хочу сюда!
 

Виталия

31 год, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 33-38 лет

Заметки с меткой «коні»

Коні не винні...

Политики и звезды шоу-бизнеса начали обзаводиться лошадьми, чтобы поддерживать тусовку.

Самые известные политические наездники – экс-президент Виктор Ющенко, мэр Киева Леонид Черновецкий, глава департамента авиации МЧС Евгений Червоненко, спикер парламента Владимир Литвин, соратница Ющенко Вера Ульянченко и бывший глава МЧС Нестор Шуфрич.

Вместе с тем имиджевый консультант Валентина Журавлева отмечает: увлечение лошадьми среди известных личностей действительно большое, но это скорее дань моде, чем любовь к спорту. «Конные клубы такие люди посещают в большинстве случаев для того, чтобы в раскрепощенной атмосфере обсудить какие-то дела, решить проблемы, найти подход к нужному человеку, обзавестись связями», - отмечает Журавлева.

В конюшни любит наведываться Ющенко: у него есть орловский рысак, знаменитая русская порода лошадей.

Кони есть у «регионалки» Ирины Бережной, а ее коллега по фракции Партии регионов Валерий Коновалюк считается в депутатских кругах истинным ценителем лошадей и держит четырех благородных животных разных пород. Поговаривают, что у Литвина есть несколько скакунов, одного из которых зовут Карьер.

Самые дорогие породы коней стоят в загонах президента Виктора Януковича. Полгода назад он привез из Польши пару коней гуцульской породы - подарок президента Бронислава Комаровского. Неделю же назад конюшня Виктора Януковича пополнилась ахалтекинским скакуном - дар от президента Туркменистана Гурбангулы Бердымухамедова.

Двухлетний жеребец этой редкой породы стоит 10-25 тысяч долларов. «Скакун этой породы является своеобразным интеллектуалом. Он очень умен. А еще ахалтекинцы сильно ценят доброту», - говорят владельцы скакунов такой же породы.Увлекается лошадьми и Виктор Янукович-младший.

Ахалтекинец есть в конюшне экс-президента Леонида Кучмы. Он получил его в подарок в 2001 году от тогдашнего туркменского лидера Сапармурата Ниязова.

Увлечение конным спортом, верховой ездой или же просто любовь к лошадям - хобби дорогое. Позволить себе его может только тот, у кого есть лишние 20 тысяч гривен в месяц на содержание и 50-80 тысяч гривен на покупку животного. Плюс еще 30 тысяч гривен нужно отдать за прицеп для перевозки лошади - когда владелец хочет его вывезти на скачки или перевезти в другую конюшню. Еще около 25 тысяч гривен понадобится на экипировку: традиционные бриджи, жилет, редингот, перчатки, седло, поводья и прочие атрибуты, без которых появление в элитном манеже будет выглядеть несолидно.

G07

G07

Закарпаття

Якогось дня моїй китайсько-зодіакальній конячці потрапила віжка під хвіст. От не розумію людей, які не вірять в усілякі там гороскопи) Дата народження все ж визначає характер. Навіть якщо в цей день, цього року рік народилося надцять мільйонів людей - усі вони матимуть щось спільне, унікальне, характерне для них. От ми – коні, наприклад, прибамцнуті і імпульсивні. Ми думаємо, що постійність – ознака обмеженості. Не завжди так думаємо, стоїмо собі десь там у своїх стійлах роками, варимося в буденності і раптом бабах ця думка приходить нам в голову разом з раптовим рішенням поламати к х*рам звичний уклад життя, розвернути долю на 180 градусів і *бись воно все конем. Близькі в шоці, а нас несе, хвоста доверху і погнали, не спинити.  Недаремно десь в японіях батьки трохи підбріхували щодо дівчаток, народжених в рік коня. Приписували їм плюс-мінус рік, бо заміж таких не дуже брали, в силу характеру.

Цього разу мене смикнуло не змінювати долю, а просто релакснути десь в горах. Через півгодинки після народження ідеї на руках вже були сертифікати сплаченої мандрівки. Благо, у Вінниці є тур-клуб Бідняжка (не реклама). Як назвалися, такі вони й є. Задешево та сердито мандруй досхочу. Вибір впав на Закарпаття. По-перше, я ніколи там не була. По-друге, тур так і називався «Два дні релаксу в Карпатах» чи щось типу того. Травень, золота весняна пора, ну кайф жеж.

