. Пример внешнего вида вухэтажного скоростного поезда на Милан:
Можно сказать, что здание вокзала меня весьма впечатлило, чисто, светло, просторно, на входе на перрон, проверяется билет, нет бомжей и непонятных типов, да и выход в метро прямо со здания вокзала.
На выходе нас ожидала большая чистая светлая площадь, окруженная амфитеатром высотных домов, и перпендикулярно зданию вокзала вдаль уходит широкий проспект.
Порадовала чистота, качество дорожного покрытия и тротуаров, все как будто вчера сдано в эксплуатацию. Нет провалившихся люков, перекопанных тротуаров или дырок вместо дренажа.
Решив что мы приехали в Милан не для того чтоб ездить, мы двинулись пешком в направлении исторической части и основным достопримечательностям, которые заблаговременно пометили в планшете на карте. Рекомендую, всем кто любит путешествовать приложение maps.me. Оно есть как на Андроит так и на Айось, позволяет загружать карты на мобильное устройство, телефон или планшет. Маршрутизация доступна в Офлайн режиме, достаточно включить геолокацию и вы всегда будете знать, где находитесь. Еще большой плюс это возможность проставить отметки по интересующим вас местам. Конечно, таким образом теряется романтика заблудиться в незнакомом городе и искать, куда идти, говорить местным людям на ломаном английском «Хэлп ми, я сам нимесный, памагите мне, патирялася я».
В общем двигаясь по траектории, любезно нарисованной нам картой, мы набрели на городской парк, первое впечатление о котором было так себе, но стоило зайти глубже и оказалось, что там есть на что посмотреть. Так как на часах было уже час дня, было принято решение «а не прекусить ли нам», что мы тут же и осуществили на ближайшей лавочке, на импровизированный обед у нас было по баночке пива, и по паре бутербродов с чиабатой, сыром, помидорами, ветчиной. Быстренько умяв все это, пошли осматривать парк, мне он сразу напомнил парки Крыма, Воронцовский, Санатория Мисхор, Симеиз и прочее.
Парк оказался уютным, но не очень большим. Выйдя из него, мы двинулись в сторону главной достопримечательности Duomo di Milano. Если выйдя из вокзала меня удивляло отсутствие людей, вернее их очень малое количество как для многомиллионного города, то подходя к Дуомо я понял где они все. Постепенно толпа стала увеличиваться, и уплотнятся до сплошной человеческой массы.
Стали попадаться уличные клоуны и все возможные представители уличного цирка.
и такие вот парящие медитаторы:
А также уличные танцоры, жонглеры, трансформеры и прочий балаган. И тут показывается кусочек Дуомо!
Даже его краешек уже впечатлял, выйдя к задней его части мы пошли его обходить по кругу за одно искать кассы. Кассы нашлись тут же, цены на вход оказались очень разнообразными, стартовали с 2-х евро и аж до 13-ти. Решив что для начала хватит и за 2-а евро, взяли билеты и отправились искать главный вход. Но тут мы были остановлены толпой стоящей вокруг самого настоящего Бугати Вейрон!
и тут его еще завели и оно зарычав куда то поехало, эх вот бы прокатиться!
Ну да я что-то отвлекся. Итак Дуомо - Миланский собор (итал. Duomo di Milano) — кафедральный собор в Милане, расположен в историческом центре города. Общая длина храма составляет 158 метров, ширина поперечного нефа — 92 м, высота шпиля — 106,5 м. Собор может вместить до 40 000 человек. Единственный в Европе беломраморный готический колос строился несколько веков: первые блоки и фундамент храма заложили в 1386 году при легендарном правителе Джан Галеаццо Висконти, а проект фасада, законченного в 1813 году Карлом Амати, утвердил Наполеон в 1805 году.
У всех входов стоят вооруженные полиция, наш вход был с центрального фасада, при входе обыск рюкзаков и личный досмотр, быстро проходим и замираем буквально на входе, нам открывается все внутренне безграничное пространство собора. Только внутри осознаешь насколько он огромен, бесчисленное количество колоссальной толщины колон, пропадающие в высоте арки, разноцветный мраморный пол, витражи и статуи, голова идет кругом.
по стоимости нашего входного билета нам разрешалось пройтись по нижней части собора не спускаясь в подвал и не поднимаясь на крышу, нам вполне хватило впечатлений на первый раз.
