Мои мысли несут меня подальше от сегодня и сейчас. Я хочу быть, как мои мысли, легким и стремительным, ранящим точно в цель, бьющим наповал, всегда знающим свою правоту, и я могу быть таким, ведь говорят, что я - это мои мысли. Мысли наполняют мое сознание и создают вокруг меня невидимый ореол моего лицемерного притворства, они манят меня как виртуальная реальность перед моими глазами с экрана телефона, они провоцируют меня на проявления жизни. В тот миг, когда они исчезают, я останавливаюсь. Поток либидо разворачивается внутрь меня и наполняет меня страстным предчувствием целомудренного познания себя. И я могу быть обманут собой, и я хочу, чтобы это произошло. Моя мама, мой папа, я сам, мы знаем, что все совсем не так, как мы это представляем себе. Мысли – вот что нас объединяет и разобщает столь сильно, что иногда я хочу быть алюминиевым проводом, греющимся, текущим сквозь него током, как нерв, только металлический. Я хочу быть как электропровод, я хочу чувствовать напряжение, греться, гудеть, окисляться и быть в напряжении и знать, что мои электроны бегут точно к цели. Мысли как электроны, они текут к цели, всегда полюсность, всегда заряд, всегда удар того, кто не в теме, всегда мощь и огромная цена за незнание их силы. Мысли окутали меня. Кто кого проводит, электричество – провод или провод – электричество? Мысли проводят меня, без них я безликий, пустой и живой творец своей собственной пустоты.

Что толку от того, что я знаю о них, я все равно им принадлежу и завишу от них. А что я хотел, будучи проводником? Мои родители, они были проводниками, я -проводник, мы просто носители мыслей в этом информационном поле, мы провода, соединенные в цепь и передающие кластеры информации, мы просты курьеры, мечтающие о карьере шеф-редактора. Мысли – это мы. Все есть перенос, мы переносим, нас переносят, мы проецируем и интроецируем. Если так подумать, то что мы есть без переноса? Возможно, мы проецируем и внутри самих себя. Мысли имеют свойство скрывать свой смысл от нас.

Странности моих настоящих попыток успокаивают меня, мои опыты провальны так же, как и суть опытов. Что и кому я хочу доказать, теоремы заучены и не подлежат изменениям, они так же тверды, как и мои взгляды на небо, я смотрю в него и совершенно ничего не вижу. Я живу сплошными аксиомами, нет ни доказательств святости дуги ни опровержений человечности Бога, я не знаю, что в этом мире можно менять кроме себя, и, как бы я не поменял себя, я все равно иду мысленно по доказанной ранее теореме. Времени на раздумья нет, пора мыслить. Я ищу способы приспособиться к универсалиям жизни, и я думаю о них как о законах бытия, а они просто меня приговаривают к еще одному году поисков смысла. Они в сговоре с мыслями, мысли им служат и в награду получают всего меня. Я их раб без сомнения и суеты, я даже этого не знаю, я так наивен и глуп, что пытаюсь познать суть, изменяющую меня в этом мире, но как я могу изменить себя, если мир никогда мне этого не позволит. Когда срывают одну травинку, содрогается вся вселенная, когда я пытаюсь изменить себя, меняется все вокруг, а это невозможно просто потому, что оно было, есть и будет неизменным. Я просто плод воображения моих мыслей, я просто аватар на их профиле в соцсетях.

Мысли мыслят меня, и я их замысел с самого начала начал. Я был, есть и буду в своей ничтожно малой ипостаси в этом несоизмеримо вечном мире. Крупица на фоне вечности, мысль на фоне молчания на совещании, пылинка в глазе Будды, я так велик во всем этом. Спасибо вам, мои мысли, что привели меня к такому величию в ничтожности, мы и правда стоим друг друга. Я в ответе за ваше проявление во мне, а вы в ответе за мои проявления в вас, мы просто такие взаимоуничтожающиеся единицы смысла. Мы с вами, это и есть Бог.

Душа в Боге или Бог в душе, мысли о Боге или Бог мыслит обо мне, я вещь в себе или я вещь для него?

Мысли, они не дают мне ответа, они вечны как этот мир, как этот Бог, который просто смотрит мне в глаза моими глазами, и он улыбается мне, а я ему. «О чем он думает?» - спрашиваю я себя. «Я думаю о тебе.» - отвечает он мне.

Попался!

Мысли. Бог. Я.

 https://www.facebook.com/stefanenko.psy/posts/2013389678917767

     Це тільки моя думка. Нікому не нав'язую, але вважаю, що це ближче до істини, ніж попівська брехня.

