Весна.Стало теплее. Можно уже не сидеть дома. Так приятно побродить по освещенным солнцем улицам с фотоаппаратом и без него. Понаблюдать за горожанами и гостями города, которые тоже дружно вышли на прогулку. И одно из интереснейших мест,где можно подсмотреть много жанровых сценок из жизни города это площадь Рынок.Это именно то место города, где не побывать туристу практически невозможно. А если сказать иначе – если ты не был на площади Рынок – значит не был во Львове. И,естественно – невозможно обойти Ратушу. Правда, не всегда и не все поднимаются на самый верх ее чтобы полюбоваться панорамой старого города, но не заметить ее просто невозможно.

Сегодняшняя львовская ратуша, которую мы все знаем и любим, – фак­тически уже четвертая за историю Львова. Современный свой вид она приобрела в первой половине ХIХ века. Как описано в исторических источниках, львовяне того времени, которые видели и помнили ее прекрасную предшественницу, называли эту ратушу «безобразным четырехугольником с трубой».
А самая первая ратуша во Львове появилась вскоре после получения городом прав самоуправления (магдебургское право в 1357 г.). Сооружение было деревянным и вскоре сгорело (1381 г.). После пожара было начато строительство каменного здания ратуши. К концу средневековья львовская ратуша представляла собой удивительное зрелище. Смесь эпох и стилей.  Среднее здание представляло собой старейшую часть конца XIV в., западная - была возведена в 1491-1504 гг., восточная - в середине XVI в.  И над всем этим возвышалась высокая башня.

Современную башню заложили в 1827г. и построили  к 1835 г. Но она отличалась от той, которую мы сейчас видим. Первоначально башня имела купол. Но в 1848 году, во время революционных событий, центр города был обстрелян австрийской артиллерией, и ратуша была сильно повреждена. Башня с куполом рухнула. В хрониках того времени было описано, как купол ратуши  с треском обрушился, а с ним упали часы и  ратушные колокола.
В 1851 году здание было отремонтировано. Купольное ;завершение заменили зубчатым, как в средневековых башнях. В 1852 году на башне установили новые часы с боем.
Эти часы исправно служат нам до сих пор.
С 1939 года в здании находится Львовский городской совет.
Так к чему я это? А к тому, что я вчера решилась на подвиг и поднялась на башню, чтобы сделать репортаж с фотографиями.
Погода была необыкновенной, поэтому меня тянуло ближе к небу. Напуганная рассказами о «необыкновенно сложном» подъеме чуть ли не с  остановками сердца я и не заметила сложности маршрута. Единственное, без чего я не смогла – это без приключений. Ну не могу я без «изюминки» даже в таких простых «путешествиях». А было это так. Поднялась на четвертый этаж пешком, потому что передо мной молодежь успела заскочить в  лифт.  Я решила не ждать и продолжить движение. Небо звало! Когда дошла до четвертого –  была уже умная и запрыгнула в лифт первая!!! Приятного вида мужчина нажал кнопочку  и… я очутилась опять на первом этаже. Лифт, оказывается,  ходит  только маршрутом: «первый - четвертый». А  улыбка симпатичного молодого человека, видимо, так затуманила мой растаявший под теплым весенним солнышком разум, что я вышла из лифта и опять пешком залезла на четвертый. Весь остальной путь без приключений… Главное было  идти по указателям и не заблудиться в коридорах госучреждения. Подъем сначала по простым деревянным лестницам, где, еще ничего не понимая,  заметила гири, как в старых часах с кукушкой. Выше - подъем уже  по узенькой  винтовой, где самое неприятное – «встречное» движение.

Небольшую остановку сделала в интервале между сменой лестниц  для ознакомления с часовым механизмом. Теперь стало понятно, что за огромные гири!

На вершине – прекрасный обзор. Приятный ветерок. С удовольствием фотографирую. Тут часы о себе заявили  довольно неожиданно. Раздался удар колоколов. О них я только при этом и вспомнила. У меня, видимо, нервишки покрепче, а вот девчонка, рядом со мной стоявшая, подпрыгнула, как кузнечик и были варианты для нее: свалиться с помостков внутрь (на купол башни, невысоко) или вылететь наружу, на площадь. Зависело от высоты прыжка. Но он оказался все-таки недостаточным, и это порадовало. Хорошо, что колокола напомнили о себе. А ведь могла, завороженная открывшейся панорамой города, забыть их сфотографировать. 

Вот вроде бы и все.В следующий раз нужно будет опять подняться, но уже в другое время… Яркое солнце не дало возможности отснять всю панораму города. Немного «односторонне» получилось…

[ Читать дальше ]

Краснопіль - невелике село в Чуднівському р-ні Житомирської області розташоване за 30 км від районного центру.

За переказами, Ґіжицький побудував костел, щоб вилікувати свою паралізовану дружину. Йому нібито наснилося кілька разів, що його дружина одужала після того як він помістив в новозбудованому храмі чудотворний образ. Розповідають, що чудо дійсно сталося і дружина Бартоломея Ґіжицького одужала, а копію чудотворного образу Матері Божої Ченстоховської храму подарував місцевий шляхтич.

***********

Дивитись про Краснопіль тут

***********  

Чинадійово(угор. Beregszentmiklos) - селище міського типу в Мукачівському р-ні Закарпатської області розташоване в долині р. Латориця. В 1450 р. Перені розпочинають тут будівництво фортеці для захисту перевалу "Руські ворота". Завершував будівництво вже граф Михайло Телегді , який купив Чинадійовську домінію в 1574 р. за 22 000 форинтів. В середині 17 ст. власниками замку стала родина Лоньої.

З 1728 р. і майже на два соліття домінія, а разом з нею і село Сент-Міклош переходить у володіння до графа Шенборна. В 19 ст. Чинадійово стає одним з найбільших поселень краю.

 

Чинадійовський замок є місцем, де знаходять своє кохання. Так художник Йосиф Бартош познайомився тут зі своєю дружиною Тетяною, а в 17 ст. в стінах замку спалахнуло велике кохання між княжною Ілоною Зріні та лідером визвольного руху угорців проти австрійського панування графом Імре Текелі.

 

Ще багато цікавої інформації та багато фото

Село Данилово Хустського р-ну, Закарпатської область. На південній околиці села знайдено сліди давньоруського городища 11 - 13ст. Перша письмова згадка про село сягає 1390 р.В центрі Данилово на пагорбі стоїть струнка дерев'яна двозрубна Миколаївська церква, 1779 р.

Ще фото та інформація про церкву

Данилово на сайті ДХУ

В Крайниково знаходиться одна з чотирьох видатних дерев'яних церков району (Сокирниця, Данилово, Крайниково, Олександрівка).Михайлівська церква, 1668 р. є унікальним зразком архітектури марамороської дерев'яної готики 17-18 ст.

Ще фото та інформація про церкву

Крайниково на сайті ДХУ

Храм св. Параскеви походить з 15 ст. (нижні бруси зрубів), а основна споруда збудована в 1753 р.

Ще фото та інформація як потрапити

Олександрівка на сайті ДХУ

Угочанський замок отримав назву "Канко". В письмових джерелах назва вперше згадується у 1573р. і за одніє з версій означає з угор. "кам'яна брила", а за іншою назва походить від одягу монахів "канко" - плащ з овечої вовни. А за давніми переказами в часи міжусобиць, коли помер останній представник роду Арпад, замком володів розбійник Канко і саме від його імені замок отримав свою назву.

Одна з народних легенд розповідає дещо іншу версію вигнання монахів із замку. У барона Перені була прекрасна донька, яку монахи заточили у монастирське підземелля, де та збожеволіла, а згодом після звільнення померла. Убитий горем батько наказав зруйнувати монастирський храм разом із замком та монахами.

Одна з найстаріших пам'яток палацової архітектури Підкарпатської Русі - палац Перені (вул. Копаницька, №10)

Вознесенський римо-католицький костел (вул. Миру, №2)Перша згадка про храм сягає 1516 р. Костел було зведено в готичному стилі, але в 1556 р. будівлю зруйнували.

Цікаво ;) Ще багато цікавої інформації та фото

Село Бене Берегівського р-ну, Закарпатської області розташоване на березі р. Боржава.Назва села в радянські часи - Добросілля. У 15 ст. в селі було споруджено храм у романському стилі.У 1999 р. завдяки матеріальній та фаховій допомозі Угорщини в храмі проводиться реставрація. Даху повернуто оригінальну середньовічну форму та гонтове покриття, а над вежею зводять готичний шпиль. Сьогодні це парафіяльний костьол Серця Ісуса.

ще фото та опис

В Квасово збереглися руїни замку, перші згадки про який сягають 12-13 ст. Це був типовий лицарський середньовічний замок побудований в романському стилі на 15м-ій скелі. За своєю формою він нагадував неправильний трикутник, мав вежу діаметром 12м, був оточений 6м-им муром та ровом, який заповнювався водою з річки. Замок виконував оборону функцію на сухопутному "соляному шляху" і контролював вихід із Боржавської долини.

В 1390 р. угорський король Жигмонд (Сигізмунд І) Люксембург (р.п. 1387 - 1437) дарує замок Яношу Надьмігайї. Після його смерті замок відійшов до сім'ї Баторі, а через століття до родини Екчі.

В 40-х рр. 16ст. Єлизавета Екчі продає замок Павлу Мотузнаї, який поставив собі за право грабувати місцевих селян та феодалів, а також нападав на каравани, що йшли з Марамороша до Угорщини. У зв'язку з численними скаргами дворян Бережського комітату, угорський сейм у м. Пожоні у 1564 р. постановив зруйнувати замок та конфіскувати майно власника на користь держави. 

Ще цікавої інформації та фото

Нижнє Селище (угор. Alsoszeliscse) - село в Хустському р-ні, Закарпатської області розташоване на берегах р. Хустець на відстані 15 км від районного центру м. Хуст.Зараз Нижнє Селище славиться тим, що тут виготовляють справжній швейцарський сир. А діє це незвичне для України виробництво завдяки вчителю математики Петру Пригарі, який з групою односельців вирішив побудувати в селі сироварню. Досвід та кредит надала Європа.

Виготовляють три види сиру: "Селиський", "Хуст" та "Нарцис Карпат". Найпопулярніший - "Селиський".

На останок, хочу сказати кілька слів про дерев'яну церкву Св. Матері Параскеви 17 ст. Цей зразок марамороської готики, був справжньою окрасою села, але в 1936 р. церкву перевезено до чеського міста Blansko, де вона знаходиться в ідеальному стані й понині.

Ще цікавої інформації та фото

Новий Милятин - село Буського району Львівської області розташоване поряд з трасою Львів-Київ, між Новим Яричевом і Буськом.Новий Милятин було засновано у 1578 р. неподалік села Милятин, перша згадка, про який сягає 1431 р. Польський король Стефан Баторій (р.п.1575-1586) надає новоствореному населеному пункту магдебурзьке право та статус міста.

У 1657 р. містечко разом з навколишніми селами отримує у спадок львівський підкоморій (суддя, який займався питаннями розмежування володінь) П. Ожга. Після приєднання Галичини до Австрійської імперії в 1772 р. Новий Милятин втрачає своє економічне та культурне значення і перетворюється на звичайне село.

У 1788 р. австрійський уряд ліквідував монастир, а будівлями почали опікуватися парафіяльні ксьондзи.

Поруч с костелом стоїть цегляна аустерія 18 ст. - це був своєрідний комплекс, що складався з корчми, стаєнь та кімнат для торгівців, які прибули на ярмарок.

При в'їзді в село стоїть одна з двох каплиць, встановлених за наказом Яна ІІІ Собєського, на честь спільної перемоги козаків на чолі з П. Сагайдачним та польського війська над турками під Хотином в 1621 р.

***********

Дивитись багато про Новий Милятин тут

***********