Выше вертикальная панорама на 180 градусов, мне почему то внутри собор напомнил банкетный зал в Гарри Поттере.
Отдельного внимание по моему мнению стоит статуя Святого Варфоломея, жутковатая на вид, но весьма искусно сделанная.
Вердикт таков - Дуомо однозначно надо посетить, если средства позволяют то обязательно поднятся на крышу.
По выходу с Дуомо, мы двинулись в сторону еще одного знакового места которое было интересно посетить, этим местом оказалась церков полная человеческих скелетов
очень мрачное местечко, все стены в человеческих костях, тысячи черепов.
Решив что с нас культурной программы достаточно наши барышни сказали: - а теперь ШОПИНГ, и быстро нас утащили в сторону бесконечных магазинов. На этом можно было и заканчивать рассказ про Милан, но на наше счастье шопинг был не долгим и мы успели еще на закате посетить Замок Сфорца.
Большущая крепость посреди города, это впечатляет, на территории крепости действовала выставка водных инсталляций. Всякие чудеса по оформлению помещений и садов.
Замок можно посетить, но в целом смотреть там особо не на что, хотя может я не прав.
Солнышко ушло за горизонт и мы засобирались в обратный путь, сил на "пешком" не было, поэтому нашли ближайшую станцию метро. Метро как в любом приличном городе - есть обязательно карта
настенной росписью
и аккуратными перронами
Далее был вокзал, и путь домой. Всеб и закончилось так тихо и спокойно но мы решили идти от поезда пешком и были голодные а потому в ближайшей пице с доставкой была заказана пицца (угадайте какая) и не дождавшись прихода домой пицца была растерзана горячей прямо из коробки. Это была великолепная кульминация насыщенного дня!
1-3 вересня у Фанарі, резиденції Вселенського Константинопольського патріарху, відбувся Собор (Синаксис) п’яти найдавніших православних церков. Окрім іншого, на соборі були прийняті рішення, які напряму стосуються українського православ’я.
На Собор у Константинополь (Стамбул) до Вселенського патріарха Варфоломія прибули представники Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського патріархатів та архієпископ Кіпру. Деякі оглядачі до цієї зустрічі відзначали, що таким чином, Вселенський Патріарх ініціює відновлення давнього інституту, що називався «Пентархія» — Синод п’яти найдавніших Апостольських кафедр православної Церкви.
На цьому соборі дійсно були присутні уповноважені представники глав перших п’яти історичних православних церков світу. На зустрічі було обговорено ряд проблем загальноправославного характеру і питання, пов’язані з усуненням перепон до скликання запланованого Всеправославного Собору.
Як повідомляє офіційний сайт Православної церкви Кіпру, за результатами цієї зустрічі були прийняті: «Послання Предстоятелів Найдавніших Церков» та «Комюніке про підсумки роботи Собору Предстоятелів Найдавніших престолів на Фанарі». У документах сказано про необхідність подальшої діяльності з підготовки скликання Великого Собору Святої Православної Церкви. Також піднімаються питання щодо діяльності православних церков на Близькому Сході, необхідності зусиль політичних та релігійних лідерів світу для встановлення миру в цьому регіоні.
Окремо слід відзначити, що у підсумковому комюніке Собору сказано: "крім того, зважаючи на останні події, що мали місце в Православній Церкві, Собор наголошує на необхідності для всіх православних Церков поважати і суворо дотримуватися географічних кордонів своїх юрисдикцій, в тому вигляді, як вони встановлені священними канонами та Томосами про створення цих Церков".
Таким чином Собор п’яти найдавніших Апостольських православних церков підтвердив неодноразові заяви Константинопольського патріархату, щодо неканонічності твердження Російської православної церкви про свої претензії на Україну. Нагадаємо, що у Томосі від 13 листопада 1924 року Вселенський Патріарх Константинополя Григорій VII заявляв: "вiддiлення вiд Нашого Престолу Київської Митрополiї й залежних вiд неї Православних Митрополiй Литви та Польщi, а рівно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонiчних правил, а також не дотримано всього того, що було установленно вiдносно повної церковної автономiї Київського митрополита, який носив титул Єкзарха Вселенського Престолу".
Детальніше читайте у статті Павла Береста Найдавніші православні патріархати підтвердили неканонічність претензій РПЦ на Україну
Много раз хотела поехать в Почаев , но все что-то не складывалось.