Ніт, не варто розраховувати на миттєвий релакс, якщо ти їдеш в Карпати автобусом. Близько дев’яти нічних годин заколисування сусіду попереду на власних колінцях, 


трьох стаканчиків смачної кави WOG (обожнюю санітарні зупинки, оцю церемонію швидкого кавування, розминання організму,  є в цьому якась своя романтика) і привіт Карпати. 


Я була дуже здивована побачивши там … сніг. Сніг в травні. Карпати, ви серйозно? Ні, я була готова до цього, але.. В голові вкладалося зі скрипом.

І от ми на місці, виснажені, змерзлі, до релаксу готові. Погнали. Озеро Синевир, гора Гимба, водоспад Шипіт. В такій послідовності, бігом-бігом. Ввчері розслабимось в чанах. А поки що - вперед за пригодами (с).


Карпати, ви прекрасні. Як казала Ліна Костенко: "Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори". Там дійсно живе Бог. Стоїш на Боржавському хребті, дивишся навколо і хочеш плакати від прекрасності. І від холоду :)


Засніжений Синевир вирішив заснути, заплющився під високою водою і не захотів дивитися на нас своїм Карпатським оком. Він став самим звичайним озером, з активною торгівлею на березі. Ми поникло помандрували чагарниками в різні боки, аж раптом за нами ув’язався якийсь невисокий абориген, з сірими очима і красивою посмішкою. Він наздогнав нас і сказав, що ми якось неправильно, не по-людськи розбрелися, що озеро треба обходити за годинниковою стрілкою і ніяк інакше. Бо так. Ну раз так, то так. Мені навіть сподобався цей місцевий ритуалізм. Інтуїтвно я вирішила загадати своє найпотаємніше бажання і попросити Синевир його здійснити, а я натомість обійду озеро, як йому до вподоби) Зі слов’ян ніколи не викорінити нашу язичницьку звичаєвість. Воно в  крові.   


Прогулюючись в роздумах про ще невтілені бажання ми хлебтали смачний тамтешній глінтвейн, роздивлялися травневих синевирських сніговиків і годували риб снігом.


Трохи захмелівши завітали на Децу до Цімбора, де готують смачну форель  (тільки смажену, бо на грилі буеее) і поїхали підкорювати гору Гимбу (сидячи на крісельному підйомнику, канєш).

       

Гимба потрясла краєвидами. Я не знала, що робити з тими вершинами і полонинами, які бачила перед собою. Мені хотілося запхнути їх вглиб себе, помацати, зробити стопятсот фото. Чомусь завжди трапляється така паніка, коли бачу щось хвилююче і красиве. Неможливо просто стояти і спокійно споглядати. Спокійно стояти і дивитися. Нє. Починається метушня, ніби метання звіра в капкані, ну шо за характер.. До речі, на Гимбі є затишна чайовня Сурія. Але я в своїй тихій істериці від краси навколо, просто завтикала туди зайти. І згадала про це лише біля підніжжя гори, після спуску. Ех.

Дорогою на водоспад Шипіт отряд потєрял бойца. Так, втома від дороги взяла своє і на півдороги до водоспаду я попросила попутників: «Брось меня…». Тож про Шипіт нічого розповісти тобі не можу. Впевнена, що там також гарно.

Далі були чани. Процедура приготування себе на вогнищі відбулась надвечір, після усіх побачених локацій. Ми мали одну годину (цього трохи замало) на те, щоб козликом стрибати з гарячого чану (40С) до холодного басейну поруч, і знову до чану. Такий собі цар Салтан. Відчуття прикольні. Але за годинку вдосталь не настрибаєшся. Можна і не вдаватися до таких тортур, а просто киснути в чані, як нормальна людина, попиваючи карпатський трав'яний чай, роздивляючись небо через отвір в стелі над собою. Але совість не дозволила киснути довше 1 години (бо десь там на нас чекав повний автобус людей,хто не захотів спробувати цей вид купання), тож мала діяти за правилами колективу і втиснути свою волелюбну душу в часові ліміти.

Чан був чистий, вода в ньому проточна. Одразу після нас всю воду спускали і чан чистили. Мій внутрішній параноїк був спокійний.

Хух, от так перший день релаксу минув. Далі ніч і відпочинок у Гукливії. Люди, якщо хтось колись захоче зупинитися на ночівлю в Гукливії, на чайник, фен і подекуди воду в номері не розраховуйте. Ібо нєфіг. З хорошого – в номері  є чашки.

