22 січня 2018 року у приміщенні Прилуцької міської центральної бібліотеки імені Любові Забашти відбулося засідання круглого столу: «Соборна мати Україна – одна на всіх, як оберіг». У ході заходу представники патріотично налаштованої інтелігенції обговорювали питання історичної значимості соборності України з нагоди проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної республіки. Заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради — Фесенко Тетяна Михайлівна наголосила на ролі єдності та консолідації українського народу задля справи миру та процвітання, викладач суспільних дисциплін Прилуцького агроколеджу — Чернікова Ольга Петрівна зробила історичний екскурс у події майже сторічної давнини, проаналізувала історичні факти та події у об’єктивному ракурсі, голова громадської ради м. Прилуки — Руденко Олександр Валентинович розповів про настрої громадськості у розрізі сучасності, представник ГО «Українська громадська рада» Юлія Потіпака поділилася планами та ідеями молоді щодо розбудови української держави взагалі, і прилук зокрема, Денисенко Валентин Дмитрович — отаман Прилуцького козацького полку імені Петра Сагайдачного, учасник АТО, член Громадської ради міста акцентував увагу учасників засідання на важливості поширення у середовищі громадськості національної ідеї, Іван Черняк — військовий комісар Прилуцького об’єднання міського військового комісаріату дав оцінку становищу наших бійців на Сході України, кандидат історичних наук, викладач історії та соціально-історичних дисциплін Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу імені Івана Франка донесла до присутніх інформацію про формування патріотичних почуттів в учнівському та студентському середовищі, депутат Прилуцької міської ради від міської організації Радикальної партії Олега Ляшка — Ковнір Олександр Сергійович підкреслив, що в українському середовищі є проблеми, з якими треба боротися, керівник Прилуцької районної організації ВО «Свобода» — Щербина Юрій Миколайович аргументовано розповів про роль відзначення дня Соборності України, Громадський діяч — Костюк Ольга Іванівна поділилася власним баченням поняття «патріотизм», провела історичні паралелі між минулим та сучасністю та закликала усіх прилучан бути єдиними у своїх діях та вчинках. Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглих українців, що віддали власні життя за благополуччя Батьківщини. Загалом засідання круглого столу мало дискусійний характер і дало змогу висловити власну думку усім бажаючим.

Джерело: https://m.facebook.com/biblioteka.zabashty/posts/1637942046268590?locale2=es_LA

Чернікова Ольга Петрівна, історик, викладач суспільних дисциплін

Ольга Петрівна помітно хвилювалася перед програмою. Мені було дуже незручно через те, що героям «Сповіді» в той день довелося чекати на знімання, адже в тоді ми відзняли чимало програм. Та водночас мене не може не тішити така увага та цікавість до мого проекту з боку рідних українців.

Пані Ольга вкрай відкрита до діалогу. Вона не соромиться своїх почуттів, принципів та переконань. Спокійно та впевнено розповідає про те, що на душі. Нам, українцям, усім дуже наболіло. Ми усі втомилися від хаосу, що відбувається в державі.

В країні, котра восьмий рік поспіль воює, має бути громадянська дисципліна та панувати порядок. А у нас все навпаки. Та на щастя посеред нас є ті, хто не втрачає себе у тому хаосі, котрий відбувається сьогодні. Поруч з такими людьми відчуваєш себе якось по-домашньому затишно та тепло, в чому я і переконався під час цього діалогу.

Мабуть, усі ми втомилися від свавілля та байдужості влади. Втомилися від абсурду, котрий відбувається. Від елементарного нерозуміння життя нашої країни. Таке враження, що існують якісь дві України. І ті, хто отримав народну довіру, якось одразу потрапляють в інший вимір, в якому не існує проблем сьогодення, вони навіть не чули про права та інтереси народу. І це після Революції Гідності та років війни. Як же все це ницо та цинічно.

Гадаю, що якби ми з Ольгою Петрівною спілкувалися в інший час, наша розмова була б набагато більш душевна та легка. Та цей діалог видався принциповим та категоричним. Та ані камери, ані хвилювання перед програмою не похитнули принциповість та переконаність цієї українки. Особисто у мене така небайдужість викликає глибоку повагу.

А ще більше надихає те, що за зовнішньою стриманістю та навіть деякою суворістю добре видно величезну люблячу душу. Душу матері. Українки. Вчительки. Я не надаю оцінку патріотизму, та й взагалі не беруся оцінювати будь-кого чи будь-що. Я просто обожнюю її. Нашу рідну Україну. Люблю усім серцем. Говорю це вголос та пишу про це. І буду й надалі продовжувати. Це ще одна моя Молитва. Саме тому на душі так добре поруч з тими, хто розділяє мої переконання.

Я слухав Ольгу Петрівну та насолоджувався світлом душі цієї дивовижної українки. Я вчився у неї. Поруч із вчителями, котрі з такою любов’ю та відданістю присвячують себе цій складній професії мимоволі затихаєш і ловиш кожне їх слово. І як же я щасливий від того, що саме такі світлі та небайдужі душі навчають та плекають наших юних українців!