Как сказал мне Дмитрий (оператор Discover Ukraine ), это не дела не пускали меня, а Лавра .
И вот посчастливилось и мне попасть в Почаев и увидеть чудо - Свято-Успенскую Почаевскую Лавру.
Приехали мы в Почаев в 4-30 утра, Свято-Успенская Почаевская Лавра как белое облако , величественно предстала перед нами в лучах восходящего солнца.
Святые врата, преддверье монастыря:
Святые врата, преддверье монастыря, напоминающие большой киот, увенчанный крестом, воздвигнуты в первой половине XIX века (1834-1835г.г.). Над вратами большая, писанная на стене икона Богоматери в огненном столпе. На втором этаже Святых врат была устроена церковь Рождества Пресвятой Девы Марии. Построены Врата с церковью по проекту и под руководством архитектора Михайловского, а всю каменную и плотничью работу выполнил крестьянин Власий Позняков.
Лаврская колокольня.
Высота колокольни 65м. Это четырёхэтажное сооружение, первый этаж которого имеет форму креста, остальные же четырёхугольные. Северный и южный фронтоны украшены массивными колоннами, над входной дверью прекрасный полукруглый резной карниз. Над ним – Почаевская икона Божией Матери, осеняющая лаврский двор, а северная сторона украшена иконой преподобного Иова Почаевского – стража этой святой обители. Колокола расположены на третьем ярусе. Всего на колокольне двадцать пять колоколов. Самый большой имеет 11 тон 504 кг. Своим перезвоном созывают они богомольцев поклониться лаврским святыням.
Троицкий собор:
С Лавры открываеться вид на просыпающийся
под первыми лучами солнца Почаев
Богослужение в в Свято-Успенской Почаевской Лавре начинаеться в 5.00 утра.
Для тех, кто захочет посетить Свято-Успенскую Почаевскую Лавру:
| Расписание Богослужений в Свято-Успенской Почаевской Лавре (будничные дни) |  |
17.00 Всенощное бдение накануне праздников (Свято-Успенский собор)
6.00 Ранняя Литургия (Свято-Троицкий собор)
8.00 Акафист перед Почаевской чудотворной иконой Божией Матери(Свято-Успенский собор)
8.00 Молебен преподобным Иову или Амфилохию (Пещерный храм)
10.00 Поздняя Литургия (Свято-Успенский собор)
Цельбоносная Стопа Пресвятой Богородицы открыта:
в будничные дни с 7.45 до 10.30;
в праздничные дни с 7.45 до 12.30
Святые мощи преподобных отцов Иова и Амфилохия открыты для поклонения: в будничные дни с 6.00 до 9.00;
в праздничные и воскресные дни с 5.30 до 11.30
Вычитки совершаются только в будничные дни
(понедельник, вторник, среда)
Таинство Соборования проводится в понедельник и четверг в 6.00
(кроме праздничных дней) в храме Святой Троицы или Похвальной церкви
Мы приехали в субботу ранним утром , когда икона Почаевской Божьей Матери опускаеться для прихожан.
История этой чудотворной иконы Богоматери неразрывно связана с Почаевским монастырём в честь Успения Пресвятой Богородицы.
Некогда близ местечка Почаево поселились два инока из Киево-Печерской лавры. Как-то раз один из них взошел на Почаевскую гору молитвы и увидел стоящую на камне Пресвятую Богородицу в огненном столпе. Божию Матерь видел и инок, живший неподалеку, и пастухи, которые пасли стадо под горой. Когда видение кончилось, на камне, где стояла Пресвятая Богородица, остался след Ее правой стопы. Под стопой камень расплавился как воск. Впадина наполнилась призрачной водой.
Отпечаток этот сохранился до сих пор и всегда наполнен водой, которую чудесным образом источает камень.
Вода в стопе не оскудевает, несмотря на то, что многочисленные паломники постоянно наполняют ею свои сосуды для исцеления от недугов.
На списках чудотворной Почаевской иконы Пресвятой Богородицы часто изображают камень с отпечатком стопы Божией Матери.
Сама же Почаевская икона Божьей Матери появилась в обители следующим образом.