Особисто я у Бога не вірую. Як можна вірити у щось, про що ти знаєш, що воно є? Найближча аналогія – Сонце. Воно точно є, але насправді деталі про нього, що та як там працює – невідомо. Так і Бог у мене. Він є, але що і як – можна тільки здогадуватись. Чому я так впевнений? По-перше, в мене було у житті 2 випадки абсолютно дивовижного порятунку. Нічим, ніж особистим втручанням Його я їх пояснити не можу. Про деталі не скажу, вибачайте. Та й я не збираюся нікого переконувати – живіть як бажаєте за потрібне. Але…

     По-друге. Другий закон термодинаміки. Про те, що в цілому у всесвіті ентропія наростає. Тобто збільшується хаос, впорядкованість зменшується. Так воно все і йде, поки бац! «З’явилося» життя. Процес, який йде всупереч загально вселенському процесу зростання ентропії. Дещо ускладнюється замість того, аби спрощуватися. З якого переляку? Моя думка – божа робота. А ще є ДНК – молекула складена з мільярдів складних білкових "цеглин". При чому з'єднаних по суворих законах. Одне єдине неправильне з’єднання – готово діло, організм не з’явиться, або буде ушкоджено. Це також з’явилося випадково, в результаті еволюції? Знов такі – висновки ваші.

     Багато хто, дивлячись на несправедливість, іноді жахливу, іноді таку, що стосується вас самих або ваших близьких, задається запитанням: «Якщо Бог існує, як Він може таке терпіти та дозволяти?» Насмілюся сказати – в мене є відповідь. Коли ви ставите таке запитання, ви вважаєте, що Бог – це йобнутуй ляльковод. Який створив собі живі іграшки. Впевнений, що це не так. Господь дарував нам вільну волю, яку ставить вище своєї. Саме тому Єва з’їла те яблуко. Завдяки цьому й відбувається все лихо. Хвороби також. Можливо, хвороби – це аби наслідок дій самої людини, або якась карма. А він майже не втручається. Принаймні масово. Так, зрідка може комусь допомогти особисто виходячи з якихось власних міркувань.

     Навіщо ми Йому – не здогадуюсь. Може це експеримент якісь, ще щось – невідомо. Але Він точно не хоче, аби всі, масово були впевнені у його існуванні. Тому що це суттєво обмежить нашу власну волю. А наша воля – пріоритет №1.

     Стосовно різних релігій. Думаю, Бог один. А ось ці різні релігії – іудаїзм, християнство, мусульманство, буддизм, тощо – це прояви одного й того самого. Можливо, у деякі історичні періоди Бог бажав здійснити вплив на цивілізацію та посилав нам просвітлених людей. Але це були всього-на-всього люди. Божий посил переломлювався у їх свідомості згідно їх власного менталітету та загальної культурної традиції тих часів та тих народів. До речі, сильно не впевнений, що ми знаємо хоч більшість божих посланців. Христос, Магомет, - а скількох люди знищили ще на ранніх проявах їх божої місії? Невідомо. А судячи з того, як обійшлися з Ісусом – люди у масі не люблять Божих посланців.

     Приходжу до висновку, що Бог бажає від нас, «аби ти не був чмом і стукачом» - чоловіки зрозуміють. А ось всі ці зовнішні прояви нібито віри – освячення куличів, носіння хіджабу, тощо – це обрядовіра. Дійство, яке нмд не має нічого загального з вірою у Бога та є язичництвом. Але сам хрест ношу. Але що це за хрест? Хрест хрестоносця, хрест паломника. Ось такий.

Але, він був у Храмі Гроба Господня де я його власноруч освятив на плиті миропомазання. Тому місці, де знятого з хреста Ісуса помазали міром та завернули тіло у плащаницю. А Ісус був! Така особистість існувала! Чи був він сином Бога? Так! Але тією ж мірою, якою й ми всі. Можу помилятися, але здається мені, що він сам про це каже в одному з Євангеліє. Тре було собі це занотувати, бо я читав не тільки канонічні Євангелія. Чи воскресав він? Чесно кажучи, тут в мене великі сумніви. Так, для сили проповіді Ісуса Господь міг і воскресити, але це якось не у Його стилі, я перепрошую. Знов наша воля – пам'ятаєте? Але мій хрест – то інша справа. Можна навіть і у Бога не вірити.  Але жодна розумна людина не буде заперечувати, що місце, де 2 000 років мільйони (а може й мільярди) людей моляться, є особливим. Там змінена загальна енергетика, і відчуваєш це просто своєю шкірою.

     Приблизно так. Чи є я християнином? Скоріше так, чим ні. Але некласичним християнином точно. До того ж я вважаю, що й інші релігії, що вірують в одного бога мають таке саме право на існування і є близькими до істини не менше за християнство. А ось попи, імами та інші посередники між Богом і людьми – ні! Це цілком людська конструкція, яка не має з богом нічого спільного. Їх цілі протилежні Божественним. У всіх. В кого більшою мірою, як то МП, в кого меншою, але у всіх. Ну хіба що буддистам тут пощастило. Можливо.

     Ось з такими поглядами існую. Нікому їх не нав'язую, але й мене переконати, що я не правий, майже неможливо. Тут знадобляться тільки вогняні письмена у небі