"Я б до нього приходила в сни, берегла їх від смутку й печалі, Я б летіла до нього в піснях, що дарує весна й солов’ї, Та чи буде він шепіт весни, серцем слухати, дивлячись в далі, Чи шукатиме він в її снах мої очі і вірші мої? Чи мене він покличе в політ, викладаючи зорями стежку, І чи буде любити мене, не любив як нікого ніхто? Хто ж мені, підкажіть, відповість на питань нескінчену мережку?.. Я ж люблю його… Серце лише розбивати не хочу я знов... " Oliviya
Мені сняться чарівнії сни, вони інколи ледь кольорові. В них приходить відлуння Весни - найчарівніша жінка у світі. Вона палко цілує мене, дуже ніжно торкаючись скроні. В її синьо –блакитних очах... лиш для мене буяють там... квіти. В моїх синьо – смарагдових снах... бачу очі її волошкові. Мені сняться чарівнії сни, де вона по стежинці із зірок... Що, як краплі роси, в блискотінні своїм мерехтять. Прямувала ходою легкою… на крилах кохання і мрії... І співала, щось тихо... Розчув лише ледве:"Ти мій"... Що кохає мене, усім серцем своїм в те я вірю. Я прокинувся вранці, із радісним подивом вірші побачив... І розчулено мріяв, в сподіваннях своїх знову очі твої малював. Тії вірші Кохання принесла до мене... зовсім юна Весна!!! Але в них лише твою я посмішку... рідну пізнав. Але чомусь... в ній сум, гіркота. Твоє серце в журбі, смутком все оповито... тріпоче. Воно Щастя, Любові та Долі щасливої хоче. I кохає так сильно, як тільки у цілому світі можна кохать. Хіба можу я Віру її у Кохання... та Щастя... зірвать?! Master
4