Явление на Почаевской горе произошло около 1340 года. А два века спустя на Волыни проездом из Москвы в Константинополь гостил митрополит Неофит. Его пригласила к себе помещица Анна Гойская, владения которой располагались близ Почаевской горы. В знак благодарности за гостеприимство митрополит благословил хозяйку иконой Пресвятой Богородицы. Вскоре после этого начались чудеса от образа Богородицы. Служанки помещицы не раз видели икону сияющей. Слепой от рождения брат Анны Гойской, помолившись по совету сестры у образа Божией Матери, обрел зрение.
Анна сочла себя недостойной иметь такую икону в своем доме и пожертвовала ее инокам, жившим на Почаевской горе. На этом месте воздвигли церковь в честь Успения Пресвятой Богородицы. Гойская снабдила храм всем необходимым, подарила инокам вотчины с угодьями и лесами и пожертвовала ризу на образ Божией Матери.
Эта икона, написанная в византийском стиле, хранится в Свято-Успенской Почаевской лавре. Перед нами образ Богородицы, нежно приклонившей Свой лик к Сыну, Которого Она держит на правой руке. В левой руке у Нее плат, которым Божия Матерь покрывает ноги Богомладенца. Поднятой десницей Иисус благословляет всех, для кого Он - Путь, Истина и Жизнь. Венчают Спасителя и Божию Матерь короны, окруженные сиянием. По обеим сторонам образа и внизу - небольшие изображения святых: пророка Илии, мученика Мины, первомученика Стефана, преподобного Авраамия, великомученицы Екатерины, мучениц Параскевы Пятницы и Ирины.
По молитвам у иконы Пресвятой Богородицы множество людей получили исцеление.
В 1675 году Почаевский монастырь осадили турки. Иноки и собравшиеся в обители миряне молились Пресвятой Богородице пред Ее чудотворной иконой, пели акафист. Пресвятая Дева явилась над церковью в окружении множества Ангелов в воинских доспехах и с обнаженными мечами в руках. Божия Матерь была окружена сиянием и Своим Омофором покрывала обитель. Пресвятую Богородицу видели и турки, и на них напал такой страх, что они бросились бежать. "Кто эта Госпожа и откуда такое множество вооруженных воинов, предстоящих и служащих Ей?" - спрашивали турки у русских, захваченных ими в плен. "Тут монастырь, в котором хранится чудотворная икона Божией Матери", - отвечали пленникам.
Более полувека назад, 17 июня 1950 года, в Почаевской лавре произошло чудесное исцеление монахини Варвары (в миру Елена Константиновна Путятина), у которой в течение 48 лет были парализованы обе ноги. Она приехала из города Чкалов (ныне Оренбург), с трудом передвигаясь на костылях при помощи своей спутницы инокини Марии. Приложившись к списку чудотворного образа Божией Матери, монахиня тотчас встала на ноги. Оставленные ею в обители костыли до сих пор стоят у иконы святой Богородицы, свидетельствуя о происшедшем чуде.
Счастливый тот, кто знает мать.
Бесконечно счастливый, тот кто знает Матерь Божию.
Кто желает может посмотреть : Этот фильм о истории чудотворного образа Почаевской иконы Божией Матери, которая и сейчас каждое утро опускается для прихожан Лавры.
15 грудня 2018 року - 18:15
Слава Україні!
Вітаю всіх зі створенням Української Помісної Автокефальної Православної Церкви, яке щойно відбулося в Святій Софії!
Ваше Високопреосвященство і Ваші преосвященства, представники Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія!
Ваша Святосте!
Ваші блаженства!
Дорогі українці!
Шановна і високодостойна громадо, яка зібралася на цій площі у Святій Софії, котра є свідком найважливіших рядків літопису України!
Cаме така велична подія відбувається і сьогодні.
На вулиці, кажуть, дуже зимно. Але кожного з вас протягом кількох годин напруженого очікування... десять годин не втомлюючись чекав український народ повідомлення яке щойно буде оголошено... Це очікування гріли тепло ваших сердець і трепетне очікування великого державного чину епохального масштабу.
Дорогі друзі, Ви не є свідки. Ви – творці історії, яка зараз твориться. Ви - безпосередні учасники цього величного таїнства, яке щойно сталося всередині Софійського собору. Собору, що тисячу років тому на честь перемоги над східною ордою спорудив Ярослав Мудрий, син рівноапостольного князя Володимира Хрестителя. І тому ваша присутність тут, така ваша масова підтримка були надзвичайно важливими для всіх учасників Собору. Скажу чесно, я її відчував, будучи серед делегатів на запрошення Його Всесвятості Патріарха Варфоломія.