 ****

 Гукливійський народ мені сподобався. Недільного ранку гукливійці зібралися гуртом біля каплиці, що поруч  з нашим готелем. Красиві, нарядні, вони несли хоругви і співали молитви, йдучи від каплиці в бік гір. Блін, це було дуже зворушливо. Ніби сюжет з фільму «Тіні забутих предків», тільки наживо і сонячно.  

Наступного дня почався обіцяний Бідняжками релакс: Мукачеве, Косино, Берегове. 

Закарпаття виявилося дуже мімішним. Маленькі, затишні містечка. Квітучі сакури, тепло, в обіймах гір з усіх боків, люблю таку спокійну атмосферу. З мінусів - відчувалась деяка занехаяність, особливо в Берегове (схожі відчуття я мала в Криму, куди їздили до анексії. Красива, але ніби недоглянута батьками, невмита дитина).

Замок Паланок. Сподобався, красиві панорами, трішечки неоковиті експозиції, цікава історія (ех, даремно князь Федір Коріятович (той самий, наш ріднесенький, подільський), намагався укласти угоду з дияволом в стінах цього замку. Знайшов  з ким домовлятися, їйБо). З висоти замку бачила перед собою, мов на долоні, красиве Мукачеве, річку Латорицю. Десь на лінії обрію розмістилися Румунія, Польща, Словаччина і навіть Угорщина. Круто стояти на горі і дивитися на чотири країни, ну тобто в бік чотирьох країн :)


Термальні води Косино.. Ооо. Це кайф. Ось він – релакс. Приємно здивована рівнем комплексу. Наші такі можуть. Доводилося раніше бувати в угорській купальні Сечені, наше Косино не таке помпезне, менше,  але не гірше. Чисто, цивілізовано, купабельно. Імхо. Напружила лише велика кількість угорської мови навколо, напружило виключно у світлі українських подій. Хоч би ще й Угорщина не зазіхнула на нашу цілісність. На території Косино є ресторанчик «Чарда» зі шведським столом. Блін, як там смачно! Чек не космічний, їжа дуже-дуже смачна. Ясна справа, що оголеним з басейну, в красівих плавках і без маски, тебе туди не пустять. Орендуєш халат на вході до ресторанчику, маску люб’язно дарують. І насолоджуєшся.

Після Косино було Берегове, де ми побачили винні підвали закарпатців, скуштували вина, самогоночку типу чачі і сік. Сік був божественний, а щодо вин.. Смак цікавий, але моє улюблене Кіндзмараулі (не реклама) вони не перевершили. Загалом, в кожного свій смак.

Помітила, що полюбляю бувати на дегустаціях. Ну як «полюбляю»... В арсеналі відвіданих лише Масандра і Шабо, ну і винний підвальчик пані Тетяни з Берегове тепер))) Найбільш вразила колись Масандра. Там був рівень, закарпатцям є куди рости. Хоча відчувається, як вони люблять свою справу, як намагаються відродити свої підвали (20-те сторіччя було руйнівним для них).  

В результаті усіх наших пригод відчула величезну симпатію до закарпатських людей. Вони захоплені, активні. Відроджують, розбудовують, розвивають. Навіть ківі закарпатський селекціонували)) Реально росте, плодоносить, проте містить багато валеріани. Карпатські котики з того тішаться. Люблю захоплених людей. І діалект в них дуже милий. 

От на такій розслабленій, приємно захмелілій ноті моя зодіакальна конячка заспокоїлась і поскакала в ніч додому, у Вінницю. Дорога додому завжди коротша і легша. А спогадів на все життя.

P.S. Приємно було почути, що наші українські Карпати кращі за Скандинавські гори. Особисто не бачила, але  з радістю повірю на слово своєму скандинаву. Він не каже аби сказати.  Україна справді дуже красива. Ложка дьогтю в нашу бочку меду 

   

 - це сміття. Навіть в горах. Сподіваюсь, колись перестанемо бути свинками. 

Жінка, вона така - у вогонь і в воду..))

Около городка Маррюм морская воды хлынула через дамбы, затопив большую территорию, на которой пасся табун знаменитых фризских вороных. 
В течение трёх дней табун оказался замкнутым в водяной ловушке на маленьком клочке земли, оставленном водой после шторма. Холодный ветер и дождь хлестал бедных животных, и они ничего не могли сделать, чтобы спастись.
женщины спасли 100 лошадей застрявших на острове

[ Читати далі ]

Рухи цих тварин повні добірності, краси...




Рухи цих тварин повні добірності, краси і потужності. У фото цих коней авторам вдалося передати грацію, силу і красу благородних тварин.[ Читати далі ]

Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая