хочу сюди!
 

Натали

39 років, овен, познайомиться з хлопцем у віці 27-40 років

Замітки з міткою «poetry»

Les moulins de mon coeur

«The Windmills of Your Mind»
з кінофільму «Афера Томаса Крауна», (1968)
переклад французської версії

                                                     

                                                         Млин мого серця


Як пожбурене каміння
В світ буремного струмка
Розірвало хвиль склепіння,
Мов невидима рука,
Як мереживо, що Місяць
Заплітає між зірок,
Як Сатурна дивні кільця,
Що виконують танок,
Як квіт соняшника зріє
Кожний рік і в певний час -
Так мандрує моя мрія
Із надією про нас.
Ти одним ім’ям своїм
Крутиш серця мого млин


Як малюк заводить дзигу,
Схожу на веретено,
Чи слова, що лягли в книгу,
Наче іній на вікно,
Як та чайка, що кружляє
Хвилям всім наперекір,
Як північний вітер грає,
Мов трембіта поміж гір,
Як хурделиця вирує,
Наче то останній час -
Так мандрує моя мрія
Із надією про нас.
Ти одним ім’ям своїм
Крутиш серця мого млин.


Літо плине - час зізнання,
На вустах твоїх журба.
В небі осені зітхання
І пташиних крил юрба.
На піску сліди останні
Хвиля змила в небуття.
Я самотній у кав’ярні,
І немає вороття.
Дощем небо плаче-крає,
Краплі брязкальцями б’ють,
Наче пісня, що вмирає,
І цих слів  не повернуть.
Лист багряний ще палає,
Сумні думи навива.
Моє серце пам’ятає
Цвіт волосся, як жнива.


Як пожбурене каміння
В світ буремного струмка
Розірвало хвиль склепіння,
Мов невидима рука.

…Вітер дме знов навмання…

Тільки ти ім’ям своїм
Крутиш серця мого млин.

В.Н.  2016 (ontheway) ID:  910546

Крючкодерство, як рудимент стукацтва.

цитую епіграф (скриншот вгорі): «Поэтический ответ на стихотворение одного автора, к сожалению он не спрятал в блог, а совсем снес, та, что ссылку дать не могу, но решила дать право голоса мышке тоже))»

(Поетична відповідь на вірш одного автора, на жаль, він не сховав у блог, а зовсім зніс, та, що посилання дати не можу, але вирішила дати право голосу мишці теж.)[УКР]

Крючкодерство, як рудимент стукацтва.  Чому так назвав?

В скриншоті, який ілюструє тему допису, міститься брехня, маячня, сукупність протирічь:

«Поэтический ответ на стихотворение одного автора,…». Назвати допис «Поэтический» - не що інше, як наруга над поезією взагалі. 

«Поэтический ответ»? шановна авторка, в мене до вас не було жодного запитання. Дайте мені аргументовану відповідь-«ответ»: в чому полягає чи де міститься моє ЗАПИТАННЯ до вас?

А краще не треба.

Бо суть ваших коментарів - «ответів», припорошених смайлами – достеменне крючкодерство.

«…на стихотворение одного автора, к сожалению он не спрятал в блог, а совсем снес, та, что ссылку дать не могу,…». Тобто, ви неабияк жалкуєте, що від вас начебто сховали вірша та ви не взмозі розродитися посиланням на нього? Тут виникає питання в мене: - чи ви така дурепа, чи маєте за дурнів інших?

Мабуть, що два в одному.

Попри все, ви й зараз в мене «в друзях» і безпосередньо маєте доступ до мого блогу. І ваше «а совсем снес» - маячня та брехня.

Про життя гризунів та їх права нічого коментувати не буду, тим паче хворих глистами, ковідом, тощо. Це ваша парафія, і вона ніяким чином не стосується ні мене, ні мого віршу, який я начебто «снес». Тобто, ваш римований насрач треба опублікувати в блозі «життя гризунів» окремим «творенієм», без згадування «отвєта», до якого не існувало запитання.

Ще б можна трохи поговорити за ілюстрації, які ви вкладаєте в свої дописи з римовками … Зауважу тільки одне: ні одна ілюстрація - не є продовженням чи доповненням наримованого вами.

З чого роблю висновок: або вам байдуже, або відповідний зв'язок між ілюстрацією і текстом для вас незбагненний.

На останок, щоб вгамувати ваше роздратування, додам скриншот з віршем, який викликав у вас заворот звивин. Хоча впевнений, це ніяк не вплине на ваше когнітивне упередження.





sequel to Block



Ніч, вулиця, ліхтар, мотузка,
Гойдався мародер з ОРДЛО,
Скрипіла весело галузка -
Чекає зашморг на ху*ло!

Місяць насипав зорь по небу.
Нема живих серед примар;
Повісили  – того що треба,
Шибениця, вулиця, ліхтар.

ID:  944451

«Офелiя»


Arthur Rimbeaud   «Ophelie» (переклад)
               
                I
Між чорних хвиль, у зоряній дрімоті
Як біла лілія, Офелія  пливла
В прозорому серпанку – незбагненній цноті -
Де в хащах лісових сурмить імла.

Так декілька віків, як марево сумне
Білявки привид   темрява краде
Та віковічно вздовж ріки снує,
Під журкотіння хвиль свої пісні пряде.

Там вітер не вщуха, з її серпанком грає,
В оголені перса цілує,  мов коханець.
Верба тремтить та плаче, душу крає;
Схилився очерет - понурий бранець.

Зім’яте латаття зітхає біля неї;
В вільшанику проснувся ранній птах -
Тремтінням крил Офелію стрічає
Під дивний спів… і зорепад в очах.

                II

Офеліє бліда! Чудова ти, як сніг!
В бурхливій річці твоя цнота згасла!
Вітри, що дмуть з північних криг,
Свободи терпкої донесли гасло;

Цей подих вітра, що скуйовдив коси,
В твоїх думках здійняв буремний вир;
І серце чуло, як спадають роси
Під шелест лісу, де чатує звір.

Цей буревій, як божевільний в'язень
Зламав цнотливий стан твій - білий  наче сніг ;
Тьмяніє ранок – квітень,  блідий красень
Схилився мовчки, як жебрак до твоїх ніг.

О Боже! Кохання, воля – марево сумне!
Твоє жадання, наче сніг в багатті тане
Ті сумні марення твій розум не збагне
Та  жах безодні в твої сині очі гляне.

                III

Мріяв поет про зорепад, а вранці
- Де ти на березі собі вінок плела –
Там поверх хвиль в прозорому серпанці
Біла Офелія, як лілія пливла…

2019   ID:  910131  

«неизбежность»


Спросила кошка мышку:
«Страдаешь на одышку?
Больна ты, иль здорова -
Пойдешь на корм без слова».
Стал сер комок и бледен -
И через миг был съеден.
********
К чему точить словесность?
Уход наш – неизбежность.
Ничто в мире не ново,
Ничто в мире не вечно,
Но первым было Слово,
И была бесконечность.

ID:  910892

«Delilah» (Делайла) /переклад на укр./


«Delilah» (Tom Jones song)

«Делайла» (переклад)


Блукаючи у темряві нічній

Впізнав знайомий профіль у вікні -

Сяйвом охоплений, він мерехтів у танці,

Тут  я згадав, як ми були коханці …

Відлуння спогадів наринуло сумне

Я пам'ятаю, як ти зрадила мене. …

Моя, моя,  Делайла

Чому, чому,  Делайла!

Безумець!  Я раніш не помічав

Чаклунський спалах  у твоїх очах -

Як  приворожений  в тенетах твоїх зваб

Я втратив волю, час,… я став твій раб!

В часи коли я був приречений чекати

Я мав і час, і привід  ревнувати …

Знайомий дім, ось ганок,  моє серце впало -

В прочинених дверях ти сміючись стояла…

В своїй долоні я відчув метал ножа

І посмішку твою спотворив жах …

Моя, моя,  Делайла

Чому, чому,  Делайла!

Останню хвильку ще побуду твоїм бранцем

Остання мить,  і стану я вигнанцем,

Та невблаганна доля на мене чекала -

В прочинених дверях ти сміючись стояла…

В своїй долоні я відчув метал ножа

І посмішку твою спотворив жах …

Моя, моя,  Делайла

Чому, чому,  Делайла!