Отже, звершилося!
Сьогодні 15 грудня. Прошу всіх, хто зараз нас дивиться: всередині України, по всьому світу - запам’ятайте дуже добре. Цей день увійде, або вже увійшов в історію України як священний день, день створення Автокефальної Помісної Православної Церкви України. День остаточного здобуття нашої української незалежності від Росії. І Україна тепер вже не буде пити, кажучи словами Тараса Шевченка, «з московської чаші московську отруту».
Це день створення Церкви, визнаної світовим православ’ям у якості незалежної структури – як у переважній більшості країн, які належать до православної християнської традиції.
Щойно всі представники, помісний собор УПЦ Київського Патріархату, собор і всі ієрархи УАПЦ, група єпископів УПЦ Московського Патріархату заснували об’єднану Церкву.
Це диво стало можливим завдяки непохитній позиції Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія, нашої Константинопольської Церкви-Матері. Це вона скористалася своїм беззаперечним канонічним правом зцілити ті рани, які завдано українському православ’ю кількома століттями московського панування.
Наші переговори тривали довго. Але протягом цього року Його Всесвятість та Синод крок за кроком ухвалили рішення про надання автокефалії. Це по-перше. По-друге, затвердили проект Томосу, грамоти про незалежність. По-третє, зняли всі неправедні московські кари з українських єпископів, які ще на світанку незалежності вийшли із-під порядкування РПЦ і почали розбудовувати структури незалежної церкви. І по-четверте, підтвердили незаконність анексії Київської митрополії Москвою, здійсненої ще у 17 столітті. Вони, як і ми, не визнають жодних претензій РПЦ на Україну.
Отож, внаслідок рішень Церкви-Матері, твердої політичної волі світської влади, Президента, Парламенту, який підтримав звернення Президента, і головне - українського народу, відповідальної позиції ієрархів трьох православних юрисдикцій сьогодні і народилася нова об’єднана і незалежна українська православна церква.
Що це за церква? Це – церква без Путіна. Що це за церква? Це церква – без Кирила. Що це за церква? Це – церква без молитви за російську владу та російське військо. Бо російська влада і російське військо вбивають українців. Але це - церква з Богом. Це церква - з Україною.
Буквально вчора в соціальних мережах вичитав вельми цікаву думку: «Церква не тільки співає й молиться. Церква виховує справжнього українського громадянина». І тут же пригадав фразу, яку традиційно приписують Отто фон Бісмарку: «Війни виграють не генерали. Війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики». Звичайно, її не слід розуміти буквально. Йдеться про унікальну роль духівництва та вчителів у становленні нації та в процесі державотворення.
Ми з вами зараз творимо незалежну Україну. І ця подія така сама важлива, як і референдум про нашу незалежність, який був прийнятий більше 27 років тому.
І от центр управління церкви, якщо він знаходиться в чужій державі, та яка ще є країна-агресор, то якого ж громадянина вона виховає? Точно, що не громадянина України. Кремль і не приховує, що розглядає РПЦ як один із головних інструментів впливу на Україну. Ситуацію в українському православ’ї обговорюють на раді безпеки Росії під головуванням її президента. Натомість від української держави вимагають не втручатися у її ж власні українські справи!
А коли в Москві говорять про Україну як про нібито їх канонічну територію, хіба це не є зазіханням на нашу територіальну цілісність? І хіба ми не зобов’язані в таких умовах захистити і українську землю і український дух?
І ми, як ніхто інший добре знаємо: там де сьогодні махають російським кадилом, завтра б’ють російськими градами. Спочатку патріарх Кирило колесив Україною з пропагандою «Русского мира» та єдиної купелі, а потім поїхали їхні танки!Очевидно, що питання автокефалії виходить далеко за межі церковної огорожі. Це – питання нашої національної безпеки. Це – питання нашої державності. Це – питання світової політики. Недарма всі лідери держав, з якими я зустрічався останні пів року питали мене: «Як з вашою церквою?». І ми маємо шалену і важливу підтримку від всього світу.
І коли російський президент сказав, що розпад СРСР став для Росії головною геополітичною катастрофою двадцятого століття. «Для Путіна», – як дуже добре написав Мирослав Маринович, – «Надання автокефалії українському православ’ю є другою геополітичною катастрофою». Тільки, дозвольте мені поправити, цього разу – вже масштабом не століття, а тисячоліття. Нехай знають.
