах – зажура.
Закреслить тугу забуття глибінь,
Сама себе, всміхаючись, одурить.

У щасті пригортає цілий світ,
Про зло благає память замовчати.
Жіноча доля – милосердя цвіт,
Воістину уміє все прощати


Знову місяцю в небі не спиться,
Хоч і північ – мені не до снів.
Під розтерзаним світлом зірниці
Синьо-синьо барвінок зацвів.

У душі щось тремтить таємниче,
Срібні звуки породжують сум.
Ніби Всесвіт кудись мене кличе,
Ніби серце до когось несу.




Цей світ зими… Замріяні сузір’я,
Печальні вишні в дивній білизні,
Морози, тиша, місяць із загір’я
І синя пісня в далечі сумній.

Стою одна, лиш зорі загадкові,
І гріє серце цей чудовий світ,
Дивлюсь на нього з висоти любові,
З доріг життя, з вершин прожитих літ.
Ольга Яворська