«Українське козацтво — феномен, який став візитною карткою України в світі. Крім того, з козацтвом тісно пов’язана історія нашого міста, вся стара частина якого просякнута козацьким духом і легендами. 10 вересня нам пощастило відвідати презентацію книги «Шаблею та пером: мандрівки лабіринтом таємниць історії козацького Ніжина», що присвячена легендарним постатям, таємничим фактам і доленосним подіям з минулого міста та Ніжинського козацького полку XVII-XVIII століть.

Автор — Роман Желєзко, завідувач відділу історії міста Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського. Він сам є нащадком давнього козацького роду і сфера його наукових інтересів полягає в дослідженні життя ніжинців у добу Гетьманщини.

Автор зізнався, що вирішив відійти від наукових канонів і свої напрацювання виклав для широкого кола читачів живою і доступною мовою. Тому, хоча книга написана на основі історичних джерел і є повноцінним дослідженням, сприймати її легко навіть пересічному читачеві. Відтепер колекція книжок про Ніжин у нашій бібліотеці поповнилася ще одним екземпляром, завдяки якому ви можете поглибити свої знання з історії рідного міста».

Джерело: http://nati.org.ua/node/1331

Роман Желєзко, головний спеціаліст управління культури і туризму Ніжинської міської ради, історик, екскурсовод

Ніколи не дотримувався стандартів написання публіцистичних матеріалів. Мало того, не хочу прив’язуватися до грубих налаштувань розбалансованого суспільства, котре лише починає отямлюватися від того інформаційного сміття, що ллють політизовані ресурси та олігархічні ЗМІ.

Попри багаторічний досвід, й досі вважаю себе любителем, чи навіть аматором, а не професіоналом. Третій рік поспіль, сідаючи писати статтю, нервую ніби вперше. Кожного разу переймаюся тим, що Бог дарував мені щастя у «Сповіді» роздивитися діамант людської душі, і я мушу виправдати цю довіру, розповідаючи про таких неймовірних українців. Але кожного разу душа радіє, народжуючи слова чергової статті.

Так, це не медійний контент і я це усвідомлюю. Він не візьме великих рейтингів та не буде публікуватися у топових ЗМІ. Але інакше я вже не зможу. Лише від душі. Лише по-справжньому. І нехай «Сповідь» не набирає мільйонних переглядів, але я вірю у свого глядача, у свого читача. Вірю в небайдужих українців, котрими квітне наша дивовижна країна.

Роман Желєзко допомагав нам під час нашого перебування в неймовірному Ніжині. І нам дуже пощастило, що саме він опікувався нашим знайомством з цим містом. Роман не тільки знає все про історію та сьогодення рідного міста, він відчуває його душу, і як історик та екскурсовод відкриває її для небайдужих містян та гостей Ніжина.

Наше знайомство з цим краєм було наповнене різноманіттям вражень та відчуттів: ми відвідали Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, краєзнавчий музей, побували у Свято-Покровського храмі, в музеї рідкісної книги, насолоджувалися запашною кавою в кав’ярні «Gogol point», в коледжі культури та мистецтв; спілкувалися з науковцями, священиками, волонтерами, громадськими та політичними діячами.

І пан Роман постійно був поруч, доповнюючи наше перебування історичними фактами про видатні місця та події, розповідаючи багато цікавого про місто та містян. Він чує це місто. Воно говорить до нього. Говорить відлунням дванадцяти поколінь предків, що жили на цій землі. Він син цієї землі. Гідний нащадок славетного козацького роду, котрий міцно стоїть на землі, усвідомлюючи своє коріння, свою генетичну спадщину, заповідану предками.

У цього чоловіка сильний характер. При тому це не та сила, котрою розмахують, наче мавпа палицею і скрізь, і кожному прагнуть її довести. Ні, ця людна сильна своєю ВОЛЕЮ. Маючі потужні наукові знання та високі аналітичні здібності, він здатен приймати свідомі рішення та слідувати власним переконанням, не зважаючи на думку юрби чи на будь-які інші фактори.

Роман Желєзко не буде нікому нічого доводити, не буде ні з ким сперечатися. В нього достатньо ВІЛЬНОГО, козацького духу, щоб прожити це життя, слідуючи власним принципам, власному покликанню та не підлаштовуючись під систему. І в цьому настільки глибока, навіть глибинна, його мудрість та сила!

Ми звикли бути як усі. Звикли жити, озираючись на суспільство. І не важливо, бунтуємо ми проти системи чи прогинаємося під неї, ми все одно залишаємося в ній. А це нове покоління українців вже зовсім інше. Вони не сперечаються, не намагаються ламати систему. Просто не дають змоги себе в неї затягти та перетворити на гвинтики. На них не працює ворожа пропаганда, вони категорично не сприймають будь-які маніпулятивні наративи внутрішнього чи зовнішнього ворога.

Вони знають лише ВІЛЬНУ, незалежну Україну і не дозволять нікому нав’язати собі щось інше. Так, з ними досить не просто. Їх важко, практично не можливо, змусити до чогось. Але якщо їх слухати та чути, то можна не тільки з ними домовитися, а й багато чому у них навчитися.

Вони, зі своєю непокорою будь-яким авторитетам, наче лакмусовий папірець для нас, котрий виявляє, скільки в нас Бога, скільки в нас душі й чи здатні ми, приборкавши гординю та пиху, почути їх, таких вільних та сильних. В них, цих дивовижних українцях Незалежної України, стільки Бога і України, що від усвідомлення цього перехоплює подих!