Дорогі українці!
Ми ще раз довели, що для нас нема нічого неможливого. Бо ще декілька років тому дуже багато казали, що нехай Порошенко займається, нехай ми робимо все, але це неможливо. Можливо. Нема для нас нічого неможливого. Головне вірити у велику ціль і не відступати від задуманого. За таким принципом ми здобули Угоду про асоціацію. За таким принципом ми здобули безвіз. За таким принципом ми рухаємось далі до ЄС. І надзвичайно важливо для нас, що всі перемоги будуть з Україною. Хочу окремо наголосити, що сьогодні у нас великий день. Ми не відступимо ані на крок з того шляху, яким рухаємося вперед ще від 2014 року.
Сьогодні – спільне свято православних, греко-католиків, римо-католиків, протестантів, іудеїв, мусульман. Словом, всіх, для кого цінністю є свобода України. Для кого цінністю є наша незалежність. Жоден патріот не сумнівається у важливості мати в незалежній українській державі незалежну православну церкву. Така церква – духовний гарант нашого суверенітету. В грудні 1991 року на референдумі ми підтвердили Акт проголошення незалежності. В грудні 2018 - заснували незалежну православну українську Церкву, якій Вселенський Патріарх вручить Томос.
Автокефалія – частина нашої державницької проєвропейської та проукраїнської стратегії, яку ми послідовно втілюємо в життя протягом майже п’яти років. Все це – основа нашого власного шляху розвитку, розвитку держави Україна і розвитку нашої української нації.
«Товариш москаль, на Украину шуток не скаль!» – цитував я колись Маяковського ще в серпні 2016 року на параді на честь двадцять п’ятої річниці Незалежності. І наші Збройні сили що не день, то міцніше тримають оборону. І це не жарт!
«Прощай, немытая Россия»», – сказав я на Європейській площі, коли ми вибороли безвіз, згадував Лермонтова. І таки прощавай!
«До свиданья, наш ласковый миша, возвращайся в свой сказочный лес», – це слова, адресовані Москві вже восени цього року. І таки до побачення!
«Геть від Москви!»… «Дайош Європу!». Тепер ці крилаті фрази українського письменника початку минулого століття Миколи Хвильового стали частиною нашого політичного словника. І вони дуже влучно передають суть нашої державницької стратегії, нашого впевненого курсу на Європейський Союз та НАТО.
Шановна громадо!
Дозвольте мені від всього нашого загалу, від всієї України та українського народу подякувати Вселенському Патріарху Варфоломію за його неймовірну турботу про Україну.
Хочу подякувати всім українцям, які з самого початку вірили в автокефалію, підтримували Президента, Голову Верховної Ради і Парламент, підтримували наших ієрархів, боролися за автокефалію ще тоді, коли навіть сама ідея видавалася примарною.
Насамперед також хочу подякувати нашим ієрархам і предстоятелям наших православних церков. Його Святості Філарету. Ваша Святосте, чуєте цю реакцію людей на площі?... Ваша Святосте, не придумано ще тієї міри, якою можна виміряти внесок Патріарха Філарета в боротьбу за власну помісну Церкву. Ви були, є і залишаєтеся духовним лідером української церкви, духовним лідером українського народу.
Хочу подякувати Предстоятелю УАПЦ Митрополиту Макарію і всьому єпископату за тверду позицію і непересічну роль в цьому історичному процесі.
А ще хочу дякувати тим ієрархам УПЦ Московського Патріархату, які, попри тиск, погрози і прокльони Москви та її п’ятої колони прийняли мужнє рішення і прийшли сьогодні на Собор. Все дуже просто – вони між Україною та Росією вибрали Україну. І ми вітаємо цей вибір.
У нас не було, нема і не буде державної церкви. Держава не буде втручатися в діяльність церкви. І в освячену Томосом православну церкву теж ніхто нікого не «запрошуватиме» силоміць. Ще раз наголошую, це – питання вільного вибору для кожного віруючого. Гарантую, що влада поважатиме вибір тих, хто з тих чи інших обставин вирішить залишитися в тій церковній структурі, яка буде зберігати єдність з РПЦ. Але так само гарантую, що держава захистить права священиків і мирян УПЦ Московського Патріархату, які добровільно вирішать вийти з-під Москви, щоб разом з іншими православними творити Єдину Українську Православну Помісну Церкву.
