Сегодня ехал встречать отца на вокзал. В страхе о перспективе попасть в пробки, я приехал на час раньше. Гуляя по вокзалу, я наблюдал за голубями которые труся головами стайкой шагали вокруг бродяги с батоном, и жадно подбирали крошки. Наблюдал за собакой с тупым взглядом в пол, вылизывающую все куда достанет. За охранником вокзала, который нахмурил брови пытаясь казаться умным, на протяжении пятнадцати минут вводил пополнение в телефон, и его вовсе не смущало его броское взору торчащее наружу исподнее. Потом заметил появившуюся внезапно стайку ППС-ников которые труся головами косолапо шагали вокруг командира, и жадно смотрели на людей в достатке. Никакой разницы....

Снова я побывал в этом уютном патриархальном райончике. И сделал небольшой фотоотчет. Подробнее можно прочесть и увидеть здесь.

Явление-то глобально 

Венеция. Золотая голубятня у воды, Ласковой и млеюще-зеленой; Заметает ветерок соленый Черных лодок узкие следы. Сколько нежных, странных лиц в толпе. В каждой лавке яркие игрушки: С книгой лев на вышитой подушке, С книгой лев на мраморном столбе. Как на древнем, выцветшем холсте, Стынет небо тускло-голубое... Но не тесно в этой тесноте И не душно в сырости и зное.

А. Ахматова

 Август 1912

 Цветы в кафе на Гранд Канале

[ Читать дальше ]  

Вчера ехал в маршрутке и наблюдал картину...довольно интересная весчь получилась...заставилда о многом задуматься...на остановке вокзал зашли компания из 4-х человек...возраст приблизительно 45-50...Как-то случайно пришлось стать свидетелем их разговора...Насколько я понял ( яне подслушивал чесн...просто говорили очень громко...внутри что-то щелкнуло и стал прислушиваться), это компашка знакома лет с 17 .Жили и учились в моем родном городе. Потом, как водиться - жисть разбросала кого куда...На месте осталась одна Женщина остальных раскидало по шарику ...один из Невады, вотрой из Праги...третий из Питера... и всю дорогу на всю маршрутку проходила экскурсия  - воот,вот глянь туда, а здесь узнаешь?...а помнишь здесь шампанским баловались, а там дальше в фонтане купались....ну и все в том же духе..

  Поразили глаза приехавших...было в них что-то такое озорное юношеское, и как-то позитвчик разливался по всему салону... Они вышли...а я задумался. Когда бывал дома наездами - раз в год...в течении 10-ти лет...ведь я ехал по тому же маршруту, смотрел на изменяющийся год-от года город, что-то старое всплывало..но не покидало чувство такой же открытой радости и переживаний...

ну вот так вот...получилось слабо описать...но, все кто подобное переживал поймут о чем я...

ЗЫ. побольше хороших переживаний и встреч с друзьями

В  городе есть много длинных маршрутов такси связывающие его противоположные концы. Поэтому пассажиры имеют возможность вдоволь и поговорить ( в том числе и по мобильному телефону) и прослушать радио от водителя или по индивидуальному источнику музыки, а то и просто стать зрителем или участником транспортных приключений.
  Лето. В маршрутке свободно.Я сел на понравившееся мне место. Все нормально.Едем. Не сразу , но постепенно мое внимание было привлечено довольно громким,  с четким произношением, а главное ярким и красочным рассказом 4-5летнего мальчика о том какую вкусную жевательную резинку он вчера ел. Мама и он сидели на двух сидениях позади меня.После того как стало известно, что резинка просто таяла во рту и имела необыкновенный малиновый вкус мама спросила:
- А где ты ее взял?
 По тону вопроса стало понятно , что в семье существует запрет на "жевачки" для детей.
Небольшое замешательство, а затем начался рассказ о том как вчера они  с Димкой ходили во двор гулять, где были, во что играли, что видели. Причем со всеми деталями и подробностями. По ходу рассказа я подумал, что я бы так не смог тянуть время и решил про себя обязательно дослушать до конца. К чему он ведет? Мама терпеливо слушала не перебивала и не торопила рассказчика. Это было логичное повествование которое длилось минут 10 не меньше. В конце которого все таки стало известно , что" жевачку" они нашли.
- Зачем ты ее взял ?
 Еще строже спросила мама.
Снова последовал рассказ, но уже минут на 5-6, в конце которого все кто слушал узнали, что он ее не брал, а она сама прилепилась к  подошве его обуви и он ее хотел оторвать, но она прилепилась к руке , а дальше...
А дальше мне нужно выходить. Я внутренне давился от смеха выходя из маршрутки. И долго потом еще улыбался представляя себе малиновый вкус отодранной от подошвы, виновной во всем "жевачки".

