хочу сюди!
 

MELANA

39 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 49-51 років

Замітки з міткою «мої думки»

Що?

Що треба людям? Щастя?! Що ж це – щастя?
Любов, кохання, дотики руки?
Думки тверезі у людей не власні –

Доводимо ми це споконвіки…

Що треба думці? Простір? Може крила?

Та ні, у неї цілий світ в ногах!
Лиш тільки б серцю вистачило сили
У грудях битись із життям у такт…

сьогодні Свято Яр-Даны

Сьогодні за календарем наших предків відзначається Свято Яр Дани або ВодоСвяття.

Дана - Богиня і Повелителька Земної Води.
Яра - Свята.




Цього року свято припало на 6 січня.
А взагалі воно рухливе і розраховується від Різдва Коляди Божича - на 12-й день.

Ця Містерія має величезне космічне значення для нашої планети, тому що має астрономічне і астрологічне обгрунтування.
Чому Вода на Землі стає Святою? Тому що саме в цей час, в ці дні, ми знаходимося найближче до Сонця. Тому його промені Освячують Воду, тобто роблять енергетично дуже сильною. Таку воду наші предки використовували в лікуванні себе і тварин, освяченні обійстя і т.д.



звісно моя статті трохи запізднилася, та в неті зараз багато інфи для тих, кому цікаві такі речі.

Але я маю надію, що тепер, знаючи МАГію (від слова МОГти і переМОГати, тобто ЗНАТИ і використовувати свої знання на БЛАГО) ми будемо більш уважні і наступного року приєднаємося до загальних Космічних циклів більш свідомо, що звісно лише посилить ефект впливу на людину.



Вважається, що такого дня слід омитися першою водою, краще звісно зануритися в святі води нашої могучої або магічної ріки, символа і Духа Слов*янства - Дніпра, доречі по одній із версій, назва теж походить від Дани, тобто, ДАНА ПРЕСВЯТА - ДанаПр.


Але... як кажуть, Святі діла робити ніколи не піздно, тому можна ще сьогодні омитися (головне свідомо) і зарядитися силою Духа Святого (енергією Сонця)  через Святі Води Землі (жіноча суть Бога).  Таким чином, бачимо, що  гармонія поєднання  чоловічої та жіночої іпостасі Бога були присутні в кожному святі.. тай  саме слово Свято має вже в собі значення СВЯТЕ дійство, тобто освячене Небом, Зірками... а значить Богом.



Вітаю всіх!
Бажаю Гармонійного Поєднання в собі Енергій Сонця і Води - Чоловіка і Жінки, бо саме через внутрішню гармонію кожен з нас може дістатися Гармонії у своєму зовнішньому (соціальному) житті.

Любові і К-РА-си!

Будьмо!  rose


Пригадала свій перший віршик.. Байдужим лишитися важко)))))))

Блошки Баксю загризають,

Бідний Бакся ледь терпить.

Тільки й знають що кусають,

Треба їх трішки провчить!

Будуть тоді блошки знати,

Як Баксюню ображати!

Не прислухайся до холодних нот

Не прислухайся до холодних нот.
Вони німі. Вони жорстокі й грізні
І не тому, що це грудневий лот
Зимового аукціону пісні.

По струнах їхніх кров розлук тече,

Терзає болем й так самотню душу.
Не слухай їх. Хай снігом на плече
Вони летять, а ти їх струшуй, струшуй…

Візьми струну із переливів дум,

Що я плела мереживом барвистим.
У них життя із веселкових струн
Нанизаних на сонячне намисто

Відчуй мелодію сріблястих снів,

Дзеркально чисті подихи надії

Й мою любов, що не така як всі,
Бо так як всі любити я не вмію...

Тобі

Живу я в полоні надії,

Її відпускати не смію,

Що прийде нарешті розрада

І ми будем завжди разом.

Розвіються біль та тривоги,

Розтануть сніги-омани

І тихе, безцінне щастя

Душею нашою стане.

У щасті, у смутку, в турботах.. Із посмішками і сльозами.. Життя це пройдемо разом У вірі, надії, коханні.

«Ти моє щастя»

Твої запорошені вії
і ледве усміхнені губи
без жодного зілля уміють
мене приворожувать згубно.

Торкнуться зірниці волосся,
сковзне по обличчі долоня, –
і все попливло, понеслося
мов дика шалена погоня.

Твої ледь примружені очі
і трішки замріяний погляд
запалюють зорі щоночі
із кожною мрією поряд.

Притихне задумано вітер,
задивиться нічка зірчаста
як я із сніжиночок-літер
складатиму «Ти моє щастя»…

Дарма, що дощ

Дарма, що дощ свої ремарки пише
серед зими зіпсованих картин,
ти зупинись, послухай просто тишу
і наклади на смуток карантин.

Поглянь у вись – там серце долі б’ється,
відчуй його, як відчуваєш біль,
а дощ нехай все ллється, ллється, ллється…
Це краще, ніж на серці заметіль.

Лови губами кожен подих неба,
тримай очима мить і цілий світ,
щоб він крутився лиш навколо тебе,
летіти щоб не в прірву, а в політ.

Дарма, що дощ! Його плачі безсилі,
коли душа летить в щасливу вись,
як серце вірить в мрії сизокрилі,
тож зупинись, повір і посміхнись!

Похмурий день. І річ не у погоді


Похмурий день. Ні проблиску надії,

холодний щем і спалені мости…
Екрани снів від пустоти німіють,
з байдужих фраз чекання не сплести…

Жалючий крик пронизливих мелодій,

що вже давно став тінню почуттів,
проплаче знов: «та ж вистачить пародій
на сни, а на кохання поготів!..»

Поглине сум думок нестримну зграю,

до всіх бажань загублені ключі,
забутий шлях до вкраденого раю,
в театрі мрій – ми тільки глядачі…

Емоцій вир калюжею назветься,

нема стремлінь, ні прагнень терезів.
Плаксива роль чомусь дісталась серцю,
невдячна роль… без нагород й призів…

Похмурий день. І річ не у погоді,

не в декорацій змореній свічі.
Банально, та любов давно не в моді
і знову ми на сцені глядачі…

Спогади…

І знов зима… Їй завжди до снаги
Плести вуаль з сніжиночок тремтливих…
І знов зима. Навкруг сніги… сніги…
Мов біле полотно без плям фальшивих

Невпевнено по ньому проведу
Із спогадів несмілі візерунки.
Вітри сліди вже вкотре заметуть,
Лишивши, як тоді, – лиш поцілунки…

Я з кожним переливчастим штрихом
Все впевненіше буду малювати
Прекрасну казку, що, нехай давно,
Та так натхненно вчились ми складати.

Вдихнуть на повні груди знов вітри
Й полине казка птахом перелітним…
Зима… лиш спогади… й сніги… сніги
І крила ангела ледь-ледь штрихом помітним…