Серед жанрів української пісні є один малодосліджений та маловисвітлений - "сороміцькі" пісні (від слова "соромитися"). Ці пісні, як і український народний гумор, відрізняються від вульгарних російськомовних пісень та анекдотів, у них - дотепність та веселий характер, добра вдача українського народу. Ось деякі з "сороміцьких" українських коломийок (замість останніх слів за римою мають бути інші - "сороміцькі"):
"Всі ся хлопці поженили,
Зробили по-людськи,
Хіба я ся не оженю,
Бо не маю блюзки. (тобто п...цьки).
Всі ся хлопці поженили,
А я - в листопаді,
Та таку си жінку візьму,
Що широка в плечах
Та я би ся не женив,
Не велике діло,
Як би ми ся молодому,
Їсти не хотіло.
Або мене оженіть,
Або ня повісьте,
Або моє причандалля
Возьміть тай вдріжте.
Ой весілля, весілля,
Зарізали рака,
Молодому голова,
А молодій клешні.
Ой весілля, весілля,
Зарізали бузька,
Молодому голова,
А молодій крила.
Котилася торба з горба,
А в тій торбі раки,
Та я тебе, моя мила,
Пригорну до серця.
Ой дівчино, дівчинонько,
Шляк би тебе трафив,
Та-с ми дала напівперек,
А я не потрафив.
Я нікому не давала,
Хіба раз німому,
Бо німому файно дати -
Не скаже нікому.
Бо німому файно дати,
Бо німий не скаже,
А німий як не скаже,
То пальцем покаже.
Стара баба, шиґди-шиґди,
Не гралася ниґди,
А тепер ся грати мусить,
Бо ї кашель дусить.