Вот дошли руки до фотопрогулки. Ей уже достаточно много времени, но, я думаю, мало что изменилось в самом спокойном районе Запорожья. 

больше фотографий здесь

 

 Город на воде

 а если правда - будет...

Когда-нибудь глобальное потепление вызовет таяние ледников, и вся суша уйдет под воду. Казалось бы, человечество обречено на вымирание, но Винсент Каллебот  нашел выход из этой ситуации. Он спроектировал гигантские корабли-острова, на которых люди смогут жить.

[ Читать дальше ]

   Історія: Пам'ятник Б. Хмельницькому встановлено у 1993 році, в 500-ту річницю міста Хмельницького. Його скультором був В. Борисенко, а архітектором — М. Копил.

   Цікаві подробиці: Всі визнають, що пам'ятник Б.Хмельницькому виглядає досить незграбним. З художньої точки зору пам'ятник має декоративно-паркову форму, тобто його риси силуетні, а не деталізовані. Таке враження, що скульптор бачив лише зменшену копію свого творіння і не уявляв як він буде виглядати в натуральну величину.
   Як виявилось, задум скульптора та архітектора був зовсім іншим — пам'ятник з самого початку призначався для розміщення на високому пагорбі, звідки він мав чітко проглядатись з усіх сторін міста. Первинним місцем розташування пам'ятника було перехрестя вулиць Сковороди та Кам'янецької. Вже навіть була відведена відповідна земельна ділянка, але була одна проблема: на даній ділянці було розміщено декілька приватних житлових будинків і місто мало надати мешканцям цих будинків нове житло. Але «прозорливі» мешканці заздалегідь попрописували у свої будинки
всіх родичів і знайомих. А згідно тодішнього законодавства, держава у такому випадку мала надати повноцінне житло всім прописаним мешканцям. От і вийшло, що замість 4-5 квартир місто мало надати понад 10 квартир.А таке «задоволення» місту було «не по кишені»... Ось і залишився пам'ятник гетьману, який мав стати символом нашого міста, нікому не потрібним. Тільки у 1993 році, коли місто мало святкувати свою 500-ту річницю, мер Хмельницького — М. Чекман — згадав за цей пам'ятник і доручив архітекторам знайти для нього гідне місце. Були різні варіанти. Найпершим і найочевиднішим було місце біля обласної адміністрації та ради. Але виникло делікатне питання: яким боком має стояти пам'ятник? Якщо обличчям до площі, до людей — то виходило, що спиною гетьмана та задом коня до входу у найвищі державні установи області. Якщо ж навпаки — то взагалі незрозуміло для чого його ставити... Коли нашим «державним мужам» розтлумачили вірогідні сценарії використання цього факту під час масових демонстрацій, вони тут же відмовились від цього місця!
   Наступним вірогідним місцем розташування пам'ятника став міст через залізничні колії на вул. Кам'янецькій. Існував проект розташування Б.Хмельницького над цим мостом. Архітектор, який це пропонував, доводив, що це буде найпередовіший проект у Європі. Пам'ятник мав кріпитись на металевих стовпах і його мало бути видно здалеку по всій вулиці Кам'янецькій. Але постало те саме питання: яким боком ставити пам'ятник — до центру чи від нього? Потім додалось ще одне: що будуть бачити водії та пішоходи, які будуть проїжджати або проходити під цією пам'яткою? Невдовзі відмовились і від цієї ідеї. А свято вже наближалось і пам'ятник мав бути десь встановлений. І тогочасний головний архітектор нашого міста М.Копил обрав, на його думку, «найменше зло» - місце біля обласної філармонії. Богдан Хмельницький і його кінь прекрасно проглядаються з вулиці Кам'янецької, і це напевне його чи не єдина перевага. Всі, навіть архітектор, який його ставив, визнають що пам'ятник поставлено невдало. Він не несе того задуму, для якого був зроблений, і він не став тим символом міста, яким мав би стати по праву. Така ситуація породила масу «народних» назв пам'ятника. Одна з найпоширеніших назв — «пам'ятник коню Богдана Хмельницького». На жаль, відхід від задуму скульптора не приніс очікуваної пошани як самому скульптору, так і Богдану Хмельницькому, якого вшанували в такий спосіб.