Така Церква сьогодні заснована. Вона потребує певного часу на становлення, мирне розширення і зміцнення. Дозвольте зараз представити вам її новообраного предстоятеля, Митрополита Київського та всієї України Епіфанія. Саме йому випаде почесна місія разом з українським Президентом поїхати до Константинополя на початку січня та отримати довгоочікуваний Томос. Владику Єпіфанія, представника молодого покоління єпископів, висунула УПЦ Київського Патріархату та підтримали представники інших церков. Але тепер вже немає того розподілу. Той розподіл не має жодного значення, бо твориться і створена об’єднана церква.
В єдності сила нашого народу, Боже, нам єдність подай! Є в нас така молитва, яка дуже доречна до сьогоднішньої події і яку ми щиро возносимо.
Єдність – це те, що забезпечить нам перемогу.
Дорогі співвітчизники!
Я щиро вітаю вас з автокефалією і здобуттям нашої духовної незалежності.
Ми зупинили агресора. Ми зберегли державу. Ми збудували боєздатну армію. Ми утверджуємо українську мову – складову сили та успіху нашого народу.
Ми за цей рік ще більше переконалися, що Помісна Церква – запорука незалежності. Державна мова – запорука єдності. А сильна армія – запорука миру.
Ми точно переможемо!
Слава Богу і Слава Україні!
А тепер із задоволенням надаю слово Предстоятелю об’єднаної Церкви, Митрополиту Київському та всієї України Епіфанію. Прошу, владико!
Уявіть, що ви мешканець древнього Києва,- десь так 10 століття від Різдва Христовового...
Ви – рибалка, гончар, злодій, ювелір, поважна, або знатна людина – одним словом киянин.
Нещодавно, – років 50 тому, – запровадили нову віру – християнство і відповідно звели на княжому подвір*ї церкву з каменю - Десятинну. Хоча з капища, що неподалік, вітер ще не розвіяв жертовний попіл.
Але – нові церкви, (а їх більшає), - то не просто алтарі – то цілі собори, що будуються на кам*яних стовпах, перекритих дивними витворами заїжджих майстрів – апсидами, напівциркульними склепіннями, куполами. Стіни відтиньковані та щедро прикрашені всередині білим мармуром, золотом, смальтою, гаптованим рядном. Під головним куполом (меньших - кілька) – величний простір, що пнеться вгору, не зважає на тяжіння і за чутками поєднаний з самим Богом...
Під куполом, під час служіння, може стояти князь, його найближчі та духівництво.
У середньому нефі, що з грецької перекладається, як "корабель" – середньому найбільшому приміщенні - родовиті та майновиті городяни, шановні гості, дружинники, у меньших – бічних нефах – меньший люд: ремісники, убогі, але всі - хрещені...
У бабинець виганяють нехрещених (оглашенних) та й там же стоять жінки... Нова релігія не жалує жінок, вона і відносини подружні регламентує... Плотське вважає за гріх... Отже і князеві довелось відмовитись від стосунків з 600-ма своїми дружинами і взяти одну – принцесу Анну з константинопольського двору...
Коли згодом великий київський князь Ярослав, прозваний Мудрим, вирішує будувати (чи за новими дослідженнями - добудовувати) - головний собор на честь Софії Премудрості Божої, на то він має для цього багацько підстав.
Ярославові, змолоду, дісталась батькова княжа вотчина – Новгород. Новгородці, не тільки заможні і вправні, – вони сміливі і розумні, могли і князя спровадити, бо цілком вірно вважали себе тією громадою, що й керує містом. Військова адміністрація потрібна ім більше для порядку і традиційного головування під час прийняття важливих зовнішньополітичних рішен...
З тими ж киянами – важче і простіше... Вони веселіші і жвавіші, не знехтують вигодою, але й честь збережуть...Іх захоплює краса і воля...
Сіверці, трохи похмуріші за киян, запальніші, собі на думці, суворі, але не настільки як новгородці...Зібрати докупи державу з настільки різних племен, та й ще з окремими віруваннями намагалися багато князів; за Святослава і Володимира Київського, - «з огня й меча», - перейшли до підпорядкування Словом. Один дух повинен об*єднати кривичів і древлян, сіверців і новгородців...
А вмістилищем того Духу має стати - Собор.
Цього року національний заповідник Софія Київська має святкувати 1000 від дня заснування.