Останню хвильку ще побуду твоїм бранцем

Остання мить,  і стану я вигнанцем,

Остання мить,  і стану я вигнанцем...

ID:  910374

«Незрозумілим поетам»



Евгений Евтушенко «Непонятным поэтам»
         (переклад з російської)

Зазвичай заздрив я завжди
всім тим,
хто пише вкрай безглуздо
і чиї вірші - наче пустка,
мов млою вистлані  рядки.
Я буквоїдів поважав,
очі з захопленням таращив, 
а сам лякливо оминав
абракадабр
та тарабарщин. 
Я ліз із шкіри геть
у боротьбі
з здоровим глуздом, наче зодчий,
але шаленості  в собі
з таємним пострахом не зочив.
Мені так соромно було.
Тож мав зусилля
в собі шаленство віднайти …
Єдине,
що пізнав тоді -
життя по суті -
божевільня.
То як покара – себе думками мучив -
де ж, в чому я недоборщив
та нічого не відчебучив
такого,
мовби: «дир… бул… щир…»?
Агов, незрозумілії поети!
Єдині в світі ви предмети
цнотливих заздрощів моїх … 
Я -
з хробаків найзрозумілих.  
Нічий кантарок вас не стрима,
ніхто вас в розум не зашорив, 
чиєсь там:
«Нічого не втямив …» -
солодше меду та вина.
Творці блаженних нісенітниць, 
поверху плинучих хвилин
живіть,
наповнюючись вірой,
що зрозуміють вас колись.
Щасливці!
Лячно, все ж таки,
всім зрозумілим бути, проте хибно!
Усе життя писати зовсім зрозуміло,
а відійти незрозумілим назавжди.

ID:  1020271

«успадкований триптих»


Як  вітер, що летить з Карпат,
Я тисячі років Бескидами блукав …
Дикун, нащадок кочових  сармат,
Свободу й волю за батьків я взяв.
                            —
Хрещений кров’ю вбитих ворогів,
Я  посуд  мав із їхніх черепів! …
Та час змінив форму і сутність,
Та не змінив нашу могутність!
                            —
Кружляє вороняччя галасливо
Серед покинутих ординцями мерців -
Нікчемна смерть та справедлива
Для людожерів - москалів! 

ID:  957029

«Скорботний спадок»



Сокира й плаха сперечались -
Хто головніший серед них,
Сокира с блиском посміхалась
Та чатувала в лезі гріх :
«Кума, та годі вам базікать -
До страти тягнуть за вервечку,
А в герці наймудріший кат,
Тож він розв’яже суперечку!»
Та плаха, п’яна від крові,
Пащекувала без упину:
«Мене кохали королі,
Востаннє впавши на коліна!»
Кат взяв відчужено червінця -
Остання плата бідолахи -
Зречено той впав на колінця,
На мить обнявши кляту плаху.
… Сокира гепнула по карку,
І відкотилась голова.
«Куми, я чхав на вашу сварку,
Хоча скажу - хто головна!»
Піднявши голову мерця,
Він положив її в корзину:
«Ви прагли рішення герця?
На мене ж дома жде дружина!
Та головніше – голова,
Яку отримає вдова».

ID:  964359

«Богема»



Arthur Rimbaud «Ma Boheme» (переклад)


Я мандрував. В кишенях оселився вітер,

Моє манаття було пугалу взірець;

Я йшов до тебе, Музо, найдорожча в світі,

І мріяв про кохання молодих сердець.


Мої штани  світилися дірками.

Сповитий римами щоночі, мов  малюк

Вдивлявся  в  небо я, осяяне зірками -

Те сяйво перлами торкнулось  моїх рук.


На небі Шлях Чумацький майорів,

Багрянцем вересень та зорями горів.

Той зорепад - наче вино – п'янив щоночі;


Безодня Всесвіту відкрила мені очі -

Химерні постаті я мав за товариство,

І замість струн бринчав шнурками урочисто.

ID:  910175

Сторінки:
1
2
попередня
наступна